Смерть Католикоса-Патріарха всієї Грузії Ілії II 17 березня 2026 року стала не просто завершенням майже півстолітньої епохи, а й сигналом до початку агресивної фази спецоперації російських спецслужб. Поки грузинський народ оплакував фігуру, що десятиліттями слугувала єдиним стабільним центром тяжіння у роз'єднаному суспільстві, у Москві вже розгорнули штаби для боротьби за крісло наступника.

Залучення Служби зовнішньої розвідки РФ до релігійного дискурсу з використанням термінології на кшталт «антихрист у рясі» щодо Вселенського патріарха Варфоломія свідчить про те, що Кремль більше не намагається грати в дипломатію, а перейшов до прямого релігійного терору.

Спецслужби замість богословів

Вихід прес-релізу СВР під промовистою назвою «Варфоломей забувся у своєму високосся» став кульмінацією безпорадності російської м'якої сили. Коли професійні розвідники починають звинувачувати главу Константинополя у лобіюванні «своїх» кандидатів на грузинський престол, це виглядає як спроба перекласти власну тактику на плечі опонента.

Росія десятиліттями розглядала Грузинську церкву як частину своєї «духовної імперії», і втрата контролю над нею після смерті радянського загартування ієрарха є для Кремля геополітичною катастрофою рівня втрати українського Томосу.

Читайте також: Кінець епохи патріарха Ілії II та туманне майбутнє Грузинської церкви ака може піти по шляху РПЦ [2]

Риторика Москви стає дедалі абсурднішою. Називаючи Варфоломія «антихристом» через створення екзархату в Литві та підтримку незалежних течій у Грузії, СВР фактично розписується в тому, що РПЦ є лише підрозділом державної машини агресора.

Це інтелектуальний занепад спецслужб, які замість глибокої аналітики використовують лексикон маргінальних апокаліптичних сект. Проте за цим фанатизмом стоїть прагматичний розрахунок — максимально дискредитувати будь-якого кандидата, який не демонструє лояльності до Москви.

Кандидати під мікроскопом Луб'янки

Похорон Іллі II в Тбілісі

Список «протеже Варфоломія», оприлюднений російською розвідкою, виглядає як невдала спроба маніпуляції. Згадка митрополита Авраама, якому за статутом ГПЦ вже заборонено балотуватися через вік, лише підкреслює низьку якість підготовки матеріалів СВР.

Проте основний удар спрямований на митрополита Григорія, якого вважають найбільш прозахідним серед ієрархів. Москва намагається заздалегідь «отруїти» його репутацію в очах консервативного духовенства, приписуючи йому роль «виконавця волі Константинополя».

Наразі кермо влади тримає місцеблюститель митрополит Шио, якого ще з 2017 року готували як наступника Ілії II. Хоча його позиції здаються міцними, він стикається з серйозною внутрішньою конкуренцією.

Кремль робить ставку саме на збереження консервативного статус-кво, оскільки Грузинська церква за часів Ілії II була ключовим союзником РПЦ у боротьбі проти лібералізації православ'я. Спільна відмова від участі у Всеправославному соборі на Кріті у 2016 році стала символом цього «священного союзу», який Москва тепер відчайдушно намагається зберегти будь-якою ціною.

Читайте також: Як Росія використовує релігію для впливу на країни колишнього СРСР [3]

Механізми впливу та фінансовий важіль

Особливу небезпеку становить система виборів грузинського патріарха, де долю церкви вирішує вузьке коло єпископів — лише 39 членів Синоду. Така структура є надзвичайно вразливою до корупції та зовнішнього тиску.

Експерти впевнені, що РПЦ за патріарха Кирила відточила технології «купівлі» голосів до досконалості. Росія готова використовувати не лише ідеологічні гасла, а й прямі фінансові вливання через афілійованих олігархів, аби забезпечити обрання «правильної» постаті.

Примітно, що патріарх Кирило у своїх співчуттях навіть не згадав повний титул Ілії II, який включає звання митрополита Абхазького. Це яскрава ілюстрація того, як Москва ставиться до територіальної цілісності навіть «братніх» церков.

Для РПЦ грузинські території під окупацією вже давно є сферою власних інтересів, і це суперечить будь-яким розмовам про «канонічну єдність». Кремль хоче бачити в Тбілісі патріарха, який буде мовчати про окупацію Абхазії та Самачабло в обмін на підтримку «традиційних цінностей».

Читайте також: Проросійські дії влади поставили Грузію на поріг революції [4]

Геополітичний розкол православ'я

Протистояння між Москвою та Константинополем на грузинському майданчику — це частина великого фронту, що пролягає від Фінляндії до Балкан. Росія оголосила війну Заходу і тепер вимагає від усіх помісних церков чіткого визначення сторони. Константинополь апелює до богословського та морального вибору, до гуманізму та автокефальної традиції, тоді як Москва пропонує лише ізоляціонізм та радикальний релігійний націоналізм.

Читайте також: У Грецькій, Болгарській та Грузинській ПЦ розпочали процес визнання ПЦУ [5]

Майбутні вибори патріарха ГПЦ, що мають відбутися до середини травня, визначать вектор розвитку Грузії на десятиліття вперед. Чи зможе грузинський єпископат прислухатися до інтелігенції та мирян, які прагнуть справжньої незалежності, чи піддасться на маніпуляції СВР та фінансові вливання Москви — питання відкрите. Одне зрозуміло точно: «русскій мір» у рясах вже перейшов у наступ, і цей бій за душі грузинів буде не менш запеклим, ніж битва за українську автокефалію.

—

«Аргумент» [6]

Читайте також: 

• Грузинський поворот від воріт Європи [7]
• Проросійські дії влади поставили Грузію на поріг революції [4]
• Президентка Грузії назвала причини відмови правлячої партії від від зближення із Заходом [8]
• В Грузії правляча партія рекламує себе плакатами зруйнованих Росією українських міст [9]
• Грузія програла черговий раунд протистояння Росії. Урок повоєнній Україні [10]
• «Грузинская мечта» может стать трагедией Грузии [11]
• Чому народ в Грузії підтримує Україну, а влада - ні [12]
• РФ розігрує «абхазький сценарій» для окупованих територій Сходу України? [13]
• Донбасс и Абхазия: параллели и отличия [14]
• Суд в Гааге начал расследование военных преступлений в Грузии в 2008 году [15]
• Як Тбілісі знищує стратегічне партнерство з Києвом [16]
• Уроки для України: чому Грузія здається Путіну і які неочевидні зараз проблеми постануть перед нами після війни [17]