Деокупація Київщини, Харківщини, Херсонщини, успішні наступальні операції та нові тактики ведення бою. Так 22-го армія світу, змогла дати відсіч більшій за кількістю людей та озброєнню «другій армії», якою до 24 лютого вважалася російська.

Кореспонденти Радіо Свобода та проєкту Донбас.Реалії [2], які цього року привозили сюжети з передової, одними з першими були у звільнених містах і селах, допомагали волонтерам з евакуацією та на власні очі бачили цю повномасштабну війну в її епіцентрі. В останні дні 2022 року вони згадали вирішальні перемоги української армії цього року.

«Здолали хаос і пішли в контрнаступ», – так перші дні війни пригадує кореспондент Радіо Свобода Мар’ян Кушнір.

«Перші 10 днів війни і на Київщині, і на Харківщині і трохи на Донбасі – був суцільний хаос. Пам’ятаю, у Костянтинівці в перші дні були величезні черги на АЗС, люди тікали зі сходу України. Працювала авіація – це такі незрозумілі відчуття, все це бачити і чути. А потім був переломний момент, коли ЗСУ взяли все в свої руки – і рушили на ворога»​.

Читайте також: "Ми не даватимемо спокою ворогу, навіть якщо не будемо вести наступальних дій" [3]

Київ вистояв

Впаде Київ, то захоплять і решту українських територій – таку думку транслювали тоді з екранів російських телеканалів цілодобово. План захоплення України за три дні – казка для російських вояк, якій так і не судилося реалізуватися.

Замість вечері у фешенебельних ресторанах Києва – загарбники скуштували «бандера смузі». Опір сил тероборони та чітка координація дій Генштабу не дозволила російським військам узяти Київ у кільце.

«Головне досягнення – це перемога в битві за Київ, тому що вона дала поштовх всьому тому, що відбувається далі, і всьому тому, де ми зараз знаходимося у цій війні»​, – розповідає кореспондент Радіо Свобода Ярослав Кречко.

Новини про ймовірний новий наступ Росії у вітчизняному інфопросторі з'явилися за кілька місяців до початку вторгнення, та навіть найдосвідченіші експерти у воєнні справі тоді вважали: швидше за все, загострення буде саме на Донбасі. Вже пізніше аналізували – наступ з усіх можливих напрямків мав дезорієнтувати українське командування.

«​Українська армія не втратила керованість, ось ця готовність чинити опір дуже озброєному ворогові – дуже цінна, – вважає журналіст Донбас.Реалії Роман Пагулич. – Окрім цього, була технічна можливість це робити, армія змогла протистояти на різних ділянках фронту злагоджено в тій чи іншій мірі, щоб цю оборону побудувати. Умовно кажучи, людини з автоматом недостатньо, щоб зупинити колону танків, а от коли є людина, яка розвідує і може покликати на допомогу сили, які поруч, або передати це тим людям, які знають що робити – це вже оборона і з цим можна воювати, навіть з переважаючим ворогом»​.

Читайте також: Путінський «мінний терор»: «Заміновані іграшки, тварини та мертві тіла» [4]

Західна зброя в українських руках

Трохи пафосно, але правдиво: ні сміливості, ні сили духу українцям – як показав цей рік – не займати, тож у перші дні масштабного вторгнення відчайдухи в різних кінцях України, записавшись до ТрО, узяли до рук зброю. Чимало хто зробив це вперше.

«Навіть люди, які не мали жодного військового досвіду, а таких дуже багато, зараз – в бригадах і у військових підрозділах ЗСУ. Вони швидко вчаться і стають справжніми профі військової справи за досить короткий час. Вчорашні менеджери, кур’єри, адвокати – сьогодні професійні військові. Це серйозний фактор, який впливає на хід війни в тому числі», – каже кореспондент Донбас.Реалії Єгор Логінов.

Разом з новачками на цій війні вчаться і військові з бойовим досвідом. Від західних партнерів Збройні сили України отримують новітню зброю, стрільбі з якої ще треба навчитися. Журналістка Радіо Донбас. Реалії та керівниця комунікаційного відділу Фонду «Повернись живим» Ольга Омельянчук пригадує, як це відбувалося.

«​Є абсолютно нові види зброї, з якою наші військові раніше не стикалися, не знали, як із нею працювати, і те, що вони в суперкороткі терміни вчилися її застосовувати, в багатьох випадках буквально на полі бою – це досягнення. Наприклад, коли нам давали «Анклав» і Stinger й тому подібне, я дуже добре запам’ятала моменти, коли військовослужбовці запитували: чи немає перекладеної українською інструкції того, як це застосовується? І вони перекладали самі і передавали з роти в роту – і навчилися»​, – пригадує Ольга.

Харківські хитрощі і довгоочікуваний Херсон

«Концентрація українських військ на Півдні», «ЗСУ готують контрнаступ на Херсон» – про майбутні наступальні дії саме на Херсонському напрямку розповідали як російські, так і українські військові експерти і, аби «дати українцям відсіч», Росія підтягувала свої війська саме на той напрямок.

Читайте також: Довга рука ЗСУ на Чорному морі [5]

Та розрекламований контрнаступ став дезінформаційною кампанією, яка мала завести російське командування в оману і приховати підготовку українців до контрнаступу на Харківщині.

«​Звільнення Харківщини, в тому числі, на 95% за річкою Оскол – це велике досягнення, всі аналітики і військові експерти казали і переконували, що ЗСУ стануть на зиму по річці, але українські військові форсували її ще у вересні й просунулись у бік Сватового»​, – розповідає Єгор Логінов, для якого відрядження на деокуповану Харківщину стало емоційно складним, адже до цього кореспондент Донбас Реалії часто відвідував регіон до війни та пам’ятав міста цілими та неушкодженими.

Разом з тим, під час відряджень кореспонденти ставали свідками історій, які доводять до сліз і викликають усмішку. Серед таких, пригадує Ярослав Кречко, була зустріч ЗСУ з жителями в Херсоні.

«​Попри все те, що там відбувалося, ці катівні, руйнування, вбивства, те, що люди пережили – ось цей перший тиждень після того, як ЗСУ зайшли у Херсон – атмосфера свята. І ці відчуття, мені здається, залишаться на все життя і у жителів Херсона, і у військовослужбовців, тому що я бачив квіти на танках, а це багато про що говорить. Українських військових там чекали».

Читайте також: Полковник армії США: "Якщо не чути про F-16 чи Рatriot для України, це не означає, що це неможливо" [6]

Фронтові кореспонденти переконані, що такі блискавичні наступальні дії, що змусили тікати російську армію з Харківщини та Херсонщини, вивчатимуть в військових підручниках у всьому світі.

«​Успішні операції на Харківщині, на Херсонщині – це систематична робота, яку ЗСУ ціною втрат робили протягом місяців, створювали умови для того, щоб Росії було дуже затратно з точки зору ресурсів, людей перебувати там – тому ось ця готовність чинити опір за будь-яких умов – це вже перемога»​, – розповідає Роман Пагулич і додає: острів Зміїний звільняли за подібною до Херсона тактикою.

Читайте також: Путін отримав поки що ляща. Що відомо про удари по аеродромах стратегічної авіації російських загарбників в глибині РФ [7]

«​Херсон звільняли за допомогою систематичного впливу на російських військових – обстріли, створення умов, де неможливо перебувати, так само і на Зміїному. Я мав ексклюзивне відрядження на острів, було важливо побачити, що там. На Зміїному – суцільна руїна, з розірваними снарядами. Це така мініатюра того, що Росія робить з Україною зараз».

Форпост війни – Бахмут

На питання про українські перемоги цього року на фронті кореспонденти одностайно назвали Бахмут. Місто, яке є ключовим для обох учасників війни, форпост та найгарячіша точка на фронті.

Сергій Горбатенко часто бував там до повномасштабного вторгнення, приїжджає й зараз. Люди, попри щосекундні (без перебільшення!) прильоти, не бажають покидати свої домівки, а стійкості Збройних сил України там немає меж.

«Українські військові там стоять, заперлися в той бетон – і не впускають нікого далі, там є якісь рухи, якісь наступальні операції, але лінія як встала – так і не рухається, війська далі не пропускають. Які би сили не кидали, яких би вагнерівців, яких би кадирівців куди не відправляли, і скільки тон снарядів військовим не сипалося на голови – вони стоять», – каже Мар’ян Кушнір.

Читайте також: Як деградація путінської армії допомагає українцям її знищувати [8]

«Оборона Бахмута, яка вже триває з липня, – це справжній Сталінград, – каже Єгор Логінов, – те, що там зараз відбувається, і стійкість українських воїнів, бійців, які вони демонструють, – щось надприродне, тому що протягом такого часу тримати місто під вогневим валом артилерії, відбиваючи по 8-10 штурмів тільки на одній локації, – це особисто я знаю, там, де я був, це неймовірна стійкість, яку не може показати жодна армія світу».

В чому сила українських оборонців?

Під час підготовки цього матеріалу ми спитали воєнкорів, у чому вони вбачають перевагу українських оборонних сил над ворогом.

«Українці воюють за власну землю, нікого сюди не запрошували, не кликали. Те, що зараз відбувається контрнаступ, і в України на нього є сили, – це повернення власних територій. Українці – не загарбники, не окупанти, вони боряться за своє», – міркує Ольга Омельянчук.

«​В українських військових є мотивація – люди захищають свою рідну землю, вони знають, за що воюють. За свої сім’ї, за своїх дітей, своїх дружин і батьків. І це найголовніший, мені здається, із чинників, який дозволив стримати Росію в перші дні навали, – додає Сергій Горбатенко. – Більшість людей, з якими я говорив у Бахмуті, переконані, що українська армія відстоїть місто, а окупанти, які приїхали з Росії – мають піти геть. І насправді, ця позиція дуже надихає!»

—

Анастасія Середа [9], опубліковано у виданні Радіо Свобода [2]

В тему: 

• Путін готує Росію до тривалої війни. Треба націлюватись не на наміри Кремля, а на його спроможність [10]
• Провал путінського бліцкрігу в Україні - основне з розслідувння NYT [11]
• Война России против Украины началась еще в Чечне [12]
• Як українські воїни дали перший бій путінській орді на Запоріжжі: «Ми показали, що ми є» [13]
• Чому у РосІї є постійна необхідність мазати все навколо своїми фекаліями [14]
• Агресія Росії проти України та жіночий фактор [15]