Чи приречена аморальна влада?

1.00

Нет

«Я можу уявити політика, який керується тільки моральними принципами. Але не можу уявити моральної людини, яка керується тільки політичними міркуваннями».

Еммануїл Кант

«Ніщо так не потребує моральності, як політика. Особливо тоді, коли людство дичавіє».

Фазіль Іскандер

Pieter Bruegel

1921 року В’ячеслав Липинський у «Братерській сповіді» був змушений визнати:

«Владу українську треба допіру сотворити. А творити владу можуть тільки люде моральні, то єсть люде, які глибоко всіми фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, єсть правда, єсть добро. <…> Чи маємо ми свою мораль? Чи маємо ми своє творче поняття про добро і зло? Чи маємо ми тверде переконання, що те, що ми робимо, єсть добро і те, з чим ми боремось, єсть зло? І чи мораль наша настільки сильна, що вона примушує нас віддавати всі, дословно всі свої сили для перемоги добра? <...> Коли ж у нас віри і моралі нема, ми перетворюємось знов-таки в аморальну сучасну політичну партію, тобто в політичне акційне товариство, оперте на надії виграти на одній спільній політичній спекуляції. <...> Без жертв не можна збудувати ніякої влади, ніякої держави, а тим більше держави української. Але для жертви, крім моралі, необхідний порив діла, з цієї моралі випливаючий. Коли не постала досі Українська Держава, то це головним чином тому, що за рідкими винятками будувати її брались люде аморальні. <...> Як буде у нас тверда віра, випливаюча з неї тверда мораль і буде порив та активність – будуть у нас і матеріальні засоби для здійсненя нашої віри і нашого пориву».

На початку 90-х років минулого століття Олесь Гончар влучно пояснив основну причину українських негараздів: «Першопричина трагедії нашого суспільства – криза моральна!».

І мав рацію. «Всі наші політики… розбещені й розпещені люди, твердо переконані у власній безкарності. У них категорично відсутня моральність, їм усе дозволено. І дозволили їм це все ми, виборці, народ України. Ні Гітлер, ні Сталін не народилися жорстокими диктаторами, їм дозволили стати такими їхні співгромадяни» (Семен Глузман, лікар-психіатр, правозахисник).

Читайте також: Корчі національних еліт [2]

Підтверджень існування кризи моральності в Україні – безліч. Рівень «чистоти влади» загальновідомий. Спробуємо розібратись. Для усвідомлюючої системи (людина, суспільство) мораль є зведенням правил, які забезпечують внутрішню сумісність і виживання цієї системи. Мораль закріплюється у звичаях, законах. Звичаї і закони змінюються разом із зміною моралі, але можуть і відставати і, здебільшого, відстають. Іноді звичай існує тисячоліття після того, як моральні норми, що лежать в його основі, змінились.

Моральним для людини позасоціальної є все те, що сприяє її виживанню. Вбити слабкого, захопити його майно, дружину, житло для первісного мисливця – морально. Цих же принципів дотримується злочинець, який з тих чи інших міркувань не може повернутися в суспільство, і суспільство його переслідує. Втрачати йому нічого, і його мораль спрощується до першооснови своєї суті. Тобто моральне все те, що такій людині корисне, незалежно від того, корисно це чи шкідливо для інших.

Тоталітарна держава стає моральним цензором, насаджує свої правила моралі. Основне правило зводиться до того, що моральне все, що вигідне державі, а все, що їй не вигідне, – аморальне. Десятиліттями в СРСР відбувався протиприродний відбір: усіляких благ і почестей досягали найбезпринципніші – закономірний наслідок того, що аморальною стала держава, яка відкидала мораль як небажану химеру. Так, «вождь світового пролетаріату», який чеснотами й моральністю ніколи не відзначався, постійно нагадував своїм поплічникам: «Мы в вечную нравственность не верим и обман всяких сказок о нравственности разоблачаем». Його вірний послідовник Леонід Брежнєв на ХХV з’їзді КПСС автоматично повторював: «Нравственно в нашем обществе все, что служит интересам строительства коммунизма».

З історії відомо, що відданість сюзерену (королю, диктатору, президентові, правлячій партії) стає вершиною моральних чеснот, і між цією відданістю та патріотизмом ставиться знак рівності: «За веру, царя и отечество!», «За Сталина, за Родину!», «Гайль Гітлер!».

Читайте також: Мирослав Маринович: Звідки прийде нове дихання для України? [3]

Чомусь пригадалося:

Я маленькая девочка, танцую и пою,
Я Сталина не видела, но все-таки люблю.

О тій же порі українські школярі натхненно декламували вірші з «Читанки»:

З піснею про Сталіна зустрічаєм день,

Кращих ми не знаємо на землі пісень.
У країні Сталіна, у країні Рад
Ми ростем-зростаємо, як зелений сад...

«За дитинство щасливе наше спасибі, дідусю Льоню!» – це вже про Леоніда Даниловича Кучму, запрошеного в березні 2004 року на відкриття в Балашівській школі, що на Рівненщині, унікального музею-кімнати Леніда Кучми.

У Кременному Луганської області п’ятирічні дівчатка з непідробною щирістю виконували «Пісеньку про дядю Вітю!»:

«Радуются люди, весь большой Донбасс, / Слышится повсюду: «Наконец у нас».

Приспів:

«Дядя Витя сильный и большой, / Дядя Витя – дядя волевой, / Дядя Витя – дяди лучше нет, / Дядя Витя Янукович – умный президент. / Он, конечно, любит с детками играть, / Хорошо с ним будем жить и процветать».

Приспів:

Пусть везде отныне песенка летит, / По всей Украине пусть она звучит».

Суспільство стає аморальним тому, що аморальною стала держава. Ніщо так не зміцнює правовий стан суспільства, як почуття власної гідності його громадян. Саме воно є основою тієї риси, яку всі ми називаємо порядністю, моральністю.

Йдеться про чесність, обов’язковість, дотримання даного слова, ставлення до праці, повага до гідності інших, відраза до шахрайства і всього того, що ми називаємо брудними вчинками. Порядність є також основою духовності. Але почуття власної гідності виникає в суспільстві тоді, коли людина знає і бачить, що сама бере участь у будівництві суспільства, і від її голосу залежить стан цього суспільства, коли людина розуміє, що доля її та її близьких залежить тільки від власної праці й тих законів, до ухвалення яких вона причетна.

Якщо ж доля людини залежить від сваволі й самодурства чиновників, то ні про яку гідність і порядність не може йти мова. Обман, шахрайство, розкрадання вже не є безчестям, оскільки безчестя відбулося раніше, коли сваволя влади і чиновників позбавила людину гідності.

Читайте також: Іван Патриляк: «… Збудуємо успішну державу – це програма на десятиліття” [4]

Свобода суспільства і його моральність перебувають у прямому, можна сказати, синергетичному зв’язку. Без свободи і виховання почуття власної гідності не може бути моральності, як і без виховання почуття гідності не може бути й свободи.

Людина з почуттям власної гідності ніколи «не сяде на голову іншому», але й не дозволить сісти на голову собі. Тобто самоповага до себе – це одночасно повага до інших людей і повага до законів. Свободи для хама не існує. Хам може принижувати інших і сам готовий принижуватися.

Хами беруть хабарі, запускають руки в державну скарбницю, брешуть, не додержують слова. Отож доки люди не зрозуміють, що гідність і порядність – це не просто абстрактні поняття, а головні умови виживання суспільства, доти хами братимуть гору над народом і рано чи пізно доведуть суспільство до краху.

Чому це стає можливим? Народ – це насамперед біологічна популяція. Причому популяція неоднорідна – гетерогенна (гомогенними, однорідними бувають лише мікроби). Це вкрай диференційована маса: за вподобаннями політичними, культурними. Отож вона доволі легко піддається цілеспрямованій інформаційній обробці.

Психологічне підґрунтя цього безперечного факту чудово описав Анатоль Франс в «Острові пінгвінів»:

«Звичайно, в те, що Піро справді вкрав вісімдесят тисяч в’язок сіна, всі повірили зразу, не завагавшись ні на хвилину. Сумнівів щодо цього не було, бо про цю справу ніхто нічого не знав, а для сумніву потрібні підстави: адже сумніватися безпідставно неможливо, безпідставно можна тільки вірити. Не сумнівалися й тому, що всю історію без кінця переказували, а для широкого загалу повторення рівнозначне доведенню. Не сумнівалися ще й тому, що всім хотілося, щоб Піро був винен, а чого хочеться, в те й віриться; і, нарешті, тому, що здатність до сумніву трапляється нечасто: дуже мало людей носить у собі зародки такої здатності, та й ті не розвиваються, коли їх не плекати. Це здатність незвичайна, витончена, філософська, аморальна, надприродна, потворна, підступна, шкідлива для людей і для власності, ворожа політиці урядів і добробутові країн, згубна для людства і для богів, ненависна і небу, й землі. Пінгвінська юрба не відала сумнівів; вона повірила, що Піро винний, і ця віра зразу стала одною з найбільших національних святинь, одною з головних заповідей патріотизму... Сімсот родичів Піро не могли спростувати доказів обвинувачення, бо не могли про них дізнатись, а діз- натися про них вони не могли, бо їх не існувало. Провина Піро була незаперечна, бо й заперечувати не було чого. І тому Греток, мов справжній митець, із цілком законною гордістю сказав якось генералові Пантеру: «Ця справа – шедевр: її зроблено з нічого».

Нічого не нагадує?

Два десятиліття тому доктор медичних наук, професор Володимир Войтенко зрезюмував: «Аморальна влада приречена, але в могилу вона завжди тягне живих».

Читайте також: А хто прийде до влади, якщо раптом її втратить чинна команда? [5]

Pieter Bruegel

Попри цей сумний діагноз, аморальне політичне шоу в Україні триває. Незважаючи на війну.

—

Олег К. РОМАНЧУК для «Аргумент» [6]

Читайте також: