Ось уже кілька років, як Росія спільно з Іраном ставить собі за мету видавити США із Сирії, а в ідеалі — і з усього Близького Сходу. Однак російське вторгнення в Україну і спричинене ним зближення Москви з Тегераном призводять швидше до зворотного ефекту: присутність США в регіоні, навпаки, зростає.

Більше того, у випадку із Сирією у Вашингтона нарешті з'являється ясне обґрунтування для продовження своєї кампанії там. Чим сильніше Росія загрузне на Близькому Сході, тим складніше їй буде в Україні.

До російсько-американської конфронтації додається загострення ситуації в самій Сирії і проблеми з інтеграцією частин «Вагнера», що залишилися, до складу Збройних сил РФ. Зростання складнощів перетворює арабську країну на головний біль для Москви і перекреслює надії на те, що Сирія не відволікатиме російське керівництво від війни з Україною.

Ірано-російський фронт

З весни цього року Росія активізувалася [2] у повітрі Сирії. Крім ударів по бойовиках, дії авіації спрямовані проти сил США, що знаходяться на території Арабської Республіки. Російські літаки та безпілотники пролітають над американськими об'єктами, всупереч домовленостям двох сторін щодо розмежування зон активності. Військові США неодноразово повідомляли [3] про небезпечні маневри, які льотчики ВПС РФ здійснювали щодо американських безпілотників та винищувачів. Втім, російські військові стверджують [4] , що протоколи деконфліктації порушують американці, і це стає причиною авіаційних інцидентів.

Стримування США входило до завдання російських військ у Сирії і раніше, але акцент робився на російський флот. Сьогодні Москва змушена зробити ставку на авіацію, оскільки у Середземному морі майже не лишилося російських кораблів. Ротація сил ВМФ стала великою проблемою після війни, коли Туреччина закрила середземноморські протоки для військових судів. В результаті найближчий Чорноморський флот виявився відрізаним від Сирії. Компенсувати послаблення оперативного з'єднання ВМФ РФ у Середземному морі виходить лише за рахунок авіації.  

Зростання кількості інцидентів між літаками Росії та США збіглося зі сплеском зіткнень між американцями та проіранськими формуваннями в Сирії. Судячи з витоків [5] розвідданих у ЗМІ, йдеться про координацію дій Тегерана та Москви, які єдиним фронтом прагнуть витіснити Вашингтон із регіону. У рамках цієї стратегії проіранські сили запускають ракети по американським об'єктам, а російська авіація тисне на США в повітрі.

Москва бачить у Вашингтоні стратегічного супротивника майже у будь-якій точці світу. Тим більше, у Сирії, де американці залишаються реальною силою, проводячи власну політику. Крім того, США не тільки самі знаходяться в арабській країні, а й обзавелися там місцевими союзниками: курдами на півночі країни та племінними арабськими структурами на сході.

Звісно, ​​Туреччина теж веде у Сирії свою гру, але з нею налагоджений діалог у рамках астанінського формату. До того ж Анкара співчутливо дивиться на антиамериканські зусилля Москви і Тегерана, тому що вважає сирійських курдів, що підтримуються США, загрозою для себе.

Читайте також: Трамп застеріг Ердогана від зіткнень між військовими США і Туреччини в Сирії [6]

Фактично дії Москви стають прямим продовженням стратегії Тегерана, який останніми роками намагався нарощувати тиск, щоб змусити американців піти. Улюблена іранська тактика – удари переносними ракетними комплексами по американських об'єктах в Іраку та Сирії, які здійснюють іранські проксі. Ці атаки швидше мають налякати, ніж завдати шкоди.

Зазвичай випущені ракети навмисно летять повз ціль і вибухають десь поблизу. Однак бувають і точні запуски, внаслідок яких гине чи отримує поранення персонал військових баз. До речі, саме після такого обстрілу 2020 року президент США Дональд Трамп наказав знищити іранського генерала Касема Сулеймані.

Реакція США

Проблема в тому, що зусилля Росії та Ірану щодо видавлювання США з Близького Сходу призводять до протилежних результатів. Американська військова присутність у регіоні лише зростає.

У липні США відправили [7] до Перської затоки на додаток до наявних сил авіаносець USS Thomas Hubner з винищувачами F-35 та F-16. А лише за кілька днів після цього додали [8] ще два кораблі з морським десантом під приводом захисту цивільних кораблів від іранських атак. В результаті кількість американських військових у затоці досягла максимуму за останні роки.

Безпосередньо до Сирії для протистояння «непрофесійній поведінці» російських льотчиків було направлено [9] додаткові винищувачі п'ятого покоління F-22 Raptor. При цьому в сирійських обльотах також беруть участь згадані вище винищувачі F-35, що базуються в Перській затоці. Американські військові стверджують [10], що додаткові літаки допомагають стримувати тиск з боку ВПС РФ.

Дії США не обмежуються перекиданням нових підрозділів. Наприкінці літа американці спробували об'єднати [11] союзні сили у Сирії у єдину коаліцію. Йдеться про інтеграцію арабських племінних структур навколо американської бази в Ат-Танфі та Сирійських демократичних сил (SDF), кістяк яких складають курдські підрозділи. 

Читайте також: В результаті ударів США у Сирії вбито більше 200 найманців ПВК Вагнера, — Bloomberg [12]

Судячи з сутичок, що почалися [13] в останні тижні між проамериканськими угрупованнями, створення єдиного фронту під егідою США поки що пробуксовує. Однак сам факт американських зусиль на цьому напрямі говорить про те, що Вашингтон не має наміру поступатися російсько-іранським тиском у Сирії. Тим більше, що наявність додаткового осередку напруженості у вигляді Сирії відволікає Москву від України. 

Парадоксально російське вторгнення в Україну дало американським військовим ясне обґрунтування для збереження їхньої присутності в Сирії. Доцільність сирійської кампанії неодноразово ставилася у США під сумнів, а Трамп свого часу взагалі був за крок від того, щоб вивести звідти війська. Але тепер усе стає на свої місця. Американське командування не приховує, що збільшує присутність у Сирії для стримування Росії. 14 липня було заявлено [14], що винищувачі F-22 перекинуті в регіон «на тлі все більш небезпечної та непрофесійної поведінки російських літаків у регіоні».

Нехай в очах американського виборця «Ісламська держава» розгромлена (що не зовсім вірно), але тепер є протистояння з Росією — чим глибше вона загрузне в Сирії, тим складніше їй буде в Україні. Сама Москва дає підстави для цього, постійно небезпечно маневруючи поряд із американськими літаками.

Звичайно, ні США, ні Росія не прагнуть прямого зіткнення в Сирії, але події розвиваються так, що напруга там постійно наростає, а кількість небезпечних маневрів — збільшується. 

Читайте також: 6 самолетов и 6 вертолетов Россия потеряла в Сирии [15]

Неспокійна точка

Початкове прагнення [16] Росії зберегти Сирію як спокійну зону російської присутності, яка не вимагає багато грошей і не відволікає від українських фронтів, стикається з дедалі більшими труднощами. Почасти винна у цьому сама Москва, чия тактика створює небезпечні інциденти зі США.

Однак є й інші проблеми, які не пов'язані безпосередньо з Росією. Уряд Башара Асада повернув собі контроль над більшою частиною Сирії, але поки що не зміг налагодити на цих територіях нормальне життя. Голод та корупція стали невід'ємними частинами місцевого соціально-економічного ландшафту.

В результаті до кінця літа відразу в кількох підвладних Дамаську районах спалахнули [17] найбільші за останні роки протести, які часом супроводжувалися масштабними зіткненнями. Ситуація стала настільки серйозною, що влада частково втратила контроль над провінцією Сувейду.

Тобто про те, що ситуація в Сирії заспокоїлася і Дамаск почувається впевнено, поки не йдеться. Нестабільність скоріше зростає, а рішень для економічних проблем немає. Аж до того, що в 2023 році в країні знову активізувалися групи «Ісламської держави», що залишилися, які прагнуть скористатися новим сплеском невдоволення.

Все це припадає на момент, коли Росії потрібно розібратися, що робити зі спадщиною "Вагнера". Спочатку здавалося [18], що саме в Сирії замістити бойовиків Пригожина буде простіше, ніж в інших точках, адже, на відміну від країн Африки, зайняти місце «Вагнера» можуть і так офіційно присутні в країні російські війська. Крім того, у Сирії працюють інші російські ПВК, включаючи підлеглий Міноборони «Редут».

Однак перші спроби провести таке заміщення поставили [19] формування Міноборони та загони Вагнера на межу прямого збройного зіткнення. Іншими словами, процес йде непросто, і навіть за ідеального розкладу ця зміна не може пройти без послаблення російського впливу.

«Вагнер» робив у Сирії ту роботу, з якою Міноборони справляється погано: опановував родовища, налагоджував зв'язки з місцевими угрупованнями, закріплювався у нових районах, проводив цивільну розвідку. Російська армія не може по клацанню пальців перетворитися на ефективну силу для вирішення таких завдань. Не кажучи вже про те, що «Вагнер» — це складна структура із власними військовими, економічним блоком та політконсультантами. Багато елементів цієї моделі просто нема куди приткнути при переході під контроль Міноборони.

Читайте також: Путін втретє публічно наказав вивести війська РФ з Сирії [20]

Результати цих складнощів вже видно у спробах [21] проіранських формувань зайняти ті зони, де раніше домінував Вагнер. Особливо привабливим є завдання перехопити контроль над нафтовими родовищами.

Становище Росії у Сирії, як і раніше, далеко не критичне, але певних складнощів їй не уникнути. Арабська Республіка не тільки не стала безпечним плацдармом для російських військ, але все більше генерує кризи, хай поки що локальні.

Москві не вдається ізолювати сирійський конфлікт, сам собою складний і проблемний, від решти зовнішньополітичного і військового контексту. Війна в Україні ускладнює ротацію збройних сил, загострює протистояння зі США, а криза навколо Вагнера призводить до внутрішніх конфліктів, послаблюючи російські позиції в регіоні.

—

Микита Смагін [22], опубліковано у виданні Carnegie Politika  [23]

В тему: 

• Комиссия ООН собрала достаточно доказательств для осуждения Асада за военные преступления [24]
• У Лаврова вже звинуватили США у загибелі військового злочинця — російського генерала у Сирії [25]
• У Сирії повстанці збили російський Су-25, яким керував льотчик із Криму; його вбили [26]
• Війна у Сирії зз сім років забрала понад 350 тисяч життів – спостерігачі [27]
• СNN опубликовала снимки подвергшихся обстрелу объектов в Сирии, ни один Tomahawk не был сбит (ФОТО) [28]
• Анатомия российской лжи о лаборатории химического оружия в Восточной Гуте [29]