История превращения русского в украинского националиста

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Одна история превращения русского в украинского националиста. Я хочу ее рассказать, потому что из всего российского нарратива чувствую, что это прямо лично меня пришли спасать российские освободители. 

Я родился в 1985 году в городе Херсоне, тогда еще в Советском Союзе. Когда родители получили украинские паспорта у папы была записана национальность русский, у мамы - украинка, хотя оба родились в Херсонской области. 

За все постсоветское детство я ни разу не слышал от родителей, что они счастливы, что мы теперь отдельное государство Украина.  Не удивительно. После размеренной, прогнозированной жизни в СССР родители, медсестра и электрик по профессии, с двумя маленькими детьми на руках, попали в бедность и неопределенность 90-х годов. 

Каждое утро на завтрак моя семья ела поджаренный на подсолнечном масле черный хлеб, это называлось гренки. Я думал, нам их готовили, потому что мы с сестрой их очень любили, но потом оказалось, что просто это была единственная еда, которую мы могли себе позволить. В таких условиях, правда, сложно было любить независимость Украины. Точнее, мои родители никогда про нее не разговаривали. Я никогда не слышал славных речей о возрождении украинской нации, мы, как и миллион других украинских семей, были заняты одной задачей - выжить. Иногда, мы слышали о том, как здорово было жить в Советском Союзе, но ни я, ни моя сестра не застали этого времени, поэтому оставалось только верить на слово.

В то время в нашем городе было две украиноязычные школы. Я не знаю, каким чудом, но меня отдали в одну из них. Конечно, ни я, ни мои сверстники никогда серьезно не относились к украинскому языку, потому что мы слышали его только в стенах класса. Никто, решительно никто, в Херсоне не разговаривал на украинском языке. Стыдно признаваться, но обучение на украинском я воспринимал как какой-то модный прикол. Зачем изучать язык, который ты нигде кроме школы не слышал?

В моих воспоминаниях, первый раз я услышал украинскую речь в 14 лет, когда приехал в Киев на олимпиаду. Это произошло прямо на Киевском вокзале, я услышал как мои сверстники о чем-то весело смеются на украинском. Я оторопел, в буквальном смысле. Я остановился на несколько секунд и просто не мог в это поверить. Украинский, серьезно? на нем кто-то разговаривает? Я воспринимал их как инопланетян, они были для меня иностранцами с другой, неизвестной мне страны, чей язык я понимал, по какому-то недоразумению.

Я поступил в Киев, начал слышать украинскую речь значительно чаще и в какой-то момент просто перестал обращать на это внимание. У меня появились украиноязычные друзья и я стал замечать, что часто не помню, на каком языке я читал книгу, или смотрел фильм: на русском или украинском. Я свободно понимал оба языка, меня понимали, я разговаривал на русском.

Даже находясь в Киеве, идентифицировал ли я себя как Украинец? Нет. Моя национальная идентичность была сломлена юношескими противоречиями. Я учусь на языке, на котором никто не говорит, читаю книги, большинство из которых родители не знают, никто из взрослых не радовался нашей независимости. В ранние студенческие годы  я начал путешествовать, и когда кто-то из иностранцев говорил, “Oh, you are Russian”, я не тратил ментальные усилия, чтобы объяснять, мне было легче ответить “Yes”. Нет, я никогда не считал себя россиянином, но и украинцем я был только по паспорту.

Читайте також: Орки – это самоназвание россиян

владимир владимирович путин, ни разу не дорогие россияне, освободительная армия, вы пришли меня спасать? Это именно меня, русскоязычного украинца, угнетают местные нацисты?

Покидьки, їдіть у дупу! Ви вже досягли своєї цілі, ви денацифікували мене повністю і назавжди. Не тільки мене, а й моїх дітей, онуків, правнуків і правнуків моїх правнуків. Денацифікували від вашою культури, мови, історії. Більшу частину життя я не міг зрозуміти хто я, а теперь знаю напевно. 

Я відчув на кінчику язика милозвучність української мови, її красу, виразність, глибину. Розмовляючи українською, вона огортає мене наче солодкий мед. Я плачу під українські пісні. Я кохаю. Я пишаюсь і кажу “Я українець” і не пошкодую годину часу, щоб таксисту з Пакистану пояснити, що Україна- це неповторне, щасливе місце на планеті Земля, моя Батьківщина.      

Читайте також: Оргия русского садизма на территории Украины

Я божеволію від запаху свіжоспеченної паляниці, милуюся кожною вишиванкою. Я захоплююсь красую наших дівчат, кажіть що хочете, але немає у світі кращих дівчат ніж українки. Їх краса глибока, бере за душу, полонить на все життя. Я люблю наші степи, безмежні, безкраї. Люблю наші річки, в них стільки сили і енергії. Дуже люблю гори, і Говерлу, і Ай Петрі, і Чатир-Даг. Люблю запах скошеної трави і захід сонця. Люблю кожну зморшку старої бабусі, яка посміхається після довгого робочого дня.      

Я наче все життя блукав з пакетом на голові і йшов навпомацки. Раніше, Україна для мене була територія, де я народився і де я живу. Зараз Україна - це частина мого серця і душі. Я керую компанію віддалено, моя дочка вільно розмовляє англійською, я можу жити будь в якій країні, але хочу жити тут, на своїй землі. 

Збоченці, ваші душі ніколи не знайдуть спокою і ви будете горіти як на землі, так і в аду, та разаз я кажу #Дякуюроссия, ви допомогли мені знайти мою ідентичність - Я Українець! 

І ім’я нам - Легіон

Roman Prokofiev, опубліковано на сторінці автора у Фейсбук

На ілюстративному фото волонтер, який допомагає з ексгумацією тіл із братських могил під Києвом. Фото: Алекс Кент


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]