Як діяти і хто допоможе родинам полонених та зниклих безвісти

В інтерв'ю виданню Цензор.НЕТ його керівник Сергій Чебишев так описує те, чим вони займаються:

- Головною функцією центру є комунікація з рідними зниклих безвісти – військових та цивільних. Ми підтримуємо зв'язок з такими родинами, передусім, для правильного обліку зниклих безвісти, щоб ця інформація потрапила до аналітиків столичного штабу. У Києві її структурують з метою використання під час перемовин з державою-агресором.

Також ми допомагаємо сім’ям зниклих безвісти чи полонених отримати всі належні їм грошові соціальні гарантії, на які вони мають право.

Ми працюємо як з індивідуальними зверненнями родичів, так і з громадськими ооб’єднаннями чи організаціями рідних зниклих безвісти і полонених українців.

Представники Консультаційного центру проводять роз’яснювальну роботу щодо усіх необхідних процедурних моментів та надають відповідний юридичний супровід. Крім того, ми розповідаємо рідним полонених та зниклих безвісти і про те, як уникнути ризиків та загроз, адже росія не припиняє маніпулювати емоційною темою полонених. А головна мета інформаційно-психологічного тиску ворога – не що інше, як дестабілізація українського суспільства.

Якщо ж говорити про безпосередньо переговори щодо обмінів полоненими та їхнє проведення, то тут все засекречено. І це правильно. Наразі Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими в результаті переговорного процесу з державою-агресором було здійснено 39 обмінів: звільнено 1993 людини (станом на 10 березня. - О.М.), з яких 184 жінки і 107 цивільних.

У роботі Консультаційного центру Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Східного регіону задіяний і заступник керівника Харківської ОВА Роман Семенуха.

- Для початку зазначу, що на нас орієнтуються Харківська, Полтавська, Луганська, Донецька, Запорізька та Дніпропетровська області, але загалом жорсткої прив’язки до місцевості немає, - розказує він "Цензор.НЕТ". - Якщо до нас завтра звернеться людина, наприклад, з Сумщини, ми розглянемо і її питання. Тобто ми приймаємо громадян з усієї країни.

- Ви ведете статистику щодо зниклих безвісти?

Роман Семенуха: Обліком зниклих безвісти та полонених військових і цивільних займається Національне інформаційне бюро України, створене відповідно до вимог Женевських конвенцій. Можу повідомити, що за даними МВС у Харківській області станом на 4 березня 303 особи з Харківщини вважаються зниклими безвісти. Але у нас 30 населених пунктів ще досі перебувають у тимчасовій окупації. Тому ми припускаємо, що ця кількість може бути іншою.

- Пояснімо читачам, якого алгоритму дій має дотримуватися людина, у якої зник родич? Як почати процес пошуку? Спочатку зателефонувати вам? Чи приїхати на прийом?

Сергій Чебишев: У нас працює сайт Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, де є окремий розділ "Дорожня карта" (https://koordshtab.gov.ua/roadmap). Там чітко прописано, що саме треба робити родичам у такій ситуації. Алгоритм та інструкції також можна дізнатись, зателефонувавши до найближчого до вас Консультаційного центру – крім Харкова, вони також працюють у Вінниці, Миколаєві, Києві.

Ми розкажемо, як діяти зараз, а як завтра чи післязавтра, які потрібні документи тощо. На кожному етапі супроводжуємо людину.

Хочу звернути увагу, що до складу Коордштабу та кожного консультаційного центру входять компетентні представники усіх родів військ ЗСУ, Нацполіції та СБУ, а також військкомату - територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Роман Семенуха: Це дозволяє комплексно допомогти людині і визначити, на якому етапі знаходяться документи, чи не було допущено помилок і тому подібне. Ми працюємо таким чином, щоб людина точно знала, які її подальші дії. Завдяки цим спеціалістам процеси прискорюються, наскільки це можливо. Умовно, протягом кількох годин, отримуємо з відповідних структур необхідну інформацію і надаємо її тому, хто звернувся.

- Наприклад, зник військовослужбовець. Коли рідним починати пошук і звертатися до вас?

Сергій Чебишев: Офіційно пошук починається з того моменту, як людина-родич отримає сповіщення від військкомату, де призивався військовослужбовець. Там має бути написано, коли саме і за яких обставинах він зник безвісти. Тоді потрібно звертатися до нас. Але буває й так, що люди приходять без такого підтвердження, коли кілька днів немає зв’язку не тільки з військовослужбовцем, але і з його військовою частиною.

- Чи треба близьким в таких випадках тримати режим тиші? Чи навпаки – потрібен максимальний розголос?

Сергій Чебишев: Я б наполегливо радив працювати тільки з державою – тобто з Координаційним штабом. Поясню, чому. Усі ми розуміємо: будь-яка публічна інформація про полонених чи зниклих безвісти потрапляє до росії. Там точно немає людей, які б хотіли допомогти українцям у пошуках близьких. Ми ж усвідомлюємо, що у них зовсім інші задачі. Вони не бажають нам добра. Завжди працюють у зворотньому напрямку і намагаються скористатися темою полонених, щоб нашкодити нам. Тому ми радимо родичам не робити розголосу.

Наведу приклад: відомий воїн потрапив у полон, але рашисти не знають, хто він – вважають, що такий, як і всі інші. І тут публічно збираються його друзі й розказують, де він воював, на якій військовій посаді, як і кому допомагав… Шанси на обмін такої людини стрімко знижуються. Більше того, він чи вона ризикують зазнати додаткових тортур та знущання в полоні, зокрема й з метою отримання необхідної їм інформації.

Роман Семенуха: Я часто у соцмережах бачу пости з проханнями: "Допоможіть знайти". Перша порада – одразу звернутися до Координаційного штабу. Це гарантія того, що зникла людина буде облікована, а рідним надана консультація, юридична підтримка та передбачені законодавством соціальні виплати. Це як в математиці: є необхідне і достатнє. Так-от, оце необхідне треба зробити спочатку.

- Бачила, що ви проводите зустрічі з родичами полонених. Як це відбувається?

Сергій Чебишев: У нас їх наразі небагато. Чимало зустрічей відбувається у київському Координаційному штабі. Вони пов’язані, в основному, з тими випадками потрапляння в полон у перші тижні повномасштабної війни, коли штаб ще не здійснював свою діяльність.

Ви ж пам’ятаєте випадки, коли багато людей одночасно опинялися у ворожому полоні, на кшталт захисників "Азовсталі", острова Зміїний та Чорнобиля. Там історія, дійсно, довга. Дружини та матері полонених утворили тоді громадські об’єднання, і тепер вони співпрацюють з Координаційним штабом. Це теж добре, тому що ці жінки спілкуються між собою, кожного дня підтримують зв'язок. Для них поїздка до штабу – це можливість отримати нову інформацію, поговорити з професіоналами, які як слід розуміються на цих питаннях. Подібні зустрічі там відбуваються щодня. Як правило, усі вони конструктивні та плідні.

Роман Семенуха: Проводимо такі зустрічі і в Харкові, коли у рідних виникає потреба в очному спілкуванні. Також штаб здійснює виїзні засідання. Перше було у Золочівській громаді Харківської області, яка була частково тимчасово окупована, а потім звільнена. Скажу вам так: ніхто краще керівника міської громади не знає, хто з людей зник. Такі зустрічі допомагають повністю облікувати їх. Ми віримо, що після того, як об’їдемо усі громади, у нас не буде тих, кого ми не знаємо. Таким чином ми виключаємо ситуацію, за якої держава когось могла забути.

- Розкажіть історію, яка вам найбільше запам’яталася. Можна без прізвищ.

Сергій Чебишев: До нас на виїзному прийомі звернулася дівчина – цивільна дружина героя з "Азовсталі", який потрапив у полон весною минулого року. Він відомий серед "азовців". Усі знали, що він перебував в Оленівці. Після теракту, який там стався, про нього ніхто нічого не чув. Вона попросила нас про допомогу. Розуміла, що тоді було чимало загиблих, а деякі тіла знаходилися в такому стані, що їх неможливо було ідентифікувати. Хоча сподівалася і досі продовжує це робити, що він живий.

Ми почали дізнаватися, який слідчий веде справу, як ініціювати ДНК-експертизу, хто має її пройти. Але ніхто з родини цього хлопця не надав зразки ДНК. Його батьки живуть на окупованій території. Їх давно позбавили батьківських прав. Зв’язку з ними немає. Потім з’ясувалося, що у нього був молодший брат, який також в дитинстві потрапив до дитячого будинку, після чого його всиновили. Це вже секретна інформація, тому його неможливо знайти. Ми запитали у слідчого, який веде справу по Оленівці, чи є там тіла, які можна ідентифікувати без експертизи. Він сказав, що, на жаль, немає. Ми тут не можемо їй допомогти.

- Лишається лише сподіватися, що він живий, і вийде на зв'язок.

Сергій Чебишев: Так, це єдине, на що ми можемо сподіватися.

Є така організація Національне інформаційне бюро України (НІБ) - єдиний офіційний державний орган, де обліковують інформацію про зниклих безвісти та військовополонених. Залежно від об’єму облікованих даних про особу, НІБ надає їй певний статус, як-от: зниклий безвісти, ймовірно полон та полон підтверджений Міжнародним Комітетом Червоного Хреста (МКЧХ). Це організація, яка опікується гуманітарними проблемами постраждалих від воєн, зокрема й полоненими. У цьому контексті МКЧХ, відповідно до міжнародного гуманітарного права, має мандат на відвідування пенітенціарних закладів сторін збройного конфлікту, може зустрічатися там з полоненими, дізнаватися про їхній стан здоров’я, проінспектувати умови їхнього утримання тощо. Також МКЧХ виступає нейтральним посередником між Україною та росією у процесі підтвердження полону.

Ми в своїй роботі намагаємося зробити все можливе, щоб людина, яка зникла, отримала в НІБі саме оцей статус – підтверджений МКЧХ. У такому випадку особа, яка перебуває в полоні, має більше шансів на дотримання певних норм міжнародного гуманітарного права. Наприклад, листуватися з родичами. Але найголовніше, що за умов перебування під опікою Червоного Хреста зменшується ймовірніть катувань з боку росіян. Тому, повторюся, і ми, і родичі хочемо, щоб полонений отримав такий статус.

Знаєте, після кожного звільнення ми аналізуємо, хто повернувся. Відсотки різні, але десь 30-40 – це ті хлопці та дівчата, які якраз підтверджені МКЧХ, десь 20 – хто значився зниклим безвісти, і навіть 5-10 таких, про кого ми навіть нічого не знали, адже вони не були обліковані.

Тобто росіяни не керуються логікою в цьому процесі, а віддають того, кого бажають.

- Скажіть тоді, від чого залежить ефективність обмінів?

Роман Семенуха: Це поза нашою компетенцією. Але навіть якби ми знали, не сказали б. Переговори з державою-агресором щодо обмінів полоненими – це чутливий, складний і непублічний процес, яким займаються українські спецслужби: в основному ГУР МО України. Ми маємо свій обсяг роботи, а інша група людей домовляється. Звичайно, мене інколи запитують: "Романе, ти ж знав за дві години, як воно відбудеться?". Я чесно відповідаю, що дізнаюся вже тоді, коли з’являються новини на сторінці Координаційного штабу.

- Ви маєте змогу спілкуватися з тими, хто повернувся з полону?

Сергій Чебишев: Це окрема історія. Є певний алгоритм дій після повернення наших з полону. Ми всі бачимо кадри з обміну, як вони сідають в автобуси, отримують певні продукти та речі.

Усіх оглядають медики. Є заклади, де відбувається лікування тих, хто цього потребує. Крім того, звільнених з полону опитують про те, кого

вони бачили в полоні - про побратимів чи тих, з ким познайомилися. Ці свідчення нам дуже допомагають.

Наприклад, у нас значиться людина, яка пропала безвісти, а від того, хто повернувся, отримуємо інформацію, де вона, в якому стані та подробиці життя. Ми розуміємо, що людина жива, і продовжуємо за неї боротися. Таких випадків дуже багато.

Роман Семенуха: Якщо говорити конкретно про звільнених харків’ян, то ми намагаємося ще надати їм додаткову допомогу від області.

- Сергій згадав про медичну допомогу для тих, хто повернувся з полону. Очевидно, їм потрібна реабілітація. Психологічна також. З цим держава допомагає?

Сергій Чебишев: Так. Якраз місяць тому у нас в Координаційному штабі була нарада, де був присутній міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко, Командувач Медичних сил ЗСУ Тетяна Остащенко, заступник міністра оборони Ганна Маляр та ще низка посадових осіб. Там обговорювалась проблема, яку ви озвучили.

Справді, в цьому питанні є речі, які не вирішені на законодавчому рівні. Наприклад, людина, яка повернулася з полону, має право піти на 10 днів у відпустку, ще 30 днів – на відновлення. Але цього недостатньо! Багатьом потрібно більше часу.

Також говорили про військово-лікарські комісії, які інколи працюють недостатньо ефективно і не виявляють у людини психологічні, а буває і фізичні вади. Усі, хто був присутній, чітко усвідомлюють: це треба вирішувати.

Крім того, було заявлено, що держава в змозі тих, у кого є проблеми зі здоров’ям, за потреби відправляти на лікування за кордон. Можливо, цей механізм ще працює не так, як належить. Але рух відбувається у правильному напрямку.

Роман Семенуха: Треба розуміти, що військовий статут ніхто не скасовував. Після полону ці люди все одно залишаються військовослужбовцями. На тій нараді обговорювали необхідні зміни в законодавстві.

- Просто ми усі бачимо, якими повертаються з полону наші хлопці та дівчата – навіть зовні помітно, що вони виснажені. Думаю, усі пам’ятають фото дуже схудлого Олега Мудрака, якого обміняли у вересні, а за 5 місяців він помер. Багато хто змушений проходити тривале й складне лікування. Про що свідчить таке жорстоке ставлення росіян до українських полонених? Можливо, ви знаєте, чи порушується це питання на переговорах про обмін?

Сергій Чебишев: Не знаю, але не виключаю. Однак важливим є те, що це питання порушується нашим політичним керівництвом, усіма, хто має зв'язок з міжнародними інституціями. Десь два-три тижні тому делегація Координаційного штабу була в ООН і виступала там на цю тему, доповідала із конкретними прикладами катувань та тортур, які вчиняють до українських полонених.

Про випадки знущань над українцями в полоні інформують МКЧХ. Вони це все знають. Інша справа, як реагують. Адже поки ця організація залишається досить інертною. Але вона все одно допомагає. Хоча, звичайно, нам хочеться, щоб МКЧХ робив це у більш належному обсязі. Його представники мають заходити до наших полонених в російські в’язниці. Але поки системно у них це не виходить. Говорять, що їх туди не пускають. Якщо у них вийде, це значною мірою зніме проблеми, про які ми говоримо. Росіяни знатимуть: бити не можна, тому що зараз прийде представник Червоного Хреста і напише офіційний документ про тортури.

А поки росіяни роблять, що хочуть, тому що не покарані за свої дії. Наші політики постійно говорять про це із Червоним Хрестом, при чому зараз вже дуже жорстко. Домагаються, щоб виконували свої обов’язки.

Також наші політики почали звертатися до країн-посередників. Наприклад, до Туреччини, за участі якої вже було проведено декілька обмінів. На цьому рівні також порушується питання тортур. Ще апелюють і до Об’єднаних Арабських Еміратів, і до Індії. Багато чого робиться. Але ж ви розумієте, коли йдеться про росію, то що ж говорити…

- Як часто центр співпрацює з Червоним Хрестом?

Сергій Чебишев: Постійно! Я з ними на зв’язку раз на два дні точно. Вони уточнюють у нас інформацію щодо конкретних людей – чи були звернення родичів щодо них. Ми надаємо необхідні дані.

Дивіться, який ще є момент: якщо родина військовополоненого має можливість отримувати грошову допомогу, то щодо цивільних законодавством України такого не передбачено. Коли ми направляємо таких людей до Червоного Хреста, кожному надають матеріальну допомогу. Я їм вже за це вдячний. Хоча все одно кожного разу порушую питання, чому вони не ходять до російських в’язниць. Поки знизують плечима.

Ще зараз представники МКЧХ пропонують нам обладнання, яке дозволяє швидко проводити генетичні експертизи, та коштовні реагенти, які для цього потрібні. Також працюють їхні класні професійні психологи, які нам дуже потрібні. Знаю, що Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Олег Котенко попросив у Червоного Хреста коштовне обладнання, і вони його дуже швидко надали.

Тому загалом не можна сказати, що не допомагають. З ними треба працювати, але продовжувати тиснути, щоб виконували свої завдання і на території росії.

Угорі: Сергій Чебишев. Фото з відкритих джерел

«Аргумент»

На цю тему:

• Україна повернула з полону 130 захисників та захисниць (ВІДЕО)
• Серед звільнених із російського полону – священнослужитель, якого вважали загиблим
• 24 листопада відбувся новий обмін полоненими між Україною і Росією 50 на 50
• Україна та росія погодили новий обмін полоненими