На тлі великої війни успіхи українських дипломатів можна вимірювати рівнем підтримки наших країн-союзниць. І якщо озирнутися на останні роки, стає очевидно, що це — справді історичні досягнення. Адже допомога, яку Україна за ці роки отримала від світу, є якраз одним із результатів їхньої роботи.

А кого в українські історії вважають найталановитішими дипломатами? Видання Platfor.ma [2]розповідає про зовнішньополітичні успіхи наших предків ще з часів Київської Русі, якими точно варто пишатися.

Одним із перших діячів, який вивів землі України на світову політичну арену, був напівлегендарний князь Аскольд. А сталось це після того, як у 860 році його флот ймовірно напав на Константинополь і змусив імператора укласти вигідний для Русі мир. Хоча дехто веде дипломатію наших земель з ще давніших часів — від гіпотетичного візиту не менш гіпотетичного князя Кия до тієї ж столиці Візантії. 

Утім, дійсно історичний етап у відносинах з державами світу розпочав Володимир Святославич. Він побудував дружбу з кількома країнами Європи та ще й одружився з сестрою візантійського імператора. Взагалі в ті часи династичні шлюби були [3] ледь не основним засобом укладання мирних договорів та військових союзів, адже дипломатії як такої ще не існувало, а налагоджувати звʼязки було якось треба.

Цю практику підхопив і син Володимира — Ярослав Мудрий. У період його правління династичні союзи стали ще популярнішим методом. І зрештою три його доньки вийшли заміж за королів різних країн. Так, Єлизавета стала дружиною норвезького Гаральда Суворого, а Анастасія — угорського Андраша I. А найвідомішим династичним шлюбом стала історія Анни Ярославни, яка вийшла заміж за французького короля Генріха I. Почитати про те, як і зараз у Франції пам’ятають про її справи, варто тут [4].

Родинні зв'язки Ярослава Мудрого та Київської Русі з середньовічними державами. Мапа: Platfor.ma

Сам же князь Ярослав одружився з донькою шведського короля, а довгоочікуваний мир із Візантією уклав завдяки шлюбу свого сина Всеволода з донькою імператора. Зрештою всі ці династичні союзи та намагання Ярослава Мудрого дозволили вивести Русь на серйозний рівень — недарма його іноді називають Тестем Європи.

Читайте також: Макрон озвучив своє бачення постаті королеви Франції Анни Ярославни [5]

Ще одним видатним дипломатом епохи князів був Данило Романович, який активно спілкувався з Угорщиною, Польщею, Литвою — коли за допомогою меча, коли кореспонденції. А у 1246 році наніс візит до Золотої Орди, який можна вважати зовнішньополітичним успіхом — адже руський князь вижив, що тоді вдавалося далеко не всім перемовникам з кочівниками. Данило формально підкорився Орді, й отримав підтвердження прав на царювання. Щоправда, далі князь намагався об’єднати Європу в цілому хрестовому поході проти татар — але ця дипломатична місія виявилася менш вдалою.

Козацтво

Після занепаду і розпаду давньоукраїнської держави нових сплеск досягнень українських дипломатів стався вже в добу козацтва. Канонічним є образ козаків, які пишуть листа султану — чим не дипломатична кореспонденція. Та насправді від самої появи Запорозька Січ настільки добре себе зарекомендувала, особливо в бою, що з нею хотіли встановити дипломатичні відносини всі ключові гравці: Польща, Московія, Крим, Туреччина, Папа Римський і німецький імператор. 

Звісно, гетьман не міг сам впоратись із величезною кількістю іноземних контактів. Тому Запорозька Січ створила повноцінні державні органи, які йому в цьому допомагали. Так, наприклад, обов’язки міністра закордонних справ виконував військовий, а пізніше генеральний писар. Він переважно був відповідальним за листування, зберігав всю документацію та опікувався дипломатичним архівом. 

Була й інша посада на Січі, яка допомагала у перемовинах з іноземними колегами, — військовий товмач. Це людина, яка займалась перекладами й відтак мусила знати якнайбільше мов. Товмач мав порозумітись із поляками, турками, татарами, греками та іншими народами, з якими вела комунікації Запорозька Січ. 

Всі ці дипломатичні відносини зрештою далися взнаки. У 1594 році Січ вперше за свою історію стає повноправною учасницею міжнародної коаліції, коли укладає договір зі «Священною лігою» про спільну боротьбу проти Османської імперії. 

З приходом до влади гетьмана Богдана Хмельницького міжнародні контакти козацтва суттєво активізуються [6] і ще більше розширюються. Крім того, що гетьман вільно розмовляв польською, руською, турецькою і латиною, мав «тонкий і проникливий розум, був терпеливий і хитрий», як писав про Хмельницького французький драматург Проспер Меріме. Не останнім фактором успіху дипломатичних відносин гетьмана були і його воєнні перемоги, адже сильному завжди легше домовлятися.

Загалом за правління Хмельницького діяла ціла дипломатична служба Української козацької держави, що розв’язувала всі питання зовнішньої політики. До неї входили перекладачі, знавці доріг, секретарі посольств, посланці та посли. 

Читайте також: Почему Мазепа — архитектор европейской Украины¹ [7]

З 1648 по 1657 роки на тлі національно-визвольних повстань вся ця величезна кількість фахівців на чолі з гетьманом налагоджувала співпрацю з різними державами, формувала військово-політичні союзи тощо. А впродовж останніх років свого існування дипломатична служба Хмельницького намагалась створити антипольський союз держав і допомогти в захисті власного суверенітету від зазіхань царського уряду.

Ферман султана Мехмеда IV до гетьмана Богдана Хмельницького. 1651 р. Факсимільна копія. Кам’янець-Подільський історичний музей заповідник. Фото: з фільму 1+1 «Скарби нації. Україна. Повернення своєї історії - Фільм третій»

У документі йдеться про прибуття посланника українського гетьмана до палацу Топкапи в Стамбулі. Султан відіслав гетьманові кафтан, що є підтвердженням факту існування дипломатичних відносин між Українською козацькою державою та Османською Туреччиною. Османський султан Мехмед IV. Картина невідомого художника, 1682р.

А, наприклад, у 1649 році посольство на чолі з впливовим полковником Максимом Нестеренком прибуло до білоруського Слуцька на перемовини з великим гетьманом литовським Янушем Радзивіллом. Через свого дипломата український гетьман намагався домовитися з литовським про те, щоб поводження з полоненими стало людянішим — вже тоді у нас піклувалися про те, про що міжнародна дипломатія зараз чомусь забуває. До речі, ось що кожен із нас може зробити, щоб допомогти українським полоненим [8], зокрема з Азовсталі.

При цьому не завжди дипломати погоджувалися з Хмельницьким. Так, наприклад, одним із його найближчих соратників був Филон Джалалій. Кримський татарин за походженням, він брав участь у багатьох ключових битвах Хмельниччини:  Жовтоводській, Корсунській, Пилявецькій, Зборівській, під Берестечком. Крім того, саме він очолював важливі делегації до Константинополя та Молдови. Однак у 1654-му Джалалій посварився з Хмельницьким через свою відмову присягати Московії після Переяславської ради.

До речі, займався Филон Джалалій і розвідкою та контррозвідкою. Щоправда, тут частіше згадують ім’я іншого соратника Хмельницького — Лаврина Капусти. Саме він, ймовірно, очолював таємну службу гетьмана і створив одні з найкращих на той час розвідку й контррозвідку у Європі. Практично перед усіма битвами козакам вдавалося вчасно і точно встановлювати шлях просування ворога, щоб обрати найвигідніше місце для баталії. А вороги Хмельницького навіть лякали один одного тим, що його шпигуни є усюди, від Варшави й Відня та аж до Венеції.

Читайте також: Козаки, відьми та "чаклунські" справи в судах Гетьманщини [9]

І хоч дипломатичних зусиль гетьмана виявилося замало, щоб забезпечити Україні незалежність, його роботу підхопили інші. Після Хмельницького найбільший внесок у становлення і розвиток української дипломатії зробили гетьмани Іван Виговський, Іван Мазепа та Пилип Орлик. 

Виговський, який підхопив правління у Війську Запорозькому, зміг ще більше розбудувати державні інституції та курував усією дипломатією Гетьманщини у прагненнях розширити кількість союзників і разом протистояти ворогам. Попри те, що на той час дипломатичні відносини вже давно вийшли за межі династичних шлюбів, такі союзи й досі приносили зовнішньополітичну користь. 

Так, наприклад, Виговський брав участь у весільній церемонії Тимоша Хмельницького — старшого сина Богдана. Він їхав одружуватися з донькою молдовського господаря Василя Лупула, а Іван Виговський, супроводжуючи весільний ескорт, зміг закріпити [10] міжнародні стосунки з Молдовою.

А от Іван Мазепа уже брав активну участь у дипломатичних процесах ще до того, як стати гетьманом. Під час його служби у короля Речі Посполитої Яна II Казимира Мазепу разом із двома іншими талановитими юнаками відправили на навчання за кордон. Так він став частиною дипломатичної місії у Німеччині, Франції та Італії. 

А згодом король доручив уже безпосередньо Івану Мазепі ще кілька дипломатичних поїздок Україною, Османською імперією та Московією. Весь набутий досвід допоміг Мазепі вже на службі у гетьмана Дорошенка, який, також оцінивши його здібності, доручав йому інші важливі переговорні місії. 

З 1676 року Іван Мазепа практично щороку їздив з такими завданнями до Московії. Там він намагався переконати урядовців передати слобідські полки під управління Гетьманщини й не підписувати Вічного миру, який передбачав поділ України. Так Мазепа по суті став посередником між гетьманом Іваном Самойловичем та Московією. 

Коли ж Іван Мазепа сам став на чолі Війська Запорозького, дипломатичний хист допоміг йому налагодити стосунки з московським урядом та царем Петром I. Зрештою це врятувало Україну від потенційних руйнацій після держперевороту в Московії у 1689-му. А ще всупереч угоді між Україною та Московією, яка зокрема забороняла міжнародні дипломатичні відносини, Мазепа активно підтримував звʼязки з монархічними дворами Європи. І навіть використовував справжні дипломатичні хитрощі — у 1693-му його дипломат мав відвезти послання від царя до кримського хана. Однак по дорозі нібито його загубив. Це було вигідно Мазепі, щоб правителі Московії та Криму не домовилися.

Читайте також: Професор Новак: Хмельницький штовхнув козацтво в обійми Москви, а Богун не хотів підкорюватися нікому [11]

Зносини з Польщею, Кримським ханством носили таємний характер. Вони не могли афішуватись, позаяк російські урядовці ревниво слідкували за виконанням Коломацької угоди. Ці реалії вимагали пошуку відповідних виконавців таємничих місій. Мазепа, як правило, доручав їх або родичам (К. Мокієвському, І. Бистрицькому), або дуже довіреним канцеляристам та знайомим – Енциклопедія історії України: Т. 6. Мапа: Platfor.ma

Наступником Івана Мазепи й не менш талановитим дипломатом став Пилип Орлик. Службу у Війську Запорозькому він розпочав [12] просто як військовий канцелярист, а пізніше став генеральним писарем. Якісна освіта, яку Пилип Орлик здобув у єзуїтському колегіумі у Вільно, та здібності одразу викликали прихильність гетьмана Мазепи. Орлика врешті відправили на важливу дипломатичну посаду в Москву. 

Там Пилип Орлик майстерно приховував від царя Петра І те, що гетьман Мазепа веде активні перемовини зі шведським королем Карлом ХІІ. А вони в цей час планували створити військовий та політичний альянс.

Утім, коли Пилипа Орлика обрали головою Війська Запорозького, уряд йому вже довелося створювати у вигнанні. Адже повернення в Україну означало для гетьмана тортури, допити та смерть руками від московитів. Тому він продовжував відточувати свої дипломатичні здібності та пробувати знайти союзників вже за кордоном. Проте небагато тодішніх європейських правителів хотіли псувати стосунки з новоствореною Російською імперією.

Читайте також: Початок “братської” колонізації: як Московщина захоплювала Україну [13]

Епоха УНР

Наступний важливий період для української дипломатії настав уже на початку 20 століття зі створенням Української Народної Республіки. І хоч незалежність та бурхлива розбудова державних структур тривала недовго, українським дипломатам за короткий час вдалося налагодити безліч важливих міжнародних звʼязків.

Спочатку цим займалось Генеральне секретарство з національних справ на чолі з Олександром Шульгиним. Новий орган влади мав формувати міжнародні відносини та охороняти інтереси українців поза межами УНР. Згодом зовнішньополітичне відомство очолив Всеволод Голубович, а після нього — Микола Любинський. І їм справді вдалося зробити величезні кроки в налагодженні звʼязків УНР з державами світу.

Зокрема, у грудні 1917 року український уряд побудував відносини з країнами Антанти, приймаючи представників Франції та Великої Британії. А невдовзі українська делегація взяла участь у мирних переговорах у Бресті, де 27 січня 1918 року підписали перший мирний договір у світовій війні.

Спеціальний випуск Lübeckische Anzeigen від 9 лютого 1918 р. Мирний договір Центральних держав з Україною отримав назву так званого «Хлібного миру». УНР зобов'язалась постачати в Німецьку та Австро-Угорську імперії їжу, що була потрібна для населення

Підписанти Берестейського мирного договору: генерал Брінкманн, М. Любинський, М. Левитський, О. Севрюк, М. Гоффманн, С. Остапенко

Гетьман Української Держави Павло Скоропадський продовжив посилювати цей зовнішній вектор і розширив коло країн-союзниць. Так, дипломатичні місії починають працювати ще й у Румунії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції. А зі свого боку Українська Держава приймає понад 20 повноважних представників різних країн. Крім того, завдяки тогочасному Міністру закордонних справ Дмитру Дорошенку в Українській Державі відкрили спеціальний навчальний заклад, який мав забезпечити державу дипломатичними та консульськими фахівцями.

Так тривало й надалі. Кількість дипломатичних звʼязків із державами світу невпинно збільшувалась. Знаменитим став кейс культурної дипломатії УНР, коли Українська республіканська капела влаштувала масштабні гастролі, щоб привернути увагу до боротьби українців. І хоч тоді не це допомогло республіці вижити під ударами СРСР, та відлуння тих концертів і досі чутно кожної зими в нотах «Щедрика-Carol Of The Bells». А докладніше про капелу та її гастролі варто прочитати тут [14].

СРСР загальмував розвиток української дипломатії на довгі роки. По суті, міжнародна діяльність України з 1944 до 1990 року обмежувалась участю в роботі ООН.

І лише з моменту відновлення Україною незалежності у 1991-му Міністерство закордонних справ відновило свою роботу в інтересах України. Втім, не завжди ця робота була справді ефективною та справді в інтересах нашої держави.

Але після 2014 року та особливо початку повномасштабного вторгнення міжнародні зв’язки вкотре допомагають Україні протистояти імперії.

—

Дар’я Якуніна [15], опубліковано у виданні  Platfor.ma  [2]

Читайте також: 

• Дипломатія "Кварталу-95": Зеленський на офіційному сайті «визнав» Абхазію  [16]
• Чи може релігійна дипломатія допомогти Україні здобути перемогу? [17]
• Поки Росії не буде завдано поразки військовим шляхом, дипломатія приречена [18]
• Дипломатія "95 кварталу": радник Єрмака образив Індію та Китай в інтервʼю ведучій з каналів Медведчука  [19]
• Плівки Єрмака: як працює "дипломатія 95-го кварталу" з Офісу Президента  [20]
• Як працює "дипломатія 95-го кварталу", яка обернулася ще одним геополітичним скандалом [21]
• Внутрішній фронт: дипломатія "95 кварталу". МЗС шукає послів з чотирма «П» [22]