Воєнні злочини Росії проти дітей України

|
Версия для печатиВерсия для печати
 Акція у Відні “Порожні візки” в пам’ять про загиблих українських дітей Фото: le

З початку повномасштабної агресії проти України вище військове та політичне керівництво Росії, а також військовослужбовці збройних сил держави-агресора вчиняють численні воєнні злочини.

Напади на цивільне населення та цивільні об’єкти, невибіркові напади, умисні вбивства цивільних осіб, сексуальне насильство, незаконна депортація або примусове переміщення цивільного населення – це далеко не повний список злочинних діянь загарбників проти цивільного населення України, зокрема і дітей.

Незважаючи на численні заклики міжнародних інституцій неухильно дотримуватися норм міжнародного права, кількість злочинів, вчинених Російською Федерацією проти дітей України, збільшується із кожним днем. Так, станом на 19 травня 2022 року за інформацією Офісу генпрокурора загинула 231 дитина та постраждало ще 427.  

Утім, в умовах міжнародного збройного конфлікту діти як окрема категорія осіб користуються особливим захистом, гарантованим нормами усіх галузей міжнародного права.

Про те, в чому полягає особливий захист дітей під час збройних конфліктів та як необхідно кваліфікувати злочини Російської Федерації проти дітей України, читайте в роз’ясненнях спеціалістів у галузі міжнародного права.

Читайте також: Русские каратели против партизан Тростянца

Особливий захист дітей у джерелах міжнародного гуманітарного права

Перш за все, особливий захист дітей під час збройного конфлікту передбачений нормами міжнародного гуманітарного права. При цьому йдеться як про загальні норми щодо захисту цивільного населення, так і про спеціальні норми міжнародного гуманітарного права.

Загальні норми статей 27-34 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни (ЖК ІV) та статті 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (ДП І), визначають основоположні гарантії захисту, якими користуються діти як невід’ємна частина цивільного населення. Серед них – право на життя, гуманне поводження, особисту повагу, повагу до честі, а також заборона катувань, тілесних покарань, каліцтв, колективних покарань тощо.

Окрім того, статті 48 та 51 ДП І та норма 1 Звичаєвого міжнародного гуманітарного права імперативно зобов’язують розрізняти під час ведення бойових дій цивільне населення і комбатантів, а також цивільні об’єкти та військові об’єкти. Це також додатково захищає дітей від нападів, у тому числі невибіркових.

Деталізований аналіз видів невибіркових нападів міститься у Коментарі до ДП І від 8 червня 1977 року, розробленому Міжнародним комітетом Червоного Хреста (Коментар ДП І 1977 року), а саме в пунктах 1951-1981. Серед них напади, які:

  • не спрямовані на військові об’єкти;
  • здійснюються із застосуванням методів і засобів війни, що не можуть бути направлені проти конкретного військового об’єкта, або наслідки яких не можуть бути обмежені, як того вимагає ДП І;
  • є бомбардуванням будь-якими методами або засобами, які розглядають як єдиний військовий об’єкт низку чітко відокремлених військових об’єктів, розташованих у місті, селищі, селі чи іншій місцевості, де є щільна концентрація цивільного населення або цивільних об’єктів;
  • як очікується, призведуть до випадкової втрати життя цивільного населення, поранення цивільного населення, пошкодження цивільних об’єктів або їх поєднання, що було б надмірним щодо очікуваної конкретної та безпосередньої військової переваги.

Наразі є достатні підстави стверджувати, що підрозділи збройних сил РФ здійснюють усі види невибіркових нападів на території України, через які постраждали та продовжують страждати українські діти.  Щодо спеціальних норм міжнародного гуманітарного права, які визначають захист дітей під час міжнародного збройного конфлікту, вони, як і загальні норми, містяться переважно у ЖК ІV та ДП І.

Так, стаття 77 ДП І визначає, що діти  користуються особливою повагою, їм забезпечується захист і допомога, які потрібні з огляду на вік або з будь-якої іншої причини, а також захист від  будь-якого роду непристойних посягань. Пункт 3181 Коментаря ДП І 1977 року проводить паралель між названою нормою щодо захисту дітей і статтею 76 ДП І щодо захисту жінок, визначаючи, що як і жінки, діти користуються особливою повагою і мають бути захищені від будь-яких форм непристойних посягань.

Окрім того, спеціальні норми міжнародного гуманітарного права визначають заходи захисту дітей під час евакуації та створення безпечних зон і місцевостей (статті 14, 17, частина 1 статті 24 ЖК ІV, частина 1 статті 70, стаття 78 ДП І), під час догляду (піклування) за ними та здійснення освітньої діяльності (стаття 23, частина 1 статті 24, стаття 50 ЖК ІV), під час встановлення особи дітей та реєстрації їхніх сімейних зв’язків (статті 24-26, частина 2 статті 50 ЖК ІV, стаття 74 ДП І).

Реалії міжнародного збройного конфлікту, спровокованого агресією Російської Федерації проти України, свідчать про грубе порушення агресором усіх названих вище норм міжнародного гуманітарного права.

Читайте также: Роман Безсмертний про досвід спілкування з окупантами: можу сказати, що це орда

Захист дітей у джерелах міжнародного права прав людини

Крім міжнародного гуманітарного права, захист дітей під час збройного конфлікту визначається і джерелами міжнародного права прав людини. Найбільш вагомим із них є Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, норми якої вимагають поважати права дітей під час збройних конфліктів та вживати заходів, необхідних для їх відновлення.

Так, стаття 39 згаданої Конвенції визначає, що держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров’я, самоповагу і гідність дитини. Ряд інших джерел міжнародного права прав людини, як то Факультативний протокол щодо участі дітей у збройних конфліктах від 1 січня 2000 року та Декларація про захист жінок і дітей під час надзвичайних ситуацій та збройних конфліктів від 14 грудня 1974 року, також захищають дітей під час міжнародних збройних конфліктів.

Захист дітей у рішеннях міжнародних організацій

Левова частка норм щодо захисту прав дітей під час збройних конфліктів міститься й у рішеннях міжнародних організацій, переважно резолюціях Ради Безпеки ООН. Низка так званих “сестринських резолюцій” достатньо детально врегульовують широкий спектр питань щодо захисту дітей під час збройних конфліктів.

Так, резолюція Ради Безпеки ООН 1314 визначає напад на цивільне населення, зокрема дітей, загрозою національному миру та безпеці, а резолюція 1460 – необхідність налагодження діалогу зі сторонами збройних конфліктів, які вербують та використовують дітей-солдатів, задля розробки планів дій по закінченню таких практик. Резолюція Ради Безпеки ООН 1539 запроваджує механізм моніторингу та доповіді інформації про серйозні порушення проти дітей під час збройних конфліктів, а резолюція 1612 створює Робочу групу Ради Безпеки з питань дітей і збройних конфліктів.

Однак найбільш визначальними є резолюції Ради Безпеки ООН 1261 (1999), 1882 (2009), 1998 (2011) та 2225 (2015), які сукупно встановили шість серйозних порушень проти дітей під час збройних конфліктів, які є предметом Щорічної доповіді Генерального секретаря ООН “Діти та збройний конфлікт” та Щорічної доповіді Спеціального представника Генерального секретаря у справах дітей і збройних конфліктів. До серйозних порушень проти дітей належать:

  • вербування і використання дітей;
  • вбивства та каліцтва дітей;
  • зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей;
  • напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними;
  • викрадення дітей;
  • відмова у доступі гуманітарної допомоги.

Наразі є достатні підстави вважати, що військовослужбовці збройних сил Росії вчиняють на території України усі шість видів серйозних порушень проти дітей, які є воєнними злочинами.

Читайте также:  Город мертвых и живых — место преступлений российской армии. Буча после оккупации 

Злочин вербування і використання дітей. Як Росія скоює його на своїй території?

Злочин вербування і використання дітей полягає у залученні їх не тільки до безпосередньої участі у бойових діях зі зброєю у руках, а й для виконання допоміжних функцій. Більше того, сторони конфлікту мають обов’язок запобігати участі дітей у бойових діях. Разом з тим, рішення державних органів Російської Федерації протягом російсько-українського міжнародного збройного конфлікту свідчать про її наміри використовувати власних дітей у бойових діях.

Йдеться про наказ міністра оборони РФ від 15 березня 2022 року “Про організацію залучення членів військово-патріотичного громадського руху “Юнармія” до проведення спеціальної операції на території України”. Наразі немає підтверджених фактів безпосереднього залучення Росією дітей-солдатів у війні проти України, однак видання вищезгаданого наказу безперечно свідчить про наявність таких намірів.

Відповідно до статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду (далі – МКС) дії щодо вербування і використання дітей у міжнародному збройному конфлікті є воєнним злочином – набір або вербування дітей віком до 15 років у склад національних збройних сил або їхнє використання для активної участі у бойових діях (пункт b, xxvi). МКС вже має сформовану практику з притягнення до відповідальності за вчинення такого воєнного злочину.

Першою і найбільш відомою у цій категорії є справа проти Тома Любанги Д’їло, засудженого до 14 років позбавлення волі у березні 2012 року за вербування дітей молодших 15 років до “Патріотичних сил за визволення Конго” та залучення їх до активної участі у бойових діях. Більше того, Любанга був засуджений за використання не тільки хлопчиків на лінії зіткнення, але й дівчат, залучених до виконання різних допоміжних робіт і функцій.

Убивства та каліцтва українських дітей російськими військовими

 Убивства та каліцтва українських дітей масово здійснюються військовослужбовцями збройних сил Росії на всій території України з початку повномасштабного вторгнення. При цьому такі злочини вчиняються шляхом обстрілів із застосуванням різного виду зброї та техніки як безпосередньо, так і опосередковано (пошкодження будівель, транспорту тощо). Випадків навмисного розстрілу російськими військовими автомобілів з дітьми десятки, якщо не сотні.

Залежно від обставин вчинення, убивства та каліцтва дітей можуть бути кваліфіковані як різні воєнні злочини, визначені статтею 8 Римського статуту МКС. Йдеться про умисне вбивство, умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень чи шкоди здоров’ю, умисний напад на цивільне населення, умисний напад на цивільні об’єкти, напад на незахищені й такі, що не є військовими цілями, міста, села, будівлі або їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів, умисний напад на будівлі, призначені для потреб релігії, освіти, мистецтва, науки, госпіталі, застосування зброї, боєприпасів, техніки та методів невибіркової дії, умисний напад на медичні заклади і транспорт тощо.

Читайте также:  Спустошені землі. Якою буде природа України після російської навали

Міжнародний кримінальний трибунал щодо Руанди, Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії та МКС за роки своєї діяльності успішно напрацювали широку практику розслідування зазначених вище видів воєнних злочинів проти дітей, а відтак притягнули до відповідальності представників політичного керівництва, командирів та інших військовослужбовців за їх вчинення.

Зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей України

Зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей України, які вчиняються російськими військовослужбовцями, є найбільш аморальними та ницими злочинами. Ще у 2018 році під час попереднього вивчення ситуації в Україні прокурор МКС зазначила, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, зокрема і проти дітей, містить ознаки складу воєнних злочинів зґвалтування та інших форм сексуального насильства чи катувань або нелюдського поводження, чи зазіхання на особисту гідність.

З початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України почали масово з’являтися повідомлення про сексуальне насильство проти дітей, пов’язане з конфліктом. Так, відомо про зґвалтування російськими загарбниками дівчаток до 10 років у місті Ірпінь. Одну з них, 9-річну дівчинку, зґвалтували 11 різних осіб, після чого жорстко вбили.

Зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей України, вчинені російськими військовослужбовцями, є злочинами множинної кваліфікації.

Переважно завжди сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, кваліфікується як воєнні злочини зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація та будь-які інші види сексуального насильства, що є серйозними порушеннями Женевських конвенцій 1949 року (xxii, b, частина 2 статті 8).

Читайте також: Звірства російських загарбників в Україні: ґвалтування, вбивства, знущання

Разом з тим, залежно від обставин вчинення сексуального насильства, воно може бути кваліфіковане як інші воєнні злочини, а саме: умисне вбивство, катування або нелюдське поводження, умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень чи шкоди здоров’ю, заподіяння особам, які знаходяться під владою протилежної сторони, фізичних ушкоджень, які спричиняють смерть чи серйозно загрожують здоров’ю таких осіб, зазіхання на особисту гідність, зокрема образливе та принижуюче поводження.

Наразі міжнародними судовими інституціями сформована практика притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні сексуального насильства, зокрема проти дітей. Серед визначальних справ Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди – справа проти Жан-Поля Акаєсу (1998), справа проти Альфреда Мусеми (2000), Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії – справа проти Драголюба Кунараца (2000), справа проти Анто Фурунджія (1998), МКС – справа проти Жана-П’єра Бемби (2016).

Тобто наявність судової практики міжнародних інституцій, а також підвищена увага Офісу прокурора МКС до злочинів сексуального насильства дає сподівання, що ця категорія серйозних порушень проти дітей буде належним чином розслідувана Офісом прокурора МКС.

Напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними

Напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними, стали невід’ємною частиною російського способу ведення бойових дій на території України. Незважаючи на необхідність дотримання принципу розрізнення і захищений статус цивільних об’єктів, українські школи та лікарні, які часто слугують укриттям для цивільного населення, зокрема дітей, є об’єктом збройного нападу військовослужбовців Росії майже щодня.

За інформацією Міністерства освіти України, що міститься на інтерактивній мапі зруйнованих і пошкоджених закладів освіти України, з початку повномасштабного вторгнення станом на 19 травня 1604 заклади освіти постраждали від російських бомбардувань і обстрілів, з них 144 зруйновано повністю.

Станом на 12 травня 2022 року російські війська знищили 570 закладів охорони здоров’я, повністю зруйнована 101 лікарня. У Луганській області всі медичні установи та лікарні пошкоджені або зруйновані.

7 березня 2022 року військовослужбовці ЗС РФ розстріляли мікроавтобус із вихователями дитячого будинку. У результаті обстрілу щонайменше 3 жінки загинули, ще 2 отримали поранення.

Відповідно до Римського статуту МКС напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними, можуть становити склад таких воєнних злочинів:

  • умисне здійснення ударів по будівлях, призначених для цілей релігії, освіти, мистецтва, науки або благодійності, історичних пам’ятниках, госпіталях (іx, b, частина 2 статті 8);
  • умисне здійснення ударів по будівлях, матеріалах, медичних закладах і транспортних засобах, а також персоналу, що використовують емблеми, встановлені Женевськими конвенціями (xiv, b, частина 2 статті 8);
  • умисний напад на цивільні об’єкти (іi, b, частина 2 статті 8);
  • умисний напад на цивільне населення або окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях (i, b, частина 2 статті 8);
  • умисне вбивство (i, а, частина 2 статті 8).

Прецеденти щодо відповідальності за напади на школи та лікарні як за міжнародний злочин сформовані Міжнародним кримінальним трибуналом щодо колишньої Югославії у справі проти Влатко Купрескіча та інших (2000) та справі проти Даріо Кордіча та Маріо Черкеза (2001).

Читайте также: Як Росія вчиняє геноцид: спочатку йде дегуманізація, а за нею настає масове вбивство

Викрадення дітей України

Викрадення дітей є ще одним серйозним порушенням норм міжнародного права, яке вчиняють військовослужбовці РФ проти дітей України у декількох формах: власне викрадення, незаконна депортація, примусове переміщення, позбавлення волі. Окрім того, що викрадення саме по собі є незаконним діянням, воно часто призводить до вчинення інших злочинів: рабства, використання дітей у бойових діях, сексуального насильства тощо.

Російська Федерація масово викрадає дітей України, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, особливо на територіях Донецької та Луганської областей, міста Маріуполь. Уповноважена президента України з прав дітей та дитячої реабілітації Дар’я Герасимчук 13 травня повідомила, що, за офіційною інформацією, Росія насильно вивезла, фактично викрала з України 2389 дітей.

Водночас, за її словами, це не повна інформація, адже Україна не має відповідного доступу до окупованих територій, і реальна цифра може бути більшою в рази. Приміром, російська влада заявляє, що вивезла з території України вже майже 200 тисяч дітей. Більше того, наразі держава-агресор хоче внести зміни до законодавства задля спрощення процедури усиновлення депортованих українських  дітей.

Викрадення дітей залежно від обставин вчинення може бути кваліфіковане як два склади воєнних злочинів за Римським статутом, а саме:

  • незаконна депортація або переміщення чи незаконне позбавлення свободи (vii, а, частина 2 статті 8);
  • депортація або переміщення населення окупованої території або окремих його частин у межах або за межі цієї території (viiі, а, частина 2 статті 8).

Однією з останніх справ МКС, у межах якої розслідувались факти викрадення дітей як міжнародні злочини, є справа проти Домініка Онгвена, командира угандійської партизанської групи “Армія опору Господа”. У лютому 2021 року його визнали винним у вчиненні 61 злочину проти людяності та воєнних злочинів. Будучи у свій час дитиною-солдатом, Онгвен, серед іншого, був засуджений за викрадення дітей віком до 15 років. При цьому протиправні діяння щодо дітей не припинялися. Викрадених хлопчиків примушували до безпосередньої участі у бойових діях, а дівчат – виконувати домашні обов’язки, ставати “польовими дружинами” та вступати у статеві стосунки.

Відмова дітям у доступі до гуманітарної допомоги

Відмова у доступі до гуманітарної допомоги на практиці часто порушує основоположні права дітей, наприклад, право на життя, право на отримання медичної допомоги, право на належне харчування тощо. Вказані та інші права українських дітей були цинічно порушені РФ під час блокади Тростянця, Бучі, Ірпеня, Гостомеля і наразі продовжуються у Маріуполі, Волновасі та інших тимчасово окупованих населених пунктах України. Сотні дітей у названих і деяких інших містах тривалий час перебували або перебувають наразі в холодних укриттях, позбавлені доступу до базових речей – води, їжі, теплого одягу, медичної допомоги.

На жаль, у таких умовах непоодинокими є і смерті українських дітей через фактичну відмову військовослужбовців РФ у доступі до гуманітарної допомоги.

Відповідно до статті 8 Римського статуту МКС такі дії військовослужбовців Росії можуть бути кваліфіковані як воєнний злочин, а саме умисне вчинення діянь, які піддають цивільне населення голоду як способу ведення війни шляхом позбавлення його предметів, необхідних для виживання, у тому числі умисне створення перешкод для надання допомоги, як це передбачено Женевськими конвенціями (xxv, b, частина 2 статті 8).

Отже, спектр міжнародних злочинів, які вчиняються військовослужбовцями РФ проти дітей України, є надзвичайно широким. Однак, враховуючи те, що вони уже є предметом розслідування Офісу прокурора МКС, Офісу генерального прокурора та інших правоохоронних органів України, а також правоохоронних органів іноземних держав за принципом універсальної юрисдикції (зокрема, Латвії, Німеччини, Литви, США), є достатні підстави сподіватись, що воєнні злочини високопосадовців та військовослужбовців Росії проти дітей на території України будуть розслідувані на належному рівні, а винні особи будуть притягнені до кримінальної відповідальності.

Інна Заворотько, аспірантка кафедри міжнародного та європейського права Національного університету «Києво-Могилянська академія»   

Антон Кориневич, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка

Тимур Короткий, віцепрезидент Української асоціації міжнародного права

Джерело: Центр прав людини ZMINA


В тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]