Чому українці можуть не повернутися в Україну після війни

Важная новость

Вимушена, повʼязана з повномасштабним вторгненням міграція українців за кордон є одним із найбільших ударів Росії по Україні, хоч і не прямим, але довгостроковим. Виїзд кількох мільйонів громадян України (здебільшого молодих і економічно активних) позначиться й на демографічному портреті українського населення, й на економічній спроможності України. Чи повернуться вони? Коли? За яких умов? Аби дати відповіді на ці запитання, Лабораторія законодавчих ініціатив за підтримки Європейського Союзу провела дослідження українських вимушених мігрантів. Кількісне опитування проводила агенція «Інфосапієнс»*.

Про результати дослідження - у статті видання ZN.UA [2]..

Загалом ситуація виглядає дещо сумною. І от чому. Більшість вимушених мігрантів не повернеться, мігрантів молодшого віку повернеться ще менше, з часом ситуація погіршується, а держава наразі не надто планує її виправляти. Але розгляньмо усе це детальніше, аби краще зрозуміти ситуацію.

Чи планують вимушені мігранти повертатися додому

Почнемо з того, скільки вимушених мігрантів повернеться. Для відповіді на це питання ми використали шкалу ймовірностей. Респондентів просили оцінити ймовірність їхнього повернення від 0 до 100 балів (0 — точно не повернуся, 100 — точно повернуся). До завершення війни лише 30% респондентів поставили більш як 50 балів (тобто респондент радше схильний до повернення), середня оцінка становить 33 бали. Це означає, що понад дві третини вимушених мігрантів, імовірно, не повернуться в Україну до завершення війни.

Після закінчення війни ситуація краща — 68% респондентів поставили більш як 50 балів, середня оцінка становить 66 балів. Отже, тут співвідношення навпаки — дві третини вимушених мігрантів планують повернуться в Україну після завершення війни.

Тобто третина вимушених мігрантів не планує повертатися зовсім, а переважна більшість — не повернеться в ближчій часовій перспективі. Досить невтішним є і віковий розподіл — що молодша людина, то менше вона схильна до повернення.

Якщо дві третини (68%) вимушених мігрантів, імовірно, планують повернутися в Україну після завершення війни, важливо розуміти, що для них означає, а що ж розуміти під завершенням війни? Відповідаючи на запитання «Чим завершиться війна?», половина респондентів (49%) впевнена, що Україна вийде на кордони 1991 року. Ще 12% вважають, що Україна вийде на межі контрольованої території станом на 23 лютого 2022-го. Можливо, ця оцінка і є оптимістичною, однак вона також говорить і про дещо інше. Ці люди чекають досягнення Україною досить амбітних цілей, значної військової або дипломатичної поразки Росії. Тому виникає ще одне запитання без однозначної відповіді: чи зможе Україна досягнути таких цілей найближчим часом?

Цікавим є і регіональний вимір — куди повертатимуться вимушені мігранти. Дослідження ЛЗІ підтвердило інтуїтивні припущення, що жителі сходу та півдня України менш схильні до повернення. Однак навіть серед тих колишніх жителів цих регіонів, хто таки планує повернутися в Україну, значна частина, ймовірно, змінить місце проживання, переїхавши в інший населений пункт, можливо, в іншій області. Наприклад, для сходу частка тих, хто точно планує повернутися до свого населеного пункту, становить лише 50% (для інших регіонів це 67–88%), інша ж половина розглядає інші населені пункти або взагалі не знає, куди повертатися.

Фактори (не)повернення

Дослідження виявило вагомі фактори, які впливатимуть на рішення (не)повернутися, — і безпека не завжди найважливіший із них. Найбільше важить якість життя. З плином часу вимушені мігранти пристосовуються до життя за кордоном, облаштовуються, соціалізуються, звикають. Промовистий показник — це житло: 44% орендують окремий будинок або квартиру, а ще 20% живуть в окремому житлі, наданому безкоштовно. Тобто дві третини вимушених мігрантів уже мають досить комфортні умови проживання. А можливість самостійно орендувати житло є ще й показником не найнижчого рівня матеріального забезпечення. Для порівняння, у притулках для біженців (найменш комфортний варіант проживання) живуть лише 8,5%.

Те, як вимушені мігранти влаштували своє житлове питання, лише один із показників, хоча і досить промовистий. Однак таких показників значно більше, вони стали основою для економетричного моделювання, яке дало можливість зрозуміти, які з факторів є більш і менш важливими для рішення вимушених мігрантів повернутися або не повернутися. Ці фактори було об’єднано у п’ять груп.

Найвагомішою виявилася група факторів, які стосуються оцінки країни перебування, тобто те, наскільки вимушені мігранти задоволені якістю життя в країні перебування, починаючи від суто практичних питань (наприклад, якість освіти, медицини, можливості працевлаштування, сфера послуг, якість інфраструктури тощо) та закінчуючи більш загальними (наприклад, близькість менталітету населення країни перебування). Саме ця група факторів визначає 29% рішення про повернення до завершення війни та 43% — після завершення (якщо уявити рішення про повернення як 100%). Інші ж групи коливаються в межах 12–21%. Більш того, найвагоміша причина, яка зменшує бажання повертатися, — це очікування низької якості життя в Україні. 60% респондентів вказали цю причину.

Натомість безпекові причини мали більше ваги під час прийняття рішення про виїзд з України — 79% вимушених мігрантів вказали хоча б одну безпекову причину для виїзду за кордон. Іншими словами, мігранти виїхали через небезпеку, але не повертаються через якість життя.

А що ж держава?

Проблема масового виїзду за кордон могла би бути принаймні менших розмірів. Дослідження показало, що 38% вимушених мігрантів розглядали варіант залишитися в Україні у більш безпечних регіонах. Якщо рахувати від 6 мільйонів вимушених мігрантів, то близько 2,3 мільйона могли б лишитися в Україні, ставши (принаймні на якийсь час) ВПО.

Умовна форма цих речень підводить до ще однієї проблеми — держава не вчиняла активних дій для того, щоб залишити більше людей в Україні, а вже після їхнього виїзду Україна не сформувала політики з повернення вимушених мігрантів. Немає стратегії повернення вимушених мігрантів та чітко визначеного органу, який повинен цим займатися. У публічному просторі циркулюють різні дані та здогадки щодо кількості вимушених мігрантів. Тобто немає навіть приблизно точної інформації щодо того, скільки їх і де вони знаходяться.

Безумовно, повернення вимушених мігрантів є викликом для України. Кількість мігрантів, які повернуться, та час їхнього повернення впливають на спроможності України ефективно мобілізовувати внутрішні ресурси для ведення війни та на якість післявоєнної відбудови. «Природна» динаміка поведінки мігрантів не сприяє їхньому поверненню. За інших рівних умов вони будуть і далі облаштовувати своє життя за кордоном, адаптуватися, звикати, а шанси на їхнє повернення — меншати і меншати. Кількість українців, які все ж повернуться, виглядає досить обмеженою. Зміна такого стану речей потребує інтервенції — комплексу заходів, спрямованих на зміну поточної ситуації. Мабуть, єдиним, хто має достатньо легітимності та організаційної спроможності на таку інтервенцію, є держава.

* У липні 2023 року було опитано 1032 українця віком від 18 років. Метод опитування — розсилка СМС-повідомлень на номери українців, які перебувають за кордоном. Вибірка репрезентує користувачів «Київстар» і Vodafone, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року, за країнами проживання, за винятком Росії та Білорусі. Вибірка була стратифікована за часткою ринку кожного мобільного оператора та за країнами відповідно до останніх наявних даних ФН ООН. Усередині кожної країни мобільні номери обиралися для опитування випадковим чином. Гранична теоретична похибка вибірки становить +/-3%.

Автор: Лабораторія законодавчих ініціатив

Фото: EPA-EFE/STEPHANIE LECOCQ

«Аргумент» [3]

На цю тему: