Засновниця і президентка фонду спортсменка Ірина Ващук-Дісіпіо як волонтер працює з часів Майдану. З початком війни з Росією стало зрозуміло, що постала нагальна потреба в лікуванні поранених, з якою українська медична система не дасть ради. На лікування бійців за кордоном протягом цього часу було витрачено понад пів мільйона доларів.

"Те, що наш відрізняє від інших подібних фондів, які також купують швидкі та медичне обладнання, - ми маємо реабілітаційний центр. Це велика відповідальність і додатковий шматок роботи", - пояснює вона.

З 2018 діє реабілітаційний центр [3], який Ірина вирішила відкрити у своєму рідному Ірпені. На щастя, будівлі центру переважно не постраждали під час окупації, бо розміщені у районі, який прострілювався українськими снайперами, тому рашисти туди не зайшли.

НАШ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ЗАЙМАЄТЬСЯ НАЙСКЛАДНІШИМИ ПОШКОДЖЕННЯМИ – ТРАВМАМИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

- Ірино, ви доволі швидко відновили роботу центру після визволення Київщини – буквально за кілька тижнів. Як вам це вдалося?

- Ми одні з перших відреагували на потреби вивезення людей від зруйнованого моста до столиці. У лютому-березні, під час боїв біля Києва, на вісьмох швидких, які ми закупили у різні бойові підрозділи, ми евакуювали людей з Ірпеня до столиці.

Центр вдалося перезапустити у травні. Спершу працювали з одним реабілітологом, тому що два інші задіяні на фронті – один у внутрішніх військах, інший у "Госпітальєрах". Почали з чотирьох поранених військових та однієї цивільної жінки, біля машини якої під час евакуації розірвалася міна. Сьогодні наш ребцентр вже працює на повну.

Загалом центр розрахований на трьох реабілітологів й одного лікаря. Там найсучасніше обладнання, зокрема з магнітотерапії, яке ми завезли буквально напередодні російського наступу. Це дуже дороге обладнання, яке не можуть собі купити навіть приватні клініки.

- Про яку саме апаратуру й модель реабілітації йдеться?

- Реабілітаційний центр Next Step Ukraine ми повністю скопіювали з аналогічного американського центру Next of Fitness, який займається травмами центральної нервової системи. Це найскладніші порушення, бо відновлення займає роки. Ми говоримо про людей, що паралізовані від грудей або шиї через уламки чи кульові поранення в хребет. Людям потрібна реабілітація через те, що вони постійно сидять, а тому розвиваються другорядні проблеми (пролежні, інфекції). Також займаємося черепно-мозковими травмами та кульовими пораненнями в голову, інсультом. З розсіяним склерозом ми також працювали.

- Якого ефекту в результаті досягають? Тобто мова про підтримку стану пацієнта чи про прогрес і, можливо, навіть часткове одужання?

- Це залежить від рівня поранення. У нас були випадки, коли люди на візку починали ходити. Однак у більшості випадків людина більше сама не стане на ноги, тому й були створені такі центри. Вони зможуть піднятися за допомогою скелетона, грубо кажучи, штучних ніг. Їм потрібно адаптуватися до життя у візку і вчитися мобільності.

Ми у своїй практиці використовуємо апарати нейростимуляції, які за рахунок електричних імпульсів спонукають м’язи робити певні функції. Тобто наша мета відновити рухи настільки, щоб людина могла сама себе обслуговувати у побуті.

Дуже важливо готувати одразу до подальшого життя в побуті. Як показує практика, життя у ребцентрах значно сповільнює процес, тому наші центри мають амбулаторний характер. Тобто людина живе вдома або у наданому нами житлі і щодня має приходити в центр. Це і свого роду тренування й пристосування до щоденного життя з набутою травмою. Адже людина має зібратися, прийти чи приїхати.

- Як люди до вас потрапляють? Необхідна рекомендація лікарів чи поранений може сам до вас звернутися? Бачила, що ви навіть оголошуєте набори пацієнтів.

- Наш реабілітаційний центр доволі відомий, тому багато реабілітологів, які працюють з первинними травмами, рекомендують звертатися до нас. Наші реабілітологи приймають рішення, наскільки вони у кожному конкретному випадку можуть допомогти. Однак я знаю випадки, коли бійця, який має травми, що підлягають реабілітації за нашою програмою, не спрямовують до нас, тому що досі попросту не знають про існування такого центру в Україні. Також боєць, який потребує реабілітації може самостійно заповнити анкету [4].

Зараз плануємо запустити значно більший реабілітаційний центр у Львові - Next Step Lviv. Адже, на жаль, потреба у реабілітації зросла зі збільшенням масштабів війни. Загалом наш фонд вклав близько 1,5 мільйона доларів у проєкт Next Step Ukraine (Lviv). Плануємо відкриття за 3 місяці. Наразі ведуться ремонтні роботи.

По Next Step Ukraine (Lviv) ми тісно працюємо з одним з найкращих реабілітаційний шпиталів в США Brooks Rehabilitation Hospital, що в Джексонвілі. Радимось щодо обладнання, беремо контакти компаній які виробляють спеціально для Next Step Ukraine (Lviv) реабілітаційне обладнання, і вчимо реабілітологів.

ЗА ЗАКОНАМИ США, МИ НЕ МОЖЕМО ДОПОМАГАТИ АРМІЇ ІНШОЇ ДЕРЖАВИ ЗБРОЄЮ. І ЗГІДНО ЗІ СТАТУТОМ МИ ДОПОМАГАЄМО ПОРАНЕНИМ ВІЙСЬКОВИМ

Хто є вашими спонсорами? Розумію, що такий медичний комплекс – це великі внески, а окрім того ви допомагаєте рятувати життя на фронті.

- До повномасштабної війни це була українська діаспора, з якою ми працюємо від часу заснування. Після 24 лютого американці почали шукати організації, які допомагають Україні певний час і викликають довіру. З нами зв’язувалися різні компанії й корпорації із питанням, як можна зробити благодійні внески, і головне – як ми їх будемо використовувати.

За законами США, ми не можемо допомагати армії іншої країни зброєю. І згідно з нашим статутом, ми допомагаємо передусім пораненим військовим України. Допомогли багатьом підрозділам – залежно від того, які заявки. Зараз ми намагаємося від цього відходити і максимально концентруватися на медичній допомозі й реабілітації.

Спершу нашою метою було врятувати якомога більше українців. Ми купували бронежилети, надійні засоби зв’язку, рятувально-пошукові безпілотники.

З великогабаритних поставок ми закупили автомобілі - карети швидкої допомоги, пікапи, позашляховики, машини-рефрижератори для вивезення загиблих, пожежну машину. Остання була для мобільного Чугуївського аеродрому – там літаки сідають фактично на пересувні злітні смуги, тому є ризик загоряння, тож пожежна машина для них важлива. А взагалі перше, що ми зробили для пілотів, – купили їм п’ять GPS, бо вони літали на старій версії.

Багато швидких ми передали на різні підрозділи. Також була велика координація щодо бронежилетів. Ми закупили великі партії для декількох частин. І, звісно, засоби зв’язку, що стало дуже важливим у захисті Києва й півночі України.

- Чи багато серед ваших жертводавці людей з України?

- Ми намагаємося мати якомога менше контактів з українськими жертводавцями, щоб українці потім не лобіювали свої персональні інтереси. Це ж стосується України як держави. Ми не хочемо, щоб нам диктували свої умови.

Приймаємо пацієнтів по справедливості і в порядку черги. Тобто немає такого, що когось беремо поза чергою тільки тому, що ця людина є знайомою котрогось з меценатів. Зрештою, це стандартна практика для США – якщо людина робить пожертву, то її офіційно інформують про те, що вона не має права диктувати фонду щодо того, як розподіляти кошти.

Бюджет реабілітаційного центру у Львові – близько 1,5 мільйона доларів, і будь-який український олігарх може закрити цю потребу. Але я не хочу брати в них кошти, щоб нам потім не диктували, кого ми маємо приймати. Так, як це часто сформульоване у голові українців – мовляв, там лікують тільки родичів олігархів чи багатіїв.

- Ви чули таке на свою адресу?

- І не раз. Ми якось виклали у мережу відео, я переправляємо машини швидкої допомоги, то під ним такі коментарі були: "хоч би доїхали, куди потрібно", "о, вже відзняли і вкрали".

- Припускаю, що це писали переважно боти…

- Так, це треба ділити на два, але люди читають те, що ці боти пишуть.

- Якщо за американськими законами ви не маєте права допомагати ЗСУ озброєнням, то американські компанії на початку війни й поготів не мали цього права. Як виходили з ситуації у тих випадках, коли американці жертвували товари військового чи подвійного призначення?

- Ми зокрема розпочали співпрацю з компанією Draganfly, вони подарували кілька медичних і рятувально-пошукових дронів. Цей процес був довгим, компанія не одразу отримала дозвіл у США на їхнє вивезення до України, але тепер Draganfly працює безпосередньо з державою Україна щодо розробки дронів, які бачать міни.

- Окрім того ви займаєтеся закупівлею обладнання до лікарень.

-Закуповували багато медичного обладнання. Зокрема рентген-апарати - для військових шпиталів, київського та одеського, а також для обласних лікарень Київщини і Львівщини. Також ми купили портативні ультразвукові апарати, які є дуже важливими під час евакуації поранених, тому що економлять час для діагностики.

- Ви маєте змогу контролювати, коли цим апаратам знадобиться ремонт, щоб вони не простоювали?

- Ми на прямому контакті з виробниками і слідкуємо за станом наданих нами апаратів. Але проблема нагальна. Тому що коли ми завезли рентген-апарат до Київського військового шпиталю, там виявився переданий з Європи аналогічний апарат, який вже тиждень не працював, бо хтось штепсель всунув не в ту розетку і апарат згорів. Часу на ремонт не було, але ми якраз вчасно привезли наш переносний рентген-апарат. Ми завжди на контакті з виробниками (в Сіетлі, США) і організувати деталі для ремонту чи заміни цілком реально. Такі випадки вже були, компанія дуже швидко ремонтує або замінює комплектуючі.

Аналогічно щодо автомобілів, які ми направляли до ЗСУ. Фонд може оплатити їхній ремонт і слідкує за експлуатацією. Наприклад, коли ми з Італії привезли швидкі, то дві машини одразу стали – одна перестала заводитися, а в іншої злетів мотор. Ми тоді змогли швидко замінити на інше авто, а ті дві швидкі за кілька тижнів відновили.

ДЕРЖАВНЕ ЛІКУВАННЯ ВІЙСЬКОВИХ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗА ТИМ ЖЕ ГРАФІКОМ, ЩО І ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО НАПАДУ

- Поділіться історіями успішної реабілітації ваших підопічних.

- Наприклад, Massachusetts General Hosoital в Бостоні взяв двох спецпризначенців і пролікував на 1,5 мільйона доларів. За останні 9 місяців одному з них вдалося вивести інфекцію і врятувати ногу від ампутації, і ще пів року він має лікуватися і оперуватися в Бостоні. Іншому воїну відновили роботу руки після кульового поранення і вже повернули до України.

Ми почали кампанію з протезування в США поранених українських воїнів біонічними протезами – останніми розробками у протезуванні. Цього року спротезували 14 військових такими протезами рук і ніг, які здатні максимально природно на сьогодні відтворювати рухи.

Загалом вже витрачено на цю програму $287,000.

- Держава Україна має якісь програми реабілітації для таких важких випадків?

- Держава Україна намагається виграти війну. Лікування військових також відбувається фактично за тим же графіком, що й до повномасштабного нападу. Багато з обладнанням і ліками допомагають благодійники, але медицина не може перестрибнути сама себе. Українська медицина лише доходить до того, щоб паралельно з лікуванням проводити і реабілітацію. У США це працює інакше, тут людина, грубо кажучи, не лежить поліном. Наприклад, поки закривають шкірою одну обпечену ногу, іншу ногу реабілітують.

- Ця війна зовсім інша. Тому очевидно значно зростає кількість людей, яким необхідна така серйозна реабілітація, а значить і затребуваність у створенні реабілітаційних центрів більша. Які нині умови для цього в Україні? Який потенціал співпраці з державою?

- Власне Next Step Ukraine закриває прогалини, які наразі не може закрити держава. Благодійні фонди для того й існують, щоб закривати моменти, з якими не справляється держава. В США також багато благодійних фондів. Скажімо, якщо в Україні ветеран, який пройшов війну, може отримати від держави житло, то в Америці це закривають меценати. Тому нам не потрібні кошти від України, ми закриваємо потреби власними зусиллями.

Ви маєте рацію в тому, що потреба в реабілітації зросла дуже сильно. Тому американці й підтримують наш проєкт Next Step Lviv, збираючи кошти на реабілітаційне обладнання. Коли американці мене запитують, чим передусім допомогти, то я прошу допомогти в придбанні апаратів нейростимуляції. В Ірпені у нас стоїть по одному апарату для рук і ніг. Для львівського центру ми придбали по два відповідно.

NSSA- (National Security Space Association) відкрили свій фонд і серед своїх працівників зібрали мільйон доларів. Я зробила їм презентацію, їм сподобався наш проєкт Next Step Lviv, і вони виділили 75 тисяч нам для купівлі двох нейростимуляторів. Я пояснила, що цей проєкт є унікальним, оскільки окрім нас в Україні ніхто не робить нейрореабілітацію на такому рівні. У той же час важливо, щоб українці відновлювалися в Україні, а не в США, де це потребує зовсім інших коштів і зусиль.

Так само реагують інші благодійні фонди. Я представляла проєкт Brothers&Brothers Foundаition – дуже відомому фонду, який займається подібними речами, що і ми, зокрема реабілітацією і допомогою біженцям. Brothers Brother Foundation закупили для нас 2 потужних реабілітаційних устаткування для роботи з плечем, ліктем і кистю руки Amadeo та Diego компанії TyroMotion з Европи – загалом на 200 тисяч доларів. Перед тим ми робили їм презентацію. Тобто в Америці, де меценатство розвинене і є частиною культури, потрібно донести важливість конкретного проєкту.

- Україна намагається втримати у топі світової інформації нашу боротьбу. Але це природно, що у затяжних війнах меценатська підтримка спадає через те, що війна сприймається буденністю і через постання нових викликів у світі. Як вам вдається втримати увагу меценатів?

- Наш фонд зареєтрований шість років тому, відповідно маємо позитивну історію, коли протягом трьох років ми відновлювали поранених військових з хорошим результатом. Таким чином жертводавці і знаходили нас.

Для військових весь процес безкоштовний. Усі гроші ми витрачали на реабілітацію, функціонування центрів, зарплату фахівцям і закупівлю обладнання, і ця робота була прозорою, що відображено в наших звітах.

Благодійний центр в Україні нам коштував близько 13 тисяч доларів на місяць. Окрім того, ми завжди розвивалися – щось докуповували в центр, розширювалися. Оскільки ми маємо результат багаторічної роботи, то у разі запуску нового проєкту нам довіряють.

«Аргумент» [5]

На цю тему:

• Як діяти і хто допоможе родинам полонених та зниклих безвісти [6]
• Проблеми реінтеграції українських воїнів після поранення: «За пандус тобі треба рвати зубами» [7]
• Колишній військовий лікар НАТО про проблеми військової медицини та звірство російських загарбників [8]