Україна на тонкому льоду: майбутнє нашої демократії та заради чого всі ці страждання

"Слуги народу" після ухвалення закону "Про медіа" ніяк не вгамуються і продовжують гнути лінію на узурпацію влади.

Про це йдеться у блозі відомого публіциста Юрія Романенка у виданні Цензор.нет [2].

Зокрема, нардеп ВРУ Євгенія Кравчук заявила, що буде створено аналог "Роскомнадзора" (вони цю химеру так не називають, але насправді це саме аналог Роскомнадзора), який регулюватиме медіа і нібито це вимога Європи. Звичайно ж, Європа жодних таких вимог не висувала. Її цікавить дотримання прав на інтелектуальну власність і ані трохи більше. А ось влада використовує момент війни для того, щоб закрутити свободу слова, щоб на виборах ніхто пікнути не наважувався з приводу феєричних її пройобів. Бо десять місяців Україна бореться без якогось особливого регулювання свободи слова і жодної катастрофи не сталося. Навпаки, саме завдяки здатності доносити свої проблеми через вільні медіа та соцмережі, український народ зміг вистояти у цій боротьбі, а влада має можливість ліквідувати відверті косяки та просто реагувати, щоб виправляти свої помилки. Тому свобода слова це не якась забаганка журналістів, а фундаментальна конструкція нашої демократії, яка у важких муках відбивається від Росії.

Так от, дорогі "Слуги народу". Оскільки я багатьох знаю особисто і ви мене знаєте, я вам поясню, чому ви робите помилки, через які ризикуєте повторити долю Януковича в кубі, а Україна ризикує увійти в катастрофу, з якої може більше і не вибратися. І під уламками виявляться всі, включаючи архітекторів ідіотських законів.

Я бачу дві основні причини:

По-перше, на відміну від Майдану у 2014 році та наступної війни на Донбасі та анексії Криму, які торкнулися обмеженої кількості людей (у 2016 році Інститут майбутнього проводив соцопитування, яке показало, що 50% українців не відчувають війну, а безпосередньо відчували десь близько 20%), ця боротьба торкнулася всіх.

Мати, яка з ранку бігає по холодній квартирі, ламаючи голову з приводу того, як нагодувати, помити дітей без води, світла, газу повинна розуміти заради чого всі ці страждання.

Боєць, який стоїть в окопі по коліно у воді серед трупів своїх побратимів точно бореться не за те, щоб слухати у 2029 році порожній телемарафон з байками про чергове велике будівництво і спостерігати все ті ж харі, які безсоромно пилили держбюджет до війни і продовжують займатися тим же.

Бізнесмен, який віддає на донати ЗСУ останні гроші і бореться з податковою, яка блокує рахунки підприємства, він б'ється об цей лід не для того, щоб податківці, митники та інша братства купували собі нерухомість на "лазуркє" у Франції.

Коротше кажучи, вся країна вмирає, страждає, бореться, замерзає не для того, щоб забезпечити вузькій групі малокомпетентних панів райське життя, тоді як інші смоктатимуть х@й без солі і насолоджуватимуться розеткою в пункті "незламності". Це відчуття є у десятків мільйонів людей, і це відчуття жодними драконівськими законами щодо медіа, жодними репресіями, жодними недомовками та балаканкою про "національне відродження" не перекрити.

Країні потрібна чесна розмова про те, що ми будуємо і як ми будемо позбавлені всієї гнилі Другої Української республіки. І здійснювати ці кроки потрібно практично вже зараз, а не далекому гіпотетичному світлому майбутньому. А не "поки потерпіть". Ні, рідні ви наші. Ми терпіли 30 років, а тепер страждаємо 10 місяців не для того, щоб слухати наступні 30 років реінкарнацію балаканини про громадянський обов'язок. Громадянський борг десятками тисяч лежить у могилах, мільйоном стоїть в окопах і розповзається мільйонами біженців Україною та за кордонами, які шлють гроші на ЗСУ, поки Укроборонпром народжує чергову безплідну вундервафлю і вішає локшину на вуха Зеленського про те, що ось-ось вона злетить і візьме курс у бік Москви. Ця тотальність залучення всієї країни у страждання формує попит за причини страждань та потреба недопущення їх у майбутньому. Тому надії п@здократії, що вдасться повторити трюк 2014 року і далі грабувати народ під патріотичну балаканину "ось-ось стане легше" - цей прямий шлях до революційного вибуху.

Другий дуже важливий момент. Захід підтримує молоду демократію у боротьбі проти гнилої божевільної варварської деспотії. Прості люди на Заході це розуміють саме. І це розуміння мотивує правлячий клас Заходу підтримувати Україну. Якби народ України з'їв окупацію, то жодної підтримки не було б. Був би Афганістан Східної Європи у кращому разі.

Ключова ознака демократії – свобода слова. Якщо в Україні зникне свобода слова, то зникне демократія, тож зникне мотив підтримувати Україну. Заходу не потрібна ще одна злодійська маленька варварська деспотія. При цьому дуже ненажерлива, але без ядерних бомб. Отже, вбиваючи свободу слова, "Слуги народу" закладають основу для відмови Заходу від підтримки України. Всі ці божевільні трампісти, радикальні ліві з Демпартії, численні консерватори, дурниці-ліваки та радикали в Європі матимуть аргументи зупинити допомогу Україні. Тому що одна справа, коли ти підтримуєш героїчний народ, який б'ється за свободу, і зовсім інша, коли в боротьбі двох варварських деспотій ти маєш давати десятки мільярдів доларів і нести трильйонні витрати через те, щоб одна група злодіїв намагається утримати владу в боротьбі з іншою групою злодіїв. І заради цієї влади готова піти на все. І навряд чи мені варто пояснювати, що коли Україна втратить підтримку Заходу, то маленька деспотія програє цю велику криваву боротьбу. І всі наші жертви виявляться безглуздими.

Таким чином, Україна має перспективу лише як демократична республіка. Більше того, тільки в такій якості вона здатна претендувати на лідерські позиції у світі Заходу. Подвиг мільйонів українців, які відмовилися обміняти свободу в обмін на путінську пайку, надихнув сотні мільйонів жителів західних демократій, які сьогодні перебувають у фундаментальній кризі. Вільна Україна показує Заходу шлях виходу з цієї кризи – це розсудливість, здатність називати речі своїми іменами, це примат свободи – особистою та колективною. Такій Україні Захід допомагатиме, оскільки це зачіпає ті струни, які зробили його колись сильним. Демократична вільна Україна, яка заперечує будь-які форми рабства, тоталітаризму дає надію світові, який туди повільно заповзає.

У цьому плані критерії правильного руху України очевидні і прості – все, що збільшує наші свободи – це крок у правильному напрямку. Навпаки, звуження свобод перетворює нас на маленьку Росію. Тобто деспотію, у боротьбі з якою Україна так багато втратила за 9 років війни.

Саме тому Україна сьогодні на тонкому льоду. Цей тонкий лід може легко проломитися, якщо вгору візьмуть шалена спрага збагачення і не менш шалена спрага влади. Тільки баланси між інститутами та інтересами соціальних груп, лише самоконтроль, лише чесна дискусія про наше становище, лише проект майбутнього України, який підтримають усі ті, хто воює, страждає, діє заради порятунку нашої свободи, нас із цієї тонкої криги виведуть. І лише у цьому випадку шанс України стати повноправним членом західних демократій буде реалізовано.

На фото угорі: Володимир Зеленський (праворуч) та Андрій Єрмак (ліворуч) (фото: Гліб Гаранич / Reuters)

«Аргумент» [3]

На цю тему: