14 квітня 2022 року внаслідок ураження українськими військами потонув флагман російського Чорноморського флоту, ракетний крейсер «Москва». Спочатку про обставини потоплення «Москви» кружляли різні версії, але кінець-кінцем було оприлюднено інформацію, що крейсер був уражений двома українськими протикорабельними ракетами «Нептун».

Тривалий час, залишалось під питанням: яка саме з військових частин Збройних Сил України уразила «Москву»? Від самого початку йшлось про 406-ту окрему артилерійську бригаду імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова, яка належить до Військово-морських сил ЗСУ. Але, зі зрозумілих причин (безпека членів родин військовослужбовців), 406-та бригада прямо не називалась. І ось, 22 січня 2026 року у Росії було засуджено до довічного ув’язнення (звісно – заочно), командира нашої 406-ї бригади полковника Андрія Шубіна, за ураження 2 квітня 2022 року фрегату «Адмірал Ессен» та потоплення 13-14 квітня ракетного крейсеру «Москва», зазначає видання ТИЖДЕНЬ [2].

Цікаво, що від 2022 року в російському інтернет-просторі раз по раз виникали дискусії: хто ж такий Олексій Алмазів, ім’ям якого названо бригаду, що потопила «Москву»?

Читайте також: Останні переговори командирів крейсера "Москва": "Дві пробоїни, гвинт встав, ляже на бік..." (АУДІО) [3]

Олекса Алмазів, фото 1925 року

Про генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки Олексу Алмазова в інтернеті міститься багато інформації. Але чимало фактів з неї мають розбіжності. Найбільше росіянам «не подобається» той факт, що Алмазів був кадровим офіцером російської імператорської армії, і навіть (згідно моєї книжки 2007-го року «Офіцерський корпус Армії УНР», т.1) мав орден Святого Георгія 4-го ступеня та всі інші ордени до Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою включно. Отже, виходить, що українська бригада, яка носить ім’я офіцера колишньої Російської імперії, та ще й кавалера почесних нагород, уразила флагман «Москва» сучасної Росії.

В інтернеті, а потім – у російському варіанті «Вікіпедії», було проведено ціле розслідування, яке підтвердило, що Алмазів був кадровим офіцером російської імператорської армії, але не мав звання полковника та орденів Святого Георгія 4-го ступеня та Святого Володимира 4-го ступеня. Отже, спробуємо у цьому всьому розібратися.

Передусім, трошки про історію 406-ї бригади. Вона була створена у 2015-му році з кадру у 73 військовослужбовці, які вийшли з території Криму та раніше належали до 406-ї окремої берегової Сімферопольської артилерійської групи, що розташовувалась у смт. Перевальне. Дивізіони новоствореної бригади розташувались здовж чорноморської узбережжя: на території Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, а також на Приазов’ї.

Читайте також: Герои Украины [4]

У 2017-му році один зі старших офіцерів бригади, який вийшов з Криму, порушив питання про присвоєння його частині якогось цікавого історичного імені. Мною, а також іншими колегами, було запропоновано назвати бригаду іменем генерал-хорунжого Олекси Алмазова, який, по-перше, був одним із найвідоміших артилеристів часів УНР, а по-друге — уродженцем Херсона. Трохи пізніше мій колега Андрій Руккас виявив метричний запис, що він народився у селі Володимирівка, що нині належить до Миколаївської області.

У російському варіанті Алмазів мав ім’я Олексій, а ось українською завжди звався Олекса. На превеликий жаль, коли готувався Указ Президента України №232/2018 «Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України та уточнення деяких найменувань» це не було прийнято до уваги. Й 406-та бригада отримала назву: «імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова». Хоча, в контексті невідповідностей різних фактів біографії Олекси Алмазова у його різних документах це навіть виглядає закономірно.

Базовим документом про військову службу Олекси Алмазова мала б бути його «Регістраційна картка» (аналог послужного спуску), власноруч заповнена 20-го лютого 1921 року. Ця картка серед інших аналогічних документів українських воєначальників того часу зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України.

«Регістраційна картка» Олекси Алмазова має відмінності від «послужного списку» з російської імператорської армії, який доведений до 1917 року та зберігається в одному з російських архівів.

Передусім, дата народження має розбіжність в один рік: у російських документах — 1885-й, у «реєстраційній картці» — 6 січня 1886-го. Причому Олекса Алмазів навмисно зазначив свій вік — «35 років», щоб уникнути непорозумінь.

Читайте також: Від бою під Крутами і до Оксфорду: життєпис вояка армії УНР Митрофана Швидуна [5]

«Регістраційна картка» Олекси Алмазова, власноруч ним заповнена у лютому 1921 року (з фондів ЦДАВОУ)

Військове звання, яке зазначив Олекса Дмитрович – полковник зі старшинством з 15 серпня 1917 року, а отже – з часів служби в російській армії. На наступній сторінці документу Алмазів наводить перебіг отримання військових звань, де зазначає, що полковника він отримав 1 листопада 1917 року – за відміни у боях під Кревом у липні-серпні 1917-го, а також – за вислугу років на командних посадах.

Про ордени Святого Георгія 4-го ступеня та Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та биндою тут теж є. За твердженням Алмазова, він був нагороджений ними (або представлений до нагородження) за ті ж самі бої під Крево у серпні 1917 року.

Містечко Крево нині знаходиться на території Білорусі. Тут влітку 1917 року розгорнулась одна з останніх битв старої російської армії з німцями на фронті Першої світової війни. Російські війська мали наступати, прорвати німецьку оборону, й у подальшому вийти на територію Польщі. Ідея наступу належала військовому міністру Тимчасового уряду Керенському, який хотів довести, що війська «революційної Росії» будуть не тільки не гірше, а навіть – краще за імператорської армії.

Читайте також: Модест Семирозум і його дивовижне життя: забутий командир бою під Крутами [6]

Ставка робилась на масований артилерійський удар, виучку та вправність артилеристів. Одним із них був командир важкого артилерійського дивізіону капітан Олекса Алмазів, який дійсно продемонстрував вправність та майстерність. Чимало німецьких позицій, а разом із ним – і містечко Крево, були буквально стерті з землі. Але наступ зірвався – російська «революційна» піхота відмовилась іти уперед.

Відзнака командира 406-ї окремої артилерійської бригади імені Олексія Алмазова

Чимало артилеристів, учасників цієї операції, були представлені до вищих нагород та чергових військових звань. І частині з них вони були навіть присвоєні. Але невдовзі у Петрограді відбувся Жовтневий переворот, і значна частина переписки військового міністерства Росії за серпень-жовтень 1917 року просто зникла… Зокрема – документи Олекси Алмазова за другу половину 1917 року. Саме тому їх і не вдалося знайти у сучасних російських архівах…

Отже, про присвоєння звання полковника, а також нагородження Олекси Алмазова орденами Святого Георгія 4-го ступеня та Святого Володимира 4-го ступеня нам відомо лише з його слів. Але, викладені ним у «регістраційній картці» дані виглядають цілком правдоподібно.

А уже з 1 січня 1918 року Олекса Алмазів був командиром окремої кінно-гірської гарматної батареї (а потім – дивізіону), і на цій посаді залишався до війни з Державність України 1917-1924 років. Подальша його біографія назагал досить широко відома.

Зрозуміло, що в російському середовищі «важко» сприймається інформація про те, що проти армії Російської Федерації воюють бригади, які мають імена військових діячів Української Народної Республіки – у минулому офіцерів Російської імперії. Бо у Збройних силах РФ немає жодної військової частини, яка б була бодай якось пов’язана з минулим Росії до 1917-го року. А у нас: 59 окрема штурмова бригада безпілотних систем імені Якова Гандзюка (у минулому генерала російської армії та георгіївського кавалера) збиває найновітніші гелікоптери Ка-52, 3 бригада оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана (кадрового офіцера російської імперії) спільно з іншими частинами «викинула» російський спецназ з околиць Харкова, тощо.

Звісно, у цьому контексті потоплення ракетного крейсера «Москва» бригадою, історичним патроном якої теж є колишній офіцер російської імператорської армії та генерал-хорунжий УНР Олекса Алмазів, виглядає для близького до історії російського середовища максимально тригерно, як зараз кажуть.

До речі, до складу Сил оборони та Сил безпеки постійно «вливаються» нові історичні герої, передусім – часів Української Народної Республіки. 7 квітня 2026 року почесне найменування «імені Семена Лощенка» дістала 47 окрема артилерійська бригада. Семен Лощенко – побратим Олекси Алмазова, уродженець міста Слов’янськ, герой бою під Крутами та відважний командир 1-ї Запорізької артилерійської бригади у 1920-му році.

Читайте також: Знищення крейсера «Москва» має символічне, дипломатичне й військове значення - NYT [7]

Рятувальне коло та світловий буй з ракетного крейсера «Москва» (підібраний у Чорному морі морською охороною ДПСУ) та стабілізатор від ракети «Нептун» (переданий командуванням ВМС ЗСУ) – експонати Національного військово-історичного музею України

—

Ярослав Тинченко, історик і журналіст, заступник директора з наукової роботи Національного військово-історичного музею України; опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ [2]

Читайте також: 

• У чому сила української армії? 10 чинників, які допомогли ЗСУ стати новою військовою потугою [8]
• В кремлі відмовилися відповідати на питання про строковиків на спаленій «москві» [9]
• "Подох Ефим - ну и х*й с ним": рф відповіла батьку строковика з "Москви": крейсер участі у війні не брав, де син – не знають [10]
• Генерал-хорунжий Петро Ліпко Максиму Горькому: «Брехня – це найбільше досягнення радянської влади» [11]
• Полковники Нащубські та історичні традиції боротьби за незалежність України [12]
•  Українські збройні сили у 1917-1921 роках: від Богданівців до Повстанчої армії [13]