Чому кенселінг російської культури сьогодні — надважлива місія кожного з нас

1.00

Нет

Словник Міріам Вебстер [2] визначає «cancel culture» як відмову від підтримки когось чи чогось після обурливого вчинку. Багато хто називає cancel culture народним правосуддям, інструментом, який здатен спричинити покарання одним із найдієвіших методів — методом ігнорування.

Деякі думки щодо руху cancel culture у відношенні росіі та конкретними кроками, як кожен з вас може бути помічним.

Днями я говорила з мамою і згадала один характерний і такий болісний зараз момент: усе моє дитинство святкування Нового Року відбувалося двічі — перший раз ми підіймали келихи об одинадцятій вечора і потім — вже опівночі. Тому що в росії ж на годину раніше. В росії, яка вже вбила 200+ українських дітей і в тій самій росії, яка краде жіночу білизну та дивується асфальтованим та електрифікованим селам Київщини.

Ось це подвійне святкування, яке раніше було, — це частина культури. Культури русифікації та культури знецінення української ідентичності. Мені стало цікаво — а що ще входить в перелік речей, звичаїв, явищ, які ми всі наразі маємо у наших сучасних українських сім’ях, в нашому щоденному побуті, роботі та в наших звичках?

Або ж по-іншому — що є суб’єктом кенселінгу російської калче? Які в нього компоненти?

Читайте також: Мій досвід спілкування з російськими загарбниками в Бучі: коли маєте справу з росіянами не майте жодних ілюзій щодо меж їхньої людяності [3]

До джерел cancel culture

В Стародавніх Афінах в V сторіччі виникла така штука як остракізм. Всі мешканці полісу (міста) збиралися і за допомогою написів на глиняних черепках (там викарбовували ім’я людини) визначали того, хто має покинути цей поліс на 10 років. Зазвичай такими людьми були ті, хто підривав засади щойно сформованого демократичного суспільства чи з інших причин був не ок для більше ніж шести тисяч людей полісу (саме стільки потрібно було «голосів», щоб виставити людину). Ця процедура себе не дуже виправдала в ті часи і не була в широкому вжитку, але зараз по суті саме остракізм є прабатьком явища «cancel culture».

У 2014 році після одного з епізодів американського реаліті-шоу в Twitter набуло розповсюдження формулювання «cancel [somebody]», що використовували у відношенні до кривдників та людей, яких засуджували.

Далі, у 2017 році з’явися рух #MeToo, який виник після викриття сексуальних домагань Гарві Вайнштейна. Згодом жертвами кенсел калче стали Кевін Спейсі, Луї Сі Кей, Джоан Роулінг, Лана дель Рей та інші.

Чому кенселінг російської культури сьогодні — надважлива місія кожного з нас

Фактично росія (або, вірніше казати, московія — адже саме так ця країна називалась на початках своєї історії) проводила кенсел калче політику проти України, починаючи з XVI ст.. Але мета її була загарбницька та винищувальна. Наразі ж рух кенсел калче проти росії має категорично іншу мету і мотивацію — це відродження України та повернення до її історичних джерел.

Сьогодні я, ви, кожен українець маємо унікальний шанс стати учасниками безпрецедентного руху зі скасування російської культури. Руху до українізації, руху повернення до самоідентичності та унікальності нашої нації. І cancel culture — це ще один бойовий фронт цієї війни. Поряд з, власне, військовим, економічним та дипломатичним.

Тому що ця війна — це також війна наративів. Це війна сенсів і війна вчинків. Конкретних людей в абсолютно конкретних ситуаціях [4]. І те, якою мовою ви сьогодні говорите з друзями й рідними, який YouTube-канал дивитесь і яке зображення публікуєте в сторіз — це все боротьба на культурному фронті.

Безперечно, росія виграє кожного разу, коли підтримується її культура. Шовіністична за визначенням, спрагла до смерті та руйнувань, вона увесь час свого існування з̶а̶п̶о̶з̶и̶ч̶у̶в̶а̶л̶а̶ крала елементи ідентичності різних народів та не цінувала найголовніші речі на світі — життя і свободу окремо взятої людини.

Імперіалізм так глибоко і впевнено укорінився у наших з вами свідомостях, що лише зараз, невимовно дорогою ціною кровопролиття і смертей, ми починаємо позбуватися комплексу меншовартості.

Ми ще більше свідомі того, що обираємо бути суб’єктами, а не об’єктами в боротьбі та змінах. Ми відчуваємо внесок кожного нашого вчинку в загальну перемогу — чи коли мова йде про донат, чи коли про скаргу на черговий Telegram-канал орків, чи про допомогу волонтерській ініціативі, чи про службу на передовій.

То чому ж ми обираємо пасивну позицію в боротьбі на культурному фронті?

А також — ми вимагаємо від європейських партнерів дій, постачання зброї та введення ембарго на російські енергетичні ресурси. В той час як самі є носіями російської культури. Норм? Ні, не норм.

Читайте також: Что путин не понял про украинцев [5]

Елементи cancel culture

Мова

В момент народження людської цивілізації племена гуртувалися завдяки мовній ознаці. Спільна мова — це не просто спосіб комунікації. Це інструмент для передачі сенсів, думок, позицій та знань наступним поколінням. Це основа культури і змінна, яка вже сьогодні в аеропорті Берліна чи Лондона відрізняє українця від умовної дружини «абичнава рускава парня», який відправив цій дружині награбовані і залиті кров’ю речі з Бучі, Гостомеля чи Маріуполя. Обираючи українську, ви додаєте сил українській державі. Ви зміцнюєте наші позиції на культурному фронті. Так, ви. Так, просто коли розмовляєте. Уявіть, як просто бути помічним.

Питання методів переходу і адаптації вашого побуту до української — інше за своїм визначенням і я не можу давати тут поради. Що я точно можу — це ділитись власним досвідом.

Особисто моя історія така, що після навчання в україномовній школі я вступила до інституту в Одесі. Там моя українська завершилася, тому що і друзі, і абсолютна більшість викладачів, і все моє оточення вживали російську.

Зараз я повернула солов’їну і в робоче, і в побутове спілкування. Видалила російську розкладку в телефоні і ноутбуці, почала витрачати на написання повідомлень більше часу, ніж зазвичай, але швидко адаптовуюсь. Дуже важливо поставити собі питання — чому я перейшла\ перейшов на російську? Або ж чому я нею розмовляю все життя? Варіантів може бути безліч — багато моїх друзів змалечку спілкуються лише російською.

Проте не всі, і чесна відповідь може бути неприємною, але її важливо усвідомити. Особисто мені стало соромно після роздумів, тому що я перейшла на російську, слідуючи за натовпом, і тому що ота бридка нав’язана думка, що російською спілкуються в столиці, а українська — мова периферії, торкнулась і вплинула свого часу і на мене.

На щастя, ми можемо визнавати та виправляти свої помилки.

До речі, стосовно мовних репресій української щиро раджу оце відео [6] — багато речей стануть зрозумілими.

Побут і свята

На початку статті я згадувала про святкування Нового Року в моїй родині. Можу побитися об заклад, що я така була не одна. Що сотні, а то й тисячі сімей по всій Україні протягом багатьох років слухали бій кремлівських курантів об одинадцятій, а потім опівночі слухали Президента України. Досить.

Свято Першого травня — радянське свято, яке навіть зараз є офіційним вихідним днем в Україні. Чи хочемо ми його залишити? А 8 березня?

Масляна (рос. «Масленица») — нав’язане свято, в якого спільне з українським аналогом лише сам період святкування — тиждень перед Великим Постом. Традиційне українське свято цього періоду називається Колодій або Масниця, і там не млинцями об’їдаються (особисто я нічого проти млинців не маю ні в якому разі), а варениками і галушками.

Про заміну Дідом Морозом і Снігуркою нашого чудотворця Миколая також варто знати. І про те, що традиції святкування Різдва, починаючи саме зі Святвечора та Великодня з ритуалом освяченням пасок, збереглися не завдяки, а всупереч русифікації.

Впевнена, що можна знайти ще багато інших прикладів побутової русифікації. Саме час від них позбуватися.

Медіа

Пропаганда [7] — це система засобів масового поширення ідей, поглядів і т. ін. Медіа — один із ключових її методів. І в той, час, коли військові є, по суті, прямим елементом війни, пропаганда через медіа є не таким очевидним, але надважливим і небезпечним її елементом також.

Російська пропаганда — це не лише соловйов і кісельов. З цими пацанами якраз таки все однозначно і зрозуміло.

Набагато небезпечніші є сьогодні всі оці Дуді, Варламови і Каци, які називають себе лібералами, але які водночас доносять до українського слухача, глядача і читача думки про «єдиний народ», про «це все путін» та про «ми за мир». Майстерно використовуючи прийоми маніпуляції та викривлення фактів, вони транслюють нам те, на чому буде базуватися наступний етап українсько-російського протистояння, в якому б вигляді воно не було.

Зі 100% сказаного ними ви почуєте 95% кліше нейтрального характеру про «ми проти війни», а в залишкові 5% сенсів (які непідготований читач\ глядач\ слухач може навіть не помітити) вони вкладуть основу для дестабілізації українського суспільства. Уникайте їх і прямо зараз зайдіть у свої підписки в YouTube та відпишіться.

Ще раз — вам може здатися, що ці дрібниці не вартують нічого. Що, ну підписані ви на Дудя, і що?

Вони вартують. Багато. Тому що саме так працює пропаганда. А звідси — саме так відбувається вплив на ваші рішення. А ваші рішення — це рішення цілої країни.

Cancel.

Читайте також: Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни [8]

Музика

На щастя, я не слухаю російських виконавців вже дуже давно. Останній досвід був років 15 тому і пов’язаний з розбитим серцем під Земфіру. Але зараз ми маємо особливо ретельно обирати, кого слухати. Сьогодні не важко простежити позицію гурту чи виконавця через соцмережі.

Музика не є і ніколи не була поза політикою. Тому що музика — це конкретні люди, які роблять (або не роблять) конкретні вчинки. Питання смаку — це питання смаку, його виношу за дужки.

Толерувати чи не толерувати українських виконавців, які заробляли свої статки на концертах в росії з початку війни у 2014 році, а зараз перевзулися і співають «Червону калину» — також предмет окремої дискусії. І якщо ви з тих, хто слухав чи слухає таких виконавців, будь ласка, виділіть час на вивчення інформації про цих людей та зробіть правильні висновки.

Музична культура — надзвичайно потужна і дієва саме в розрізі молодого покоління, а отже кенсел калче має відбутися в повному масштабі.

Програмне забезпечення

Ми живемо в найкращий із часів, коли таксі викликається трьома кліками, а відкриття ФОП займає хвилини. І саме зараз варто уважно прослідкувати за країною походження ваших застосунків на ноутбуці та в телефоні.

Не полінуйтесь дізнатися країну походження сервісів, якими ви користуєтесь для роботи, а також в побуті. І якщо здається, що немає українських чи світових аналогів умовній тільді — повірте, вони є [9]. Декілька хвилин пошуку і ви точно знайдете те, що треба.

Це не лише культурний кенселінг, але й економічний.

Фахові спільноти

Надважливим елементом культури є різні спільноти. Дискутуючи про дизайн, розробку чи маркетинг, ви рано чи пізно стикаєтесь з політикою (прямо чи опосередковано).

У моєму випадку мова йде про фахове комьюніті продуктових менеджерів. Після першого тижня війни я навмисне пройшлась по профілях і Telegram-каналах людей, на яких була підписана та яких вважала світилами у своїх сферах, і відписалась від 99% з них. Тому що «ми за мір». Cancel.

Навіть якщо людина є крутим знавцем своєї справи, потрапляючи в його чи її аудиторію, я автоматично стаю об’єктом пропаганди та споживання наративів, які виховали вбиць та ґвалтівників. Альтернатива є — українці вже давно зарекомендували себе як висококваліфіковані та визнані професіонали світового рівня. Слідкуйте за ними.

Мало? Англійська мова відкриває доступ до усіх знань світу. Обирати є з чого, тому обирайте, будь ласка, свідомо.

Є ще кінематограф, література, спорт, мода і стиль. Всі вони — складові культури. Оберіть українське кіно, українського письменника, український бренд одягу. Вже дуже давно українське стало синонімом якості та вишуканості. Не вірите?

Спробуйте і будете по-справжньому приємно здивовані. Особисто я досі іноді передивляюсь «Мої думки тихі» і кайфую від гумору, а світшоти від JUL вже понад два роки — мої улюблені.

Зараз Україна і весь світ стоїть на порозі цивілізаційного зламу. Такого ж, який відбувався на початку індустріальної епохи XVIII ст.. Епідемія ковіду та війна стали вершниками цього зламу. І від того, які рішення буде приймати кожна окремо взята людина зараз — залежить рух у двох можливих напрямках: або ж у минуле до «братських народів», або ж у майбутнє до самоідентичної суверенної держави.

Тому що вибір роблять не масонські ложі і уряди. Вибір роблять мільярди людей.

І кенсел російської калче — це саме про мій та ваш вибір кожного дня.

—

Maria Shevchenko [10] , опубліковано у виданні DOU.ua [11]

В тему: