Спілка стрільців Литви (Lietuvos šaulių sąjunga – LŠS) має довгу і славетну історію, зокрема пов'язану з Україною. Можна сказати, що це наш давній союзник, партнер. Після 2014 року контакти пожвавилися, після 24 лютого стали ще тіснішими.

Журналісти агентства УКРІНФОРМ [2]поговорили з головою LŠS полковником Дапкусом після Конференції національної безпеки Литви, що відбулася в Каунасі, «Універсальність державної оборони», співорганізатором якої стала Спілка стрільців.

КОНЦЕПЦІЯ «ТОТАЛЬНОЇ ОБОРОНИ» – БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ВПЛИВ УКРАЇНСЬКОГО ДОСВІДУ

- У назвах панелей конференції було, і в обговореннях також багато говорили, про «тотальну оборону» країни. Як ви розумієте це визначення?

- Насамперед наголошу, що така постановка питання – безпосередній вплив українського досвіду. Оборонятися, захищатися мають усі, а не лише збройні сили. Ми це й раніше розуміли, але свіжий досвід, поточні уроки української боротьби з агресором для нас є вкрай важливими. Тому ми запросили для участі у нашій конференції кількох українських експертів, які узагальнили та проаналізували здобутий ними досвід, поділилися ним, пояснили всі тонкощі процесу залучення суспільства до оборони.

Читайте також: Вольные стрелки: как надо строить Силы Самообороны [3]

- Перш ніж стати керівником LŠS, ви кілька років служили у Балтійському оборонному коледжі (Baltic Defence College – BALTDEFCOL), де вели курси для старших командирів. Що можете сказати про цей навчальний заклад?

- Почну трохи здалеку. У нас, трьох країн Балтії, було кілька спільних проєктів, пов'язаних з обороною. Створення BALTDEFCOL – один із найуспішніших. Він фінансується нашими трьома країнами, у ньому навчають як офіцерів, так і цивільних осіб, пов'язаних з обороною (урядових чиновників – ред.). Також ми запрошуємо на навчання наших союзників: як по НАТО, так і з інших країн, зокрема з України. Я був начальником двох курсів – генеральського та для полковників. Вплив цього проєкту на якість професійної військової освіти дуже великий. Розумієте, у Литві, Латвії, Естонії нам не потрібно багато старших офіцерів. Організувати окремі курси для них нашим країнам було б складно. А коли ми об'єднали ресурси, то легше організувати навчання, підібрати хороших учителів, лекторів, інструкторів. Тож ми дуже раді тому, що маємо такий навчальний заклад Baltic Defence College, який працює в естонському Тарту.

- Це важливо ще й тому, що в офіцерів із країн Балтії, які проходили навчання за одними програмами, в одному коледжі, має бути гарне порозуміння. Вам не потрібне окреме злагодження.

- Це точно. Наші навчальні підходи, «як що робити», засновані на натівських стандартах, регулюються ними. Це полегшує порозуміння. Також зав'язуються персональні контакти. Я знаю багатьох офіцерів із Латвії та Естонії. Якщо криза почнеться і тут, буде набагато легше спілкуватися з ними.

ПАРТНЕРИ В БАЛТІЇ І ДОПОМОГА УКРАЇНІ

- Продовжуючи тему оборонної співпраці. Ваші сусіди мають такі добровольчі організації: Земессардзе («Варта Землі») – у Латвії, Кайтселійт («Спілка оборони») – в Естонії. Як ви співпрацюєте з ними, чи відбуваються навчання?

- Співпраця Спілки стрільців з ними на рівні дорослих – поки що лише у планах, розробляється… А ось у сфері виховання молоді - вона й зараз дуже активна. В нас усіх є кадети (11-18 років). Цей наш підрозділ називається Jaunieji šauliai («Молоді стрільці»). Ми регулярно розробляємо та затверджуємо плани співпраці на наступний рік. Саме кілька тижнів тому підписали такий протокол про співпрацю між Литвою, Латвією, Естонією, Польщею та Великою Британією. Британці мають дуже хороший історичний досвід. І ми послуговуємося їх напрацюваннями у розвитку руху кадетів. З британської сторони договір підписали Army Cadet Force (національна молодіжна організація, яка існує з 1859 року, – ред.). Загалом у нас у Литві є 50 таборів, у яких діти відпочивають, навчаються навичкам виживання, знайомляться з військовою справою. За літо через них проходять 5-6 тисяч хлопців та дівчат 11-18 років.

– А як ви співпрацюєте з українськими організаціями?

- Щодо дорослого рівня, то наша організація працює, збираючи допомогу українським Збройним Силам, іншим вашим організаціям. Для цього при LŠS створено спеціальну групу допомоги Україні. Ну і, звісно, співпрацюємо у вихованні молоді. Наприклад, наприкінці липня до нашого міжнародного табору приїжджали групи з двох українських кадетських шкіл – Київського військового ліцею імені Івана Богуна та Львівського ліцею імені Героїв Крут. Така співпраця, таке спілкування також дуже важливі.

- Крім Спілки стрільців, у Литві є Добровольчі сили охорони краю (Krašto apsaugos savanorių pajėgos – KASP). В українських реаліях це, напевно, співвідноситься як Територіальна оборона і Національна гвардія. Якою є організаційна різниця між ними у вашому випадку?

- Так, KASP – це рід збройних сил, невід'ємна їх частина з підпорядкуванням по військовій вертикалі. Наша організація – волонтерська, вона не є частиною збройних сил. У мирний час Спілка стрільців не підкоряється нашому головнокомандувачу. Безпосередньо не підкоряється, але з метою навчання, тренування, за спільних навчань – взаємодіє. Ми, повторюю, волонтерська організація. У нас є з'їзд представників, який є найвищим органом управління. Але зауважу, що це все лише до оголошення мобілізації. Нас справді можна порівняти з вашою Територіальною обороною.

Оскільки наша організація більш автономна, волонтерська, тож немає обмежень, які існують в армії: за віком, станом здоров'я, належністю до політичних партій. Членами Спілки стрільців можуть бути навіть політики та представники влади (11 березня до LŠS, зокрема, вступила прем'єр-міністр Інгріда Шимоніте, 16 серпня вона закінчила базовий курс підготовки, – авт.). У випадку з KASP це було б неможливо, оскільки вони є армійською організацією з відповідними обмеженнями. Ще хочу наголосити на нашій концепції «єдиної родини». Ми багато працюємо з молоддю, але у нас є й люди похилого віку. І ми всім даємо базові навички оборони.

В тему: Ядерная угроза России и безопасность стран Прибалтики [4]

У ЛИТВІ - ЗРОСТАННЯ ОХОЧНИХ ВОЛОДІТИ ЗБРОЄЮ І БАЗОВИМИ НАВИЧКАМИ НА ТЛІ ВІЙНИ росії В УКРАЇНІ

– Триває повномасштабна російська агресія в Україні. Зупиняти війну москва не збирається і продовжує робити загрозливі заяви з різних приводів. НАТО розширює присутність на східному фланзі. Як вам бачиться безпека Литви за цих умов?

- Давати оцінку на такому рівні – не в моїй компетенції. Я відповідаю за свою організацію. Але можу сказати як громадянин. Так, я з тривогою стежу за розвитком ситуації. І ми бачимо зростання нашої організації – тих, хто хоче отримати базові вміння та навички, володіти зброєю, виживати у різних ситуаціях, як надати першу допомогу собі та іншим, спинити кров тощо…

– До речі, 8 листопада Сейм Литви схвалив реорганізацію Спілки стрільців. Планується довести вашу чисельність із нинішніх 12-15 тисяч до 50. Чим ще важливий ухвалений закон?

- Метою є зміцнення LŠS як сполучної ланки армії та цивільного опору агресії; як суб'єкта цивільного, патріотичного та національного виховання; як помічника державних установ у складних ситуаціях. Сподіваюся, ця нова редакція старого закону дозволить нам швидше розвиватися, прийняти більше нових членів організації, швидше їх навчати. Наголошу, що згідно з новою редакцією ми маємо боротися не лише з військовими викликами, вторгненням, а й з іншими кризами. Наприклад, у разі природних лих чи кризи з нелегальною міграцією, що відбувається на кордоні з білоруссю.

- Чи можете сказати кілька слів про себе? У біографічній довідці про ваше призначення написано, що ви викладали в BALTDEFCOL, до того служили в Афганістані (2013-2014). А де ви здобули військову освіту?

- Я закінчив перші офіцерські курси у Литві 1992 року. Потім навчався багато де – в Америці, Німеччині, Естонії, Угорщині, це можна довго перелічувати.

– Тімоті Снайдер назвав Східну Європу «кривавими землями». Як ваша родина пережила світову війну, окупацію?

– У моїй родині були люди, які постраждали. Мати моєї дружини депортували до Сибіру. Родичі мого батька, брати, були політичними в'язнями. Сам він тоді ще був маленьким. Важко жили…

В тему: Войдут ли российские танки в страны Балтии? [5]

КОСТЯНТИН ОСТРОЗЬКИЙ, ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ І НАВЧАННЯ В ХАРКОВІ

- Литва та Україна кілька століть були у складі однієї держави. Що це для вас означає? Які у вас є контакти з Україною, знання про нашу країну, її діячів?

- Ми в Литві всіма силами підтримуємо українське прагнення свободи, підтримуємо ваш західний вибір, прагнення до наших спільних цінностей. Звичайно, коли заговорюєш на цю тему, одразу згадується такий діяч, як Константінас Острогішкіс, Костянтин Острозький. У Києво-Печерській Лаврі є пам'ятник йому. Ми мали акції, ми збирали гроші на нього.

Дуже приємно було б на нього подивитися. (Пам'ятник Костянтину Острозькому в Лаврі було відновлено [6] до 24 серпня 2021 року, тоді ж його оглянув президент Гітанас Науседа, – ред.). Знаємо деяких ваших всесвітньо відомих учених, художників, спортсменів. А якщо бути ближчими до сьогодення, – ми тут, у Литві, раділи перемогам українців на Євробаченні – Руслана, Джамала, Kalush Orchestra.

- На будівлі Штабу LŠS, де ми зараз розмовляємо, висить меморіальна дошка Євгену Коновальцю. Що ви знаєте про цю людину?

- У нас є люди, які знають про це краще за мене, збирають історичні факти. Можете поговорити зі Стасісом Ігнатавічюсом, головою нашого Клубу ветеранів. 

В тему: 25 лет назад Литва первой вышла из СССР и заплатила за это кровью [7]

- Так, я спілкуюся з ним. Він показував готель, в якому зупинявся Коновалець, коли приїжджав до Каунаса… Але тут цікавою та промовистою є обізнаність людини, яка спеціально цим не займалася.

- Я лише знаю, що Коновалець був дуже корисним за часів відновлення незалежності нашої країни [8]. Тоді він допомагав Литві придбати зброю, навіть підводні човни з Німеччини (1925 року завдяки допомозі Української військової організації, УВО, очолюваній Коновальцем, ці підводні човни вдалося безпечно переправити до Литви, – авт.). Він часто бував тут, у цій будівлі, де ми з вами розмовляємо – у 1920-1930 роках. Тож йому не дарма було надано литовське громадянство (у Коновальця було навіть два литовські паспорти, один – на своє ім'я; інший – на підставне, – авт.).

– Скажіть, а ви самі в Україні бували?

- Так, звісно… Якщо відверто, я починав навчатися в Україні, у Харківському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків (ХВВАУЛ). Молодий був, мріяв літати.

- Як цікаво. Коли це було? І чому ви раніше не сказали, коли я питав про військову освіту?

- Це було в 1985-1988 роках… Навіть уже літав – у Ніжині, у Великій Кручі (на місцевій авіабазі якийсь час працював майбутній перший президент Ічкерії Джохар Дудаєв – авт.). Але який сенс говорити про це – навчання там я не завершив, диплом не отримав.

- Чому?

- Час був такий. Багато що змінювалося. Багато чого не влаштовувало. Наприклад, те, що на третьому курсі від нас вимагали вступити до партії. Але в паперах було написано, що я пішов за «медичними показаннями».

—

Олег Кудрін, Рига;  опубліковано у виданні Укрінформ [2]

Фото автора

В тему:

• Велика і кривава битва з московитом [9]
• Крым — фитиль к Третьей мировой [10]
• Причина Третьей мировой войны [11]
• Третья мировая война уже началась [12]
• Россия по Путину: камлание на третью мировую [13]
• Богдан Яременко: К сожалению, мы выглядим, как страна непуганых идиотов [14]