Битва з рашистами за Покровськ: «Ворог просувається через наші помилки»

1.00

Нет

Покровський напрямок перетворився на одну з головних ділянок російського наступу після падіння Авдіївки у лютому 2024 року. Саме ця подія стала стратегічною передумовою

У жовтні минулого року видання ҐРУНТ [2] опублікувало репортаж [3] про стратегічно важливе для України місто — Покровськ у Донецькій області. Тоді, коли журналісти приїхали, в місті вже вільно літали російські FPV-дрони. Майже місяць не було газу й водопостачання. Комендантська година діяла з 15:00 до 11:00 наступного дня. Покровськ із кожним днем дедалі більше перетворювався на руїни і ставав непридатним для життя. Розпочалась масова евакуація мешканців.

Місто втратило частину критичної інфраструктури, потерпає від регулярних ударів БПЛА та артилерії, більшість населення покинула домівки. Водночас російські сили поступово наблизились до його околиць, загрожуючи проривом з півночі та сходу.

Журналістка Вікторія Кравчук описує хронологію російського наступу на Покровському напрямку. Оскільки офіційні представники українського військового командування здебільшого утримуються від публічних коментарів щодо складних або критичних ділянок фронту, ми звернулися безпосередньо до військовослужбовців. З міркувань безпеки та через дражливість ситуації всі вони погодилися говорити лише на умовах анонімності.

Читайте також: Мовчання українських Patriot на радість Путіну [4]

Коли зʼявився Покровський напрямок

Покровський напрямок перетворився на одну з головних ділянок російського наступу після падіння Авдіївки у лютому 2024 року. Саме ця подія стала стратегічною передумовою: втрата Авдіївки оголила західний фланг оборони Збройних сил у Донецькій області, відкривши шлях до логістично важливих вузлів: Очеретиного, Новобахмутівки і самого Покровська.

Після захоплення Авдіївки росіяни почали стрімке просування на північний захід: до лінії Очеретине–Семенівка–Желанне. «Корінь тієї ситуації, де ми є зараз — це, мабуть, помилки якихось старших командирів на ділянці, яка, знову ж таки, доволі далеко від Покровська. Це район Авдіївки і Очеретиного. Коли там продавили оборону, ворог весь час протягом року поступово заходив у тил нашій бригаді», — говорить ҐРУНТу військовослужбовець 59 бригади, який погодився коментувати на умовах анонімності.

Після прориву в районі Очеретиного, через яке проходить дорога Т0511, що веде прямо на Покровськ, росіяни вийшли на плацдарм для подальшого наступу. Цей напрямок був обраний не випадково: місто є ключовим логістичним і командним центром для всієї західної частини Донецької області. Його втрата поставила б під загрозу не лише захист селищ і міст вільної частини області, а й звʼязок із сусідньою Дніпропетровською областю.

В цей час командування української армії було змушене терміново перекидати війська на нову лінію оборони, що не мала достатньої глибини. Російські штурмові групи використовували залізничну гілку, польові дороги і посадки для маневрів і просування вперед.

Хронологія стрімкого просування російських загарбників

За ексклюзивними даними, наданими проектом DeepState, з 1 травня 2024 року по сьогодні росіяни окупували на Покровському напрямку приблизно 3606 квадратних кілометрів української території.

Піхотинець бригади Національної гвардії, яка тримала оборону на Покровському напрямку влітку 2024 року, згадує свій перший бойовий вихід, який припав на найбільш критичний етап оборони після падіння Очеретиного. Тоді українські підрозділи терміново розгорталися поблизу села Желанне: «З 11 серпня до 15 серпня я був на позиціях поблизу Желанного. Не було по суті нічого підготовленого. З нашого тилу почався обстріл касеткою. Тобто це були суміжники, які просто не знали, що ми там є. Не було кооодинації. Я не знав, хто зліва, хто справа».

Протягом кількох днів ситуація стрімко загострювалась. Росіяни діяли мобільно, обходячи фланги та займаючи тил. «Коли ми нарешті вийшли, ми дізнались, що два кілометри за нами, тобто в нашому тилу, вже були росіяни. Вони нас просто обійшли і вже були в селі. Відповідно позаду ніяких наших не було. Я надіявся, що наші там тримаються і буде нам якась допомога. Нестача людей відчувалась, із нашого батальйону всі вже були на позиціях. Я так розумію, не було часу ні на підготовку, ні на закріплення», — каже піхотинець.

Захопивши Желанне і прилеглі села, росіяни продовжували спроби прорватися на трасу Покровськ–Карлівка в районі села Миколаївка. Генштаб повідомляв про шістнадцять спроб прориву саме в районі Карлівки. Оборону там тримала 59 окрема мотопіхотна бригада, згодом реформована в штурмову бригаду Сил безпілотних систем.

Основний удар ворога в Карлівці прийняв на себе 11 окремий мотопіхотний батальйон 59 бригади. З 22 серпня російські сили почали масований наступ: до 250 піхотинців, бойова техніка, по 200–500 артилерійських приходів щодоби, до 200 скидів із дронів та 50 ударів FPV. За кілька днів росіяни взяли під вогневий контроль Карлівку, почали обходити фланги через Калинове, Птиче, Мемрик, і вже 26 серпня батальйон потрапив у напівоточення. Після кількох днів боєкомплект майже вичерпали, а вивозити поранених стало складніше.

Через критичну ситуацію командир прийняв рішення про відхід залишків батальйону з Карлівки. «Наші бійці потрапили в оточення, з боями відходили до Галіцинівки і Українська. Пізніше, коли бригада була вимушена воювати на всі чотири сторони і відступати, почалась біда. Потрапляли в оточення, з боями виходили, кидали майно. Не було іншого виходу», – каже військовослужбовець 59 бригади. Просування росіян продовжилось.

Читайте також: Чи може війна в Україні завершитися цього року, чим і чому? [5]

Після цього ОТУ «Донецьк» вирішило відсторонити командира 11 батальйону від посади. «Я знаю, що розпочали розслідування і, здається, відкрили кримінальну справу на нього. Я не знаю, чим ця історія закінчилась. Але ж він вивів людей», — говорить один з колишніх військових 59 бригади. За інформацією ҐРУНТа, командир батальйону був на певний час відсторонений, втім зараз командування повернуло його в бригаду вже на іншу посаду.

Мінометник іншої бригади, яка була на напрямку, говорить: «Памʼятаю, ми на позиції і нам передають по рації: всьо, піхота лягла. Тобто більше піхоти перед нами немає. Треба евакуйовуватись, а підари нам на пʼятки наступали. Нас 4 години тільки евакуювали з позиції. Неможливо було втримати ту Карлівку — всі виходили. Незважаючи на те, що в нас були всі потрібні засоби. Нас було мало, а росіяни перли масивно».

У вересні 2024 року головнокомандувач Олександр Сирський в інтерв’ю CNN сказав, що українські військові зупинили наступ росіян у районі Покровська. «Ми робимо все, щоб Покровськ не втратити. Ми посилюємо оборону на цьому напрямку. За останні шість діб ворог не просунувся на Покровському напрямку ні на метр. Таким чином, наша стратегія працює», — казав тоді Сирський.

Наступною важливою точкою стало Селидове. Вже до кінця серпня росіяни підійшли до міста з одного з флангів майже впритул. З 27 серпня 2024 року окупанти пішли в активний наступ, а до 30 жовтня місто було повністю захоплене.

Військовий батальйону безпілотних систем бригади Збройних сил розповідає: «Ми тримали лівий фланг, НГУ попереду, а правий фланг тримала тероборона. Вони просто відступили, і в Селидове зайшов ворог. Почались бої в забудові. Одна з наших машин, що йшла на ротацію, була розстріляна в центрі. Все через те, що не доповіли про прорив флангу. Це була легка здобич».

Після прориву в районі Селидового російські штурмові групи продовжили просочуватись у бік Покровська в районі селища Шевченко. Ворог заходив у села без спротиву, закріплювався на покинутих українських опорниках, а зустрічні бої починались уже всередині сіл, коли ЗСУ терміново перекидали резерви. Після взяття великого плацдарму російські війська посилили атаки в бік трас Покровськ–Костянтинівка і Покровськ–Межова, прагнучи прорвати лінію оборони й вийти на адміністративний кордон Дніпропетровської області. Центральну частину смуги, на яку тиснуть росіяни на межі двох областей, назвали Новопавлівським напрямком. 12 грудня, після відвідування позицій на Покровському напрямку, Олександр Сирський заявив, що там тривають жорсткі бої, сили росіян переважать українські «насамперед у живій силі». «Доводиться ухвалювати нестандартні рішення для підвищення стійкості оборони та більш ефективного знищення окупантів», — зазначив він.

Офіцер штабу одного зі штурмових батальйонів говорить: «У нас перемішувались війська, був постійний брак взаємодії, відповідно, зʼявлялись дірки, якими часто користувались росіяни, коли командувачем ОТУ “Донецьк” був генерал Луценко». На тлі просування окупаційних військ військове керівництво призначило нового командувача оперативно-тактичного угруповання військ «Донецьк». Генерала Олександра Луценка на цій посаді змінив генерал Олександр Тарнавський. Загалом за осінь, зиму та весну 2024—2025 років росіяни захопили понад 20 сіл і міст включно з Кураховим — містом Покровської громади на півдні, розташованим біля ТЕС, що було великим опорним пунктом для стримування росіян.

«Всі піхотні підрозділи, які на той момент діяли в секторі, були виснажені та знекровлені до майже цілковитої втрати боєздатності. Суміжники закидали людей із БЗВП без злагодження, і з того, що знаю я, так було ще у мінімум трьох бригадах. Думаю, так є і досі», — говорить пілот, що працював на Кухарівському напрямку у 2024-2025 роках.

17 квітня 2025 року президент Володимир Зеленський повідомив про успішне відбиття наступу росіян біля Покровська: «Україна знищила повністю всю цю групу людей. Це було 115 одиниць техніки, 200 убитих і 30 поранених». Того ж дня Сирський підтвердив, що підрозділи ОТУ «Донецьк» несуть основний тягар протистояння весняному наступу ворога. «Вони справді саме з 17 квітня посилились. Після виходу українських військових з Курської області вони почали довбати. Відчулось одразу, що на цьому напрямку зʼявились їхні серйозні дронщики. Дронами зараз просто кишить», — говорить в розмові мінометник.

Після нарощення на Покровському напрямку росіяни все більше тиснуть на українські бойові порядки, намагаючись знайти слабке місце та рухатись далі. «Покровський напрямок залишається найгарячішим на всій 1200-кілометровій протяжності фронту російсько-української війни. Саме на цьому напрямку росіяни створили найбільш чисельне угруповання — близько 111 тисяч особового складу», — написав [6] Олександр Сирський.

Читайте також: Чому провалене зведення фортифікацій на Сумщині [7]

Фортифікації

За даними медіа, фортифікаційні споруди не раз піддавалися атакам ворога, а часто росіяни просто обходили їх. Пілот, який працював на Курахівському напрямку, говорить ҐРУНТу: «Фортифікаційна складова була, але не розгалужена. Дуже несподівано посипався Вугледар, і велика маса ворога вдарила у фланг, додавши хаос управління і взаємодії. Це був кінець осені – початок зими, бруд, непрохідні шляхи та постійний тиск на логістику і проблеми з еваком».

Інженерні підрозділи фіксували випадки, коли росіяни захоплювали наші ДОТи (довготривала оборонна точка: капітальна залізобетонна фортифікаційна споруда для прикриття). Ці потужні споруди часто стояли без діла: «Вони будувались я не знаю, за якими методичками і стандартами, мабуть, часів Другої світової. Просто в полі стоять ДОТи, капоніри, бліндажі… Але блін, зараз не Друга світова війна, — каже військовослужбовець 59 бригади. — Оборона була неможлива, і були випадки, коли наші бійці, коли виходили, підривали ці ДОТи посеред поля, щоб туди не зайшов ворог».

Офіцер батальйону БПЛА однієї з бригад Збройних сил додає: «Раніше фортифікації будувалися за радянськими книжками: копали окопи в полях, які ніяк не обороняються. Не враховували сучасне застосування БПЛА. Я сам виїжджав на лівий фланг Селидового. Там просто були звезені колоди, але нічого не накрито. Я забирав їх, щоб накривати наші позиції для БПЛА».

Головна ж проблема — відсутність централізованого підходу. «Пілоти, умовно, піхотинці, відпочиваюча зміна, мінометники, артилеристи – всі самі собі риють ці укриття. Якби про це подумали рік тому, півроку тому, можливо, ситуація була б інша», — говорить офіцер.

Цьогоріч в червні Міністерство оборони і Генштаб вже розповіли про зміну підходів до будівництва фортифікаційних ліній та укріплених районів. За словами [8] міністра оборони, на відміну від традиційних фортифікаційних споруд, сучасні укріплення маскуються відповідно до рельєфу місцевості і спеціально зменшуються в розмірах. Це допомагає не демаскувати позиції та зберегти ефективність на полі бою.

Втім військові на місці кажуть: «Буває таке, що їдемо у справах у Павлоград, у Дніпро, проїжджаємо ці нові укріпрайони — і бачимо тупо те саме. Ті самі окопні лінії посеред поля, ті самі капітальні ДОТи. Красиві, але безтолкові».

Читайте також: Хто заробляє на фортифікаціях: мільйонні переплати і роль співвласника «Кварталу 95» [9]

В чому проблема?

Один із ключових меседжів десятків військових, із якими ми спілкувались для цього матеріалу: просування росіян є наслідком системних прорахунків в українському управлінні, а не сили чи геніальності противника. «Русня просувається не через своїх стратегічних чи тактичних геніїв. Вони просуваються там, де ми даємо їм просунутись», — каже колишній розвідник, що воював на Курахівському напрямку.

Причину втрат боєць бачить у внутрішніх помилках, а не в силі ворога: «Ворог просувається виключно через наші помилки. Починаючи з високих кабінетів і закінчуючи КСП батальйону». За його словами, навіть при обмежених ресурсах українським силам вдавалось ефективно тримати оборону: «Ми брали участь у стабілізації ділянки Бурлацьке-Шевченко. Ми тоді малими силами та розумним підходом максимально ефективно використали наш обмежений ресурс, зупинили та виснажили підрозділи противника, які наступали, до рівня ротації його на рівні бригад і введення додаткових резервів». Але після того, як бригаду перекинули в інший сектор, стало очевидно, що ситуація довго не втримається. «Ми чітко розуміли, що той сектор обов’язково розсиплеться, бо там залишилися знекровлені бригади з неадекватним командуванням», — каже військовий.

Наступними причинами, що системно підривали обороноздатність на Покровському напрямку, військові називають спотворення інформації, відсутність вертикальної відповідальності та дезорганізацію взаємодії між суміжними частинами. Пілот, що працював на Курахіському напрямку в кінці 2024 — на початку 2025 року, каже: «На рівні підрозділів взаємодія була майже нульовою. Часто був френдлі-фаєр з летальними наслідками: від ураження дронами до стрілкових боїв».

Офіцер однієї з бригад Збройних сил говорить про розрив між реальністю на полі й картиною, яку доносять до штабів: «Інколи бригади просто не подають правдивої інформації про те, що відбувається фактично. Не доповідають про втрату позицій. І це значно ускладнює оборонні спроможності бригади, яка неймовірними зусиллями тримає смугу».

Читайте також: Гроші на оборонні споруди на Харківщині були "розпиляні": Харківська ОВА платила мільйони фіктивним фірмам з Дніпропетровщини. Це і є державна зрада [10]

Хто і кому бреше, розібратись майже неможливо, бо фальшиві доповіді виникають на різних рівнях. «Кожен бреше чи недоговорює потрошку. Командир роти приховає втрати, на які розраховує командир бригади. Той не володіє повною інформацією, і це передається вище. Буває, що Головкому і Генштабу не доповідають. Ось так і стається, що на бумажці позиції наші, а фактично там уже давно нікого немає,» – каже офіцер.

Взимку 2024 року журналіст Юрій Бутусов у своєму стрімі [11] стверджував, що проблема не в окремих командирах: «Причина – це управлінські й організаційні проблеми в командуванні ОТУ “Донецьк”, яке відповідає за цей напрямок і не здатне організувати фронт, незважаючи на те, що на напрямок перекинуті резерви».

Головне звинувачення Бутусова – в системній дезінформації командування: «Це суцільна брехня. Брехня в доповідях, і вона починається не від солдатів чи командирів батальйонів. Ця брехня виникає тому, що командування ОТУ або не може донести адекватну обстановку вищому командуванню, або не хоче це робити».

Читайте також: Європі поки вдається заміщати фіндопомогу США Україні, залишилося вдосконалити модель військових поставок [12]

Поточна ситуація

Російські війська зосередили значні сили для подальшого тиску в бік Покровська та логістичних артерій, які з’єднують його з тиловими районами Дніпропетровської області. На зустрічі з журналістами 14 червня Президент сказав, що з пропагандистської точки зору для ворога важливо дійти до певних рубежів: «Інформаційно їм важливо наближатися до Сум, зайти в Покровськ… Покровськ — це і стратегічна ціль». За словами співзасновника проекту DeepState Романа Погорілого:

«Ворог дійсно зосередив велику кількість своїх сил в районі Покровська, а з наближенням до адмінмежі з Дніпропетровською областю збільшив свій тиск, підтягнувши додаткові ресурси. Наразі є ділянки, де росіяни мають активні успіхи в просуванні, зокрема, на ділянці Зелене Поле-Олексіївка, і якщо такі темпи просувань будуть продовжуватися, то вони швидко зможуть дістатися адмінмежі. Дніпропетровщина для них стала важливою в медійному аспекті, а також можливістю створити дестабілізацію обстановки і загрозу для логістики».

Офіцер однієї з єгерських бригад каже: «З ворожих перехоплень ми знаємо, що до 4 липня вони мають зайти в Покровськ. Вже видно збільшення інтенсивності наступальних дій, особливо з боку Мирнограда. Якщо вони зайдуть у населені пункти вище, то зможуть перерізати нашу логістику і взяти нас у “котел”».

Про ситуацію на підступах до Покровська прямо зараз відповідає ҐРУНТу речник ОСУВ “Хортиці” Віктор Трегубов: «росіяни не йдуть на саме місто, вони намагаютьcя його обійти. В зимову кампанію намагалися з заходу (не вдалося), в літню можуть спробувати зі сходу, з боку Мирнограду. Але це з великою кількістю «якщо пощастить».

Окуповане Селидове перетворилось на опорний логістичний центр російських сил у секторі. «Звідти вони готують наступ на Горіхове, Котлине, Удачне. Ми спалили 150 машин за місяць,» – каже офіцер єгерської бригади.

«Але я не сказав би, що ситуація гірша. Все-таки суттєве просування ворога зупинилось, — каже військовослужбовець 59 бригади. — Просування є, але не треба з цього робити трагедію. Ворог бере посадку, але вона йому коштує дуже дорого. З такою математикою ворог закінчиться. Тут катастрофи немає. Катастрофа — це те, що сталось минулого року, коли вони пройшли 40 кілометрів за лічені тижні».

Офіцер Бригади «Рубіж», яка тримає один із секторів оборони Покровська, Максим Таран пояснює ҐРУНТу, що зараз ворог зосередився на спробах розірвати українську логістику і просочитись у тил малими групами: «Ситуація напружена. Противник проводить активні штурмові дії в основному силами великої кількості піхоти та під прикриттям артилерії та БПЛА. Великий акцент робить на зриві логістичного забезпечення наших підрозділів».

Росіяни широко застосовують мобільні групи на мотоциклах, намагаючись проникати в сірі зони та села позаду лінії бойового зіткнення. «Піхота противника в основному рухається на мотоциклах та намагається прорватися саме в тили, де згодом інфільтрується в найближчих населених пунктах або зелених насадженнях та намагається здійснювати диверсійні дії», — каже офіцер бригади «Рубіж» Максим Таран. Особлива загроза — нові тактики застосування БПЛА, зокрема «дронів-“ждунів”, які осідають на логістичних шляхах та до шести годин можуть чекати на автівки Сил оборони України».

Але попри все росіяни досі не прорвались у Покровськ. «Лобова оборона міста є доволі міцною», — каже офіцер єгерської бригади. Недосяжною для російської армії залишається й інша символічна ціль — вихід на адміністративну межу Дніпропетровщини.

«Найбільше криків про вихід росіян до адмінмежі Дніпропетровської області іде з російського сегмента мережі, оскільки для внутрішнього споживача рф це представляється як велика перемога, яка маскує втрати тисяч військовослужбовців на Покровському напрямку», — коментує Максим Таран.

На запитання «чи реально втримати лінію фронту зараз?» один із офіцер, що добре знає ситуацію на сході, відповідає ҐРУНТу: «Реально все. Але треба, на мою думку, провести аналіз дій командування підрозділів, які не можуть утримати ділянки в своїх зонах відповідальності. По-друге, зашивати всі дороги сітками. Бо війни виграє логістика, як то кажуть».

Читайте також: Відносини на двох. Чому ЄС для України важливіший, ніж США [13]

Він наголошує, що українська армія має дуже високі розвідувальні можливості, але бракує засобів ураження або ж взаємодії між частинами: «У нас колосальні розвідувальні можливості, які просто на порядки перевищують можливості ураження. Скажімо так, 30–40% виявленого не знищується через брак засобів або через відсутність взаємодії між підрозділами. Треба розробити в “Дельті” шар, який буде загальним для всіх підрозділів сектору, куди скидатимуть цілі, які конкретний підрозділ не може вразити через певні обставини. Війна йде за виживання, а не за єБали, в кінці кінців». (“єБали” – це бонусна система в українській армії для нарахування балів за знищення ворожої техніки та живої сили, бали можуть бути використані для отримання дронів.)

На думку одного з учасників боїв на Покровському напрямку, утримати лінію фронту – цілком реально, але за умови чітких дій і змін у принципах ведення війни. «Якщо коротко: взаємодія, зв’язок на всіх рівнях, наскільки це можливо. Обмін досвідом. Захист логістичних коридорів. Часто сильні бригади відступають через прориви на флангах, де стоять слабші. А це наслідок відсутності взаємодії. Все реально втримати. Немає нічого нереального. Можна не тільки втримати, а й відкидати ворога. Бо самою обороною війну не виграти».

За словами офіцера, який служить в управлінні однієї з бригад, тактика ворога передбачувана, і саме це дає шанс для асиметричних рішень з боку України: «Русня майже завжди діє шаблонно. До речі, те, що вона зараз робить, робили ми ще у 2022 році. Просто по-своєму. Вони охопленнями примушують нас залишати укріплені сектори. Але з великою “совєцькою армією” воювати маленькою “совєцькою армією” шансів немає. Треба діяти нестандартно, продумано. Знати місце і час. Перехоплювати ініціативу. Інакше й далі сидітимемо в обороні. Йде війна на виживання — або ми, або вони. Переможців не судять».

—

Вікторія Кравчук [14], опубліковано у виданні ҐРУНТ [15]

Читайте також: