Во істину, не відають, що творять. Не уявляють і не усвідомлюють, що втратить Україна як держава з ліквідацією національного кіноархіву. 

Держкіно видало наказ про ліквідацію Довженко-Центр [2]. До цього давно йшло - відколи кіногалузь очолила креатура одного з головних «слуг» Павла Сушка - Марина Кудерчук [3], чиїм нав’язливим бажанням став демонтаж збудованої поколіннями попередніх фахівців кіносистеми.

В цьому вона досягла неабияких успіхів: система, остаточно роздерибанена телевізійниками та наближеними до Андрія Єрмака [4] продюсерами, колапсувала ще до війни.

Читайте також: Справа не в Єрмаку. Все гірше [5]

Те, що Центр буде знищено, мені стало зрозуміло в 2020 році, коли у нас відбулись перші обшуки. Боротись з Лефіафаном я не мав сил, тому відступив, не подавшись на конкурс. Відтак не може не захоплювати сміливість і відчайдушність Олена Гончарук, яка останні два роки намагалась зберегти інституцію. Як чесна і порядна людина вона, на жаль, програла. В цій ситуації програв би будь-хто, кому чужий нахабний дворовий етос сушків і кудерчук, які у нас тепер займаються «культурою». З моменту видання наказу фактичним керівником Центру стає голова комісії з реорганізації такий собі «заступник начальника відділу підтримки створення національних фільмів Держкіно» Стороженко С.А.

Читайте також: Як «свати» полюють за українськими душами [6]

Довженко-Центр було створено в 1994 році як національну інституцію заходами та візією інтелектуалів, які посідають чільне місце в історії української культури: Юрія Іллєнка, Сергія Тримбача та Ганни Чміль. На їхньому фоні ліквідатори Центру – Кудерчук, Сушко, Карандєєв – виглядають як наочне свідчення інтелектуальної деградації, що відбулась в останні роки в гуманітарній сфері.

Патентована Еллочка-людоєдочка Кудерчук – світоглядна протилежність засновникам Центру з 1990-х. Водночас вона свого роду й породження цієї епохи – провінціалка з купленими дипломами про вищу освіту, чиє невігластво можна порівняти хіба з її ж пихою.

Знищення Центру, заснованого Юрієм Іллєнком – це також акт помсти Пилипу Іллєнко, який попри складні стосунки зі мною, розумів цінність інституції та підтримував її, та всім, хто долучився до її розбудови й публічно виступав проти, коли Кудерчук «водрузили» в Держкіно.  

Читайте також: Як держава «карає» за прибутковість культурні інституції: історія Довженко-Центр [7]

Во істину, не відають, що творять. Не уявляють і не усвідомлюють, що втратить Україна як держава з ліквідацією національного кіноархіву. Як збираються пояснювати міжнародним донорам, чому їхні гроші йдуть на зарплати Кудерчук та цілого неробочого Держкіно, яке замість розробки антикризових заходів з порятунку національного кіно, займається ліквідацією кіноспадщини?

Навіть міністр Олександр Ткаченко, людина більш ніж сумнівних моральних якостей, вирішив в цій історії не бруднитись. Як фігура політична, він не зміг би відмовчатись (хоча в цьому він не має рівних), а як киянин та телевізійник остаточно втратив би лице «серед своїх». Тому чорну справу доробила Кудерчук – фанерна маріонетка з потужною (як в 1990-і) «кришею» в вигляді Сушка та Єрмака. 

Цілих два роки тривав процес «передачі» Центру з-під управління МКІП до Держкіно. Акт прийому-передачі підписано 30 червня, а наказ про ліквідацію – вже 5 серпня. Дуже вже кортіло якнайшвидше знищити інституцію. Наказ підписала навіть не Кудерчук, а така собі Юлія Шевчук – її заступниця, креатура люстрованого першого заступника голови Держкіно часів Януковича та конфідента тодішнього міністра Кулиняка, Сергія Сьомкіна.

Пов’язана з Сьомкіним Олена Соколова й «очолювала» з моменту заснування в 2011 році «спляче» ДУ «Науковий центр кінематографії України», якому за наказом Держкіно буде передано активи Центру. Таких ДУ в розпорядженні пана Сьомкіна, раніше – заступника голови Державної служби туризму і курортів було кілька, серед них – ДУ «Науковий центр розвитку туризму», також (о диво!) очолюваний тією самою Оленою Соколовою. Ці сплячі ДУ були звичайними прокладками, через які кошти державного бюджету виводились під виглядом проведення «заходів».

Таким чином кадри Януковича та Єрмака дуже органічно поєдналися в Держкіно. Коротше, ще той паноптикум. Але головне – все людці дрібні, безпринципні, неосвічені. Які й під час війни вміють ловити рибку в мутній воді.

Читайте також: Кабмін призначив голову Держкіно "кухарку", попередній конкурс сфальсифіковано [8]

Все це відбувається під час запаморочливого інтересу всього світу до українського кіно, яке Довженко-Центр заледве встигає задовольняти. Ясна річ, ліквідований центр робити цього не зможе. Інакше як шкідництвом це не назвеш.

Важко сказати чим закінчиться ця ганебна історія, але однозначно – програшем України як держави: вона сильно зіпсує міжнародний імідж України в гуманітарному середовищі.

Свого часу об Центр зламав зуби не один міністр. Накази про його ліквідацію видавали в 2005, 2007 та 2010 роках і щоразу вони ставали чорною міткою для тих, хто їх підписував.

Ліквідація архівів, джерел історичної пам’яті, особливо під час війни, - ніщо інше як диверсія в тилу власної культури. Покидьків, які цим займаються, користуючись воєнною веремією, слід таврувати як ворогів і поводитись з ними відповідно.

Довженко-Центр – найбільший і єдиний міжнародно визнаний кіноархів України, в якому зберігається понад 10000 найменувань (понад 60 000 одиниць зберігання) художніх, документальних, анімаційних українських та закордонних фільмів, понад 24 000 архівних документів з історії українського кіно, понад 400 музейних експонатів. Єдиний український представник в Міжнародній федерації кіноархівів (FIAF). Колекція Довженко-Центру є найбільшою у світі збіркою творів українського кіномистецтва.

Для збереження, розвитку і популяризації кіномистецтва в структурі Довженко-Центру діють Фільмофонд, Кіноархів та Музей кіно, Медіатека, видавництво, книгарня, кіносценічний простір “Сцена 6”, кінолекторій та єдина в Україні кінокопіювальна лабораторія з цілісним плівково-цифровим циклом. Така структура відповідає світовим стандартам діяльності інституцій, що працюють з кінематографічною спадщиною.

—

Іван Козленко [9],  екс-гендиректор Національного центру Олександра Довженка

—

ЗАЯВА ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ [10]

Державне агентство України з питань кіно видало наказ про реорганізацію Довженко-Центру, що де-факто означає ліквідацію національного кіноархіву, який з 1994 року послідовно займається збереженням, дослідженням та популяризацією українського кіно. 

Згідно з наказом Держкіно всі фільми з колекції та майно Довженко-Центру мають бути передані Державній установі “Науковий центр кінематографії України”, основним видом діяльності котрої за даними ЄДРПОУ є “вища освіта”. Зі структури Центру має бути виокремлено Державне підприємство “Українська анімаційна студія”, до якої будуть передані авторські права на українську анімацію, що зараз належать Центру. Співробітників Центру має бути повідомлено про можливе звільнення. 

Таким чином відповідати за унікальну кінематографічну спадщину України Держкіно доручає де-факто “сплячій” установі, що з моменту свого заснування за часів Януковича в 2011 році не здійснювала жодної діяльності, не має штату, відповідних компетенцій, сайту тощо. 

У наказі про реорганізацію не згадано кіноархівну та музейну колекції Довженко-Центру, котрі є частиною відповідно державного архівного та музейного фондів України та підпадають під дію окремого законодавства. 

Ані в преамбулі наказу, ані в публічній комунікації Держкіно не обгрунтувало таке своє рішення.

Не врахувавши пропозиції Довженко-Центру щодо подальшої діяльності та не розробивши стратегічний план його розвитку, як того вимагає розпорядження Кабінету Міністрів України № 91-р від 26.01.2022, Держкіно вирішило розділити цілісну колекцію Довженко-Центру, що формувалась з 1960-х років, між різними структурами. 

Передача колекції національного кіноархіву з високою репутацією у світі до фейкової установи – величезний удар по міжнародному іміджу української влади, особливо під час війни, коли Україна у крові виборює власну ідентичність. Цей удар має всі ознаки зазіхання на національну пам'ять і може вважатися підривом державності і зрадою національних інтересів.  

Довженко-Центр – найбільший і єдиний міжнародно визнаний кіноархів України, в якому зберігається понад 10000 найменувань (більше 60 000 одиниць зберігання) художніх, документальних, анімаційних українських та закордонних фільмів, понад 24 000 архівних документів з історії українського кіно, понад 400 музейних експонатів. Єдиний український представник в Міжнародній федерації кіноархівів (FIAF). 

Колекція Довженко-Центру за значенням та обсягом дорівнює колекціям Національного художнього музею України, Музею Ханенків, Музею історії України, Бібліотеки імені Вернадського і є найбільшою в світі збіркою творів українського кіномистецтва.

Для збереження, розвитку і популяризації кіномистецтва в структурі Довженко-Центру діють Фільмофонд, Кіноархів та Музей кіно, Медіатека, видавництво, книгарня, кіносценічний простір “Сцена 6”, кінолекторій та єдина в Україні кінокопіювальна лабораторія з цілісним плівково-цифровим циклом. Така структура відповідає світовим стандартам діяльності інстутуцій, що працюють з кінематографічною спадщиною.

—

Марина Кудерчук на лояльному владі "Телемарафоні" у звичному стилі прокоментувала цей скандал, закривши свою сторінку на ФБ та коментарії на ній: 

«Аргумент» [11]

В тему:

•  Українські кінематографісти вимагають відставки голови Держкіно [12]
• Гроші на фінансування Довженко-Центру є — міністр культури Ткаченко [13]
• Відкритий лист на захист культурних інституцій держави Україна [14]
• Як держава «карає» за прибутковість культурні інституції: історія Довженко-Центр [7]
• Сваты без границ [15]