Поки Росії не буде завдано поразки військовим шляхом, дипломатія приречена

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Більшість воєн завершується дипломатичним шляхом. Та ера дипломатії майже завжди настає після того, як одна зі сторін конфлікту зазнала вирішальної поразки на полі бою або ж втратила можливості ведення війни під тягарем внутрішніх проблем. У російсько-українській війні на нинішньому етапі не спостерігається ознак ні того, ні іншого.

Як зазначає видання  ZAXID.net, на днях співлідер правлячої Соціал-демократичної партії Німеччини Ларс Клінґбайль висловився за дипломатичне вирішення війни в Україні. «Іноді у мене паморочиться голова, коли я бачу, що дискусії ведуться тільки про зброю. Я шокований, коли бачу, як сьогодні майже зневажається поняття дипломатії», – сказав німецький політик у Майнці.

Заяви такого штибу є типовими. З першого дня повномасштабного російського вторгнення ми чуємо від багатьох закордонних політиків фрази про необхідність дипломатичного вирішення конфлікту. Ці поради повторюються регулярно і в різних державах світу. Іноді їх стає більше, а іноді ці голоси майже затихають. Як правило, зарубіжні політики апелюють до того, що всі війни завершуються дипломатичним вирішенням і підписанням якогось миру. А конфлікти ліпше розв’язувати за столом переговорів.

Читайте також: Генсек НАТО попередив, що Європі треба готуватися до другої хвилі біженців з України

У цих порадах та закликах до перемовин з агресором є багато цинізму, інфантильності і нехтування очевидних фактів. Намагання не помічати причиново-наслідкових зв’язків та цілей московської навали, не розрізняти агресора і жертву. Елементи політики умиротворення агресора поєднуються з прагненням зайняти позицію понад конфліктом, відкинути зайві морально-етичні аспекти. Питання справедливості і неминучості покарання за воєнні злочини виносяться за лапки заради початку нової фази дипломатії. Та багаторічні переговори з московським агресором, які тривали в різних форматах і на різних майданчиках з 2014 року, не зуміли запобігти війні. Тим більше не зможе дипломатія досягти справедливого тривалого миру і покарання російських військових злочинців на поточному етапі.

Великим війнам часто передує велика, але безрезультатна дипломатія. Згадаймо Першу і Другу світові війни. Скільки дипломатичних зусиль було докладено, щоб уникнути зіткнення великих держав. Скільки візитів і переговорів проведено. І все даремно. Бо для потенційного агресора дипломатія – це лише гра.

Читайте також: Без неминучої перемоги. Як російська еліта починає вибирати між сценаріями програшу

Час, необхідний для військової підготовки. А також спосіб з'ясувати: чи можна мирним шляхом за допомогою дипломатичного шантажу і тиску отримати те, що запланував у ході воєнної кампанії. Іноді це вдавалося. Іноді ні. Та досвід показує: жодна дипломатія не здатна зупинити того, хто поставив за мету завоювання інших країн. Зупинити агресора можна лише військовим шляхом.

Закордонні політики лукавлять або ж говорять не всю правду, коли стверджують, що дипломатія в підсумку завершує всі війни. Насправді дипломатія – це фінальний етап програної кимось війни. Дипломатія фіксує поразку чи перемогу однієї зі сторін. Майже всі війни останніх століть завершувалися дипломатичним урегулюванням, але тільки після чиєїсь вирішальної поразки або перемоги на полі бою. І навпаки, дуже мало було конфліктів, які вирішувалися в дипломатичний спосіб у той час, коли жодна з воюючих сторін не втратила шансів на перемогу чи досягнення цілей військової кампанії. Нехай навіть ілюзорних.

Читайте також: 10 помилок Заходу щодо України у 2014-2019 роках. Лекція екс-посла Канади Романа Ващука

Іноді трапляються винятки. До поразки у війні можуть спричинитися не стільки невдачі на полі бою, скільки внутрішні політичні катаклізми в одній з воюючих держав. Революції, повстання, перевороти, смерть правителя часто служать прологом до виходу з війни ще до остаточного краху на фронті. Іноді війни припиняються через вичерпання ресурсів для їх продовження. В історії Росії таке вже траплялося. Провали на фронті помножені на тягар ведення тривалих бойових дій призводили до колапсу державного механізму, палацових переворотів, громадянських конфліктів і смут. Та спрогнозувати такі події буває непросто. Тож не варто сподіватися на те, чого може й не відбутися.

Іноді війни завершуються тим, що жодна зі сторін не може досягти поставлених цілей. Або обмежується частковим успіхом. Але подальша дипломатія в такому випадку часто не приводить до стабільного і міцного миру, оскільки існує велика загроза відновлення бойових дій.

Війни бувають різними за своєю природою. Німецький військовий теоретик XIX століття, генерал Карл фон Клаузевіц казав: «Війна – це продовження політики іншими засобами». Війна Росії проти України – це продовження її політики, яка ставить за мету відновлення «руского міра» і знищення української нації та ідентичності. Оскільки Москві не вдалося перетворити Україну на другу Білорусь та позбавити її суверенітету невоєнними засобами, Кремль обрав шлях «остаточного вирішення українського питання» за допомогою зброї.

Читайте також: Путінська агресія: від пропаганди до воєнної сили

Це загарбницька війна жорсткої імперії, ідеологічне підґрунтя якої сягає глибокого минулого і випливає з експансіоністської тоталітарної сутності російської колоніальної держави. Особливістю таких війн є те, що лише рішуча військова поразка агресора здатна прокласти шлях до тривалого миру. Відкрити вікно дипломатії. Все інше – самообман і самонавіювання. На жаль, цю істину багато хто не розуміє або не хоче зрозуміти.

Аналітики полюбляють проводити паралелі. Дехто порівнює путінську Росію з гітлерівською Німеччиною. І екстраполює хід Другої світової війни на перебіг російсько-української війни. У цьому аспекті часто робляться надто оптимістичні припущення. Мовляв, доля війни вже остаточно вирішена і зараз Росія перебуває за крок до повної поразки, як у 1944 році перебував Третій Райх. Але на нинішньому етапі російсько-української війни не можна говорити про чиюсь вирішальну поразку чи перемогу. Радше, ми образно перебуваємо в 1942 році. Коли бліцкриг Гітлера не вдався, але він мав ще достатньо сил, щоб спробувати розпочати новий наступ і взяти реванш за минулорічні невдачі. Нехай і не на всій лінії фронту.

Читайте також: По стопам Гитлера: Почему Россия фашистское государство (документ)

У 2022 році Україна зуміла зірвати плани російських загарбників. Москва зазнала кількох відчутних поразок. Агресор втратив багато особового складу і техніки. Та все ж завжди краще переоцінити, ніж недооцінити ворога. Особливо коли маєш справу з таким підступним і підлим загарбником.

На жаль, через обмежені військові потужності ЗСУ не змогли завдати стратегічних поразок російським загарбникам, які передбачають оточення і повний розгром цілих армій. Брак наступального озброєння істотно обмежує наші можливості у проведенні великих наступальних операцій. Агресивний звір поранений та не вбитий. Росія не досягла своєї мети. Але й Україні наразі далеко до визволення й деокупації всіх територій. І навіть якщо російських загарбників буде вигнано з усієї української території, не факт, що це поставить крапку у війні.

Читайте також: Идеология путинской России - шизофашизм. Мир должен признать это

Ймовірність підписання мирного договору між агресором і жертвою агресії виглядає сумнівною. Як правило, з агресором, який програв війну, підписують акт про капітуляцію та прописують механізм виплати репарацій. Та й чи може хтось уявити, щоб російське політичне керівництво поставило підпис під документом, де потрібно відмовитися від анексованих територій, які, згідно з конституцією, формально включені до складу РФ? Якщо ж агресор виграв, то ніяких угод взагалі не потрібно. У такому разі дипломатії або не існує, або вона слугує ширмою для анексії і втрати правосуб’єктності країни, яка зазнала поразки.

Зараз обидві сторони готуються до нових військових кампаній 2023 року. Тому дипломатичні варіанти вирішення майже нереальні, що б не говорили деякі зарубіжні політики. Поки Росії не буде завдано поразки військовим шляхом, дипломатія приречена. Якщо хтось на Заході щиро прагне припинення війни, він має розуміти: найкоротший шлях до цього лежить через розгром агресора.

Петро Герасименко,  опубліковано у виданні  ZAXID.net 


В тему:

 

 

 

 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]