Луганська область була окупована росією в різні проміжки часу – південь регіону разом з обласним центром росіяни захопили у 2014 році, а решту територій війська рф загарбали у 2022-му. Тож сценарії відновлення навчання в тих школах, які знаходяться в окупації понад рік, і тих, які вчаться за російськими програмами 9 років, можуть відрізнятися.

Для шкіл, які живуть в окупації з 2014 року, повернення в українську систему освіти може бути подібним до планів на відновлення навчання в Криму [2], коли варто буде розробляти адаптивні навчальні програми та підручники, готувати до роботи на деокупованих територіях вчителів і вирішувати, як бути з тими, хто перейшов на бік ворога.

До речі, на останнє питання мешканці Луганщини, які опинилися в окупації після 24 лютого 2022 року, мають однозначну відповідь: усі вчителі, які залишилися працювати в школах на окупованих у 2014 році територіях, – колаборанти й не мають права вчити українських дітей. Та чи підтримають цю позицію в МОН та інших державних структурах України, які будуть займатися відновленням шкіл та навчання в Луганській області?

Читайте також:  Лінгвоцид упродовж чотирьох століть. Мову чи язик треба захищати в Україні [3]

Хто поїде вчити дітей у регіон, де частина шкіл зруйнована й розграбована? З чого починати відновлення навчання там, де реформа освіти, зокрема НУШ, не впроваджувалася одночасно з усією країною? Чи потрібні адаптивні програми для дітей з окупованих громад? На ці та інші питання шукали відповіді учасники форуму [4] “Освіта Луганської області: відновлення та реінтеграція”, який відвідала редакція “Нової української школи”.

У новому матеріалі читайте:

• як і де вчаться учні Луганщини наразі – історії двох громад;

• які основні кроки передбачає стратегія деокупації регіону;

• як готувати кадровий резерв;

• які преференції можуть отримати вчителі Луганщини;

• що робити із вчителями, які працювали в окупації;

• чи треба готувати для учнів окремі адаптивні програми навчання залежно від терміну окупації.

ЯК ШКОЛИ ЛУГАНЩИНИ ПЕРЕЖИЛИ НЕ ПРОСТИЙ НАВЧАЛЬНИЙ РІК

Школи Луганщини, які опинилися в окупації після 24 лютого 2022 року, із березня відновили навчання в онлайн-форматі. Освітяни вважають це великим здобутком, адже частина директорів, вчителів та керівників відділів освіти перейшла на бік окупанта й почала перереєстрацію шкіл до лнр.

Долина Кирильчук, яка до повномасштабного вторгнення була директоркою Арапівської гімназії Троїцької селищної ради, а зараз працює начальницею відділу освіти, молоді та спорту, розповіла, що територія громади була окупована 6 березня, а 30 березня відділ освіти припинив свою діяльність за українським законодавством і перейшов до окупантів.

Через це понад 70 педагогічних та непедагогічних працівників, які відмовилися від співпраці з ворогом, залишилися без зарплат. Лише в листопаді був заново створений відділ освіти, а свою першу за понад пів року заробітну плату педагоги Троїцької громади одержали аж 27 грудня.

До повномасштабного вторгнення в області працювало 252 школи (без врахування тих закладів освіти, які опинилися в окупації у 2014 році), у яких вчилися понад 55 000 учнів.

Через бойові дії:

• 111 шкіл пошкоджено;

• 11 зруйновано;

• наразі працює дистанційно 83 школи;

• у них вчиться 26 000 учнів, з яких 9 000 (приблизно 35 %) залишаються на тимчасово окупованих територіях;

• З-понад 6 000 вчителів працює 2 700, решта виїхала за кордон або в інші регіони країни.

Ці дані збирає Департамент освіти і науки Луганської ОДА. А за підтримки швейцарсько-українського проєкту DECIDE “Децентралізація для розвитку демократичної освіти” департамент розробив стратегію відновлення та розвитку освіти Луганщини на 2023–2027 роки, яку вже затвердила Луганська ОДА.

У стратегії зазначені основні проблеми, які виникли в системі освіти Луганщини через війну:

• знищена або розграбована матеріальна база закладів освіти;

• шкільні автобуси передали ЗСУ або їх знищили окупанти;

• еміграція та міграція учнів, що ускладнює облік даних;

• небезпечні умови навчання дітей, що перебувають на окупованій території;

• відсутність навчальної літератури;

• учні та вчителі не мають планшетів, ноутбуків та інших гаджетів для онлайн-навчання.

Також у Департаменті освіти і науки Луганської ОДА збирають актуальні дані про матеріально-технічні потреби закладів освіти, складають дорожні карти для їхнього відновлення, визначають, хто буде відповідати за підготовку та старт роботи шкіл.

Думками, якими мають бути перші кроки відновлення освітнього процесу у звільнених містах та селах Луганщини, поділилися представники громад регіону.

У Старобільській громаді пропонують починати з інвентаризації

До повномасштабного вторгнення в Старобільській громаді було 38 закладів позашкільної, шкільної та дошкільної освіти. Зараз працює лише одна школа, яка вчить онлайн понад 600 дітей, серед яких є учні, що мешкають в тимчасово окупованому Луганську та ті, хто перебувають за кордоном. Вчителі здебільшого виїхали з окупованої території.

Яна Літвінова, начальниця Старобільської міської військової адміністрації, вважає, що відновлення навчання в громаді має початися з інвентаризації в закладах освіти. Бо, як показує практика, під час боїв чи відступу росіяни розграбовують школи, дитсадки, лікарні, аби завдати нам ще більшої шкоди.

Уряд має бути готовим швидко відреагувати на шкільні аудити та забезпечити їх необхідним майном. За словами Яни Літвінової, місцеві бюджети не зможуть усе відновити власними силами.

“Певно, що під час інвентаризації буде багато питань – чому ми покидали ці заклади, чому залишали матеріальну та технічну базу ворогу. На жаль, на той час, як і зараз, немає законодавства, яке б чітко вказувало освітянам, що їм робити, коли починається надзвичайна ситуація воєнного характеру. Тому звертаюся до представників уряду і Верховної Ради щодо унормування законодавчої бази“, – додає Яна.

Біловодська громада за швидке занурення всіх учнів області в українську систему освіти

Біловодська територіальна громада була окупована 24 лютого 2022 року. Якщо сусідні громади змогли завершити навчальний рік, відправити вчителів у відпустки, то в Біловодській ОТГ у березні вчителів примусово переводили до шкіл квазіреспубліки. А у квітні всі заклади освіти громади були перереєстровані як заклади лнр.

За літо вдалося зібрати до купи вчителів та учнів, які виїхали в інші області чи за кордон, і з 1 вересня відновити дистанційне навчання. Зараз у громаді працює 2 школи з 14, 34 вчителі за межами країни й перебувають у простої, ще 48 вчителів виїхали в більш безпечні регіони й далі вчать учнів онлайн. До речі, 70 % дітей громади, які наразі вчаться дистанційно, досі залишаються на тимчасово окупованій території.

Лариса Супрун, начальниця відділу освіти виконавчого комітету Біловодської селищної ради, певна, що повертатися додому треба зі своїми вчителями, програмами й національними символами.

“Згадайте, коли наші діти виїхали за кордон, чи були для них адаптивні періоди, чи програми? Вони відразу інтегрувалися в наявні навчальні процеси. Так, їм пішли назустріч, але вони прийняли іншу систему освіти, – пояснює Лариса.

Тому коли зараз міркують, як треба діяти на деокупованих територіях, кажуть, що не можна відразу співати український гімн, аби нас не сприймали як окупантів, я певна, що треба відразу співати гімн у школі і йти туди з нашим прапором. Я проти всіляких загравань, бо на 30-му році незалежності я отримала судову справу від одного з директорів шкіл, бо заборонила набирати перший клас із навчанням російською мовою”.

ЯК БУТИ З ОСВІТЯНАМИ-КОЛАБОРАНТАМИ

Яна Літвінова та Лариса Супрун вважають, що ті вчителі, які залишилися в окупації з 2014 року, мали час зробити свій вибір. Тому немає сумнівів, як до них ставитися, особливо до тих, хто пішов на співпрацю з ворогом.

Як ставитися до тих освітян, які не виїхали з окупованих територій після 24 лютого 2022 року, відповідь не така категорична й кожну ситуацію треба вивчати окремо.

“Зараз під дію Кримінального кодексу підпадають усі, хто перебуває на окупованій території, тобто ми можемо розцінювати всіх мешканців цих територій як зрадників, – нагадав Роман Грищук, народний депутат, член парламентського освітнього комітету. – Яке буде ставлення цих людей до нас, якщо ми всіх будемо сприймати як колаборантів? Чи спроможні ми розглянути таку велику кількість судових справ, чи вистачить нам суддів, прокурорів, чи готові ми садити людей і чи вистачить для цього в’язниць? Якщо ми умовно прощаємо, то будуть інші питання – як допускати вчителів до роботи в школі, на яких умовах? На всі ці питання маємо шукати відповіді вже зараз”.

На думку Яни Літвінової, ухвалюючи рішення щодо педагогів, які є колаборантами, або педагогів, які залишилися в окупації й не співпрацюють із ворогом, “треба бути зваженими та мудрими, але принциповими в українській позиції”.

До речі, відсутність алгоритму дій із педагогами-колаборантами увійшла до переліку проблемних питань у стратегії відновлення та розвитку освіти Луганщини на 2023–2027 роки. Документ не має чіткої відповіді, а радше закликає суспільство до дискусії.

Освітній омбудсмен спільно з Українською Гельсінською спілкою з прав людини якраз залучають до такого обговорення [5] правозахисників та освітян, а також ініціюють внесення змін до законодавства про колаборацію. На зустрічах омбудсмена з правозахисниками обговорювали варіант, щоби освітян-колаборантів не притягувати до кримінальної відповідальності, а обмежувати в доступі до трудової діяльності саме в закладах освіти.

ДЕ БРАТИ ВЧИТЕЛІВ ДЛЯ ЗВІЛЬНЕНИХ ТЕРИТОРІЙ

Оскільки майже половина вчителів виїхала з області, а в тих школах, які вчаться за програмами окупантів 9 років, навряд чи є освітяни, що можуть викладати за українськими програмами, треба готувати кадровий резерв.

На думку Юрія Стецюка, директора Департаменту освіти і науки Луганської ОДА, основою кадрового резерву мають бути

• вчителі, які знають регіон;

• а також директори шкіл, які залишилися в українській системі освіти Луганщини й зберегли свій колектив.

Такої ж думки й Артем Лисогор, голова Луганської ОДА. Він вважає, що кістяк вчителів має бути з луганських освітян, які залишилися там, виїхали з окупованої території й не стали зрадниками. На його думку, у луганські школи можуть приїжджати вчителі з інших областей і працювати вахтовим методом, наприклад, жити в Запоріжжі й щодня їздити на роботу в школу Луганщини.

За словами заступника міністра освіти і науки Андрія Сташківа, МОН уже готує вчителів для роботи на деокупованих територіях, відомство готове їх навчити й знайти кошти на збільшення зарплати.

Власне, без фінансових стимулів неможливо залучити людей до роботи в регіоні, де частина шкіл пошкоджена, втратила майно, а загрози з боку країни-агресора залишаються. До того ж більшість освітян Луганщини втратили свої домівки двічі (переїжджали з окупованої території Луганщини у 2014 році, а згодом у 2022-му). Якщо вони готові працювати у своїх школах, то потребуватимуть гуртожитків чи іншого безоплатного житла.

“Частина вчителів, яка погодиться повернутися у свої громади, теж втратила житло, тому їм потрібна певна фінансова підтримка. Можливо, їм треба виділяти кошти на відновлення пошкодженого житла, пропонувати компенсацію на оплату комунальних послуг, передбачити пільгове придбання побутової техніки та речей першої потреби”, – пропонував Юрій Стецюк.

ЯК НАВЧАТИ ДІТЕЙ ЗАЛЕЖНО ВІД ТЕРМІНУ ОКУПАЦІЇ

За прогнозами Артема Лисогора, першими до шкіл повернуться ті 9 тисяч учнів, які залишилися в окупації з 2022 року і вчилися дистанційно в українських закладах освіти. Навряд чи вони зможуть відвідувати ті самі школи, що й до війни (через руйнування та пошкодження), тож доведеться їх підвозити до інших закладів, а для цього варто придбати шкільні автобуси. Хоча швидше за все навчання на звільнених територіях розпочнеться дистанційно, а далі за можливості буде переходити в очний формат.

Юрій Стецюк доповнює перелік першочергових справ, які треба зробити, щоб діти змогли повернутися за парти:

• для надолуження освітньої програми скласти індивідуальні навчальні плани для тих учнів, які не мали можливості здобувати освіту у 2022–2023 році;

• для цих же учнів розробити критерії оцінювання навчальних досягнень;

• розробити адаптаційні навчальні програми українською мовою на перехідний період у закладах освіти, які були окуповані з 2014 року;

• розробити критерії та провести моніторинг, чи готові учні та педагоги з окупованих із 2014 року територій працювати й навчатися за українськими програмами.

“Також треба врахувати, що із 2014 року в окупованих громадах Луганщини не впроваджувалася реформа НУШ, – зазначив Роман Грищук. – Можливо, є сенс на звільнених територіях впроваджувати кращі практики, ту ж систему старшої профільної школи. Не відбудовувати заклади й потім реформувати, а одразу реорганізувати”.

Луганські освітяни певні, що їм вдасться не просто відновити те, що пошкодила росія, а зробити школи ще ефективнішими, а учнів ще успішнішими, ніж було до війни.

—

Інна Лиховид, опубліковано на сайті проєкту “Нова українська школа” [6]

В тему: 

• Мігранти з України підіймають економіку Європи. Але що буде з Україною без них? [7]
• Висока вологість, погана вентиляція, без грошей на ремонт та без сховища взагалі: що змінилося з облаштуванням укриттів у закладах освіти [8]
•  Лінгвоцид упродовж чотирьох століть. Мову чи язик треба захищати в Україні [3]
• До чого веде "шкарлетизація" освіти в Україні. Воюючій державі історія не потрібна? [9]
•  Как это в Британии: воспитание детей, которое поразит украинцев [10]
•  Реформа школьного образования в Эстонии: прочь от СССР [11]