Фінансовий план ReArm Europe і доповідь "Європейська готовність до оборони 2030" покликані окреслити амбітну стратегію переозброєння континенту і створення системи безпеки в умовах одночасного зростання російської загрози і ослаблення гарантій США.

Однак ця спроба висвітила цілу низку дилем, які, втім, нерідко супроводжують проєкти поглиблення європейської інтеграції, , зазначає аналітичний портал Re:R [2]ussia.

Зокрема, нині виникає загроза нескоординованості та конкуренції національних планів зміцнення обороноздатності та загальноєвропейської стратегії. Це лише поглибить неузгодженість європейських військових програм, яка є однією з найважливіших причин низької ефективності європейських витрат на оборону.

Фінансовий план різкого підвищення витрат на оборону також загрожує зростанням суперечностей між сильними і слабкими економіками Європи. Для одних невигідним виглядає нарощування загального боргу, вартість якого буде вищою за національні боргові зобов'язання, для інших загрозу якраз становить нарощування останніх.

Обмеження на імпорт відповідають довгостроковій меті створення потужного європейського оборонного потенціалу, але суперечать короткостроковій меті набуття політичної суб'єктності та компенсації ослаблення американських гарантій. Регуляторні обмеження на імпорт озброєнь також неминуче обернуться і вже обертаються зниженням конкурентоспроможності європейської військової продукції.

Опубліковані пропозиції слід розглядати лише як перший крок на шляху створення нової системи європейської безпеки. А їхній попередній аналіз вказує на центральну її проблему: розв'язання питань, що постали перед Європою, у принципі виходить за рамки мандата Єврокомісії і вимагає делегування додаткових повноважень, які раніше були делеговані лише в рамках колективного договору НАТО.

Читайте також: Як тобі така соціалка, Ілоне Маск? Куди рухатись Україні і чому Європа не хоче бути Америкою [3]

Дроблення суверенітету та інтеграція суверенітетів

Європейські лідери не шкодують епітетів, щоб підкреслити значущість нинішнього історичного моменту і гостру необхідність терміново вирішити проблему підвищення обороноздатності Європи. Верховний представник ЄС з міжнародних справ Кая Каллас стверджує, що настав "поворотний момент для європейської безпеки [4]", а голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн що Європі слід готуватися до війни, щоб зберегти мир [5];

Загальній меті переозброєння і зміцнення Європи має послужити оприлюднена Єврокомісією в березні і безпрецедентна в історії європейського співтовариства стратегія підвищення рівня озброєння, безпрецедентна в історії європейського співтовариства;історії європейського співтовариства стратегія підвищення обороноздатності, викладена у двох документах - плані ReArm Europe [6] та доповіді "Європейська готовність до оборони 2030" [7].

Головним предметом першого є визначення параметрів і джерел фінансування стратегії. Передбачається протягом чотирьох років витратити €800 млрд, джерелом яких стануть збільшення національних видатків на оборону країн-учасниць (€650 млрд) і спеціальні загальноєвропейські запозичення SAFE (Security Action for Europe) [8].

Другий документ визначає рамкові параметри того, як і на що мають витрачатися ці гроші і які зміни в регулюванні європейського оборонного ринку для цього необхідні. Окремий розділ документа присвячений "стратегії дикобраза" - планам з озброєння та підтримки оборонної промисловості України, яка, як наголошується, має в перспективі бути інтегрованою в європейський оборонний сектор.

Переозброєння Європи та перебудова її оборонного комплексу - принципово новий тип завдання для ЄС. Хоча першу стратегію зміцнення європейської оборони "Стратегічний компас" [9] було опубліковано в березні 2022 року, геополітичний контекст, що кардинально змінився, формує принципово інші виклики. Якщо та стратегія розглядалася як елемент підтримки та розширення оборонного щита Європи в особі НАТО, то тепер завданням є компенсувати можливе зниження значущості цього щита в умовах зовнішньої загрози, що різко зросла. 

Європейський союз - це унікальне об'єднання, де суверенітет країн-учасниць розподілений між національним і наднаціональним рівнями в економічній та політичній сферах. У сфері безпеки та оборони суверенітет також розподілений між двома рівнями - колективною обороною НАТО і національними арміями, які спираються на потенціал національної військової промисловості та закупівлі озброєнь у рамках національних бюджетів. У цей конструктивний трикутник (національний суверенітет - ЄС - НАТО) тепер належить втиснути ще один рівень наднаціональної відповідальності, який необхідно буде гармонізувати з тими, що вже є. І, як завжди, це буде вкрай непросто.

Читайте також: "Ганьба буде суворою, слабкість буде розкрита": чи може Захід забезпечити ефективну миротворчу місію в Україні? [10]

Дилема національного і наднаціонального

Перша дилема, з якою зіткнеться Європа, - це національне і загальноєвропейське розуміння безпеки. Поки що, реагуючи на зростаючі загрози, європейські країни насамперед замислюються про національну безпеку. Німеччина, Фінляндія, Швеція та Польща вже оголосили про власні стратегії радикального зміцнення національних сил і засобів оборони та мають намір виділити на це значні ресурси. Однак виникає загроза, що ці масштабні плани держав, які відчувають себе в нових умовах майже прифронтовими, не будуть синхронізовані та узгоджені із загальноєвропейськими, що знизить ефект кооперації в колективному захисті.

Про цю проблему писав раніше в програмній доповіді "Майбутнє європейської конкурентоспроможності" [11] колишній глава ЄЦБ Маріо Драгі. Європа витрачає на оборону зовсім не мало. Однак країнам співтовариства бракує політичної волі в об'єднанні ресурсів і спільного фінансування, закупівель, обслуговування та модернізації оборонної продукції. У ЄС досі немає централізованого органу для управління ініціативами в галузі промислової оборони та безпеки. Однак доповідь "Європейська готовність" не розв'язує цієї проблеми, зазначають у коментарі до неї експерти Центру Карнегі Софія Беш та Ерік Браун [12]. Він ставить занадто обмежені цілі - так, "начебто вибори в США ще не трапилися", іронізують автори.

Як вказував Драгі, за відсутності єдиного центру планування і закупівель для європейської оборонної промисловості характерна надмірна фрагментація майже в усіх сферах виробництва. Це стало особливо помітно на полі бою в Україні: країни Європи надали Києву близько десяти різних типів гаубиць калібру 155 мм, що створило серйозні логістичні труднощі для ЗСУ.

США після холодної війни провели консолідацію оборонної промисловості, скоротивши промислову базу країни з 51 до п'яти основних гравців. У Європі ж нині виробляється п'ять різних типів гаубиць (у США - тільки один), 12 типів бойових танків (у США - тільки один), 12 типів бойових танків (у США - один). Залишаючи провідну роль у виробленні стратегій переозброєння національним урядам, Європа ризикує зіткнутися з лобізмом національних промислових груп і ще більшою розкоординованістю.

Але справа не лише у фрагментації. Запропонована Європейською комісією стратегія ігнорує реальні ризики подальшої розбіжності зі США та європейські потреби у власній системі колективної оборони. Деякі проблеми, створені цими ризиками, взагалі не можуть бути вирішені на національному рівні.

Так, наприклад, хоча Європейська рада включила до числа пріоритетних оборонних проєктів [13] протиповітряну і протиракетну оборону, системи безпілотників і кіберможливості, вона не вказала, з яких джерел будуть фінансуватися ці загальноєвропейські потреби, хто координуватиме спільні зусилля і хто буде використовувати загальну систему.

Експерти Bruegel [14] пропонували раніше розглядати створення європейської системи ППО як Європейське суспільне благо (EPG), що дасть змогу фінансувати її на рівні Брюсселя (раніше такий статус отримала, наприклад, закупівля вакцин під час пандемії COVID-19, а також ініціатива Next Generation EU). Однак опублікована стратегія не згадує механізми EPG та оминає вирішення цієї проблеми.

Таким чином, оцінюючи стратегію, експерти незадоволені запропонованим у ній низьким рівнем інтеграції європейської оборони і вважають, що її підхід не відповідає політичному моменту - реальному рівню загрози виходу США з євроатлантичної системи безпеки. Втім, розв'язання деяких поставлених коментаторами питань явно лежить за межами компетенцій Європейської комісії.

Читайте також: Захисти себе сам: як Європа може забезпечити підтримку України та власну безпеку без допомоги США [15]

Дилема нерівності

Друга - настільки ж звична, як і дискусія про межі національного суверенітету, проблема, з якою доведеться мати справу Європі в спробах організувати своє колективне переозброєння, - це розрив між просунутими і сильними економіками та слабшими країнами. Так, наприклад, інструмент запозичень SAFE на перший погляд виглядає хорошим універсальним рішенням.

Однак ці запозичення утворюють загальноєвропейський борг, обслуговування якого ляже на весь ЄС. Але в реальності у шести європейських країн (Данія, Німеччина, Ліхтенштейн, Люксембург, Нідерланди та Швеція) кредитний рейтинг вищий за загальноєвропейський, у той час як у інших - нижчий. Відповідно, для першої шістки інструмент виглядає невигідним, тоді як для слабких економік зростання боргового навантаження буде проблемою, і не факт, що вони зможуть обслуговувати цей борг у майбутньому.

Те саме стосується і вимоги до збільшення національних витрат на оборону, за рахунок яких мають скластися €650 млрд додаткових витрат на переозброєння з плану ReArm Europe. Заради цього Єврокомісія дозволить країнам-членам збільшити граничний розмір бюджетного дефіциту, включивши до наявних обмежень лише 1,5% ВВП видатків на оборону і вивівши з-під них усі інші оборонні витрати.

Фінансуючи додатковий дефіцит за рахунок ринкових інструментів, країни збільшуватимуть свій борг на національному рівні, однак це створить додаткові ризики для тих країн, що вже мають значний борг, зазначають експерти Bruegel [16]. У цьому випадку криза безпеки, спричинена війною в Україні, може перерости у фінансову кризу для країн з нестабільним фінансовим становищем, пишуть вони, що стане проблемою для Євросоюзу в цілому.

Нарешті, країни з сильним військовим потенціалом і - відповідно - сильною оборонною промисловістю найбільшою мірою будуть зацікавлені в тому, щоб переносити значну частину зусиль зі зміцнення обороноздатності на національний рівень. Це дасть їм змогу компенсувати якоюсь мірою збільшені витрати на оборону за рахунок завантаження потужностей і позитивного ефекту від цього для економіки. Водночас слабкі країни зможуть зробити лише незначний внесок у фінансування колективних закупівель.

Читайте також: ООН - структура, побудована за принципом організованого лицемірства [17]

Дилема імпорту

Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн [18], презентуючи доповідь "Європейська готовність", закликала країни ЄС купувати більше європейських озброєнь для "зміцнення європейської оборонно-технологічної і промислової бази". На розвитку європейського промислового потенціалу, який має підстьобнути європейську промисловість і економіку загалом, наголошують і інші європейські лідери, зокрема президент Франції Макрон.

Залежність країн ЄС від оборонного імпорту дійсно висока. Як зазначав у своїй доповіді Драгі, з €75 млрд, спрямованих державами-членами на оборону з червня 2022 по червень 2023 року, майже 80% витрачено на імпорт озброєнь: 63% - на замовлення в США і ще 15% - в інших країнах, які не входять до ЄС. За такої структури витрат Європа завжди залишатиметься залежною від США в оборонному і політичному сенсі.

Розвиток європейської оборонної промисловості - важлива мета. Однак ЄС стикається тут із третьою дилемою своєї стратегії переозброєння. Якщо метою є швидке досягнення обороноздатності за умов можливого послаблення НАТО та розбіжності політичних цілей Європи і США (зокрема, в українському питанні), то на створення власної військово-промислової бази просто немає часу.

Після десятиліть недофінансування навіть значні обсяги інвестицій не дадуть змоги в короткі строки розв'язати проблему підвищення обороноздатності, зазначає директор Центру європейських цінностей з питань політики безпеки Якуб Янда [19]. Європі не вистачає промислового потенціалу, і розв'язання проблеми займе не менше трьох-семи років;

У такій перспективі першочерговим завданням стає заповнення прогалин в обороні за рахунок насамперед закупівель відповідних типів озброєнь на стороні (зокрема, це стосується і розв'язання завдання надання військової допомоги Україні в умовах імовірного припинення цієї допомоги з боку США → Re: Russia: Ціна моменту [20]).

Тим часом представлена стратегія переозброєння накладає обмеження на використання коштів на закупівлі озброєння за межами ЄС. Так, витрати в рамках інструменту SAFE можуть здійснюватися в країнах ЄС, а також у країнах, що входять до Європейської асоціації вільної торгівлі (Норвегія, Швейцарія, Ісландія та Ліхтенштейн), країнах-кандидатах до ЄС (включаючи Україну та Україну, а також Україну та Ліхтенштейн), країнах-кандидатах в ЄС, країнах-кандидатах в ЄС (включаючи Україну та Україну, а також Україну та Ліхтенштейн), країнах-кандидатах в ЄС, а також у країнах-кандидатах в ЄС;ЄС (включно з Україною і Туреччиною), а також у країнах, з якими у ЄС підписано партнерські угоди у сфері оборони і безпеки (до них відносяться Молдова, Південна Корея, Японія, Албанія і Північна Македонія).

Продукцію в рамках цієї схеми можна купувати тільки у компаній, "створених і тих, що мають штаб-квартири" в ЄС/ЄЕЗ/ЄАВТ і в Україні, а компоненти, що становлять не менше 65% вартості кінцевого продукту, повинні мати європейське походження.

Цікаво, що на рівні національних стратегій, стикаючись з реальними загрозами безпеці, деякі європейські країни обирають якраз шлях швидкого підвищення обороноздатності за рахунок імпорту, зокрема заміщаючи американські поставки.

Так, як альтернативу HIMARS Польща придбала 288 південнокорейських реактивних систем залпового вогню K239 Chunmoo [21], а Іспанія, Німеччина та Нідерланди - ізраїльські ракетні артилерійські системи PULS [22] з дальністю до 300 м/с і дальністю до 300 км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км/км;дальністю до 300 км, зазначає в коментарі для War on the Rocks [23] науковий співробітник Центру безпеки Вільного університету Брюсселя Лотьє Босвінкель.

Сеул сьогодні стає одним з ключових постачальників для Європи і в інших видах озброєнь, зазначає військовий експерт Себастьєн Роблен у коментарі для Breaking Defence [24]. Особливо для Варшави, яка відчуває себе практично прифронтовою державою. У грудні 2022 року до Польщі почала прибувати партія з 180 корейських танків Hyundai K2 Black Panther, ще 820 таких танків Польща відповідно до контракту має намір виробити всередині країни.

Танки K2 Польща віддала перевагу німецьким Leopard, оскільки темпи поставок корейських машин у 15 разів перевершують німецькі, а самі танки значно дешевші. Варшава також закупила 672 південнокорейські самохідні гаубиці K9 і 48 легких винищувачів FA-50 [25], а найближчим часом має намір побудувати великий центр технічного обслуговування і виробництва деталей для корейської техніки. Це стане додатковим аргументом на користь розширення обсягів поставок корейських озброєнь для країн Скандинавії, Східної Європи та Балтії.

Ще однією можливістю для швидкого підвищення обороноздатності ЄС є співпраця з Туреччиною (→ Re: Russia: Два підходи [26]) та Ізраїлем. Однак у всіх трьох випадках (включно з Кореєю) доведеться "доналаштовувати" правила закупівель і співпраці. Крім того, ключовим партнером у переозброєнні Європи та забезпеченні європейської безпеки, безумовно, є Велика Британія. "Європейська готовність" згадує це стратегічне партнерство в одному невеликому абзаці, але ніяк не конкретизує його механізми.

Нарешті, гостру проблему в політичному, військовому і технологічному сенсі становитиме для Європи різке скорочення закупівель військової техніки в США. Залежність від американських поставок має "глибоке коріння", говорить експерт Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI) Пітер Веземан [27].

Незабаром після Другої світової війни їм не було альтернативи, а потім європейські уряди розглядали витрати на дорогу американську зброю як компенсацію високих витрат США на оборону і їхніх зобов'язань щодо захисту Європи. За багатьма типами озброєнь і боєприпасів Європа не може подолати цю залежність, яка складалася десятиліттями, погоджується Босвінкель. До того ж процедура купівлі американських озброєнь багато в чому набагато передбачуваніша, ніж європейських.

У лютому Міністерство оборони Нідерландів оголосило про плани закупити американські ракети Tomahawk морського базування [28], надавши перевагу їхнім європейським альтернативам (французькій Missile de Croisière Naval і британій Missile de Croisière Naval), а також їх європейським альтернативам (French Missile de Croisière Naval і Британська Missile de Croisière Naval);Croisière Naval і британо-французькій FC/ASW), оскільки не було впевнене в їхній дальності, сумісності з іншими видами озброєнь і виконанні заявлених термінів розробки.

Обмеження на імпорт відповідають довгостроковій меті створення потужного європейського оборонного потенціалу, але суперечать короткостроковій меті набуття політичної суб'єктності та компенсації ослаблення американських гарантій в умовах різкого підвищення рівня небезпеки. Регуляторні обмеження на імпорт озброєнь також неминуче обернуться і вже обертаються зниженням конкурентоспроможності європейської військової продукції.

Загалом же опубліковані в березні документи щодо стратегії переозброєння Європи можна розглядати лише як перший крок на цьому шляху, фокусуючись при цьому на її потенційно конфліктних, суперечливих і невирішених питаннях і положеннях. Ба більше, попередній аналіз стратегії вказує на, можливо, центральну її проблему: розв'язання багатьох питань, що постали перед європейськими країнами та урядами, у принципі виходить за межі нинішнього мандата Єврокомісії та вимагає делегування додаткових повноважень, які раніше були делеговані лише в рамках колективного договору НАТО.

—

Джерело:  RE:RUSSIA [2]

Читайте також: 

• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [29]
• Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [30]
• Чому західні озброєння доходять до України так довго і як вони змінять війну [31]
• Справжні скрєпи Росії - це насрати повсюди [32]
• Війна Росії проти України ознаменувала кінець епохи обмежених війн і продовжує поширювати свій руйнівний потенціал [29]
• Про плани російських загарбників на найближчі два роки [33]
• Що по версії західних аналітиків треба зробити Україні та Заходу щоб успішно протистояти рашистам у 2025 році [34]
• Про мирний план Путіна та страхи Заходу [35]
• Війна Путіна й розуміння військової економіки РФ [36]
• Примус до агресії. Чому РФ зацікавлена в зростанні світового насильства [37]