Росія вже не перший рік використовує мігрантів як інструмент тиску на сусідів. У Кремлі скопіювали ідею у Туреччини, яка влаштувала подібну кризу в 2015 році, обкатали її в 2021 році в Білорусі, а тепер уже сама Росія створює рукотворні кризи на кордонах з Європою.

Експерти побоюються, що найгірше ще попереду. Про те, як міграційний тиск став частиною російського арсеналу у війні проти Заходу, розповів [2] керівник аналітичного відділу польського військово-інформаційного порталу Defence24 Яцек Марцін Раубо. 

— Коли Росія вперше вирішила використати мігрантів як зброю?

— За моїми оцінками, російська сторона дуже ретельно аналізувала ситуацію, спричинену міграційною кризою 2015-2016 років у Європі. Це стосувалося передусім коренів кризи. У росіян вже були військові бази в Сирії, вони уважно спостерігали за тим, що відбувається на Близькому Сході, дивилися й у бік Африки. І що вони побачили? Те, що мігрантів цілком можна використовувати як інструмент тиску на європейські країни, як це робила Туреччина.

Мені здається, це і стало переломним моментом, який призвів до створення вже безпосередньо концепції використання мігрантів як зброї для удару по східному флангу НАТО та ЄС. Через деякий час, у 2015-2016 роках, російська сторона почала тестувати кордони сусідніх держав — першою це відчула на собі Норвегія, коли до її кордонів далеко на півночі стали прибувати на велосипедах нелегальні мігранти з Північної Африки та Близького Сходу. Це були перші боязкі випробування нової «зброї». 

Тільки у 2021 році Білорусь отримала зелене світло на проведення такої спецоперації. Організований Лукашенком повномасштабний штурм кордону, надання безпрецедентного міграційного тиску на сусідні країни були значною мірою скоординовані з Кремлем. Ця концепція еволюціонувала, спираючись на турецький досвід 2015-2016 років, коли Анкара схожим чином діяла проти середземноморських країн ЄС, але вперше масштабно Росією була застосована в 2021 році за посередництва Білорусі.

Читайте також: П’яні силовики Лукашенка зі зброєю чіплялися до польських прикордонників [3]

Спостерігаючи за діями Туреччини, в Москві зондували можливості, що відкриваються. З Кремля уважно спостерігали за реакцією європейських країн і з радісним здивуванням зрозуміли, наскільки великим виявився вплив на їхню політичну сцену з боку людських хвиль, що накатувалися на континент. Викликані ними емоції та конфліктний потенціал виявилися величезними.

— Якою була мета створення кризи на кордонах Білорусі із сусідніми країнами — Польщею, Литвою, Латвією — 2021 року? Чи вдалося Росії досягти її?

— На мій погляд, метою використання Білорусі насамперед було створення певного політичного прикриття перед майбутнім вторгненням в Україну. У Москві сподівалися спровокувати конфлікти всередині НАТО та між членами ЄС. Міграційний тиск мав стати домінуючою темою на порядку денному таких країн, як Польща, Литва, Латвія, Німеччина, Франція, скандинавські країни.

Необхідно було створити альтернативу для подальшої реакції на  російську агресію. Для цього і було використано Білорусь — щоб російська сторона залишилася в тіні, щоб ніхто не чинив на неї тиску і уважно до неї не придивлявся. Весь час наголошувалося, що це Білорусь намагалася досягти своєї мети, що все це помста Лукашенка за тиск Заходу у відповідь на фальсифікацію виборів та репресії. Завдяки цьому Москва отримала можливість зосередитись на досягненні своїх стратегічних цілей.

Олександр Лукашенко звертається до мігрантів поблизу прикордонного переходу Кузня Білостоцька — Брузги на білорусько-польському кордоні. Фото: Сергій Бобильов / ТАРС / Forum

Проте тверда реакція європейських країн на чолі, природно, з Польщею, Литвою та Латвією, зірвала, на мій погляд, російські плани. Тому що Кремль прагнув політичного розколу європейських держав, руйнування внутрішньої єдності в ЄС, створення внутрішньої кризи. Навіщо це було потрібно Москві? Кордони мали перестати бути безпечними.

А у військовому плані росіяни прагнули того, щоб ці кордони повністю паралізувати. І настільки, щоб після російського вторгнення максимально утруднити створення на території Польщі логістичного хаба і надійного тилу для України.

Читайте також: Війна в Україні та її кінцевий результат стануть однією з трьох рушійних сил створення нового світового порядку [4]

— Чи є принципова різниця між кризою на кордонах Білорусі 2021 року та нинішньою кризою на фінсько-російському кордоні?

— На мою думку, ключова відмінність полягає в ролі, яку виконує Росія. Раніше використання Білорусі дозволяло росіянам говорити, що вони тут не при справах. Що все це — справа рук білоруського режиму та спецслужб. Тепер провокації почалися вже безпосередньо на кордонах Російської Федерації, в умовах російської мобілізації, активності ФСБ та інших спецслужб. Тому очевидно, що ці кроки є невід'ємною частиною політики російського диктатора Путіна та Кремля.

Просто Росія скинула той елемент маскування перед Заходом, яким прикривала свої дії на території Білорусі. Зникла потреба приховувати свою участь у міграційній кризі від Заходу. 

Це нагадує ситуацію із виконанням Мінських угод. Коли 2022 року розпочалася повномасштабна агресія, ніхто з російського боку вже не намагався говорити, що все це добровольці чи якісь місцеві збройні формування. Просто на територію України ввели величезний російський військовий контингент. Москва фактично офіційно напала на сусідню країну. Подібним чином ситуація розвивається і зараз.

Росіяни чітко дають зрозуміти, що вже не натискатимуть на гальмо, коли справа стосується політики Кремля щодо безпеки кордонів інших держав. І ще один важливий момент: у ситуації, коли Москва виявилася не в змозі залякати Фінляндію — адже раніше були спроби зробити це за допомогою ракет, військових навчань, навіть ядерної загрози, коли Фінляндія вирішила вступити до НАТО, вона почала прямі атаки на територію. сусідньої країни. Не  «Шахедами», правда, а нелегальними мігрантами.

Це така масштабна, величезна психологічна операція, яка збільшує тиск на фінське суспільство та призводить до суттєвого зростання витрат, пов'язаних із охороною кордону.

Читайте також: Адаптивні мільйони: чому безпрецедентний наплив українських біженців до Європи не викликав соціальної та політичної кризи [5]

— Чи можна сказати, що криза вже завершилася? Чи тимчасовий спокій зараз — це затишшя перед черговою бурею?

— На жаль, я вважаю, що російська влада та спецслужби ще не використовували всіх своїх можливостей. Те, що ми спостерігали, це, швидше, була інформаційно-психологічна операція, а не практична спроба порушення безпеки кордонів. Тому що ми чудово знаємо, що Москва має логістичні можливості відкриття набагато ширшого каналу перекидання нелегальних мігрантів за допомогою, наприклад, залізниці.

На жаль, але я маю таке відчуття, що цей інструмент буде модифікований на основі досвіду, отриманого за час протистояння на польському, литовському, латвійському, естонському, фінському та норвезькому кордонах. І найближчими роками ця загроза не тільки нікуди не зникне, а й, швидше за все, ще більше загостриться.

Біженці на міжнародному прикордонному переході Салле. Фінляндія, листопад 2023 року. Фото: Jussi Nukari / Lehtikuva / East News

— Зважаючи на факт поточної російської експансії в Африці, наскільки великі можливості Москви впливати на масштабні міграційні потоки з Африки до Європи?

— Я не можу з упевненістю сказати, що в Кремлі зараз готують такі сценарії, але, на мій погляд, їх як мінімум ретельно аналізують. Адже це один із найдешевших інструментів міграційного тиску на Європу.

Через активну діяльність найманців і спецслужб, а також через відносини з урядами африканських країн можна як мінімум створювати постійну загрозу масовій міграції або ж активізувати місцеві злочинні угруповання, які займаються перекиданням людей на узбережжя Середземного моря або на Балкани.

На жаль, у руках Кремля зараз зосереджено всі необхідні інструменти для реалізації таких планів. І я був би глибоко здивований, якби в цьому напрямі зараз не велася робота в російських силових відомствах, якби кремлівські аналітики не прораховували такі ходи.

— Чи має Росія вплив на перекидання нелегальних мігрантів через Балкани? І як вона бере участь у цих процесах?

— Насамперед на Балканах Росія — активний гравець, який загрожує безпеці всього регіону. Свій вплив і сили вона дуже добре показала, підтримуючи Сербію, організовуючи — щоправда, поки що невдало — державні перевороти (наприклад, 2016 року в Чорногорії), втручаючись у внутрішні справи Боснії та Герцеговини.

Тому одним із елементів цієї кремлівської боротьби за контроль над Балканами, над питаннями безпеки цього м'якого підчерев'я Європи є залякування цих країн можливістю перекидання через них великої кількості нелегальних мігрантів.

І тут ми стикаємося з одним дуже важливим аспектом. Існує велика ймовірність того, що росіяни, окрім діяльності найманців та спецслужб, шукатимуть — якщо вже не знайшли — контакти з організованими злочинними угрупованнями і вже з їхньою допомогою, досягнувши з ними синергії, повністю контролюватимуть трафік мігрантів у бік Західної Європи.

Читайте також: Велетенська стіна між Білоруссю та Польщею - якою вона буде [6]

— Чи спроможний сучасний Захід успішно реагувати на міграційний тиск? І з якими проблемами він стикається у цьому питанні?

— Мені здається, що ми вже маємо ефективні інструменти боротьби з цією загрозою, які ми успішно перевірили на практиці. Насамперед це питання захисту кордонів, тіснішої взаємодії спецслужб, у тому числі розвідки західних країн, а також обміну досвідом прикордонників та використання сучасних технологій спостереження за кордоном. Мені здається, що позитивні зміни помітні вже не лише на польському, а й на литовському кордоні. Фінляндія, гадаю, йде в цьому ж напрямі.

Але це лише з оперативної точки зору. Зі стратегічної, довгострокової точки зору, захист кордонів потребує просто величезних коштів. Адже ми маємо збільшувати наші дипломатичні, політичні, економічні та навіть військові зусилля там, де акумулюються групи потенційних мігрантів, які пізніше перекидаються до європейських кордонів.

Для Заходу ця проблема ускладнюється ще й тим, що стосується значною мірою відносин по лінії Північ — Південь (багатий Захід та бідніші африканські та азіатські країни). Необхідно займатися питаннями безпеки цих держав, підтримувати країни, які не входять ні в НАТО, ні в ЄС, допомагати їм зміцнювати власні кордони. І це, на жаль, набагато складніше, ніж займатися самою лише безпекою європейських кордонів.

Мені здається, що до цього протистояння ми виявилися підготовлені набагато краще, ніж очікував від нас Кремль. Ми маємо політичну волю, щоб захищати свої кордони. Але, на жаль, перед Заходом, НАТО, ЄС зараз стоять багато стратегічних викликів. Один із них — необхідність взаємодіяти з країнами, з яких йдуть основні міграційні потоки — із тим самим Іраком, поряд з африканськими країнами. А в Африці, як ми знаємо, існують режими, які прийшли до влади через військові перевороти за підтримки Кремля. Тому, на мою думку, це проблема на багато років.

Читайте також: Сергій Корсунський: Що задумали Росія, Китай та їх союзники [7]

— Який вплив на міграційну кризу можуть вплинути на останні політичні зміни в Польщі?

— На мій погляд, питання безпеки кордонів уже міцно записано в політичні програми та повістки головних польських партій, тому щонайменше два моменти залишаться незмінними за будь-якого розкладу.

По-перше, це зміцнення кордону — посилення прикордонних військ, співпраця з армією та поліцією у прикордонних районах. По-друге, це спільна робота з союзниками, співпраця з тими самими британцями та естонцями.

Польський прикордонник неподалік польсько-білоруського кордону. Фото: Wojtek Radwanski / AFP / East News

Ми переконалися в тому, що Польща [8] повинна знаходити взаєморозуміння з іншими країнами та готуватися до тривалої та багатохвильової прикордонної операції. Ми захищаємо і захищатимемо кордони не лише Польщі, а й зовнішній периметр Європейського Союзу, а також східний фланг НАТО.

Я думаю, якщо політику захисту кордонів і переглядатимуть, то лише у бік її посилення.

— Чи залишаються в арсеналі Росії якісь міграційні «сюрпризи», козирі, які РФ ще не поклала на стіл?

— Мені здається, що існує можливість об'єднання міграційного тиску з диверсійними групами. Я вважаю такий розвиток подій найнебезпечнішим сценарієм. Наприклад, загони «зелених чоловічків» без розпізнавальних знаків, відомі нам ще з часів першої російської агресії проти України у 2014-2015 роках, об'єднають воєдино міграційний тиск з насильством та терористичними атаками.

На жаль, такий сценарій треба розглядати вже зараз, готуватися до нього, тому що ми вже бачимо, наскільки сильно зростає агресія людей, які намагаються штурмувати кордони. А якщо уявити, що вони почнуть підривати транспортні засоби, якими переміщуються польські та фінські прикордонники, чи стріляти по них із вогнепальної зброї?

Якби таке сталося, політичний та психологічний тиск у наших країнах був би колосальним. Відразу виникло б питання: яку адекватну відповідь ми можемо дати на дії, які загрожують життю та здоров'ю наших громадян?

Тому нам, на жаль, доводиться об'єднувати одразу два аспекти: інструментальне використання міграційного тиску, а також повну руйнацію Кремлем усіх стандартів, що стосуються використання сили в Європі, взагалі використання сили у міжнародних відносинах. У майбутньому ця комбінація може стати одним із найнебезпечніших викликів не лише для європейської, а й для глобальної безпеки.

—

Розмовляв Іван Лисюк, опубліковано у виданні "Белсат ТВ"  [2]

В тему: 

•  Чому з російським воєнним злочинцем Путіним не ведуть переговорів [9]
• Путін просто психопат і садист чи щось гірше і страшніше? [10]
• Психиатр Джеймс Фэллон: Путин — психопат с признаками садиста [11]
• Чи справді Путін психічно хворий? Чи здатен він натиснути «ядерну кнопку»? [12]
• Теперь Путин – Каддафи [13]
• Путинский рейх несет такую же угрозу человеческой цивилизации, какую нес режим Гитлера [14]
• Осмысление немыслимого в Украине. Что произойдет, если Путин нанесет ядерный удар? [15]
• Как Путин хотел уничтожить украинский народ, но в итоге укрепил украинскую идентичность [16]