Полтавщина швидко наближається до другого дедлайну деколонізації, проте близько 300 вулиць до цього часу залишаються не перейменованими.

У селах та містах лишаються понад 100 радянських пам’ятників, які поки не збираються прибирати з публічного простору. Тим часом у Полтаві готують до перейменування четверту чергу вулиць, залишаючи частину в резерві, пише видання ЗМІСТ [2].

Тема українізації вулиць та знесення пам’ятників – чутлива для жителів Полтавщини. Частина з них виступають проти цього процесу, аргументуючи це «витратами з бюджету» та «не на часі». Натомість інші позитивно сприймають перейменування та хочуть якнайшвидше позбутися Пушкіних, Ватутіних та Гагаріних у назвах вулиць.

У матеріалі ЗМІСТу розповідаємо про етапи деколонізації у Полтаві та області й говоримо із представником Українського інституту нацпам’яті Олегом Пустовгаром та секретарем міської комісії з питань перейменування Віталієм Павловим про завдання, які має виконати громада на шляху до очищення від зросійщених назв вулиць, зупинок та пам’ятників.

Читайте також: Демонтаж радянських пам'ятників як кілок у грудину російських колоніальних амбіцій [3]

Що таке деколонізація по-полтавськи: підсумок перейменування вулиць та зупинок, демонтажів памʼятників

Перейменування вулиць у Полтаві та області розпочалося з процесу декомунізації у 2015 році. Тоді міська влада відверто саботувала [4] Закон про декомунізацію та уникала перейменування вулиць, про що згадували історики:

«Полтавщина – одна з найгірших областей України у плані заміни радянських топонімів на нові назви. Найбільша вина у цьому мера Полтави, який відверто саботує процес декомунізації в обласному центрі. Комсомольськ у нас також зі своєрідним гумором поставився до зміни назви міста. Але закони не передбачають гумору. [… ] 

Однією з проблем, із якою ми стикнулися на Полтавщині, це перейменування вулиць, як у гербарії. У нас замість вулиці Леніна, наприклад, з'являються Центральні, Польові, Садові, Лугові і так далі. І це наша з вами, істориків, спільна провина, що не донесли до людей інформацію про видатних особистостей краю», – говорив у 2016 році ексголова Українського інституту нацпам’яті та історик Володимир В’ятрович.

Попри це в Полтаві все ж вдалося перейменувати понад 100 вулиць та два мікрорайони завдяки розпорядженням голови облдержадміністрації: Октябрський – на Шевченківський, а Ленінський – на Подільський.

Тоді ж місто позбулося багатьох зросійщених назв – вул. П’ятирічки, Леніна, Комсомольської, Радянської армії, Жовтневої тощо. Українізація відбулася, проте не без порушень – вул. Пролетарську назвали на честь колишнього мера Полтави Анатолія Кукоби, який за часів СРСР був секретарем Полтавського міськкому Комуністичної партії України. Ця посада надала йому статусу радянського політика, на честь яких найменувати вулиці було заборонено.

Після цього процес декомунізації у Полтаві поставили на паузу й відновили з початком повномасштабного вторгнення, коли активісти почали боротися за нові назви вулиць. Боротися доводилося з багатьма: подеколи з владою, інколи – з байдужими містянами, а часом – один з одним.

Тоді у громаді сформували робочу групу з перейменування, перше засідання якої відбулося [5] улітку 2022 року. Краєзнавці, історики, архітектори, філологи та представники влади розробили перелік вулиць та довідку, чому їх потрібно перейменувати або залишити. У резерві для прославлення подвигу ЗСУ планували залишити Абрикосові та Виноградні вулиці з нейтральними назвами, а зросійщені – українізувати. Так розпочалася майже дворічна історія роботи, злетів та падінь робочої групи. 

Читайте також: Русифікація як «асиміляція іншого населення російським імперіалізмом» [6]

Засідання робочої групи улітку 2023 року. Фото ЗМІСТу

Засідання робочої групи улітку 2023 року. Фото ЗМІСТу

За кілька місяців після перших обговорень оприлюднили й перші результати: навесні торік депутати Полтавської міської ради ухвалили рішення про перейменування понад 70 вулиць та провулків першої черги, а згодом – 95 топонімів другої черги. Цим рішенням влада ліквідувала назви вулиць на честь радянських воєначальників та борців за владу росії.

Згодом Полтава почала зносити радянські пам’ятники. Місто досить довго «трималося» за монументи Зигіну, Ватутіну й Пушкіну, поки в інших містах їх зносили. Проте улітку 2023 року, не дочекавшись рішення Мінкульту, громада раз і назавжди їх позбулася.

27 липня торік демонтували пам’ятники Пушкіну та Ватутіну, а 4 серпня знесли монумент Зигіну. Містяни по-різному реагували на події: хтось радів, а дехто – ледь не плакав за «втраченою історією». Хтось фотографував, аби зафільмувати момент і закарбувати його в пам’яті, а інші – байдужо проходили повз.

Знакові для радянської та російської пропаганди пам’ятки справедливо опинилися на узбіччі історії й потонули в ній.

Читайте також: Специфіка російської політики геноциду [7]

Другий рік боротьби за українізацію розпочався [8] новиною про перейменування вулиць третьої черги, які комуністична влада назвала на честь радянських та імперських поетів, митців і діячів культури. 

Після – увічнення імен полеглих полтавців Юліана Матвійчука та Віталія Грицаєнка у назвах вул. Пушкіна та проспекту Першотравневого. Тоді полтавська влада ухвалювала рішення без участі робочої групи й дала старт неоголошеній «війні» між владою та краєзнавцями, яка призвела до розформування робочої групи.

Нині у процесі перейменування вулиць четвертої черги. Жителі громади вже обрали [9] нові назви, тож тепер їх мають затвердити депутати на голосуванні. Після цього здавалося б, що майже дворічна історія перейменування підійшла до завершення. Проте усе не так, як здається на перший погляд. І ось чому.

Читайте також: Малограмотні прокурори Полтавщини не бачить складу злочину у відсутності демонтажу пам'ятників організаторам Голодомору [10]

Де ми зараз: які завдання стоять перед владою та громадою Полтави, щоб змінити публічний простір

Нині Полтава та область – на середині шляху до завершення процесу дерусифікації вулиць. Цей процес після розформування робочої групи з перейменування перейшов у руки спеціальної комісії. Проте вона, здається, призупинила перейменування вулиць: останнім часом члени комісії розглядають зміни назв зупинок та встановлення меморіальних дошок на честь загиблих. 

Обурило громадськість і те, що близько половини вулиць з четвертої черги виключили і вирішили залишити в резерві. «Залишимо вулиці для вшанування полеглих», – так пояснив рішення влади перший заступник міського голови Полтави Валерій Пархоменко. Таким чином, замість обіцяних 30 в місті перейменовують 13 вулиць.

Після цього в компетентності та фаховості членів комісії почали сумніватися у різних середовищах. Зокрема, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар говорить:

«У четвертій черзі перейменування вулиць є об’єкти топонімії, які не підлягають перейменуванню, проте немає тих, які підлягають. [...] У мене складається стійке враження, що члени цієї комісії не знайомі глибоко із законодавством у сфері реалізації державної політики нацпам’яті».

Олег Пустовгар. Фото ЗМІСТу

За словами історика, в Полтаві залишилося 16 вулиць та провулків, назви яких є символікою російської імперської політики:

Також у селах Полтавської громади залишилися вулиці 8 Березня, Першотравневі та Первомайські, Жовтневі й Макаренка. І здається, що перейменуванням цих вулиць після 28 квітня буде займатися вже обласна влада. Адже залишити їх в резерві, як хотіла влада Полтави, не дозволить закон.

Олег Пустовгар каже, що закон про деколонізацію не обмежується лише перейменуванням вулиць та демонтажем пам’ятників. Треба не забувати й про зміну назв зупинок, адресних покажчиків, а також об’єктів права власності, торгових марок, навчальних закладів, назви яких є символами російської імперської політики. Ще восени торік полтавська влада обіцяла УІНП унормувати питання щодо останнього, проте виявилося, що роботу так і не почали:

«Я кілька раз озвучував цю проблему про те, що необхідно проаналізувати назви гаражних кооперативів, фірм на наявність символіки російської імперської політики. Валерій Пархоменко кілька разів обіцяв, що доручить це Департаменту економіки дослідити спільно з Полтавським офісом УІНП. Роботу мали провести ще торік до жовтня по закону. Але поки вона ще й не розпочалася».

Натомість зупинки, а також меморіальні дошки на честь загиблих військових стали основою роботи комісії з питань найменування. Її секретар Віталій Павлов говорить, що назви зупинок будуть поступово й без обговорень увідповіднювати з назвами вулиць. Процес уже розпочали: нині близько 30 зупинок отримали нові назви.

Читайте також: "9 років безправ'я". Що сталося з кримським суспільством за роки російської окупації [11]

Наступний етап – заміна адресних покажчиків, яка тягнеться в Полтаві з 2015-2016 року. У місті до цього часу можна знайти таблички з назвами вул. Леніна, Жовтневої, Карла Лібкнехта тощо.

Процедура щодо адресних табличок така: у Полтаві є Інспекція по контролю за благоустроєм та Управління ЖКГ. Перша установа слідкує за утриманням території міста та відповідність покажчиків, а друга – має замінювати застарілі адресні таблички на будівлях, адже після зміни назви вулиці вони стають незаконними. Як бачимо, цей процес у місті не рухається, адже коштів на нього в бюджеті громади не заклали [12].  Так само як і торік.

Натомість позитивний досвід у зміні табличок має Кременчук: торік у місті почали масово встановлювати нові покажчики з QR-кодом. З його допомогою кожен може ознайомитися, на честь кого/чого перейменували ту чи іншу вулицю. Таким чином Кременчук став другим в Україні містом, який має таблички з QR-кодом.

Можливо колись Полтава забажає перейняти цей досвід та долучиться до ініціативи, проте нині достеменно невідомо, що ж буде з адресними табличками в Полтаві та громаді.

Памʼятник з двоголовим орлом та Петром I: що ми з цим можемо зробити

Після Полтавської битви Росія залишила у місті кілька пам’ятників: Монумент Слави в Корпусному парку, пам’ятники Петру І, коменданту Келіну та на місці відпочинку Петра І. Усі вони залишаються в публічному просторі на третій рік повномасштабної війни: деякі загорнуті в чорну плівку, а інші – величаво, у центрі міста.

У 2023 році Мінкульт назвав ці пам’ятки імперськими символами. Фахівці рекомендували владі їх знести й розглянути питання подальшої музеєфікації тих монументів, що мають культурну цінність. Тоді на території музею Полтавської битви пропонували [13] створити відділ російської монументальної пропаганди та перенести туди пам’ятники. Відтоді минуло близько року, а ситуація не змінилася.

У Полтаві досі точаться дискусії, що ж робити з пам’ятками. Знести, залишивши пусте місце, чи залишити й деколонізувати? Облаштувати, як експонати музею Полтавської битви, чи відправити у Парк радянського періоду на Сумщині? Мабуть, відповіді на це питання досі не знає ніхто. Проте у влади, здається, все ж є план розв'язання цієї проблеми.

Торік для пам’яток заповідника «Поле Полтавської битви» виготовили облікову документацію. Її передали для аналізу до консультативної ради при обласній військовій адміністрації, однак до неї були зауваження. До 3 квітня фахівці мали усунути їх та ще раз направити облікову документацію. Після цього ОВА надішле папери Мінкульту, який вирішувати долю пам’ятників на честь Полтавської битви. Загалом цей процес можуть завершити до кінця 2024 року, а можливо – наступного.

Читайте також: Це питання виживання нації, виживання держави. Які села Херсонщини будуть перейменовані? [14]

***

Нині Полтавщина зберігає лідерство за темпами деколонізації, проте поступається багатьом областям за її якістю. Квіткові, Вишневі, Виноградні та Садові вулиці дедалі частіше почали з’являтися на картах області. Через незнання місцевих видатних постатей, очікування росіян чи просте небажання приймати зміни з’явилася ця тенденція – точно невідомо, але вона прогресує.

Схожа ситуація і з пам’ятниками: близько половини громад встигли позбутися залишених Росією пам’яток, а інші – досі зберігають у міста та селах монументи радянським воєначальникам й культурним діячам.

Не перейменували вул. Першотравневу через «неоднозначність закону» чи відмовилися давати вулицям назви на честь полеглих героїв, аби нікого не образити – звичні кейси громад Полтавщини. І поки ці кейси існують, в області немає шансів завершити процес деколонізації.

На перший погляд, Полтава непогано впоралася з першими етапами українізації. У нових назвах вулиць вшанували імена полеглих воїнів-полтавців Юліана Матвійчука, Віталія Грицаєнка, Володимира Кісельова та багатьох інших. Не забули й про вшанування полку «Азов», Івана Багряного, Романа Шухевича, героїв ОУН тощо. Очистили простір громади від пам’ятників радянським військовим, імперським поетам та зрадникам.

Попереду – затвердження нових назв вулиць четвертої черги, перейменування мікрорайонів та решти зупинок. Не закінчена й боротьба за зміну назви вул. Кукоби. І це лише частина завдань, які необхідно виконати.

Будьмо оптимістичними й віритимемо в те, що процес деколонізації все ж завершать якісно та швидко. Тоді місто більше не буде топонімічно схожим на типовий «русскій город», а ворог знатиме, що Полтава – це Україна.

Обкладинка та графіки – Катерини Василенко

—

Альбіна Ковпак [15], опубліковано у виданні ЗМІСТ [2]

Читайте також: 

• Імперська спадщина та деколонізація свідомості [16]
• Росія є найбільшою "неминучою" загрозою для ЄС – Європарламент [17]
•  Як Росія колонізувала інші народи та чому вона це заперечує зараз [18]
• Латвійські партизани були настільки серйозною проблемою, що в одному з регіонів совєти навіть були змушені піти на перемир’я [19]
•  Деокупація Паски. «Пасха», «творог» і «куліч» мають такий же стосунок до Великодня, як і «яєчка» до писанок [20]
• Вторгнення в Україну спонукало молодих казахів боротися за свою мову [21]