Щоб Україна поглянула на Піднебесну по-новому, була потрібна кровопролитна повномасштабна війна. Після 24.02.2022 стало неможливо вдавати, ніби антидемократичні та антизахідні цінності китайського керівництва абсолютно не зачіпають українців. КНР дедалі виразніше виступала в новій ролі – як покровителька нашого ворога.

Про це пише публіцист Михайло Дубинянський у статті у виданні Українська правда [2].

Росія – абсолютне зло. Після 24 лютого 2022 року це стало аксіомою для мільйонів українців. Але велика війна дозволила роздивитися безсумнівне зло і за межами Російської Федерації. Зло, яке ми десятиліттями воліли не помічати чи применшувати.

Щоб Україна остаточно визнала злом режим Лукашенка, йому довелося стати учасником агресії проти нашої країни. А в минулому, протягом багатьох років білоруський диктатор залишався найпопулярнішим серед українців іноземним лідером. Причому негіднику з Мінська симпатизували не лише "совки", а й частина українських патріотів: вважалося, що сильний президент Лукашенко ефективно керує Білоруссю та рятує її від поглинання Росією.

Щоб Україна визнала безперечним злом фундаменталістський режим у Тегерані, нам потрібно було познайомитись з іранськими "Шахедами". Раніше жорстока диктатура аятол не викликала в нас особливої огиди. Нікого не бентежила багаторічна українська співпраця з Іраном та допомога в подоланні західних санкцій. Як не прикро, але в іранську зброю, яка атакує наші міста, вкладено якусь частинку українського технологічного потенціалу.

Проте Білорусь із Іраном – це пройдений етап. Тепер перед нами нова інтрига: чи українці визнають злом найбільшу диктатуру планети – комуністичний Китай?

До 2022 року ні про що подібне не було й мови. Україна дивилася на Піднебесну з незмінною повагою та пошаною. Україна схилялася перед економічною та технологічною потужністю Китаю.

Україна легко заплющувала очі на придушення свободи та зневажання прав людини в КНР. Для мільйонів наших співгромадян сучасний Китай виступав еталоном омріяної "сильної руки".

Український обиватель чув про приголомшливі успіхи китайської економіки, але рідко замислювався про їхню ціну.

По суті, за комуністичними декораціями ховався той безжальний капіталізм, який давно пішов у минуле на Заході. З дешевою робочою силою, нещадною експлуатацією трудящих та відсутністю будь-яких соціальних гарантій.

"У Китаї за корупцію розстрілюють!" – українські коментатори писали про це, захлинаючись від захоплення. І ніхто з них не ставив собі просте запитання: а чому страти корупціонерів у КНР тривають десятиліттями? Чому корумповані чиновники в Піднебесній не зникли як клас? Виходить, що китайські розстріли не запобігають корупції і не сприяють її викоріненню?..

Коли з'явилися перші новини про COVID-19, наші співвітчизники захоплювалися ефективністю китайського керівництва та китайськими методами боротьби з епідемією. Хоча згодом з'ясувалося, що влада КНР навмисно спотворювала та приховувала інформацію про нове захворювання. Фактично саме китайський режим відповідає за швидке поширення коронавірусу по всій планеті.

Викриваючи тоталітарні злочини минулого та прирівнюючи Сталіна до Гітлера, Україна не ставила в той же ряд Мао Цзедуна, якого досі шанують у Китаї. Нас не шокували пам'ятники найбільшому кату всіх часів, який знищив більше людей, ніж Гітлер і Сталін разом узяті. 

Ми постійно нагадували світові про український Голодомор, але китайський Голодомор 1959-1961 років [3] залишився для нашого суспільства практично невідомою сторінкою історії. Середній українець нічого не знає про загибель десятків мільйонів китайців унаслідок штучного голоду; про масовий канібалізм у КНР і про мільярди доларів, витрачених на створення китайської ядерної зброї в ті ж роки.

Після 2014 року вітчизняні блогери та публіцисти регулярно порівнювали Україну з Ізраїлем, але майже ніколи – з Тайванем. Здавалося б, демократична країна, яка відбивається від претензій великого авторитарного сусіда, схожа на нас. Однак аж до 2022-го цієї подібності не бачили. 

У масовій українській свідомості Тайвань виглядав якимось сепаратистським утворенням: хоча до складу КНР він не входив жодного дня. Лише деякі з нас знали, що до 1971 року [4] саме Китайській Республіці на Тайвані належало законне місце в Раді Безпеки ООН. І що передачу цього місця комуністичному режиму пролобіювали західні прихильники realpolitik – на кшталт тих, хто сьогодні переймається збереженням путінського обличчя.

Із середини 2010-х у цивілізованому світі багато говорили про геноцид уйгурів у КНР. Про сотні тисяч людей, без суду ув'язнених у "таборі перевиховання". Про примусові аборти та насильницьку стерилізацію. Про дітей, які масово розлучаються з батьками та відправляються до шкіл-інтернатів. Але в українському суспільстві все це мало мінімальний резонанс: і не лише тому, що ми були зайняті власною гібридною війною. 

У нашій уяві китайські злочини були надто далекими та незрозумілими, а сам Китай – надто великим та сильним. Миритися з його гріхами було набагато легше, ніж виступати проти. І влітку 2021 року Україна відкликала свій підпис [5] під заявою ООН на захист уйгурів.

Останніми роками китайська експансія турбувала колективний Захід, але зовсім не турбувала наших співвітчизників. Українці не вважали КНР загрозою для себе, натомість відпускали чергові жарти про швидке поглинання російського Сибіру та Далекого Сходу. 

На підсвідомому рівні комуністичний Китай ввижався своєрідним союзником України у протистоянні з Росією – приборкувачем Москви та майбутнім могильником РФ. Хоча у даному разі ми явно видавали бажане за дійсне.

Щоб Україна поглянула на Піднебесну по-новому, була потрібна кровопролитна повномасштабна війна. Після 24.02.2022 стало неможливо вдавати, ніби антидемократичні та антизахідні цінності китайського керівництва абсолютно не зачіпають українців. КНР дедалі виразніше виступала в новій ролі – як покровителька нашого ворога.

Очевидно, що у Китаї знали про плани російського вторгнення в Україну та схвалювали їх. Очевидно, що в Китаї чекали на бліцкриг на українській землі і розраховували використовувати його як прецедент для збройної анексії Тайваню. Очевидно, що Китай, як і раніше, не зацікавлений у військовому розгромі РФ і готовий надавати їй певну підтримку.

Питання в тому, як далеко зайде ситуативна співпраця Пекіна та Москви. Чи перетне комуністичний Китай ту межу, за якою Україні таки доведеться визнати його абсолютним злом. Або ж в очах українців КНР збереже статус напівзла, з яким можна і треба миритися – бо воно надто велике, далеке та незнайоме. Словом, приблизно таке ж, як Росія в уяві багатьох мешканців третього світу.

«Аргумент» [6]

На цю тему:

• Энн Аппельбаум: Автократия, Inc [7]
• Бойня в Кульдже: Как и почему Китай начал убивать уйгуров [8]
• Xi. Как компартия Китая зачищает IT‑сектор [9]
• Моцарт из китайского ГУЛАГа. История Ван Силиня: композитора, бунтаря, политзаключенного [10]
• Украинский «чайна-таун»: что стоит знать о китайской диаспоре в Украине [11]