Чому при Зеленському українцям не світить побачити Уряд національної єдності

1.00

Нет

Останнім часом поновилися розмови про потребу у створенні уряду національної єдності. Судячи з різкої відповіді президента Зеленського під час прес-конференції на питання щодо такого уряду, ця тема його дратує. То може варто зняти її з порядку денного взагалі?

Політичний оглядач видання Depo.ua [2] при аналізі меседжів глави держави з його недавньої прес-конференції звернув увагу на агресивний тон при відповіді на запитання журналістки "Дзеркала тижня" Інни Ведерникової. Одне із них стосувалося думки президента про уряд національної єдності.

З почутого від Зеленського громадяни зробили висновок: ні з ким владою Зе-команда ділитися не збирається. Простіше кажучи, його влаштовує система управління державою, де ключовою ланкою є його Офіс на чолі з Андрієм Єрмаком. У той же час як всередині України, так і ззовні обговорюється можливість переформатування цієї системи.

Читайте також: Знову Єрмак та Татаров. Чому Зеленський так за них тримається? В чому їхня цінність і унікальність? [3]

Вибори, війна, рейтинги. Які чинники живлять ідею широкої коаліції

Отже, по-перше, такий уряд зняв би з порядку денного питання легітимності влади під час війни. Depo.ua детально аналізував, як вороги України можуть використати непроведення президентських виборів навесні 2024 року. Щоб зняти цю тему з обговорення, потрібно продемонструвати світові, що в Україні існує консенсус влади та опозиції стосовно відтермінування президентських виборів на повоєнний час. Враження на світову спільноту справлять не заяви окремих політиків, а документ, ними публічно підписаний.

По-друге, наступний рік, судячи з розвитку подій навколо військової і фінансової допомоги Україні з боку партнерів, може видатися для українців значно складнішим за рік нинішній. Також серйозні виклики постали з моменту запрошення України до переговорів про вступ до ЄС. Тобто, щоб рухатися швидше, щоб труднощі не вносили в суспільство розколи під час війни, необхідна широка коаліція в парламенті та поза ним.

Така коаліція, тільки не формалізована, існувала у Верховній Раді з перших днів повномасштабного вторгнення росіян, проте останнім часом її стійкість порушилася. Точніше, ситуація в парламенті повернулася до довоєнної, коли монобільшість не могла ухвалити важливі рішення без підпорок із депутатських груп-сателітів.

Депутати нинішньої каденції працюватимуть до повоєнних виборів, проте очевидним є той факт, що існуючий формат у Верховній Раді давно не відповідає суспільним запитам. Звідси й дуже низький рівень довіри населення до законодавчого органу.

Відновити довіру, хоча б частково, могла б широка коаліція. Як приклад часто наводять уряд національної єдності, сформований в Ізраїлі після терористичної атаки ХАМАС. Попри критику дій прем’єра Беньяміна Нетаньягу опозиціонери погодилися увійти в уряд під його орудою. Також часто апелюють до досвіду Вінстона Черчилля, який під час Другої світової війни включив до свого уряду політичних противників – лейбористів.

По-третє, кілька опитувань поспіль продемонстрували зниження підтримки президента Зеленського та падіння, подекуди дуже суттєве, рівня довіри до державних інституцій. Усіх, окрім ЗСУ. Тобто всередині країни почала складатися ситуація, сприятлива для опозиції.

Очікувано, що серйозний удар по рейтингах президента та його команди завдасть мобілізація по-новому. Скільки б провладні спікери не намагалися спихнути відповідальність за мобілізацію на військових (у тому числі, щоб збити рейтинг Валерія Залужного), це навряд чи принесе якийсь результат. Бо всі добре знають, хто в країні верховний головнокомандувач.

Читайте також: Законопроєкт про мобіліцацію: чому на на амбразуру пішов Шмигаль [4]

За таких умов, здавалося б, влада має бути зацікавлена у тому, щоб поділитися повноваженнями й заодно відповідальністю з опозицією. Тобто ініціатива створення уряду національної єдності мала б виходити з владних коридорів. Натомість суспільство спостерігає роздратовану реакцію навіть на розмови про широку коаліцію. Адріан Каратницький у статті для Politico [5] поставив наступний діагноз: "він (Зеленський – ред.) значною мірою відгородився від громадських лідерів, політичних критиків і суперників, включаючи декого із важливим досвідом зовнішньої політики, національної безпеки та економіки". Дійсно, навколо президента є вузьке коло осіб, яким він довіряє, на прес-конференції він назвав кілька прізвищ, і це в основному співробітники ОП.

Чому Зеленський не хоче переформатування системи управління

Спробуємо зрозуміти логіку президента і тих людей з його оточення, які стоять на заваді широкій коаліції.

По-перше, на Банковій можуть вважати, що на цій темі грає Петро Порошенко, до якого ставлення "зелених" за роки війни не змінилося.

Останній приклад – заборона лідеру "Європейської солідарності" та трьом його колегам по фракції виїхати для закордонних зустрічей. З іншого боку, Юлія Тимошенко та представники "Голосу" тему уряду національної єдності дійсно не проштовхують. Навіть дивно, бо за місяць до повномасштабного вторгнення росії саме Тимошенко пропонувала Зеленському створити такий уряд.

Можна припустити, що радники глави держави вважають, що його рейтинг ще більше впаде в разі укладення угоди з Порошенком та його партією. Адже Зеленський обіцяв стати "вироком" для Порошенка, за його президентства щодо попередника розслідувалося кілька справ, тому сидіти за одним столом переговорів із лідером "ЄС" можуть вважати проявом політичної слабкості та поступок.

Читайте також: "Дружній вогонь": як брехня влади нищить громадянське суспільство і Україну [6]

По-друге, в українській політиці була і залишається проблема недовіри політиків один до одного. В нашій історії є приклади, коли єднання влади й опозиції закінчувалося гучним крахом. Найбільше таких випадків було за президентства Віктора Ющенка. У 2005 році він і Віктор Янукович підписали меморандум, проте вже в січні 2006-го Ющенко свій підпис відкликав, звинувативши Партію регіонів у нечесній грі. Того ж таки 2006 року, 3 серпня, було укладено Універсал національної єдності, який відмовилася підписувати Тимошенко.

Але домовленості в рамках документу не проіснували й року, Ющенко розпустив парламент і після тривалих політико-юридичних баталій в Україні відбулися позачергові парламентські вибори. А на весні 2009 року стало відомо про переговори про широку коаліцію між Тимошенко та Януковичем. Її створення зірвалося. А в квітні 2014 року, коли Янукович вже сховався в росії, у ЗМІ оприлюднили дуже цікаві документи [7] так званого "ширкагейту", знайдені у Межигір’ї. Отже, наші політики бояться підступів від колег. Котрі можуть принести гірші наслідки, аніж відмова від ідеї уряду національної єдності.

По-третє, якщо переформатовувати уряд за участі опозиції, тоді виникає два головних запитання: які портфелі віддати опозиції, щоб і вона була задоволена, і щоб влада не почувалася слабкою; як зберегти контроль Банкової за таким Кабміном.

Нещодавно Київський міжнародний інститут соціології поцікався ставленням українців [8] до уряду національної єдності та його можливих керманичів. Позитивно ініціативу оцінили 37% опитаних, ще 38% – нейтрально. Негативно – лише 19%. Тобто у суспільстві ця ідея починає отримувати підтримку, але доти, доки цифри не сягатимуть понад 50%, влада вважатиме створену Єрмаком вертикаль "Банкова заправляє всім" єдино правильною.

Серед можливих очільників уряду національної довіри 25,5% українців назвали Порошенка, 13,8% – Залужного, 9,2% – Тимошенко, а нинішнього прем’єра Дениса Шмигаля – лише 4,9%. Але найбільше респондентів (76%) не змогли назвати підходящу фігуру на посаду прем’єра. Це означає, що доти, доки не з’явиться лідер довіри, який заявить про готовність очолити уряд широкої коаліції і покаже свою програму, в президентському Офісі можуть і далі "бронзовіти".

Отже, Зеленський за час свого президенства звик керувати в режимі єдиноначалія і зрушення в бік відмови від такого режиму можливе лише за двох умов.

Читайте також: Влада винайшла гарний спосіб рятувати своїх корупціонерів від покарання [9]

Перша: тиск з боку партнерів. Захід підтримав би такий уряд з кількох причин. Це помітно зменшило б обсяги української корупції, адже в кабінетах, де ділять мільярди допомоги, сидітимуть не тільки "свої", а й "чужинці." Які уважно спостерігатимуть за процесом. Також широка коаліція збільшила б схвалення громадськістю і політиками надання Україні фінансової допомоги. Коли всі як один стоять проти путінської навали, без чвар і розбірок, це виглядає набагато переконливіше.

Друга умова – потреба в перекладенні частини відповідальності в разі негативних сценаріїв. Зараз Зеленський продовжує вірити в перемогу, в те, що обіцяну допомогу Україна отримає. Про це він розповідав на прес-конференції. Йому поки вдається переконувати в своїй правоті переважну більшість українців.

Та в разі серйозних проблем громадскість, на прикладі інформаційних атак проти Залужного, бачить, як призначають винних. Усі вірять в перемогу, проте навряд чи вона буде швидкою. Тому владі буде все складніше знаходити переконливі аргументи. Особливо, якщо обставини складуться так, що її підштовхуватимуть до переговорів. Ось тоді "слуги" хором почнуть підтримувати широку більшість у парламенті й коаліційний уряд. Але не факт, що опозиції це вже буде потрібно.

—

Юрій Васильченко [10], політичний оглядач; опубліковано у виданні Depo.ua [11]

Читайте також: