По-перше, Україна має оголосити Путіна воєнним злочинцем. По-друге, маємо подати позов. Гаазька прокуратура працює в Україні, але офіційного позову проти Росії за воєнні злочини досі немає.

"Наступати завжди важче, ніж боронитися" 

– Військовим став закономірно, а експертом – мимоволі. Війну мене попросили коментувати 2014 року, коли вона почалася. Цей процес забирає майже весь вільний час. Іноді вимикаю телефон, щоб пообідати. Звертаються журналісти з усієї Європи. Мовами не володію, але вони беруть перекладачів, – каже військовий експерт Олег Жданов в розмовы з журналыстом видання  "Країна [2]".

Повномасштабна війна стала для вас несподіванкою?

– За два тижні до вторгнення розумів, що війна буде. Кремль оголосив її сценарій. Хоча не хотів вірити, що Росія на це наважиться. Умови для широкомасштабної агресії були несприятливі.

Історична роль України – деколонізація Східної Європи й розвалення російської імперії

Коли почалася війна, довелося виїхати з Вишневого. У нас ішли бойові дії. Артилерія тричі робила вогневий наліт. Найближче влучення від мого дому – за 50 метрів. Тому гарячі дні перебули з родиною в родичів на Хмельниччині. Щойно українська армія відкинула окупантів із Київщини, ми повернулися.

Читайте також: Рашизм як форма неофашизму [3]

Змогли би бути корисним на фронті?

– Я в минулому командир гаубичного дивізіону. Тероборона вже зверталася по консультації. Надиктував їм лекцію. Помагав розробляти фугаси із займистою сумішшю, щоб встановлювати їх уздовж доріг для підпалювання російської бронетехніки. Активно консультую наших військових. Якщо покличуть поділитися практичним досвідом, поможу без питань. Навич­ки – від номера розрахунку до командира дивізіону. Єдине обмеження – мій фізичний стан: 50-кілограмового снаряда в лоток для заряджання сам не покладу. Але в команді можу бути корисним.

Характер бойових дій змінюється?

– Війна стає позиційною. Головний напрямок воєнних дій – Донбас. Там вирішиться доля війни. Кремль стягує максимум військ на Донецький напрямок. Танки Т-80 і БТР-80 підтягують у прикордонні з Україною області. Формуватимуть батальйонно-тактичні групи для підсилення російських військ на нашій території. Ми намагаємося завдавати їм вогневого ураження. Щодня надходить нове озброєння. Це зміцнює нас у вогневих можливостях і дальності досягання. Західна артилерійська зброя – точніша й далекобійніша. Так отримуємо вогневу перевагу. Далі росіянам знадобиться оперативна пауза, щоб перегрупуватися. Ми зможемо сформувати групу військ для контрнаступу. Це відбудеться не раніше кінця травня. Червень може стати перехідним місяцем від оборони до контрнаступу.

Росіяни знищили, а потім захопили село Новотошківське на Луганщині. Навіщо їм випалена безлюдна земля?

– Путіну населення там не потрібне. Битва йде за енергоресурси. На Донбасі є сланцевий газ, запаси якого більші, ніж у РФ. Можна продавати всій Європі. Також є поклади літію, а це електроніка – акумулятори й інші прилади. Путін знає, за що бореться. Це перша причина війни.

Олег ЖДАНОВ, 56 років, військовий експерт. Народився 30 березня 1966-го в Дрездені, Німеччина. Батько був артилерист-ракетник, мати – домогосподарка. Закінчив Хмельницьке вище артилерійське командне училище з відзнакою та Національну академію оборони України. Служив у німецькому місті Борна та в Перечині на Закарпатті. Працював у Головному управлінні ракетних військ і артилерії Збройних сил України. Був заступником начальника оперативного відділу. Із 2004-го – старший офіцер групи планування бойового застосування ЗСУ, а згодом – старший офіцер групи бойової та мобілізаційної готовності Головного оперативного управління Генерального штабу ЗСУ. З 2007-го – полковник запасу. Два роки очолював компанію ”Маєток-­будівництво”. ”Звів котеджне містечко ”Італійський квартал” під Києвом. Четверо представників ”Кварталу 95” купили там будинки. Зокрема й Володимир Зеленський. До переїзду на державну дачу 2020-го він жив саме там”. У шлюбі. Дружина – 56-річна Людмила – економістка. Син – 34-річний Володимир – підприємець-кондитер. Любить подорожувати й майструвати вироби з дерева й металу. Читає книжки Александра Дюма й Еріха Марії Ремарка. Слухає музику гуртів Smokie, Scorpions i Pink Floyd. Подобаються фільми ”Апокаліпсис” Мела Гібсона і ”2012” Роланда Еммеріха. Зі страв смакує стейк рібай. Із напоїв – віскі. Живе у Вишневому під Києвом

А друга?

– У грудні 2022-го виповнюється 100 років з дня створення Радянського Союзу. Оживити цей імперський труп – ідея фікс для Путіна. Найголовнішим пунктом до цієї дати є Україна. Її поглинання він починає із заперечення української нації, заявляючи, що ми – "один народ". Хоче поховати наші самобутню ментальність і окремішній світогляд. Не може будувати "новітню Київську Русь" без Києва. Більшість колишніх республік СРСР тепер дивиться на нас і розуміє, що можна боротися, а не здаватися.

Історична роль України – деколонізація Східної Європи й розвалення російської імперії. А в глобальному вимірі ми – оплот стримування все­світньої війни.

Захід це розуміє?

– Нарешті так. Захід уже готовий будувати нову систему світової безпеки на підґрунті української перемоги над російським мілітаризмом. Зміна риторики на антипутінську – ознака, що Європа зрозуміла реальність загрози. Не можна задобрювати людожера, його треба знищити.

Читайте також: Последними друзьями России оказались неонацисты. Форум фашистов в городе-герое Петербурге  [4]

Російська армія зможе повернутися на північ України?

– Для цього потрібна щонайменше 300-тисячна військова потуга. Навряд чи росіяни зможуть її зібрати. Адже основні сили кинули на схід України. По­вторити наліт на Київщину майже неможливо. Та й ми не стоїмо на місці – захищаємося по кордону. ЗСУ навіть не дали змоги координувати російські сили генералу Герасимову, який прибув задля цього на Харківщину. Росіяни змушені були провести спецоперацію, щоб евакуювати свого командира. Це доводить, що війна дедалі більше йде за українським планом, а не за російським.

Коли українцям безпечно повертатися в Київ?

– Треба дослухатися до військово-цивільної адміністрації. Загроза ракетних ударів по Києву лишатиметься до останнього дня війни. Ніхто не застрахований від ракет.

Пожежа на нафтобазі у Брянську – це спроба Путіна мотивувати росіян на "священну війну" проти України?

– Вочевидь. Прихована мобілізація не дає бажаних результатів. Але передовсім це дегуманізація України як держави. А по-друге, це операція під чужим прапором. Путін готує прикордонні з Україною області до оголошення там воєнного стану й загальної мобілізації. Загнати своїх громадян у військкомати Росія, вочевидь, зможе. Та чи зможуть вони зрозуміти, чому там опинилися?

Яку зброю нам надають партнери?

– Міністерство оборони не розкриває всіх карт. З іноземної преси відомо, що ми отримали танки й бронемашини. Вкрай важлива артилерія. Її треба багато. Отримали теж. Починається війна гаубиць. Росіяни зазнали великих танкових втрат через наші "Джевеліни" і NLAW. Тому хизуються перевагою в повітрі та артилерії. Але маємо чим їм відповісти. Американська гаубиця М777 калібру 155 міліметрів стріляє значно далі й влучніше за російську 152-міліметрову. Снаряди наданої нам зброї мають більше вогневе ураження. Дальність ефективного вогню – 24 кілометри. А використання активно-реактивних керованих снарядів M982 Excalibur збільшує дальність точних пострілів М777 до 40 кілометрів. Це майже на 10 більше за російський аналог. Їх використовували в Афганістані, Іраку, Сирії. Французькі САУ "Цезар" теж мають калібр 155 міліметрів. Важливі також системи ППО С-300, отримані від Словаччини. Норвегія надає зенітно-ракетний комплекс "Містраль", що збиває літаки й гелікоптери на висотах до 3 кілометрів. Без цієї зброї як без рук. Із нею вже починаємо громити ворога потужніше.

Чи зможуть українці одразу воювати новою зброєю?

– Наступальну зброю зуміємо застосувати через два місяці. Навчання не перескочиш. Інструктори навчатимуть українців. Якщо нашим воякам опанувати артилерію буде легко, то з іншим озброєнням складніше. З ходу пересісти з танка Т-72 у сучасніший "Абрамс" чи полетіти винищувачем F-16 не вдасться. Тому спочатку нам передадуть радянські літаки, які є на території держав-союзниць. Їм ми зможемо дати раду одразу. Потрібна також проти­корабельна берегова зброя. Наші "Нептуни", на жаль, поки що масово не вироб­ляються. Необхідні безпілотники. Для опанування новітнього озброєння нам треба змінити доктрину. Настав час не говорити про стандарти НАТО, а впроваджувати їх. І рух генерала Залужного в цьому напрямку абсолютно на часі. Якби ми почали ці зміни 15 років тому, наші "Абрамси" вже ­стояли би під Ізюмом та Маріуполем.

У чому сила української армії?

– У мотивації та винахідливості. Попри те, що українська армія не має протиракетної оборони, наші вояки збивають російські ракети засобами протиповітряної. Це неймовірний професіоналізм. Вони справжні герої. Працюють на межі неможливого. Уявіть, як ми зможемо воювати, коли надійде необхідне озброєння.

Вистоїмо як незалежна держава, не вступивши в НАТО, чи маємо шукати нових безпекових альянсів?

– У нейтральному статусі не виживемо як нація й держава. Без членства в блоці колективної безпеки не матимемо спокою з навіженою Росією. Однак я не прив'язувався би до НАТО. Майбутнє – за новими союзами. Глобалізація довго не протримається. Основний наголос осяжного майбуття буде на регіональні альянси. Можемо стати першими на цьому шляху. Це може бути об'єднання з нашими найближчими партнерами й надійними сусідами – Польщею, Великою Британією, країнами Балтії, Туреччиною, Азербайджаном. Сюди могли б увійти і США, але вони до останнього чіп­лятимуться за НАТО. Можуть сприймати нові утворення як конкурентні. Попри це регіональні союзи переможуть.

Україна зможе стати провідником у творенні нової системи європейської безпеки?

– Вона вже починає ним бути. Президентом Франції вдруге обрали Еммануеля Макрона. Він прихильник ідеї створення об'єднаних сил безпеки в Європейському Союзі. Макрон втретє не стане президентом, тому робитиме те, що вважає за потрібне. І тут Україна може стати корисним і рівноправним партнером.

Третя світова вже йде чи почнеться, коли Росія зійдеться у прямому бою з країнами НАТО?

– Де факто вона йде повним ходом. Нині офіційно в ній беруть участь тільки Україна й Росія. Остання всіма силами прагне розширити географію агресії і втягти в неї бодай когось іще, щоб війна перейшла у статус світової. Захід поки що не дає полум'ю розширитися. Та Кремль не залишатиме цих спроб. Свіжий приклад – бажання втягнути у війну Молдову. А далі, можливо, й Румунію, яка є членом НАТО.

Альянс стягує війська ближче до України. Готовий реагувати, коли Росія нападе на Польщу та країни Балтії чи раніше?

– Чекатиме. НАТО стягує війська до наших кордонів для посилення безпеки малих держав, які потребують захисту. Це країни Балтії, Словаччина, Чехія, Румунія. Присутність американських сил і військ Альянсу додає їм певності, що на них не нападуть. Коли ж вони опиняться в зоні бойових дій, допомога партнерів по блоку буде автоматичною.

Читайте також: Фашистские режимы, коим, безусловно, является путинщина, начинали войну неизбежно [5]

Чому неможливо деблокувати Маріуполь? Танки вже маємо, чого бракує?

– Потужної авіації та ППО. Треба прикрити ЗСУ, які пробиватимуться з боями. Відстань від наших позицій до Маріуполя – 120 кілометрів. Ціна за цей шлях може бути більшою, ніж деблокада міста. Крім того, є конкретний розклад сил на фронті. Коли ситуація на Донбасі проясниться і ми відтіснимо ворога, тоді зможемо звільнити Маріуполь.

Біля Маріуполя знайдено три масові поховання українців, убитих росіянами. Йдеться про від 9 до 50 тисяч загиблих. Росія відповість за ці злочини?

– Усе залежить від нашої влади. По-перше, Україна має оголосити Путіна воєнним злочинцем. По-друге, маємо подати позов. Гаазька прокуратура працює в Україні, але офіційного позову проти Росії за воєнні злочини досі немає. Цей політичний крок – прерогатива президента. Якщо доведемо справу до міжнародного трибуналу, то є надія на справедливий суд. Але спершу маємо перемогти. Якщо Росія не зазнає стратегічної поразки від України, не визнає вини.

Чи великі потуги ще має ворог і як нам вистояти?

– Російських ракет ще багато. Переважно типу "Іскандер" і "Точка-У". Деякі ми їм самі колись і продали. Понад 500 крилатих Х-55 – українського виробництва. Так розраховувалися за російський газ 1999-го.

Утім, до цілі долітають далеко не всі. До того ж ворог почав економити свої ракети. Росія обмежена в людському ресурсі. Збирають його з великими потугами. Цим можемо скористатися. Якість озброєння агресора падає з кожним днем: ми його палимо й нищимо. Новішого вони не мають і випустити не можуть через санкції.

Ви сказали, що з теперішнім темпом наступ РФ закінчиться за 10 днів. Що буде далі?

– Наступальна операція може тривати 10–14 діб, за класичним каноном планування бойових дій. Далі може бути зупинка для перегрупування військ і поповнення матеріальних запасів. Потім можуть поновити наступ або перейти до оборони на захоплених рубежах. Ворогу не можна давати паузу. Важливо завдавати вогневого ураження й не дати перегрупуватися. Травень може стати вирішальним.

Як закінчить Путін – як Каддафі чи доживе до Гаазького суду над ним?

– До трибуналу Путін не доживе. Його знищить оточення. Мирні угоди підписуватиме хтось інший. Який саме це матиме вигляд, сказати важко. У близькому оточенні диктатора лишився тільки Пєсков. Саме тому Путін ховається в бункері. Не хоче закінчити, як Сталін. Навіть Великоднє богослужіння за його участі на центральному телебаченні показали минулорічне.

Зможемо провести парад перемоги 24 серпня?

– Триває друга хвиля наступу, і фронт гойдається в обидва боки, тож прогнозувати важко. Щоб закінчити війну, маємо розгромити всі російські війська на нашій території і вийти на державний кордон України. Це не буде швидко. Гаряча фаза триватиме декілька місяців. Треба розуміти, що наступати завжди значно важче, ніж боронитися. Війна може затягнутися. До 2023-го вона триватиме.

За скільки зможемо відбудувати Україну?

– Тисячі кілометрів доріг понівечено, фактично знищено інфраструктуру Бучі, Ірпеня, Бородянки, Маріуполя. Все залежатиме від наших партнерів. Країни – члени антипутінської коаліції наввипередки пишуть "план Маршалла" для відбудови України. Кінцевої цифри допомоги може й не бути. Інвестиції в Україну будуть неймовірні. Кожен захоче мати преференцію застовпити тут місце, бути в колі націй, які підтримали Україну. Тому вкладатиме якомога більше грошей. Тож темпи відбудови можуть бути шалені.

У дитинстві ви хотіли стати військовим?

– Пішов батьковим шляхом. Якось так природно склалося. А от експертом став не одразу. На експертів не вчать. Такої професії немає. Є люди, які на чомусь розуміються й виступають з експертною оцінкою. 2014-го мені запропонували прокоментувати бойові дії на сході України. Далі безліч каналів зверталося з цим же проханням. На "112 канал" запросили взяти участь у програмі "Воєнний щоденник" – три роки вів там рубрику. Співпрацював, доки канал мав притомну позицію. Щойно він себе скомпрометував, я пішов. Відтоді за сімейними обставинами коментую тільки дистанційно з дому.

Є бажання написати книжку про цю війну?

– Принаймні мені є що сказати. Якщо це буде цікаво іншим, чом би не спробувати. Тільки для цього потрібен час. Отож хіба що після перемоги.

Що найперше зробите після перемоги?

– Мабуть, поїду на море в якусь теплу країну. Нині подорожей бракує. До початку війни ми з дружиною намагалися побачити розмаїття світу. Особливо після отримання Україною безвізу 2017-го. Це нові враження і відкриття. Сподіваюся, все це повернеться.

—