24 лютого 2025 року, треті роковини повномасштабного вторгнення РФ, можна назвати умовною точкою переосмислення. Зокрема переосмислення стратегії України – дипломатичної та воєнної. Викликів справді багато. І один з них з’явився всього місяць тому – за океаном. Втім, як відомо, кожен виклик – це також і можливість. Укрінформ [2] поцікавився в експертів, що вони з цього приводу думають, які конкретні рішення і кроки пропонують. Якщо коротко, то все зводиться до семи кроків:

1. Глибинні удари по Росії – продовження атак на критичну інфраструктуру противника, зокрема на оборонну промисловість та нафтопереробний сектор, що вже дає відчутні результати.

2. Корпусна реформа – переформатування управлінської структури ЗСУ, що підвищить боєздатність армії, дозволить створювати гнучкіші та ефективніші бойові з’єднання.

3. Модернізація зв’язку – пошук альтернативних систем комунікації для мінімізації ризиків у разі відключення ключових технологічних засобів, зокрема Starlink.

4. Стратегія «тисячі порізів» – методичне виснаження російських військ через постійні удари, знищення техніки та підрив економічного потенціалу.

5. Поглиблення військово-промислової співпраці з Європою – зосередження на спільних оборонних ініціативах, що сприятимуть зменшенню залежності від США.

6. Забезпечення стабільності фронту – очікується, що перша половина 2025 року залишатиметься переважно оборонною фазою, а зміна стратегічної ситуації можлива лише в разі значного ослаблення РФ.

7. Контрнаступальні можливості – при подальшому виснаженні Росії та залежно від міжнародної підтримки, Україна може перейти до активніших наступальних дій.

Публікуємо другу частину (з першою можна ознайомитися за посиланням [3]) аналізу: «2025 рік: актуальна воєнна стратегія для України».

«З огляду на диспропорцію в ресурсах з РФ, не варто сподіватися на «нокаут». Наша стратегія – це стратегія «тисячі порізів»

Євген Дикий, військово-політичний аналітик, в коментарі агентству зазначив, що Україна вже визначила ключові напрямки військової стратегії, і принципово нових підходів тут вигадувати не потрібно. Головне – довести до досконалості те, що вже працює.

«Один із таких напрямків – глибинні удари по території Росії, зокрема по її оборонній промисловості та нафтопереробному сектору. Це не просто тактичний елемент, а одна з основ майбутньої перемоги. Ми лише почали цей процес і ще вчимося його вести ефективно. Втім, вагомі результати вже є», – каже він.

Щодо ситуації на фронті, важливим кроком є корпусна реформа, яка давно назріла: «Вона має потенціал значно підвищити боєздатність української армії, адже створення корпусів на базі бойових підрозділів, як-от Третя штурмова бригада чи «Азов», дає молодим і вже досвідченим командирам можливість формувати значно потужніші та гнучкіші з’єднання. Це серйозний крок уперед у побудові ефективної системи управління військами».

Загалом же, на його думку, українська стратегія воєнної перемоги – це знову таки стратегія «тисячі порізів».

«З огляду на диспропорцію в ресурсах із Росією, не варто сподіватися на «нокаут». Натомість треба завдавати ворогу постійних втрат: виснажувати його армію, знищувати техніку, руйнувати економічний потенціал. Українські сили вже показали, що можуть робити це успішно, і завдання на найближчу перспективу – продовжувати системний тиск. Нарешті скажу одну крамольну річ: тишком-нишком, нікому не кажучи, нам варто робити свою ядерку й оголосити про це лише тоді, коли вона реально стане на бойове чергування», – вважає військовий експерт.

Читайте також: Вони мріяли про "сонце правди" над Україною [4]

«Ключове завдання – не допустити стратегічного послаблення через можливий відхід США від підтримки України»

Михайло Самусь, директор платформи New Geopolitics Research Network стверджує, що наразі ми перебуваємо у фазі модернізації та адаптації. За його словами, цей процес дещо затягнувся, і вже після контрнаступу ЗСУ у 2023 році необхідно було негайно розпочати переформатування системи управління. Передусім – створення стабільної системи управління на рівні, вищому за тактичний.

«Досі такої структури не існувало, і лише зараз починається формування корпусів. Проте це вже 2025 рік, і відчутний ефект вони дадуть не раніше середини року», – вважає Самусь.

Виходячи з цього, можна сказати, що 2025-й стане роком забезпечення стабільності фронту.

Паралельно маємо зосередитися на модернізації та вдосконаленні ключових елементів оборонної системи: управлінні, рекрутингу, технологічному розвитку, нарощуванні потужностей оборонної промисловості.

«Окремий пріоритет – поглиблення співпраці з Європою, особливо у військово-промисловому секторі, та створення спільних бойових спроможностей для ефективного стримування Росії», – додав він.

Щодо нашого ворога, то Росія, безперечно, намагатиметься використати 2025 рік для прориву фронту, але наразі це малоймовірно. Насправді їхня головна ставка – не на військові досягнення, а на те, що Сполучені Штати примусять Україну до капітуляції.

«Але цього не станеться. Щобільше, Росія вже не має достатніх ресурсів, щоб досягти не лише стратегічної, а й оперативної переваги на фронті. Тому у другій половині 2025 року ситуація, швидше за все, стане сприятливішою для України», – прогнозує військовий експерт.

Водночас викликом залишаються сфери, де ми критично залежні від США. Якщо Вашингтон не просто припинить допомогу, а ще й заборонить продаж оборонної техніки, тоді можуть виникнути серйозні проблеми. Адже кошти в Європі є, але питання – в доступі до озброєнь.

«Найчутливішим аспектом буде протиповітряна оборона, оскільки російська балістика б’є саме по містах, і без ракет до Patriot це стане серйозною загрозою. Також ризики пов’язані з обмеженням доступу до стратегічної та розвідувальної інформації. Втім, не виключено, що ці виклики ми зможемо подолати разом з європейськими партнерами», – вважає Михайло Самусь.

Якщо говорити загалом про 2025 рік, то, на думку експерта, імовірно він стане роком стратегічного глухого кута.

«Жодна зі сторін не матиме достатніх можливостей для радикальних змін на фронті. Можливі локальні наступальні дії як з нашого боку, так і з російського, але загальна динаміка залишиться незмінною. Для нас ключове завдання – не допустити стратегічного послаблення через можливий відхід США від підтримки України», – підкреслив директор платформи New Geopolitics Research Network.

Читайте також: Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи [5]

«Оборонна стратегія, обрана наприкінці 2023-го, довела свою ефективність. Слід продовжувати. А дипломатам – шукати зброю»

Олександр Коваленко, військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» у найближчі щонайменше пів року іншої перспективи, окрім оборонної, теж не бачить:«Ми продовжимо дотримуватися тієї ж оборонної стратегії, яка застосовувалася наприкінці 2023-го та протягом усього 2024-го. Перше півріччя 2025-го, найімовірніше, буде аналогічним. Головна мета – виснаження ворога».

Експерт підкреслює: Росія вже суттєво виснажена.

«І цей факт очевидний для всіх, окрім, можливо, деяких офіційних осіб у США. Оборонна стратегія, обрана наприкінці 2023 року, довела свою ефективність. Вона дозволяє не лише виснажувати Росію, а й поступово доводити її до стану, коли вона втратить здатність не тільки до масштабних наступальних операцій, а навіть до ефективної оборони. І саме це є нашою ключовою метою», – доповнив Коваленко.

Як тільки РФ не зможе ефективно оборонятися, ми зможемо говорити про зміну загальної стратегії ЗСУ – від суто оборонної до частково контрнаступальної.

«Вже зараз ми бачимо системні контратаки наших військ, наприклад, на Покровському напрямку, і їхня інтенсивність значно вища, ніж у 2024 році. Це свідчить про те, наскільки Росія ослаблена та наскільки їй бракує ресурсів для протидії. Не виключаю, що в певний момент, залежно від політичних процесів у США, Україна може розпочати контрнаступальні дії навіть без підтримки Вашингтону. Або ж навпаки, ця підтримка стане максимальною – це вже завдання дипломатів», – наголосив Олександр Коваленко.

А це – Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI»: «Поки хтось у Саудівській Аравії чубиться за «шлях до миру» чи «формулу капітуляції», на фронті війна триває. Яка має бути стратегія ЗСУ? Тримати оборону як і вчора, як місяць і рік тому. Бити агресора, як били у 2022, 2023, 2024 роках. У нас інших варіантів немає».

Експерт зазначає, що окопи – це не коридори штаб-квартири ООН і не Овальний кабінет Білого дому.

«Тут усе чітко й однозначно: або ми, або нас. Дипломатам теж задачі залишаються незмінними: шукати зброю, боєприпаси для Сил оборони, підтримку України. Де? Серед (колишніх) партнерів, тих, хто вчора «утримувався». Через Рамштайн, через НАТО, через будь-кого, хоч чорта лисого! А поки – ЗСУ тримають оборону!» – резюмував Павло Лакійчук.

—

Мирослав Ліскович. Київ, опубліковано у виданні Укрінформ [2]

Читайте також: 

• Україна і майбутнє Європи [6]
• Пісня в обмін на зброю: як 100 років тому Україна переконувала світ надати їй військову допомогу [7]
• Війна в Україні ще багатьох здивує, а особливо Путіна - NYT [8]
• Отець Анатолій: “Я перейшов до ПЦУ, оскільки далі не бачив себе в Церкві, яка пов'язана з церквою-вбивцею” [9]
• Війна проти Z. Як українська літера «Ї» стала символом спротиву на окупованих територіях [10]
• Як попри свою військову поразку, «лісові брати» зумовили зміцнення литовської ідентичності [11]
• Українці пам’ятають, як Москва вже намагалася їх знищити: «Ми сьогодні добре озброєні хлібороби»  [12]
• Вони мстяться росії за історичні образи: NYT розповіла про добровольців ЗСУ з колишніх радянських республік [13]