Гра без козирів: скандал в Овальному кабінеті, його причини та наслідки

1.00

Нет

Трамп може присвятити найближчі місяці боротьбі з Європою і знищенню України в інтересах Путіна. Але з реноме великого переговірника і пісмейкера йому доведеться попрощатися назавжди. Так само як доведеться переконати американців, що бомбардування українських міст - справедливе покарання за не надітий Зеленським піджак. І це не такий простий вибір для Трампа, як багатьом здається.

Причини і природа скандалу в Овальному кабінеті стають більш зрозумілими, якщо подивитися на нього в контексті не тільки зовнішньополітичних, але і внутрішньополітичних викликів, які постали перед Трампом і Зеленським. Директор проєкту Re: Russia, запрошений дослідник Інституту соціальних наук (IWM) у Відні розмірковує про неочевидні перспективи внутрішньополітичних та зовнішньополітичних викликів для Трампа.

Читайте також: Президент забрехався. Про що ще збрехав Трамп? [2]

Уміння грати без козирів

Можна до хрипоти сперечатися про те, хто повівся неправильно і несе відповідальність за скандал в Овальному кабінеті. Можна легко знайти аргументи, щоб звинуватити в цьому або Зеленського, або Трампа, або Венса - залежно від фокуса емпатії. Однак замість такої суперечки корисніше поглянути на контекст зустрічі. Причому, відразу у двох перспективах - зовнішньополітичній і внутрішньополітичній.

На тижні, що передував скандалу, Дональд Трамп провів переговори у Вашингтоні з президентом Франції Еммануелем Макроном і британським прем'єром Кіром Стармером, які намагалися переконати його зайняти більш проукраїнську позицію і виробити спільно з Європою хоч якісь гарантії для післявоєнного майбутнього України. Жодних ознак того, що їм це вдалося, немає. Трамп, як відомо, хотів зовсім скасувати зустріч із Володимиром Зеленським, не робити цього його вмовив Макрон.

З іншого боку, на тлі дивних російсько-американських переговорів у Стамбулі найважливішою подією тижня стало посилення переговорної позицій Кремля в публічному просторі. Спочатку міністр закордонних справ Лавров, а на наступний день прессекретар Путіна Пєсков нагадали, що за російською конституцією частиною Росії є також деякі території України, ще не окуповані російськими військами. І Москва не має наміру йти на поступки в цьому питанні.

Кремль уперше звернувся до цього козиря з моменту обрання Трампа президентом. Фактично Лавров поставив під сумнів базову ідею американської адміністрації, що в основі угоди лежатиме зупинка військових дій по лінії зіткнення. Він також відкинув можливість присутності в Україні військ європейських держав і заявив, що для мирного врегулювання Київ повинен буде ухвалити низку проросійських законів. Іншими словами, на тлі поступок і авансів, якими завалив Путіна Трамп, у відповідь на постійне пом'якшення власної публічної позиції він отримав посилення публічної позиції Кремля.

І коли Трамп багаторазово повторює Зеленському під час суперечки в Овальному кабінеті, що в того "немає козирів на руках", ми маємо тримати в голові, що сам Трамп перебуває в такому самому становищі на переговорах з Путіним. У нього немає карт на руках, за винятком однієї - припущення, що він може примусити Україну погодитися на ті умови миру, які сепаратно узгодить із Кремлем. Цю карту і ставить під сумнів Зеленський своєю поведінкою в Білому домі в присутності преси.

Читайте також: Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [3]

Скандал як політичний інструмент

Розуміння внутрішньополітичної перспективи події не менш важливе. За даними Gallup [4], Трамп має найнижчий рівень схвалення на першому місяці після інавгурації серед усіх американських президентів з 1953 року (45%), окрім самого Трампа у 2017 році. Трампа схвалюють 93% республіканців, 37% незалежних (непартійних) і лічені демократи. Рівень схвалення його політики щодо України серед республіканців і непартійних виборців нижчий - 80 і 33% відповідно.

Онлайн-опитування The Economist/YouGov [5] і Harvard CAPS/Harris Poll [6] дають більш деталізовану картину. Загалом американці схвалюють низку революційних починань Трампа, а щодо України вони поділяють точку зору, що Україна не може перемогти на полі бою, а тому війна має бути зупинена шляхом переговорів. Вони підтримують зусилля Трампа в цьому напрямку. Водночас майже 60% опитаних Harvard CAPS/Harris Poll виступають проти того, щоб адміністрація Трампа виключила лідерів України з переговорів з Росією і примушувала Київ до територіальних поступок, а 66% вважають, що Україна повинна отримати гарантії безпеки від США, якщо піде на поступки. Нарешті, 63% вважають, що Росія поширить агресію на інші країни, якщо досягне успіху в захопленні українських територій.

При тому, що підтримка України помітно знизилася, а частка тих, хто вважає, що допомоги Україні і так надається забагато, зростає, наразі, згідно з опитуванням The Economist/YouGov, більшість становлять ті, хто вважає за потрібне наростити цю допомогу (21%) або зберегти на нинішньому рівні (29%). Скоротити (але не зупинити!) її вважають за потрібне 30%. Навіть серед республіканців цієї точки зору дотримуються менше половини (45%), серед незалежних - третина (33%).

Загалом, за три роки війни американці привчилися бачити ворога у Володимирі Путіні та співчувати Україні. Для медіанного американського виборця, зокрема республіканського, характерний доброзичливий погляд на Україну і президента Зеленського і ворожий - щодо Путіна. Україну вважають союзником (27%) або дружньою країною (37%) майже дві третини американців (серед республіканців - 57%). У той час як Росію вважають ворогом (44%) або недружньою країною (29%) майже три чверті. Причому серед республіканців - 72%. Ворожість Росії - це одне з небагатьох питань, щодо якого в американській громадській думці існує двопартійний консенсус. І це проливає принципово нове світло на події в Овальному кабінеті в п'ятницю.

Найдивовижніше в тому, що сталося в Білому домі, не те, що саме сталося, а те, що все це відбулося в присутності преси. Утім, ще під час скандалу, у міру того як він розгорявся, Трамп висловив задоволення тим, що цю сцену побачать американські виборці. А одразу після скандалу адміністрація Трампа і "дружні" їй медіа доклали максимум зусиль до того, щоб представити конфлікт як зразок чорної невдячності Зеленського, який отримав колосальну допомогу США, і як образу Америки просто в "серці" та "символі" її могутності - Овальному кабінеті.

Усе це, на думку адміністрації, має розвернути думку середнього американця, переконавши його, що це не Трамп перетворюється на маріонетку Путіна, а зарозумілий і невдячний Зеленський є винуватцем розриву стосунків і відмови від підтримки України з боку нової адміністрації. І це, насправді, прекрасний приклад майстерності Трампа в рефокусуванні політичного диспуту.

Читайте також: Після трьох років повномасштабної війни рашистів проти України Захід починає розуміти: він слабший, ніж уявляв [7]

Полеміка з політичного питання (чи достатньо обіцянки Путіна, даної Трампу, для забезпечення безпеки України) перетворюється на особистісний скандал ("ти мене образив, геть звідси"), перемикаючи ситуацію з площини раціональної аргументації в площину емоційної солідарності. Трамп вважає (найімовірніше, не безпідставно), що середній американець, принаймні республіканського способу мислення, гостріше відреагує на фрейм "він нас образив прямо у нас у Білому домі", ніж на раціональні аргументи Зеленського про недостатність слова Путіна для безпеки України.

Судячи з усього, розумів цю диспозицію і Зеленський. Одразу після сцени в Білому домі він вирушив на республіканський канал Fox News і дав велике інтерв'ю. За підсумками переговорів Макрона і Стармера президент України, мабуть, чітко усвідомлював, що йому не вдасться змінити позицію Трампа і Венса, і що єдиним його ресурсом є незгода американців, зокрема значної частини республіканців, з проросійським розворотом політики Трампа;

Перездача карт

Протягом неділі команда Трампа розвинула бурхливу медіадіяльність, виступаючи, по суті, з двома тезами: Зеленський ще може повернутися за стіл переговорів, якщо публічно попросить пробачення, - інакше Україні знадобиться новий президент.

Утім, тут не має бути ілюзій: заміна Зеленського на іншого, схваленого Москвою президента України, - один із пунктів ультиматуму Путіна. При цьому скандал в "Овальному кабінеті" радше віддалив американську адміністрацію і "Кремль" від цієї мети, в усякому разі - на цьому етапі. В Україні Зеленський повернув собі образ героя, а підкреслено теплий прийом, влаштований йому європейськими лідерами і королем Карлом у Лондоні, нівелювали ефект подій у Білому домі як дипломатичного провалу українського лідера.

Звичайно, Зеленському слід вибачитися. Але тільки в тому випадку, якщо в результаті зміниться позиція команди Трампа щодо інтересів України. Вибачатися заради того, щоб повернутися в ту саму точку, де він був у п'ятницю, не має жодного сенсу. До того ж це вже й неможливо.

Європейський саміт із Зеленським у Лондоні став спільною декларацією про те, що Європа і Україна виробляють спільну позицію щодо переговорів, на які їх не запросили. І це в теперішній момент - досить сильна карта. Поки Зеленський не повернувся за стіл переговорів із командою Трампа, абсолютно незрозуміло, про що Трамп домовлятиметься з Путіним.

Читайте також: Ажіотаж у тумані транзакціонізму: чому шлях до успіху для Трампа починається в Києві [8]

Його головним козирем на цих переговорах, як було сказано, є здатність примусити Європу і Україну до згоди з виробленою на сепаратних переговорах з Путіним формулою. Своєю чергою, Зеленський тепер може повернутися за стіл переговорів із Трампом не в тій безпорадній ролі, в якій його збиралися виставити Венс і Трамп в Овальному кабінеті, а тільки як представник узгодженої з Європою позиції.

У відомому сенсі Зеленський вчинив так само, як вчинив на початку війни. Якби він не став чинити опір путінській агресії, Україна не отримала б тієї підтримки Заходу, яку вона в той момент отримала. Точно так само, якби Зеленський проковтнув приниження в Овальному кабінеті та прийняв нав'язану йому позицію цілковитої безпорадності, європейські лідери не мали б змоги виставити свої узгоджені умови Трампу та в такий спосіб вклинитися в його сепаратні переговори з Путіним.

Зеленський вчинив так само, як вчинив із першим варіантом так і не підписаної угоди щодо мінералів. Після відмови підписувати її команда Трампа облила Зеленського потоком образ, а за кілька днів повернулася з новим варіантом, який хоча в нинішньому вигляді і не мав особливого значення, але в усякому разі не був ганебним для України.

Звичайно, теоретично Трамп може присвятити найближчі місяці тому, щоб боротися з Європою і знищувати Україну в інтересах Путіна. Але з реноме великого переговірника і пісмейкера йому доведеться попрощатися назавжди. Так само як доведеться переконати американців, що бомбардування українських міст - справедливе покарання за піджак, який Зеленський не одягнув. І це не такий простий вибір, як багатьом здається і як хотіла б це представити адміністрація Трампа.

—

Кирило Рогов, Директор проекту Re: Russia, запрошений дослідник Інституту соціальних наук (IWM), Відень; опубліковано у виданні Re: Russia [9]

Читайте також: