5 жовтня в іспанській Гранаді заплановано зустріч Алієва та Пашиняна. Якщо сторони до цього часу знайдуть компроміс щодо Зангезурського коридору й амністії карабахцям, які воювали, то відкриється вікно для підписання азербайджансько-вірменського договору, який має припинити конфлікт, що триває ось уже третину століття. Тоді у Вірменії з’явиться шанс стати учасником низки енергетичних і логістичних проєктів у Південнокавказькому регіоні, а також позбутися політичної, економічної, енергетичної та військової залежності від Росії.

Про це йдеться у статті виданя ZN.UA [2].

Республіка «Арцах» доживає останні дні.

Після проведених Азербайджаном одноденних «локальних антитерористичних заходів» у Карабасі влада «Нагірно-Карабаської республіки» прийняла ультиматум Баку, згідно з яким регіон втрачає автономію і переходить під повний азербайджанський контроль. Прапори «Арцаху» в Степанакерті (азербайджанська назва — Ханкенді) ще не спущено, а стяги Азербайджану наразі не з’явилися. Однак це вже питання тижнів: голова «НКР» Самвел Шахраманян підписав указ, згідно з яким невизнана республіка припинить існування з 1 січня 2024 року.

Нині представники «Арцаху» проводять із емісарами Баку прямі переговори щодо умов реінтеграції вірменської громади Карабаху до складу Азербайджану. Позиція карабахських вірменів ускладнюється ще й тим, що Баку вимагає видачі військового і політичного керівництва «Нагірно-Карабаської республіки». Під час спроби виїзду з Карабаху азербайджанські прикордонники вже затримали у Лачинському коридорі екс-держміністра «НКР», російського мільярдера Рубена Варданяна: Баку звинувачує його у фінансуванні тероризму.

Враховуючи нинішній рівень взаємної ненависті вірменів та азербайджанців, міжнародна спільнота побоюється, що в Карабасі відбудуться етнічні чистки. Тому представники Заходу на переговорах із азербайджанською стороною постійно закликають Баку гарантувати безпеку й права вірменів у Карабасі, виступаючи за те, щоб відправити до регіону місію міжнародних спостерігачів.

У Баку заявляють, що не бачать потреби в спостережній місії: за словами очільниці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Саманти Павер, президент Азербайджану Ільхам Алієв обіцяє гарантувати права вірменів: донедавна в Карабасі проживало близько 120 тисяч людей. Але багато вірменів бояться помсти азербайджанців і тікають із регіону. За даними на ранок четверга, з Карабаху до Вірменії вже прибуло понад 65 тисяч людей, а колони машин усе не закінчуються. У самому Степанакерті гуманітарна криза: бракує їжі, води, ліків і палива.

Такий вихід вірменів цілком улаштовує Баку. Але не Єреван, де звинувачують Азербайджан у геноциді: прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян стверджує, що найближчими днями в Карабасі більше не залишиться вірменів та заявляє про готовність прийняти біженців. Однак масова втеча вірменів із Карабаху загрожує його державі серйозними внутрішньополітичними й економічними проблемами.

Нині в Єревані відбуваються антиурядові демонстрації з вимогою відставки Пашиняна «заради майбутнього Вірменії», оскільки він зрадив карабаських вірменів. Але прем’єр не збирається йти на поступки. Одна з причин — самі вірмени здебільшого втомилися від конфлікту через Карабах і не готові воювати за нього. «Вірменському народу не потрібен ні Карабах, ні карабахці. Все!», — в розпачі каже [3] полковник збройних сил «НКР» Карен Джалавян, який вирішив вести партизанську війну.

Мета Пашиняна — не лише втриматися при владі, а й зберегти стабільність і територіальну цілісність Вірменії. Він робить усе, щоб уникнути війни Вірменії й Азербайджану, результатом якої стане неминуча поразка й втрата частини Сюнікської області. Адже головне завдання, яке стоїть нині перед Алієвим, — возз’єднати Нахічеванську автономну республіку (азербайджанський ексклав, що межує з Вірменією, Іраном і Туреччиною) з іншою частиною країни — Зангезурським коридором, який проходить вірменською територією.

Цей коридор важливий не лише для Азербайджану, а й для Ірану й Туреччини.

Для Тегерана, союзника Єревана, принциповим є не допустити створення Зангезурського коридору, який відітне Іран від Вірменії — його єдиного союзника в Південнокавказькому регіоні. Для Анкари ж цей транспортний коридор означає й пряму дорогу до Баку, й посилення енергетичної безпеки Туреччини. І коли в понеділок у Нахічевані відбулася зустріч Ільхама Алієва й Реджепа Ердогана, азербайджанський і турецький лідери взяли участь у закладенні фундаменту газопроводу Игдир—Нахічевань.

Єреван виступає проти Зангезурського коридору. Тому вирішення «зангезурського» питання — потенційний привід для нової війни. (Азербайджан час від часу заявляє, що Сюнікська область — це історичні землі азербайджанців.) Пашинян приймає нову реальність у регіоні. Він намагається знайти компроміс із Алієвим, але без надання дорозі екстериторіальності, що означало б утрату суверенітету над частиною вірменської території.

Водночас Пашинян має враховувати, що в разі нападу Азербайджану на Вірменію Росія навряд чи надаватиме військову допомогу своєму союзникові з ОДКБ.

Зі свого боку, в Баку розуміють, що війну з Вірменією в світі сприйматимуть інакше, ніж відновлення суверенітету в Карабасі. І хоча Євросоюз планує збільшити імпорт газу з Азербайджану, в разі проведення військової операції це може не зупинити європейські столиці від санкцій проти Баку. Принаймні цього слід очікувати від Вашингтона й Парижа, де сильними є позиції вірменської діаспори: сьогодні Франція — один із головних захисників Вірменії.

Нині Пашинян стверджує, що структури безпеки, в яких перебуває Вірменія, неефективні, й заявляє, що залежність від Росії в питаннях безпеки була стратегічною помилкою. Частина вірменського суспільства вже сприймає Росію як загрозу й підозрює Москву в змові з Баку та Анкарою. Звинувачуючи Москву в порушенні союзницьких зобов’язань, Пашинян намагається розширити поле для маневру у відносинах Єревана та Баку, прагнучи вивести Вірменію з-під дірявої російської парасольки безпеки й налагодити тісніші зв’язки із Заходом — США та ЄС.

Утім, ні Європа, ні Америка не мають наміру захищати Вірменію військовими засобами.

Зі свого боку, в Москві звинувачують Пашиняна в антиросійській політиці та прагненні зробити Вірменію заручником «геополітичних ігор Заходу». Для російського керівництва ця країна важлива і як «сіра зона» для експорту товарів військового призначення, і як блокпост зі збереження своєї присутності в регіоні. Тому Кремль, що відчуває антипатію до Пашиняна, робить ставку на протести опозиції, домагаючись відставки прем’єра: це має залишити Вірменію в зоні впливу Росії.

Та попри протести опозиції в Єревані, які емоційно підігрівають вихід вірменів з Карабаху, та заклики вірменського духовенства, цілком ймовірно, що Пашинян збереже владу. Зокрема й тому, що опозиція не пропонує жодного плану дій і не має лідера. Також малоймовірно, що найближчим часом відбудеться кардинальний розрив Вірменії з Росією, вихід Єревана з ОДКБ і закриття російської військової бази в Гюмрі: країна міцно прив’язана до РФ. Проте відносини Єревана та Москви погіршуватимуться й далі.

Повернення Карабаху під владу Азербайджану кардинально змінює розстановку сил на Південному Кавказі й означає зменшення впливу Росії в регіоні. Москві залишається сподіватися, що до влади у Вірменії прийде лояльний до неї політик, що дасть їй змогу й далі залишатися гравцем у регіоні.

Та чим буде заповнено порожнечу, яку залишає по собі Росія? Це радше буде зроблено за рахунок зростання впливу в регіоні не так західних країн, для яких Південний Кавказ залишається на периферії інтересів, як Туреччини й Ізраїлю: в Тель-Авіві розглядають Баку як союзника в протистоянні Тегерану. Та й Китай намагатиметься закріпитися в регіоні, через який пролягають транспортні коридори й трубопроводи. Такі перспективи непокоять Іран, оскільки йому, як і Росії, це загрожує зменшенням впливу на Південному Кавказі.

Іранська влада теж болісно реагує на посилення позицій Туреччини в регіоні, не розуміючи, чому Росія ставиться до цього нейтрально. Крім того, для Тегерана відновлення Азербайджаном суверенітету над Карабахом означає загрозу зростання сепаратистських настроїв серед азербайджанської меншини на півночі Ірану.

Нині проблеми у відносинах Азербайджану та Вірменії ще далекі від мирного розв’язання. 5 жовтня в іспанській Гранаді заплановано зустріч Алієва та Пашиняна. Якщо сторони до цього часу знайдуть компроміс щодо Зангезурського коридору й амністії карабахцям, які воювали, то відкриється вікно для підписання азербайджансько-вірменського договору, який має припинити конфлікт, що триває ось уже третину століття. Тоді у Вірменії з’явиться шанс стати учасником низки енергетичних і логістичних проєктів у Південнокавказькому регіоні, а також позбутися політичної, економічної, енергетичної та військової залежності від Росії.

«Аргумент» [4]

На цю тему:

• Глава Нагірного Карабаху підписав указ про припинення існування "республіки" [5]
• Азербайджан офіційно оголосив про початок повного звільнення Нагірного Карабаху [6]
• "Гаманця путіна" Рубена Варданяна заарештовано в Азербайджані, його звинувачують у фінансуванні тероризму [7]