1 червня в Польщі відбудеться другий тур президентських виборів. За підсумками першого за пост глави держави боротимуться кандидат від правлячої ліберальної "Громадянської коаліції" Рафал Тшасковський і безпартійний Кароль Навроцький, ставленик правопопулістської партії "Право і справедливість".

У першому турі справжньою сенсацією кампанії став успіх людей із репутацією політичних ультрас: один із них повторює кремлівські наративи, а інший - взірець діяльного антисеміта і борця з абортами, який не опинився на лаві підсудних за свої витівки виключно завдяки мандату депутата Сейму.

До другого туру вони не пройшли, але, можливо, саме їхній електорат визначить переможця, оскільки Тшасковський випередив Навроцького в першому турі менш ніж на 1%. Чим би не закінчилися вибори, очевидно, що Польщу накрила та сама хвиля правоконсервативного популізму, що раніше пройшлася всією Західною Європою.

Війна в Україні перетворила Польщу на одну з ключових точок на карті європейської політики. Країна, яка прийняла мільйони біженців, стала одночасно і найважливішим логістичним вузлом для майже всієї допомоги, що надходить до країни, яка воює з Росією, і одним з архітекторів та ідеологів санкцій проти Кремля.

Не дивно, що вся Європа 2023 року з цікавістю стежила за польськими парламентськими виборами, які розвернули внутрішню політику на 180 градусів. Після восьмирічного періоду безроздільної влади правопопулістів із партії "Право і справедливість" (і прем'єр Матеуш Моравецький, і президент Анджей Дуда йшли від ПіС) до влади прийшла широка коаліція лібералів ("Громадянська коаліція" на чолі з Дональдом Туском), консервативних центристів ("Третій шлях" Шимона Головні) і лівих ("Ліві" і "Разом").

Читайте також: Президентські вибори проходять у Польщі: голосують на дільницях та поштою [2]

Це об'єднання, що назвало себе "Коаліцією 15 жовтня", знадобилося Дональду Туску, колишньому голові Єврокомісії, щоб втретє сісти в крісло прем'єра. З 2015 по 2023 рік у консерваторів була повна влада: пост прем'єра обіймав ставленик ПіС Матеуш Моравецький, президента - представник того ж табору Анджей Дуда.

Реванш усе-таки стався - багато в чому через звинувачення "Права і справедливості" в нечуваній інституційній корупції та хабарництві. Порахувати гучні скандали, героями якої стали міністри та керівники від націонал-популістів, не вистачить пальців на обох руках.

Міграційне відомство при уряді, який виступав проти міграції, звинувачували [3] в нелегальній торгівлі візами. Генпрокурора Збігнєва Жебро, главу антикорупційної поліції Маріуша Камінського та його заступника Мачея Вонсика - у використанні спецслужб [4] у політичних цілях, у стеженні за опонентами, а потім і в розтраті коштів [5] Фонду справедливості, призначеного для жертв злочинів. Міністра оборони - в зв'язках з Росією [6] і протидії НАТО [7]. І це далеко не повний список.

Польща - парламентська республіка, найвпливовіша особа в країні - прем'єр-міністр, тож існує не цілком обґрунтована думка, начебто посада президента - абсолютно "церемоніальна" і що людина на цій посаді сильно обмежена у владі. Проте президент Польщі має великий вплив на зовнішню політику. "Хоча б тим, що затверджує - або не затверджує - послів у певних країнах, приймає перших осіб інших держав, здійснює візити сам, - каже політолог Лукаш Ящина, у минулому прес-секретар МЗС країни. - Тож питання про те, хто саме стане цією людиною, найважливіше для зовнішньої політики Польщі".

Во внутренней политике влияние президента также достаточно велико. Президент Анджей Дуда, с 2023 года по настоящий момент оставшийся единственным представителем власти партии «Право и справедливость», своей властью миловал [8] арестованных за коррупцию бывших силовиков (и даже укрывал [9] их в своем дворце), но самое главное — накладывал вето [10] почти на все инициативы нового парламентского большинства и стоящего во его главе правительства премьера Туска. Он сделал вето мощным оружием, деморализовавшим законотворцев и борцов с коррупцией из «Коалиции 15 октября».

Зачем предлагать законопроекты, если президент все равно их заветирует? Поэтому и для ПиС, и для выстроившейся против нее коалиции президентские выборы — это принципиальный вопрос. «Коалиции 15 октября» победа во втором туре их кандидата Тшасковского наконец развяжет руки для принципиальных реформ. «Праву и справедливости» кандидат Навроцкий поможет сохранить нынешнее положение — когда парламентское большинство сильно сковано в своих движениях президентом, поскольку для того, чтобы преодолеть его вето, у правящей коалиции не хватает голосов в Сейме.

Действуя вместе в парламенте, «октябрята» на президентские выборы решили идти по раздельности. Напомним: правые либералы из «ГК» выставили мэра Варшавы Рафала Тшасковского, ПиС — директора Института Национальной памяти Кароля Навроцкого.

Левые не смогли договориться о едином кандидате не только с Туском, но и между собой и выставили тройку: молодую вице-председателя верхней палаты польского парламента Магдалену Бейат («Левые»), депутата Сейма Адриана Зандберга (отколовшаяся от «Левых» партия «Вместе»), а также возрастную Йоанну Сенишин, во времена Польской народной республики успевшую побывать [11] одновременно членом Объединенной Рабочей партии, то есть местных коммунистов, и «Солидарности», то есть диссидентов.

Читайте також: Польська опозиція подала скаргу до Верховного суду щодо виборів президента [12]

Рафал Тшасковскй

Andrzej Iwanczuk / NurPhoto / Getty Images

Центристы из движения «Третий путь» и Народной партии делегировали на выборы спикера Сейма Шимона Холовню. В третьей шеренге оказались причудливые кандидаты-самовыдвиженцы, не имеющие никакой поддержки в Сейме: журналист Мачей Мачак, видеоблогер Кшиштоф Становский, представитель местного самоуправления Марек Вох, экономист Артур Бартошевич и предприниматель Мартин Якубяк.

Мачак дважды за время предвыборной кампании выражал [13] сочувствие Владимиру Путину в связи с «количеством хейта», которое на него выливается из-за войны в Украине. Якубяк высказывается за ограничение [14] помощи Украине и восстановление призыва [15] в армию. Самым радикальным персонажем в этом списке стал праворадикальный монархист и принципиальный антисемит Гжегож Браун. Вместе с еще одним правопопулистом Славомиром Ментценом они добились, пожалуй, наибольшего успеха и сумели даже отчасти навязать свою повестку «институциональным» кандидатам.

Фрик большой и фрик маленький

«Это гражданский арест! Это гражданский арест! Прошу не убегать!» — повторял крупный пожилой мужчина в дорогих очках с аккуратно подстриженной бородой. Он преследовал [16] по коридору больницы в городке Олешница врача-акушерку, за несколько дней до описываемых событий сделавшую аборт женщине на позднем сроке беременности в связи с опасностью родов для здоровья матери.

В итоге доктору удалось скрыться в кабинете, где преследователь ее запер. Ему сложно было помешать, вызванная на место полиция его не задержала — безо всяких удостоверений было ясно, что «гражданский арест» проводил не кто иной, как депутат Сейма Гжегож Браун.

Статусом депутата він користується досить своєрідно: кілька років тому в будівлі Сейму він, тоді депутат Сейму, загасив [17] за допомогою вогнегасника Ханукію, яку встановила в дні свята в будівлі в нижній палаті парламенту єврейська громада Польщі. До речі, не вперше йому битися і з діячами охорони здоров'я: 2022 року він напав [18] на главу Кардіологічного центру Лукаша Шумановського, звинувативши того в "санітарній сегрегації", і побився з ним, знову повторюючи слова про "цивільний арешт".

12 грудня 2023 року Гжегож Браун загасив ханукальні свічки в Сеймі за допомогою вогнегасника

Переконання цього польського варіанта унтера Пришибєєва з однойменного оповідання Чехова стають зрозумілими з описаного вище: він антиваксер [19], антисеміт, пролайфер [20]. І монархіст - виборче об'єднання, яке він очолює, називається "Конфедерація прихильників польської корони" [21]. Під час своєї кампанії Браун багато уваги приділяв українському питанню, вимагаючи відмовитися від допомоги Києву і біженцям зі східних областей країни, що воює.

Такі фріки - щоправда, не завжди настільки екстравагантні і важкі на руку - є сьогодні в будь-якій країні ЄС. Проблема в тому, що на минулих виборах у Польщі він прийшов четвертим [22], набравши 6,34%. Це не та цифра, від якої будь-хто з кандидатів може відмахнутися або відмовитися, у зв'язку з чим обом кандидатам доводиться болісно обирати, яку з тез підтримати без наслідків для своєї репутації, зокрема і в політичному полі Євросоюзу.

Однак справжнє мінне поле для основних кандидатів приготував Славомір Ментцен - тріумфатор серед аутсайдерів першого туру польських виборів. Ця молода на вигляд людина з непроникним поглядом і стрижкою футбольного вболівальника прийшла [22] третьою з вражаючим результатом - 14,8%. А серед молоді, якщо вірити сукупним даним екзит-полів, і зовсім посів перше місце [23].

Славомір Ментцен

Александра Кула / DD Bełchatów / Forum

Ментцен — лидер еще одной «Конфедерации» [24]: партия со сходным с монархистами названием объединяет правых националистов с правыми же либертарианцами. В своей предвыборной программе он объединил эти два принципа. Он изложил ее весьма доходчиво еще в 2019 годк: «Мы не хотим абортов, евреев, налогов, геев и Евросоюза» [25]. Как и его старший коллега Браун, он выступает [26] против помощи Украине и украинцам (в том числе оказавшимся в Польше), членства Украины в НАТО [27], а также за снижение роли государства в жизни общества. Именно этот человек в итоге превратился в политика, от которого, весьма вероятно, зависит исход второго тура выборов.

Ментцен становить велику проблему для правлячого об'єднання лібералів, центристів і лівих. По-перше, зрозуміло, що за своєю риторикою і програмою він ближчий до націонал-популістів із "Права і справедливості", ніж до лібералів і лівих, і тому їхньому кандидату, якщо він хоче роздобути електорат цього радикала, треба буде піти на екстравагантні (і, можливо, токсичні) кроки. Крім того, цей електорат і є другою проблемою: як показали соцопитування, виборці Ментцена - здебільшого молоді люди від 18 до 29 років. У цій віковій групі за нього проголосувало [23] 36,8% виборців. Тобто ті самі, за рахунок мобілізації яких "Громадянська коаліція" раніше завжди перемагала на виборах "Право і справедливість". Або програвала - якщо молодий електорат вирішував залишатися вдома.

Читайте також: TikTok як зброя гібридної війни: російські спецслужби атакують Польщу через соцмережі, розпалюючи ворожнечу між поляками та українцями [28]

Не дивно, що після підбиття підсумків першого туру Ментцен буквально увімкнув прямий шантаж: вимагав [29] від обох кандидатів, які потрапили до другого туру, прийняти запрошення на інтерв'ю з ним на його YouTube-каналі і прямо в ефірі підписати "декларацію Ментцена" [30]. Згідно з нею, майбутній президент має пообіцяти не затверджувати законодавчі документи, що обмежують конституційні права громадян, їхній доступ до зброї, передбачають передачу будь-яких повноважень Польщі ЄС, заходи з підтримки національної валюти - злотого, а також накласти вето на будь-яке рішення про відправлення польських військ до України і будь-яке рішення про підвищення будь-яких податків.

"Підписувати нічого не буду, але поговоримо чесно", - відповів на запрошення Рафал Тшасковський, який є не тільки кандидатом у президенти, а й чинним мером Варшави, тож у політиці аж ніяк не новачок і вміє вибиратися зі складних ситуацій. Для його виборців навіть зустріч із Ментценом за пивом - уже скандал. Але вибирати не довелося.

Утім, тут ближчий Ментцену за духом Навроцький його обійшов і поставив свій автограф [31] під документом 22 травня. На цій розмові Навроцький виявився більш "ментценоватим", ніж сам Ментцен, і більш "конфедеративним", ніж сама "Конфедерація", поділилася своєю думкою оглядачка видання Krytyka polityczna Катажина Пшиборська, в ефірі каналу TVN, що в ефірі каналу TVN назвала [32] саме інтерв'ю "вазеліновим". У різких виразах критикував інтерв'ю й опонент Навроцького, лівак із партії "Разом" Адріан Зандберг, до речі, другий номер на цих виборах за вподобаннями у молоді.

"Я побачив, як Кароль Навроцький просто плазував перед Славоміром Ментценом, відповідаючи "так" ще до того, як поставили запитання, підписуючи абсолютно все, незалежно від того, наскільки це суперечило б тому, що його політичний табір робив протягом багатьох років", - сказав [33] Зандберг в ефірі каналу Polsat News.

У політолога Лукаша Ящини, який працював прес-секретарем польського МЗС у період, коли уряд контролювала партія "Право і справедливість", що підтримує Навроцького на цих виборах, залишилися інші відчуття. "Чесно кажучи, ця бесіда не справила на мене особливого враження - вона була дуже делікатною і позбавленою конфлікту. Обидва кандидати були дуже обережними і прагнули не нашкодити собі та один одному. Можливо, причина цього в тому, що, згідно з опитуваннями, близько 70% виборців Ментцена і так збираються голосувати за Навроцького", - повідомив він The Insider.

Тшасковський також побував у студії у Ментцена, тримався вельми розслаблено [34] і з восьми пунктів погодився з чотирма: не допускати посилення правил володіння зброєю і обігу готівки, не запроваджувати нові податки і не посилати польських військових в Україну. Однак підтримувати вступ України до НАТО і ЄС пообіцяв неодмінно.

"Я хочу, щоб Путін обламав собі зуби в Україні, а не в Польщі, - заявив [35] Тшасковський. - Він розуміє тільки мову сили, і без гарантій безпеки, особливо з боку США, ніякого миру не буде". Підписувати що-небудь ліберальний кандидат відмовився, заявивши, що 600 тисяч глядачів каналу Ментцена і так свідки його слів.

Квартирний шахрай чи президент?

Беззастережне підписання Навроцьким цієї декларації невипадкове. Кароль Навроцький, будучи директором Інституту національної пам'яті, називає себе безпартійним кандидатом, хоча всім відомо, що він є ставлеником "Права і справедливості". ПіС після провалу 2023 року довго зволікала з оголошенням кандидата і вирішила не виставляти на вибори свого голови - немолодого Ярослава Качинського, який намозолив очі виборцю.

Кароль Навроцький

Томаш Кубяк / ArtService / Forum

Натомість боротися за посаду президента було запропоновано більш молодому директору Інституту національної пам'яті - ключової польської інституції, яка не тільки виконує функцію держархіву, а й представляє кандидатів для люстрації, якій у Польщі піддаються співробітники органів влади і служб безпеки, що працювали за комуністичного режиму. Як і глави багатьох інших інституцій, він був призначений за влади ПіС.

Як уже писав [36] The Insider, на кабінетного вченого і архівного хробака цей кандидат схожий мало: він дуже любить призначати тележурналістам інтерв'ю в спортзалі, який явно відвідує частіше, ніж бібліотеку. У молоді роки Навроцький, уродженець і мешканець Гданська, працював викидайлом у клубі та водив дружбу з тамтешніми кримінальними авторитетами - зокрема, з таким собі володарем прізвиська [37] Великий Бу. Зараз спілкування з ним ускладнене тим, що Бу проживає в Дубаї, де переховується від польського правосуддя, яке розшукує його за викрадення людини [38]. Однак не так давно мережу облетіла їхня з Навроцьким спільна фотографія [38].

Це, щоправда, не єдиний його гріх - перед виборами випливла на світ інформація [39], що в 2010 році Навроцький уклав договір довічної ренти на квартиру з якимось Єжи С., який перебував у складній життєвій ситуації, оформлений [39] як кредит під 20% під заставу квартири. За договором, він мав фінансово забезпечувати літню людину і одноразово переказати йому 120 тисяч злотих. Однак, за твердженням низки журналістів, далі історія цих грошей стає дуже заплутаною [40].

Єжи С. наразі перебуває в притулку, квартира вже нібито продана [41] Навроцьким новому власнику. Політичні опоненти Навроцького розкрутили цей скандал на повну: у рамках президентських дебатів Рафал Тшасковський вручив [42] своєму супротивникові конверт із номером рахунку Єжи С., на який належало перерахувати гроші.

До виборів у нього не було жодного політичного досвіду - на відміну від його опонента Тшасковського, мера Варшави й улюбленця її жителів, другої особи в партії "Громадянська коаліція".

Схожий на американського яппі Тшасковський, здається, будує свій образ і свою програму на контрасті з політичними фріками з першого туру. Він ніколи не нападає на ПіС безпосередньо, натомість проповідуючи єдність нації перед обличчям викликів, що стоять перед нею (на відміну, до речі, від своєї партії, яка затіяла війну з панівною раніше "Право і справедливість" не на життя, а на смерть - із залученням спецслужб, прокуратури й антикорупційної поліції). Зате не шкодує опонента: епізод із передачею рахунку в прямому ефірі був сильною, але не єдиною атакою на Навроцького. Після інтерв'ю на каналі у Ментцена мер Варшави назвав опонента "хамелеоном [43], який йде у владу, щоб знову розділити нас".

Передвиборча програма Тшасковського у своїй позитивній частині сконцентрована на "економічному патріотизмі" - полегшення бюрократії для малого і середнього бізнесу, підтримка військової промисловості, розвиток регіонів. Щоправда, є там і кілька пунктів із порядку денного правих: наприклад, Тшасковський пропонує не виплачувати допомогу українським біженцям, які не працюють, що поставить під загрозу матерів-біженців із малолітніми дітьми.

Є й пункт про мігрантів, приплив яких у країну, на думку кандидата, має бути обмежений. Тут "Громадянська коаліція" виявилася правішою за своїх екстравагантно-правових колег: прийшовши до влади, уряд Туска негайно згорнув [44] програму Poland Business Harbor, завдяки якій за невеликі гроші можна було отримати візи в Польщу і претендувати на посвідку на проживання.

Читайте також: Могутній потік брехні: російська пропаганда все більше виглядає для Заходу екзистенційною проблемою, яку він поки не здатний ефективно вирішити [45]

Ба більше, було розпочато розслідування щодо 27 дипломатів [46], які здійснювали торгівлю візами (за різними оцінками, за їхніми візами до Польщі приїхали сотні тисяч мігрантів, зокрема з Близького Сходу і з Азії) нібито з відома польського МЗС. Так, кандидат ПіС пропонує "дамбу" [47] (тобто гарантію свого вето) для підвищення податків для поляків, пріоритетний доступ поляків до соціальної допомоги, зниження ПДВ до 22%, нульове оподаткування для родин із двома і більше дітьми. Звісно, без чітких пояснень, де взяти на це гроші.

Є кілька резонансних пунктів, які відрізняють [48] Тшасковського і є мішенню для консервативних опонентів: визнання одностатевих шлюбів, пом'якшення законодавства про аборти аж до повної їхньої легалізації, політика рівності статей і особлива увага дотриманню прав жінок, у зовнішній політиці - підтримка членства України в НАТО.

Його опонент Навроцький має намір, навпаки, посилити навіть наявне законодавство у сфері переривання вагітності, а будь-яких представників ЛГБТ+ спільноти просто не визнає як суб'єктів суспільної політики. Так, кандидат від "Права і справедливості" вимагає законодавчо заборонити одностатевим парам всиновлювати дітей - начебто зараз у них у Польщі є таке право, а також скасувати "уроки рівності" у школах, запроваджені за нинішньої ліберальної влади (цей пункт у його програмі має назву "Немає ідеології в школах").

Притому що у Тшасковського після першого туру виявився найвищий відсоток підтримки, йому в рамках передвиборчої кампанії скоріше доводиться відповідати на виклики за порядком денним, який ставлять маргінально праві: обмеження міграції, скорочення допомоги Україні, гарантії неучасті польських військ у війні Росії та України. Він боїться гостро їх критикувати - з урахуванням мінімального розриву з противником. Не хоче ризикувати цілими групами населення, яких йому, можливо, вдасться залучити на свій бік у другому турі. Адже є помітна частина правого електорату, яка може проголосувати за Тшасковського через невдоволення "Правом і справедливістю".

"Як показують опитування, приблизно чверть виборців Ментцена, тобто приблизно 3,7% від загальної кількості виборців, можуть проголосувати за Тшасковського у другому турі, - розповідає The Insider Лукаш Ящина. - Це ті, хто відмовляє у своїй підтримці "Праву і справедливості" після пандемії [і тих заходів, які були або не були тоді вжиті]".

Обидва кандидати мають свої складні стосунки з партіями, які їх висунули або підтримали. Прем'єр і перша особа держави, лідер "Громадянської платформи" Дональд Туск упродовж майже всієї кампанії свого заступника Тшасковського мовчав і не втручався, однак після оголошення результатів першого туру різко обрушився на попередню владу та її фракцію в Сеймі: "Ваш принцип - жодних принципів! Тільки гроші, тільки злоті у вас в очах. Ви розпродасте Польщу! Будете сидіти [у в'язниці]!"

Водночас Ярослав Качинський останнім часом нерідко дистанціюється від свого кандидата. "Навроцький - громадянський кандидат [49]. Він не кандидат ПіС, він кандидат, підтриманий ПіС", - заявив він на одній із передвиборчих зустрічей із виборцями своєї партії. А в одному - втім, вельми важливому питанні, а саме у відносинах зі США - Качинський навіть визнав [50], що у заступника голови "Громадянської коаліції" є перевага у вигляді налагоджених контактів із президентом Трампом (щоправда, 1 травня Навроцький сам відправився у Вашингтон і вдостоївся [51] аудієнції в американського президента).

Голова "Права і справедливості" розуміє, що йому довелося підтримати кандидата, який ставить під сумнів багато чого з того, що робив і пропонував уряд ПіС, - як, наприклад, допомогу Україні та намір надати значну допомогу східному сусідові в разі екзистенціальної загрози і загрози виходу противника на кордони Польщі.

Качинський боїться не звинувачень у безпринципності, а перетворення нікому не відомого кандидата на некеровану політичну фігуру, що піде своїм, відмінним від ПіС курсом, і забере в партії виборців. Однак саме задоволення цих вимог радикально правої, маргінальної частини суспільства може допомогти Навроцькому здобути їхні голоси і завдати Тшасковському електоральної поразки.

Друзі по центру і зліва

У Тшасковського і його "Громадянської коаліції" є невеликий козир у кишені - це його партнери по парламентській коаліції, з якими вони вирішили розмежуватися в першому турі і йти на вибори поодинці. Це насамперед помірковані консерватори з "Третього шляху" - їхній лідер, спікер Сейму, видатний оратор Шимон Холовня, набрав 6,6% голосів, що виявилося вищим за ту цифру, яку йому давали соцопитування. Він уже висловив підтримку Тшасковському.

Підтримати колегу-ліберала вирішила [52] і Магдалена Бейат - молода лідерка лівих, віце-голова Сенату, яка отримала на виборах 4,23%. Ліві підтримують "європейський" порядок денний "ЦК" - лібералізацію законодавства про аборти, гендерну рівність і увагу до прав жінок, додаючи до нього ліві постулати: збільшення соціальних виплат на охорону здоров'я, державну програму будівництва квартир тощо. Бейат уже закликала своїх виборців голосувати за Тшасковського.

А ось її колега (і внутрішній опонент на лівому фронті) лівак Адріан Зандберг, який набрав більше голосів - 4,86%, - не поспішав із таким закликом. Подібно до Ментцена, перш ніж підтримати, він зажадав публічної розмови з мером Варшави, тільки без прямого ефіру. У підсумку він вирішив відмовити [53] в підтримці всім кандидатам.

Адріан Зандберг

PAP/Tomasz Gzell

"Фріком, щоправда, Зандберга назвати не можна, - вважає Лукаш Ящина. - Це дуже стабільний політик: він вимовляє ті самі слова, що й десять років тому, сповідує ті самі погляди і стабільно домагається приблизно одного й того самого результату".

Зандберга з Ментценом споріднює не тільки статус "вирішального" кандидата, у них приблизно одна й та сама вікова електоральна база - молодь. Як показало опитування [54]служби Ipsos, за Зандберга проголосували 18% виборців у групі від 18 до 29 років. Для політика, який відколовся від магістральної, нехай і лівої, партії, це великий успіх - принаймні, серед лівих саме він став лідером (щоправда, з мінімальним відставанням від нього Бейат - 4,86% проти її 4,23%).

В уряді вже заговорили [55] про запрошення Зандберга - наприклад, на посаду віцепрем'єра або міністра спеціально створюваного міністерства житлової політики. Прямо зараз Тшасковському для перемоги у другому турі потрібні голоси виборців усіх трьох кандидатів - точніше, усіх лівих виборців. Тому що голоси прихильників Ментцена і Брауна, вочевидь, перейдуть до більш ідейно близького до Кароля Навроцького.

Тож, якщо дивитися на підсумки першого туру, електорального капіталу наразі у правих у Польщі більше. Але багато що залежить і від явки. Чим вона вища, тим вищі шанси лібералів. Проте політолог Ящина вважає, що напередодні другого туру виборів фаворитом перегонів є Кароль Навроцький, який "впорався з більшою кількістю викликів, ніж його опонент, і зайняв місце лідера, яке до другого туру займав Рафал Тшасковський".

"Альтернатива" для поляків

Загалом, незалежно від реального результату другого туру виборів, можна сказати, що Європа недовго дивувалася тому "протиходу", яким пішла Польща, яка обрала 2023 року лібералів і лівих на тлі успіхів правих у Франції, Німеччині, Угорщині, Словаччині, Нідерландах і низці інших країн Європи. "Правий поворот", здається, наздогнав і поляків.

"Мені здається, це той самий механізм, який діє по всій Європі. Польща не відрізняється від інших європейських країн, вона в цьому не унікальна", - каже політолог, оглядач Гжегож Шлюбовський. На його думку, і про ліберальний поворот у 2023 році замість правого говорити не можна. "Я не вважаю ці вибори були якимось величезним успіхом "Громадянської платформи", коаліція - не "окупація". Усе було на межі, на волосині", - розповів він The Insider, підкресливши, що після парламентських виборів Туску довелося зібрати навколо себе всі можливі політичні сили, щоб протистояти ПіС.

Висунувши і підтримавши нікому не відомого Навроцького, ПіС вгадав запит виборця на нові обличчя. Це показує успіх Ментцена, хороші цифри відвертого політичного фріка Брауна і відносно непогані цифри "несистемного" Зандберга.

Шлюбовський зазначає, що при цьому можна говорити про успіх саме правих, які в нинішній політичній конфігурації займають місце партій протесту. "Головна проблема, за яку голосують люди, що підтримують нових правих, на відміну від традиційних правих, це проблема міграції, - розповідає політолог. - Справа не в обличчях, а в новому підході до цього питання. Мейнстримні партії [як ліберальні, так і націоналістичні] досягли консенсусу, їхні позиції перестали відрізнятися одна від одної в цьому питанні. Тому люди голосують за щось нове, за щось зовсім інше".

"Чи хороше це рішення - це зовсім інша тема, - міркує Шлюбовскі, - тому що легко критикувати або висувати вимоги, коли не ти при владі і не ти ухвалюєш рішення. Приймати рішення набагато складніше, ніж критикувати або вказувати на проблеми".

Яким чином новим партіям вдалося домогтися ефективності у своєму просуванні до виборця? Політолог вказує на роль соцмереж у цьому. На його думку, традиційні ЗМІ сьогодні набагато менш важливі, тоді як у соціальних мережах політики можуть безпосередньо спілкуватися зі своїми виборцями.

"Ментцен просто запрошує суперників у свою студію, а потім усі цитують і перепощують його YouTube-канал, а не навпаки, - каже політолог. - На мій погляд, усі вони, і Браун, і Зандберг, і Ментцен, домоглися свого саме завдяки соціальним мережам". За його словами, соцмережі допомогли показати хорошу динаміку саме тим кандидатам, у кого високий відсоток прихильників серед молоді.

За даними статистики [56], у Facebook у Польщі майже 30 млн користувачів при загальній чисельності населення близько 38,5 млн. Серед молоді охоплення соціальних медіа зараз практично стовідсоткове - хоча б однією соціальною мережею молоді поляки обов'язково користуються.

Сьогодні ці троє диктують свій порядок денний переможцям. Але завтра переможцями можуть виявитися вони самі. І не виключено, що тоді й сам ПіС згадуватиметься його нинішнім супротивникам м'яким і зручним спаринг-партнером: врешті-решт, прийняти у 2022 році п'ять мільйонів біженців, організувати логістику військової допомоги Україні та привести армію в стан підвищеної готовності довелося саме уряду та президенту від "Права і справедливості". А тепер до влади йдуть уже зовсім нові люди, які замість допомоги пропонують українцям якщо не забиратися геть, то жити в Польщі без жодних преференцій, а їхню країну, що обороняється, - залишити без допомоги і навіть без обіцянки її.

—

Олександр Мальчевський [57], опубліковано у виданні The Insider [58]

Читайте також: 

• Російська пропаганда в Іспанії: дика дичина [59]
• Як Путін через мережу «Русскіх домов» продовжує ґвалтувати Європу [60]
•  «Российское телевидение — это самое настоящее биологическое оружие» [61]
•  “Медиаклубы” спецслужб РФ в информационной войне против соседних стран [62]
• Як Путін краде промови в нацистських військових злочинців [63]
• Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело [64]
• Западные компании которые намерены до последнего финансировать армию российских захватчиков [65]