Що залишилося від російської армії на сьомий місяць війни

Важная новость

Наскільки війна в Україні послабила армію рф і чи вдасться за допомогою мобілізації та російської оборонної промисловості заповнити втрати особового складу та техніки?

Про це йдеться у публікації видання "Важные истории [2]".

Сьомий місяць війни виявився особливо важким для російської армії: після успішного контрнаступу ЗСУ російські військові залишили понад 450 населених пунктів в одній тільки Харківській області російське угруповання на заході Херсонської області опинилося у пастці. Протягом сьомого місяця війни разом із захопленими територіями російська армія втратила і рекордну за останні п'ять місяців війни кількість солдатів та військової техніки. Розповідаємо, у якому стані перебуває армія на момент початку мобілізації в росії.

«Жахлива нестача живої сили»

Рішення про початок мобілізації було продиктоване недоліком особового складу в угрупуванні, яке зараз воює в Україні, сходяться на думці військові експерти, опитані «ВИ». «Першочергова мета проведення мобілізації — це запобігти таким же катастрофам, які були під Харковом, — вважає аналітик Conflict Intelligence Team Кирило Михайлов. — Усі проблеми російської армії з гнучкістю командування, з відсутністю нормальної розвідки, з [низьким] бойовим духом накладаються на нестачу солдатів на конкретній ділянці фронту. Російське командування сподівається, що якщо хоча б людей там буде достатньо, щоби сиділи в окопах і захищали [територію], тоді таких катастрофічних ситуацій вдасться уникнути».

«У ЗСУ немає проблем з особовим складом, керівництво України не раз заявляло [закордонним партнерам]: „Дайте нам техніку, людей у нас вистачає“, тому цілком можливо, що одна з цілей мобілізації — досягти переважної чисельної переваги [російської сторони]», - Каже російський експерт з військової промисловості (ми не вказуємо ім'я на його прохання).

Незважаючи на те, що російська армія, що діє, в цілому налічує понад 700 тисяч військовослужбовців, не всі з них можуть бути задіяні в боях, що і призвело до необхідності відправлення на фронт нових солдатів з числа мобілізованих.

«Збройні сили поділяються на види і роди військ, і переважна більшість задіяних [в Україні] військ — це сухопутні війська, — пояснює військовий експерт Павло Лузін. — Сухопутні війська були максимум 280 тисяч осіб, повітряно-десантні — максимум 45 тисяч, морська піхота — 35. З цих 360 тисяч багато допоміжних частин, не всі вони придатні до бойових дій. Військ постійної готовності було від 134 до 168 тисяч жителів. Але що залишилося від частин постійної готовності за сім місяців? Ви не забувайте, що не лише гинуть люди. Вони ще зазнають поранень, вони ще звільняються. Був масовий відтік із армії всю весну та літо. Там не залишилося нічого вже від первісної армії». Він так само, як і інші військові експерти, пов'язує рішення про проведення мобілізації з «жахливою нестачею живої сили» у російської армії в Україні. Але на його думку, мобілізація не буде ефективною: «Мобілізація ніяк не виправить тяжке становище [російської армії] на фронті, тому що не можна в сучасній війні воювати ненавченими людьми».

Однією з причин нестачі солдатів у російському угрупуванні в Україні є високі втрати в боях. За сім місяців війни в Україні росія втратила від 3 до 8% особового складу усієї своєї армії, порахували «ВИ. Мінімальну оцінку в 3% втрат можна отримати, якщо спиратися на дані, які на початку вересня озвучив Міністр оборони Великобританії. За цими даними, Росія втратила 25 тисяч людей убитими. При цьому, враховуючи вбитих, поранених, взятих у полон або дезертуючих, російські війська втратили понад 80 тисяч людей, вважає британське Міноборони.

За даними українського Генштабу, на 26 вересня росія безповоротно втратила вже понад 57 тисяч військових, або 8% усієї своєї армії. При цьому українці включають у втрати не лише вбитих, а й тяжко поранених, вважає військовий експерт Павло Лузін. На його думку, з-поміж безповоротних втрат, озвученого українською стороною, половину можна вважати вбитими.

Тим часом російська сторона, як і раніше, занижує свої втрати. "Наші втрати у спецоперації склали 5937 осіб", - заявив міністр оборони Сергій Шойгу після того, як президент росії владімір путін оголосив про "часткову мобілізацію" в країні. Проте «ВИ» встановили більше імен загиблих, ніж заявляє Шойгу: за нашими даними, їх уже понад шість тисяч людей, хоча навіть ця цифра не відображає реальних втрат, а лише показує кількість публічно відомих випадків.

На думку аналітика Conflict Intelligence Team Кирила Михайлова, реальні втрати особового складу вдвічі-втричі перевищують ті, які можна підтвердити відкритими джерелами. Тоді реальна кількість втрат виявляється посередині між оцінкою журналістів та даними Генштабу ЗСУ.

росія втратила більше половини всіх своїх танків, третина з них дісталася ЗСУ

російська армія втрачає на полі бою та високий відсоток військової техніки. За вересень – перший місяць успішного українського контрнаступу – російська армія втратила вдвічі більше військової техніки, ніж місяцем раніше. Про це свідчать дані проекту Oryx, який аналізує фото та відео втраченої техніки, те саме підтверджують і дані української сторони. Більше одиниць техніки на місяць росія втрачала лише на початку війни: у березні та квітні. На думку військового експерта Павла Лузіна, тоді російська армія мала більше військової техніки, ніж залишилося на сьомий місяць війни, тому й втрати на початку війни були вищими.

Найсильніше війна вдарила по танках та бронетехніці. Це основний вид озброєння російської сторони: її використовують сухопутні війська, які найбільше задіяні у боях. За підрахунками «ВИ», російська армія втратила від 35 до 67% всіх своїх боєздатних танків та від 12 до 27% бронетехніки.

Мінімальну оцінку втрат - 1192 танка (35%) та 2259 одиниць бронетехніки (12%) - наводить проект Oryx. За словами аналітиків Conflict Intelligence Team, ці дані відображають приблизно 70-80% реальних втрат техніки.

За даними української сторони, російська армія втратила 2290 танків (67%) та 4857 одиниць бронетехніки (27%). Реальні втрати техніки – посередині між даними Oryx та Генштабу ЗСУ, вважає аналітик CIT Кирило Михайлов. Інший військовий експерт, Павло Лузін, схильний більше довіряти українським даним: вони, на його думку, фіксують факт потрапляння у військову техніку, що може призвести до більш достовірних результатів, ніж облік фото та відео пошкодженої техніки.

Більшість танків і бронетехніки, які росія втратила за сім місяців війни, потрапили до рук української армії: 37% були захоплені ЗСУ або кинуті російською армією при відступі, випливає з даних проекту Oryx.

На відновлення такої кількості танків можуть знадобитися роки, при цьому російська оборонна промисловість зможе виробляти лише найпростіші зразки у великих кількостях, пояснюють експерти. «Навіть якщо дивитись на мінімальну оцінку, це дуже великі втрати. З одного боку, відновлення танків можливе зі складських запасів: у росії величезні запаси, які дісталися у спадок від СРСР, — це 10 тисяч танків. Але їх треба оновлювати та модернізувати», — каже російський експерт із військової промисловості.

За його словами, із відновленням втраченої кількості танків у російського військово-промислового комплексу можуть виникнути проблеми. «У разі потреби росія зможе виробляти кілька сотень танків на рік. При цьому це будуть спрощені моделі танків, наприклад, кілька сотень танків „Армата“ ми не зможемо виробляти. Найдосконаліших модифікацій [танків] Т-90 ми теж не зможемо виробляти за всього бажання, тому що їх виробництво вимагає відповідної електроніки. Ми не маємо таких технологічних можливостей, щоб виробляти кілька сотень комплектів танкової електроніки на рік. У великих кількостях ми зможемо робити танки зі спрощеними технічними можливостями, але робити танки із найсучаснішим тепловізійним обладнанням, комунікаційними системами у великих кількостях ми точно не зможемо. Якщо навіть нам допоможуть наші китайські партнери якось тишком-нишком, — тому що офіційно вони не зможуть це зробити [через санкції] — ми зможемо випускати від 50 до 300 танків на рік». В цьому випадку росії знадобляться роки на відновлення втраченої в Україні кількості танків. Якщо вдасться випускати по 300 танків на рік, промисловість витратить на це від 4 до 8 років, а якщо по 50 штук — і зовсім від 23 до 46 років.

Ситуація з бронетехнікою простіше, впевнений експерт з військової промисловості: «З бронетранспортерами, броньованими машинами „Тигр“, бойовими машинами піхоти моделей БМП-2 трохи простіше: ми майже все зможемо робити самі, майже всі свої комплектуючі, рідні. Але у нас були моделі БМП-3, наприклад, із французькими тепловізорами, відповідно їх там не буде, а в усьому іншому це буде абсолютно нормальна нова техніка. Питання в тому, скільки і як швидко таку техніку нам вдасться виробляти».

За словами Павла Лузіна, відновлення парку танків і бронетехніки до довоєнного рівня в росії можуть піти роки. «В останнє десятиліття, після 2011 року, росія модернізувала та виробляла по 150–160 танків та близько 500 одиниць іншої бронетехніки на рік», — каже Лузін. Це означає, що на відновлення втраченої за сім місяців війни техніки знадобиться від 5 до 8 або від 10 до 14 років роботи заводів залежно від мінімальної чи максимальної оцінки втрат.

Українські військові на підбитому російському танку на території Харківської області. ФОТО: LEO CORREA / AP / SCANPIX / LETA

«Доведеться користуватися сірим імпортом»

Ще одна проблема російської армії — високі втрати безпілотних літальних апаратів. За мінімальною оцінкою, виходячи з даних проекту Oryx, Росія втратила у війні 7% безпілотників, а за максимальною з огляду на версію української сторони — 49%. "У безпілотниках використовується купа імпортної електроніки, і велике питання, чи вдасться знайти аналоги для їх відтворення", - вважає аналітик Conflict Intelligence Team Кирило Михайлов.

На думку російського експерта з оборонної промисловості, виробництво безпілотників у росії не налагоджено досі. «Беспілотників російським збройним силам не вистачає у будь-якому разі, скільки б їх не було в наявності [зараз], їхньої кількості недостатньо, навіть якби не було втрат. Застосування безпілотників для розвідки, а також у взаємодії з ударними системами просто необхідне для будь-яких сучасних бойових операцій: хоч оборонних, хоч наступальних, зокрема для коригування артилерійського вогню. Артилерія особливо ефективною стає, коли отримує дані про цілі, а дані залежать від кількості та вміння застосовувати безпілотники», — пояснює експерт.

На думку Павла Лузіна, проблема з безпілотниками не вирішиться в найближчому майбутньому: «Основна маса безпілотників [ВС рф] – «Орлан-10», корегувальники артилерії. Їх збито кілька сотень. А навіть якщо вони не збиваються, багато хто з них ламається, тому що у них не завжди спрацьовує парашутна система приземлення, зношується двигун. Не буде ніяких безпілотників у росії, тільки Maverick ці китайські, які вони купують, та й трішки іранського лайна, яке теж скоро закінчиться».

«Ми досі не змогли вирішити наші проблеми із безпілотниками. Потрібний чіткий посил зверху у тому, що безпілотники необхідні [армії], щоб вони нарешті зі стадії конкурсів, виборів, боротьби, конкуренції перейшли у стадію масового виробництва. До цього в нас було витрачено чималі гроші лише на проведення різних досліджень, на створення дослідних зразків, на проведення конкурсів, — каже експерт з військової промисловості. — Ми купували ізраїльські безпілотники, зараз, ймовірно, купуємо іранські, тоді як майже будь-яка країна, тим більше країна з такою авіабудівною промисловістю як росія може виробляти будь-які безпілотники самостійно. Для цього потрібно просто рішення про це, гроші та забезпечення того, щоб ці гроші не були розкрадені. Якщо ми зможемо вирішити ці три питання, то отримаємо будь-яку кількість безпілотників, тому що виробляти їх у тисячу разів простіше, ніж літаки. Але для цього буде потрібно електроніка і доведеться користуватися сірим імпортом — десь нелегально закуповувати компонентну базу у Південно-Східній Азії, Китаї. Інших варіантів немає у цей історичний період».

«Снарядний голод»

За даними української сторони, з 24 лютого до початку вересня російська армія випустила по Україні 3,5 тисяч ракет. За оцінкою Павла Лузіна, росія може виробляти не більше 225 крилатих та оперативно-тактичних балістичних ракет на рік. Це означає, що для відновлення втрат за нинішніх темпів виробництва знадобиться не менше 15 років.

Російський експерт з військової промисловості, який побажав залишитися анонімним, припускає, що росія вже почала відтворювати ракети, але їхня якість залишає бажати кращого. «Зважаючи на все, у нас розгорнуто масове відтворення ракет для „Іскандерів“ та „Калібрів“, як крилатих, так і балістичних. Про це можна судити хоча б з того, що іноді ми бачимо аварійні запуски таких ракет, наприклад коли ракета [після запуску] пішла кудись у бік. Звичайні люди не знають, що цей запуск аварійний, а фахівцям це видно. Поява аварійних запусків пов'язана, ймовірно, зі браком під час прискореного виробництва, недостатньою якістю приймання або прискореним прийманням. Оскільки свідчення браку, який потрапляє у війська, з'явилися нещодавно, можна дійти невтішного висновку у тому, що прискорене відтворення дає свої плоди», — каже він.

Висока частка втрат у російської армії та серед артилерії: до сьомого місяця війни, за мінімальною оцінкою, росія втратила 7% артилерійських знарядь, а максимальною — 28%. «Артилерію майже всю ми можемо замістити зі складських запасів, або шляхом перекидання артилерійських частин з військових округів, що не воюють [в Україні], що, мабуть, зараз і відбувається. Це завдання, що вирішується дуже швидко і без додаткового виробництва. З артилерійськими боєприпасами можуть бути проблеми, але виробляти їх не так складно, як робити літаки, кораблі чи підводні човни. Снаряди можна робити на будь-якому заводі з машинобудівним виробництвом, навіть не дуже розвиненим, не дуже високотехнологічним», — каже російський експерт з військової промисловості.

За словами іншого військового експерта, Павла Лузіна, радянські запаси артилерійських снарядів уже закінчуються, і до кінця року російська армія матиме «снарядний голод». «Будучи відрізаними від поставок західного обладнання, запчастин і матеріалів і одночасно обмеженими за людським капіталом та продуктивністю праці, російські виробники артилерії та боєприпасів неминуче зіткнуться в найближчій перспективі не стільки зі стагнацією, скільки зі скороченням виробництва. Можливо, що у 2022–2023 роках вони ще зможуть підтримувати набрані у попередні роки темпи виробництва, але у наступні роки неминуче їхнє зниження», — вважає Лузін.

Крім цього, війна з Україною послабила військово-повітряний парк росії: країна втратила від 4 до 17% усіх своїх літаків та від 3 до 15% гелікоптерів. «Російській промисловості важко буде заповнити втрати найбільш високотехнологічних літаків, але ми і так їх виготовляємо дві штуки на рік, наприклад, Су-57. Їхня кількість і зараз недостатня у військово-повітряних силах, щоб вони могли масово застосовуватися», — каже експерт з військової промисловості. «Ми будуємо один-два бомбардувальники на рік, причому не з нуля, а використовуючи старий радянський доробок. У радянський час і навіть у 90-х роках будували по два-чотири бомбардувальники Ту-160 на рік і по 30 штук на рік бомбардувальників Ту-22М. Наразі наш ВПК не може випускати їх у такій кількості», — додає він.

Чи допоможе відновити техніку посилена робота оборонних підприємств

На думку російського експерта з військової промисловості, оборонні підприємства вже почали працювати в посиленому режимі, кілька змін: «Інформація про перехід на посилений режим почала з'являтися влітку. Зараз, після оголошення часткової мобілізації, можна говорити [про перехід на військові рейки]: раз на оборонні підприємства поширюється бронь [від мобілізації], значить, вони посилено працюють. Якщо людям, які з цих підприємств могли б потрапити до Збройних сил, кажуть: „Ні, нехай вони краще працюють“, значить, вони вже практично працюють у режимі воєнного часу».

Павло Лузін вважає інакше: «[Перехід промисловості на військові рейки] — це завдання, яке не вирішується для росії. Всі ці розмови про те, що заводи військово-промислового комплексу перейшли на роботу у три зміни — та немає жодних трьох змін. Щоб працювати у три зміни, вам потрібні насамперед люди. Одна й та кількість людей можна розділити на кілька змін, але кількість людей від цього не збільшиться, виробнича потужність не збільшиться. А у нічну зміну шлюбу більше».

На думку російського експерта з військової промисловості, навіть якщо збільшити потужності оборонних підприємств, якість виробленої техніки не покращиться. «Ми зможемо виробляти середньотехнологічні за своєю просунутістю види озброєнь у великій товарній кількості, — каже він. — Але це будуть не найдосконаліші системи озброєнь, а бойові системи двадцятирічної давності».

«Аргумент» [3]

На цю тему: