Пісня в обмін на зброю: як 100 років тому Україна переконувала світ надати їй військову допомогу

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Лендліз від США. Амуніція, гаубиці й медикаменти з Європи. Весь світ сьогодні озброює Україну в боротьбі з російським імперіалізмом. Але 100 років тому ані Європа, ані США не підтримували української армії, яка наодинці воювала з більшовизмом.

І навіть не визнали української незалежности, зазначає видання Локальна історія. Натомість фінансували інших російських імперіалістів – білогвардійців. Щоб пробити стіну упереджень, глава держави й головнокомандувач армії УНР Симон Петлюра відрядив до Європи хор Олександра Кошиця.

Заблоковане військове спорядження

Це був листопад 1919 року. Другий рік точилася війна за незалежність. Уже не тільки Київ, але й захід України були окуповані. І не лише більшовиками. З півдня і сходу наступали російські білогвардійці, яких підтримувала Антанта, із заходу сунули поляки, а з півночі – червоні. Усі хотіли шмат української території.

Читайте також: Що це таке ленд-ліз для України і чи допоможе це перемогти Росію

Symon_Petlura._Photo_1920s.jpg

Симон Петлюра (1879–1926)/ Фото: uk.wikipedia.org

Становище армії УНР було катастрофічним. Знекровлені боями і підкошені тифом українські вояки виявились затиснутими у “трикутнику смерти” на Волині. Наприкінці жовтня 1919 року Симон Петлюра написав розпачливого листа до свого друга, симпатика України, відомого французького журналіста й тодішнього голови Бюро національностей французького парламенту Жана Пелісьє. 

Просив його розворушити французькі кола та посприяти із доставкою в Україну військового спорядження, яке вже закупив український уряд. Необхідне ще в червні 1919 року представники Української делегації у Парижі придбали в Американської ліквідаційної комісії. За 11 мільйонів доларів в кредит на п’ять років. Утім через небажання Франції визнати Україну і, відповідно, блокаду французького уряду, куплене затримали в портах Марселя та Бордо.

І це були не танки й гаубиці, а, як писав про фронтове майно для українців сам голова Американської ліквідаційної комісії Едвін Паркер, “пошкоджений одяг, включаючи латані чоботи та інше взуття”. Про його збут “так званому Українському Уряду, так званій Українській Республіці” він звітував у листі до свого колеги на Паризькій мирній конференції.

“Нехай французький уряд зніме блокаду, – благав Петлюра. – Три четвертини наших козаків без чобіт і одежі; однак їх дух не погас! Ми не маємо ліків; тиф десяткує ряди нашої армії, багато з ранених вмирає, бо не маємо ні медикаментів, ні білля. А антантські держави, які проголошують високі принципи, забороняють Червоному Хрестові прибути до нас! Ми вмираємо, а Антанта, мов Пилат, вмиває руки, й нам не остається більш нічого, як кликнути їм: “Morituri te salutant!” (“Приречені на смерть вітають тебе!”. – Ред.).

Читайте також: Уроки истории: почему поставки Украине тяжелого вооружения не означает, что НАТО сторона конфликта

“Це ж не підписи на підтримку незалежности України?”

Аби якось вплинути на французьких чиновників, зокрема в Марселі, Жан Пелісьє організував там концерт. Відбувся він 25 листопада 1919 року в першокласному готелі Splendide за сприяння марсельського Комітету міжнародних відносин. Захід організували у форматі бенкету на честь українських співаків.

Marseille-Splendide-Hotel.tif

Усі ілюстрації надала авторка

Чоловіки-хористи одягли фраки, жінки – темні сукні. До люксової готельної зали на узбережжі Середземного моря з’їхалося до сотні поважних гостей. Серед них – почесний президент Марсельської торговельно-промислової палати Люсьєн Естрі, президент Британської торговельної палати в Марселі Генрі Браун, офіційний представник Української делегації на Паризькій мирній конференції  Артем Галіп, європейські дипломати, експортери, преса. 

Концерт хористи Кошиця почали урочисто – виконали французьку “Марсельєзу”. Потім заспівали “Щедрика” Миколи Леонтовича та інших українських пісень. Сподівалися, що цим зворушать серця західних чиновників і вплинуть на те, щоб розблокували військові вантажі для України. Про це, як згадує хорист Безручко, точилися розмови під час співу. “Говорилось тоді про амуніцію, медикаменти, що їх хотіли українці відправити на Україну”, – писав він у спогадах.

У перерві представник Української делегації у Парижі Артем Галіп виступив із промовою: “Наш народ вислав до Франції своїх синів, аби співом показати свою душу. Бо наш народ любить спів понад усе: він співає, коли відпочиває; він співає, коли працює; співає він навіть тоді, коли воює”. На останньому український дипломат особливо наголосив. Далі звернув увагу гостей на українські змагання за незалежність, закликав налагодити торгівлю між портами в Одесі та Марселі й закінчив словами “Слава Союзу України та Франції!”.

З вітальною промовою виступив також почесний президент Марсельської орговельно-промислової палати Люсьєн Естрі. Він теж бажав Україні і Франції порозуміння, утім лиш у музичній царині.

Під музику і промови хорист Олександр Пеленський ходив між поважними гостями з книгою відгуків. Ті запитували: “Це ж не підписи на підтримку незалежности України?”. “Ні, – заспокоював їх хорист, – це підписи на підтримку українського співу”.

пам'ятна книга.jpg

Фрагмент сторінки "Пам’ятної книжки Української Республіканської Капели", де збережено приблизно пів сотні автографів учасників бенкету в Марселі/ Національна бібліотека Чеської Республіки – Слов’янська бібліотека, Прага

Закінчили концерт повторним виконанням французької “Марсельєзи”, а також славенями України й Великої Британії. Коли взялися за останній, згадував диригент Кошиць, настало деяке сум’яття. Як виявилося, хористи не вивчили слів британського гімну. А позаяк його мелодія збігалася зі швейцарським, вони заспівали гімн Швейцарії, тільки українською, видавши його за британський. От лиш на слові “Гельвеція” – історична назва Швейцарії – вийшло незручно. Але британські гості нічого не помітили. Навпаки: стояли та урочисто й натхненно слухали. Після цього, зворушені, пообіцяли співакам своє сприяння у залагодженні віз до Лондона.

Читайте також:   Десять причин, чому українська перемога важлива для всього світу

Утім на тому дипломатія закінчилась. “Зброя й медикаменти до України не доплили”, – резюмував хорист Левко Безручко.

Культурна дипломатія не давалася українцям легко. Франція була четвертою країною, куди хор приїхав з виступами, після Чехословаччини, Австрії і Швейцарії. Від шаленого графіка гастролей співаки перевтомлювались. 6, 12 і 15 листопада – прем’єри в Парижі. 18 і 19 листопада – виступи в Бордо. 21, 22 листопада – Тулуза. Потім – Марсель, Ніцца й Ліон. 

Крім того, скрізь доводилось боротися з російськими провокаціями. До прикладу, у Празі проросійські касирки бойкотували продаж квитків. У Берні розмальовували російською лайкою афіші. У Парижі росіяни взагалі ледь не зірвали прем’єру хору, запланувавши освистати гімн України. Добре, що втрутилась поліція. 

Надзвичайно знесилювався диригент Кошиць. Про виступ у Марселі він згадував: “Пам’ятаю, я їхав на бенкет Марсейської Торговельної Палати. Їду – і раптом забув, де я, хто і як мене звуть, чого і куди. Але зосталось в підсвідомості, що є якийсь спосіб рятувати себе. Довго я напружував свою пам’ять поки збагнув, що треба подивитись на візитову карточку. Подивився і довідався, хто я... А потім уже дійшов і до того, що пригадав куди я їду і для чого. І ось у такім стані я мусів був провадити концерти!”.

Візитівка Кошиця 1.jpg

Візитівка Олександра Кошиця із підписом “Диригент Капели Української Республіки”/ З архіву Центрального державного архіву органів вищої влади та управління України

Із запізненням на 100 років

Виступ у Марселі був уже не першою спробою українців розворушити політикум Франції. Українські прем’єри в Парижі, що відбулись два тижні перед тим, так само мали вплинути на французькі кола. Один із концертів провели на користь французького Червоного Хреста: переказали тоді майже три тисячі франків на потреби туберкульозних диспансерів товариства. 

Хор також намагався добитися присутности військових генералів і політиків. Насамперед прем’єр-міністра Франції Жоржа Клемансо, затятого супротивника української самостійности. Разом із союзниками по Антанті він уболівав лише за два проєкти у східноєвропейському регіоні: “неподільну Росію” і “велику Польщу”. Українцям належало вибрати підданство якогось із них.

Читайте також: Екс-директор ЦРУ: російська армія показала всі військові недоліки, які лише можна уявити

До цього ж закликав і держсекретар США Роберт Лансінг, особливо наполягаючи на союзі УНР із російськими монархістами. “США не визнають незалежности України навіть тимчасово, поки українська делегація не досягне відповідної угоди з Колчаком”, – заявив глава американської дипломатії у червні 1919 року представникам Української делегації у Парижі. І йому йшлося саме про тих росіян, які на чолі з Денікіним через місяць окупували Київ, заборонивши не лише спілкуватися українською мовою, але й вживати саме слово “Україна”. Тих самих росіян, від переслідувань котрих рятувався у листопаді 1919 року автор “Щедрика” Микола Леонтович.

капела.jpg

Українська Республіканська Капела разом із послом Миколою Васильком у Берні, Швейцарія, 21 жовтня 1919 рік/ З фонду Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України

Від сліпоти західних лідерів глава УНР Симон Петлюра був у розпачі. “Денікін ллє воду на совєтський млин, і цю воду доливає Антанта!”, – скаржився він у листі до Пелісьє. – “Що за сумне явище! Тут мається діло з цілковитою політичною сліпотою! Я з цілого серця бажаю, щоб антантські кола увільнилися від подібної хвороби й почали дивитись на справи правдивими очима”.

Попри надзусилля української дипломатії, західні лідери тоді так і не прозріли. Ані Європа, ані США не надали Україні зброї. Ба навіть не висловили солідарности з українськими визвольними змаганнями, попри заяви президента США Вудро Вільсона про право націй на самовизначення.

5 грудня 1919 року Симон Петлюра разом з урядом УНР виїхав до Варшави. Того ж дня він звернувся з офіційним повідомленням до українців: “Доля судила, що український народ на шляху до самостійного життя не мав реальної підтримки серед держав світу. Територія України вважалася і вважається, як принадна здобич для кожного, хто може свої бажання піддержати оружною силою, а не як хата вільного українського народу і свобідних, рівноправних меншостей цієї країни... Правительство Української Народньої Республіки заявляє, що воно тимчасово переходить на інші способи боротьби за нашу державність”.

У Варшаві Петлюра готував визвольний похід на Київ разом із поляками. Хор Кошиця переїхав до Бельгії, а згодом – до США. Торувати шлях якщо вже не українській державності, то принаймні “Щедрику”. Через 100 років колядка Леонтовича таки досягла свого.

У грудні 2020 року обробку Carol of the Bells виконав оркестр військово-повітряних сил США в Європі. Його очільниця, підполковниця армії США Крістіна Мур Уррутії звернулася до українців зі словами: “Україна не має кращого партнера за Сполучені Штати Америки; ми підтримуємо ваші зусилля у відстоюванні суверенітету й територіальної цілісности”.

Невдовзі – запізнившись на понад 100 років – надійшла в Україну і зброя. Ціну запізнення, імовірно, збагнули не лише чимало українців, а й небайдужі у США та Європі.

Тіна Пересунько, історикиня, опубліковано у виданні Локальна історія


В тему: 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]