Хлопці у владі придумали, як обікрасти українців. Начебто "пенсійні відрахування" підуть у кишеню кількох власників приватних компаній із управління активами (КУА). Проблеми українців і Держави це не вирішить, зато збогатить кількох бенефіціарів кримінальної оборудки - вже після війни.

Про це йдеться у статті Юлії Самаєвої у виданні ZN.UA [2].

Марині 54 роки, її зарплата «на руки» — 25 тис. грн, а місячний єдиний соцвнесок (ЄСВ) — 6832 грн. Марина стає учасником обов'язкового накопичувального рівня. Протягом першого року на «накопичення» піде 820 грн, другого — 1230 грн, далі — по 1640 грн щороку. До пенсії Марині — 10 років, за які її «голі» накопичувальні внески становитимуть 15 167 грн. Ще стільки ж їй дасть Держбюджет — вже 30 335 грн. Інвестиційний дохід Марини за нинішніх ставок ОВДП становитиме ще близько 36 тис. грн. Отже, за 10 років Марина накопичить трохи більш як 66 тис. грн, або десь дві з половиною зарплати. На пенсії Марина цілком може прожити ще 20 років, і її солідарна пенсія становитиме десь 12 300 грн на місяць, натомість щомісячна доплата з накопичувального рівня — 275 грн.

Це короткий огляд вигод, які отримають українці від впровадження обов'язкових накопичувальних пенсій. Далі — огляд їх можливих втрат і вигод окремих приватних компаній від цієї ж оборудки.

Парламент узяв за основу законопроєкт №9212 [3], який передбачає, що вже з 1 січня 2024 року всі працюючі українці до 55 років, як і Марина, примусово відраховуватимуть до накопичувального рівня частину свого ЄСВ, а держава бюджетним коштом подвоюватиме ці суми. Це й формуватиме омріяний, але такий невчасний другий рівень нашої пенсійної системи.

Одразу постає чимало запитань до законотворців.

По-перше, згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», учасниками обов'язкової накопичувальної системи є особи, яким на дату її впровадження виповнилося не більш як 35 років. І це має хоч якийсь сенс, адже якби нашій Марині до пенсії залишалося вдвічі більше, то й накопичення її були б принаймні не такими смішними. Але до «накопичувального» загону вирішено відправити всіх по максимуму. Це й зрозуміло, люди, молодші за 35 років, — у дефіциті, багато з них не зістрижеш. Уже 2021 року на 100 народжень в Україні припадало 260 смертей, населення стрімко «старішало». Навряд чи ця статистика буде кращою після війни та останньої міграційної хвилі — обидві забирають якраз молоде населення.

Тож, по-друге, а якими, власне, даними ми керуємося, трансформуючи нашу пенсійну систему? «Константою» Дубілета? Сподіваннями, що в державу з-за кордону повернуться принаймні 50% тих, хто поїхав? Надіями на традиційний повоєнний сплеск народжуваності? Тих, хто сплачує ЄСВ, за даними ПФУ, на січень 2023 року було 11 мільйонів, пенсіонерів — стільки ж. Якщо ми роками говоримо, що солідарна пенсійна система мертва, бо не може один працюючий «утримувати» одного пенсіонера, то, може, варто пояснити, що ми покращимо, якщо додатково зменшимо внесок цього одного працюючого? Чи примусом до участі в накопичувальному рівні ми якось вирішимо проблему з тіньовою зайнятістю або «конвертами»? Наразі 23% працюючих офіційно отримують мінімальну, або й меншу, зарплату і, відповідно, платять мінімальний ЄСВ. Навряд чи ці люди реально живуть на 6700 грн, найімовірніше, додатково до них вони отримують «конверт» і не переймаються, бо вже не вірять у жодну солідарність.

По-третє, законотворці дуже дивно пояснюють, а що ж буде з Пенсійним фондом і Держбюджетом після запуску другого рівня, адже очевидно — все, що недоотримає ПФУ після відкушування частини ЄСВ, покриватиме Держбюджет. І той-таки бюджет обтяжується доплатами до накопичувальної системи. Якось замало наданих «орієнтовних розрахунків», що в перший рік додатково знадобиться 15,4 млрд грн для латання діри ПФУ та ще 15,4 млрд грн — для доплат. Протягом першого року від ЄСВ забиратимуть на другий рівень лише 1%. А що буде на другий рік, коли це вже буде 1,5%? А на третій, коли буде 2%? З якого дива ігнорується не лише законодавча норма про те, що впровадження другого рівня вимагає бездефіцитності ПФУ, а й положення Бюджетного кодексу, які вимагають від законотворців і фінансових обґрунтувань, і пропозицій, якими видатками ми маємо пожертвувати або де візьмемо додаткові гроші, якщо зміни до законодавства збільшують витрати бюджету? Минулого року із 607 млрд грн, які витратив ПФУ, третина (207 млрд грн) були коштами Держбюджету. Тобто вже зараз не лише сплачений Мариною ЄСВ іде на пенсію, а й частина інших її податків. А могли б іти на поліклініку для Марининої мами чи школу для її доньки. Із впровадженням накопичувальних пенсій «податкова» частка у фінансуванні ПФУ лише зростатиме, бо його дефіцит збільшуватиметься після того, як частина надходжень від ЄСВ піде на другий рівень. А доти другий рівень вимагатиме ще й прямого співфінансування з того-таки Держбюджету, тобто з інших податків Марини.

Допоки йдеться лише про державу та її гроші, навіть нераціональність перекладання мільярдів гривень з однієї кишені в іншу можна стерпіти. Але ж ні, безпосередніми учасниками накопичувальної афери будуть приватні компанії — саме вони акумулюватимуть кошти другого рівня, інвестуватимуть їх (на 80% — у ОВДП), вестимуть рахунки, здійснюватимуть персоніфікований облік і, звісно ж, зароблятимуть відсотки за це. Ми довіримо величезні суми — минулоріч, наприклад, відрахування ЄСВ становили близько 400 млрд грн — приватним компаніям із управління активами (КУА). Знаєте, хто є їхнім регулятором? Нацкомісія з цінних паперів та фондового ринку — нелегітимний та неефективний держорган, ми нещодавно про неї писали [4]. Комісія навіть зі своїми поточними обов’язками не ладна впоратися, тому про будь-який додатковий контроль можна забути.

Яку відповідальність нестимуть зберігачі Марининої пенсії? «Субсидіарну» — так каже законопроєкт. Читай — жодної. Бо Цивільний кодекс прямо говорить: раптом що — вимоги слід пред’являти основному боржникові. Ви не знайдете таких у законопроєкті. Якщо Маринині накопичення щезнуть, вона навіть не матиме права судитися з тими, хто ці гроші тримав. У законопроєкті також немає жодної конкретики чи бодай якихось гарантій збереження пенсійних грошей, наприклад, у разі, якщо інвестиції не були вдалими. Від банального інфляційного знецінення — теж жодних запобіжників. Справді, навіщо вони в країні з двозначною інфляцією?

Припустімо, що обійдеться без таких драм, хоча досвід підказує протилежне. Що ж ми отримаємо в результаті? Здивую вас — солідарну систему в профіль. Ту, яка мертва, бо працюючих на всіх пенсіонерів не вистачає. Судіть самі: в перші роки з другого рівня виплати не здійснюватимуться, адже вихід на пенсію обумовлює не вік, а стаж, який іще треба заробити. Тож коли прийде час перших виплат, умовна Марина отримає їх із накопичених у перші роки грошей, а подальші ж — фінансуватимуть коштом поточних внесків. Юрій Ганущак детально пояснював [5], як працюватиме ця фінансова піраміда. Іншого варіанту й бути не може, якщо в країні немає різноманітних високодохідних фінансових інструментів, які б дали змогу грошам не лише не знецінитися під впливом інфляції, а й примножитися. Впровадження обов’язкового накопичувального рівня в нашому випадку мало б починатися зі створення ефективного фінансового ринку, і ніяк інакше. Бо що ж ми збираємося накопичити, вкладаючи 80% коштів в ОВДП з дохідністю 19% за інфляції у 21,3%? Мінус два відсотки?

Фото: © unsplash/morganhousel

«Аргумент» [6]

На цю тему:

• Галина Третьякова: з ненавистю до українців [7]
• Влада лада не впоралася із жодною реформою (ОПИТУВАННЯ) [8]
• Експеримент із самовиживання: що очікує Україну після війни [9]
• Найбільші пенсії в Україні отримують ті, хто зраджував український народ [10]