Путінська агресія: від пропаганди до воєнної сили

Версия для печати

У результаті біологічної та культурної еволюції людина виробила раціональне, логічне мислення – складні механізми для контролю за отриманням і обміном інформацією, яка надходить у вигляді слів, чисел, відео, аудіо.

Таке мислення дозволяє робити правильні умовиводи. Однак в життєву логічну програму homo sapiens можна втрутитись й спотворити її, тобто змусити людину не просто помилятись, але й чинити злочини – рашизм це продемонстрував і демонструє усьому світові. 

«Вищий пілотаж» маніпулювання свідомістю – це коли вдається логічну програму поведінки людини спотворити непомітно й створити в неї враження «самостійного» прийняття рішення. Таким чином людина втрачає здатність структурно аналізувати події, явища, повідомлення. На зміну аналізу приходить ідеологічна оцінка. Путінська московія найкраще цьому підтвердження.

Читайте також: Некрофилический рашизм. Свобода воли против мира путинских чекистов

Структура логічого мислення людини достатньо вивчена. «В нього можна втрутитись і спотворити програму, позбавивши людину можливості робити правильні умовиводи. Уже внісши хаос в логічний ланцюжок, маніпулятор досягає дуже багато: людина відчуває свою безпомічність і сама шукає поводиря. А якщо вдасться так спотворити логічну програму, що людина «сама» приходить до потрібного умовиводу, тим краще.

За допомогою цих прийомів у значної частини населення вдається відімкнути здатність до структурного аналізу повідомлень і явищ – аналіз одразу замінюється ідеологічною оцінкою. Звідси – можлива страхітлива аморальність, подвійні стандарти. Насправді хвороба значно небезпечніша: люди стали нездатними саме аналізувати. Збоку навіть здається, що, влада маніпулюючи, спеціально створює скандальні ситуації, щоб об’єднати своїх підданих путами абсурду («вірую, бо абсурдно»)» [Сергій Кара-Мурза]. 

Читайте також: Російська пропаганда атакує HIMARS

Приховування правди лежить в основі тоталітаризму, політичні рішення влада ухвалює таємно, самостійне мислення забороняється. Населення покірно чекає вказівок і настанов «згори» щодо того, як належить розуміти, розцінювати явища й факти. Навіть дозволена режимом інформація дозується. 

Панування брехні у Московії, одурманювання мас у російській імперії, в складі якої тривалий час перебувала Україна, – це вже на рівні генетики. Відомий російський історик Васілій Ключевський наприкінці XIX століття писав: «Нам твердили: віруй, але не міркуй. Ми стали боятися думки, як гріха, допитливого розуму, як спокусника, раніше ніж уміли мислити, ніж пробудилася у нас допитливість.

Тому, коли ми зустрілися з чужою думкою, ми її приймали на віру. Склалося так, що наукові істини ми перетворювали в догмати, наукові авторитети ставали для нас фетишами, храм наук зробився для нас капищем наукових марновірств і забобонів... Політичні й національні успіхи були досягнуті не нею, освіченою людиною, а народом і його вождями, які не всі знали грамоту». 

Читайте також: Путинский рейх несет такую же угрозу человеческой цивилизации, какую нес режим Гитлера

Основне завдання кремлівських ідеологів полягало в тому, щоб перешкоджати громадянам СССР і Східного блоку отримувати інформацію ззовні, а решту світу залишати у невіданні того, що діється всередині цих країн. Свого часу Поль Лендвай, австрійський  журналіст і письменник (3 квітня 2014 року призначений міністром внутрішніх справ Австрії) у газеті «Нойє Цюріхер Цайтунг» зазначав: «Комуністичну систему совєтського зразка від старих і сучасних диктатур (наприклад, нацистської) відрізняла не тривалість існування, а насамперед ідеологія, або, кажучи іншими словами, постулат єдиної й виключної правди, яка в будь-якій ситуації і в будь-який час визначалася істинними представниками марксистсько-ленінської віри…

Інформаційна монополія була однією з основ партійної гегемонії в країнах Східного блоку. При цьому мова йшла не тільки про класичну цензуру, але і взагалі про роль засобів масової інформації в суспільстві. Незважаючи на численні відмінності між Совєтським Союзом і країнами блоку, ЗМІ всюди дотримувалися відповідної лінії в зовнішній та внутрішній політиці.

Це призводило до систематичної фальсифікації інформації. Система контролю, продумана до останньої деталі, фальсифікація і цензура продемонстрували реальну наявність того, що французький філософ Алан Безансон свого часу назвав «сюрреальністю» – новим виміром, що постав з комуністичного уявлення про майбутнє, узгодженого з ідеологією». 

Читайте також: Ворожі телеграм-канали, що сіють «зраду» серед українців (СПИСОК СБУ)

У цьому контексті доречно, на наш погляд, ознайомитись із тезами, виписаними і перекладеними на українську професором В. Войтенком із двох різних першоджерел: нацистської катехизи «Майн кампф» А. Гітлера і «Философского энциклопедического словаря», який вийшов друком 1983 року під редакцією секретаря ЦК КПРС Л. Ф. Ільїчова: 

1. «В сучасних умовах ідеологічна пропаганда оформилась в особливу сферу духовної діяльності; вона є системою організацій, засобів і методів ідейно–психологічного впливу на маси». 
2. «Наша пропаганда за змістом і формою повинна сприйматися широкими народними масами. Мистецтво полягає у тому, щоб не подрібнювати увагу мас, а завжди концентрувати її». 
3. «Характерними рисами пропаганди є цілеспрямованість, диференційованість, безперервність дії, масовість». 
4. «Ми працюватимемо над тим, щоб сформувати у молоді почуття відповідальності. Щоб долучити маси до ідеї національного відродження, ніякі соціальні негаразди не можуть вважатися завеликими». 
5. «Розробляючи завдання політичної, економічної та ідеологічної роботи, партія визначає завдання і в галузі пропаганди, принципові позиції щодо її організаційних форм». 
6. 6.«Правильність пропаганди перевіряється лише її успіхом. Успіх всякої пропаганди визначає наполегливе, рівномірне і тривале застосування». 

Тези 1, 3 і 5 належать секретареві ЦК КПРС, а 2, 4 і 6 – фюрерові «третього райху». 

В. Войтенко акцентує: «Якщо мова йде про загальні принципи організації пропаганди, ми й сьогодні можемо – не лякайтеся! – погодитись із більшістю цих тез. Пропаганда – це технологія. Пропаганда – це сокира, якою можна і витесати хрест, і зарубати матір. За таких обставин є лише один арбітр між добром і злом – громадянин. Але ж у нас він несе на собі психологічне тавро тоталітарного режиму». 

Краще не скажеш. Сьогодні в інформаційному просторі Росії беззастережно панує пропаганда, яку тамтешня влада використовує (і небезуспішно!) серед власного населення проти українського народу. 

Читайте також: Как Путин хотел уничтожить украинский народ, но в итоге укрепил украинскую идентичность

1929 року Г. Федотов чітко окреслив завдання політики русифікації українців: «Задача эта для нас формулируется так: не только удержать Украину в теле России, но вместить и украинскую культуру в культуру русскую. Мы присутствуем при бурном и чрезвычайно опасном для нас процессе зарождения нового украинского национального сознания, в сущности новой нации. Она еще не родилась окончательно, и ее судьбы еще не предопределены. Убить ее невозможно, но можно работать над тем, чтобы ее самосознание утверждало себя как русскую форму самосознания».

Зараз ці завдання, сформульовані Федотовим сто років тому, прагне розв’язати Путін.

2008 року Юрій Райхель переконливо пояснив, що антиукраїнська істерія в Росії спричинена внутрішніми проблемами у цій державі: «Військово-стратегічні обставини мають місце, але їх не слід переоцінювати. <...> Набагато важливіші політичні та психологічні причини. Провідні російські політологи та філософи, насамперед євразійської та націоналістичних шкіл, неодноразово стверджували, що Україні належить унікальна роль у визначенні цивілізаційної ідентичності, геополітичних можливостей і зовнішньополітичного статусу Росії. Київ – мати міст руських, для них і їх послідовників у коридорах влади не проста цитата з літопису, а керівництво до дії.

Вони вважають, у широкому сенсі Росія може претендувати на повернення статусу великої держави, тільки в інтеграції з Україною політично й економічно. Це парадигма імперської ідеології, яка стає основною в сучасній Росії. Звідси керівництво до дії. Заперечується існування українців як народу й української мови як такої. Другою причиною, на наш погляд головною, є небезпека подальшої демократизації України для правлячого російського класу». 

Читайте також:  У бульбашці інформаційної омани. Як уникнути комунікаційного спотворення світу

Діяльність путінських структур, які займалися питаннями спрямованого інформаційного психологічного впливу, виявилися малоефективними щодо українців. Саме тому кремль вирішив вдатися до грубої воєнної сили, дарма що вона обходиться значно дорожче, ніж різноманітні гібридні операції. 

Разом з тим використання рашистами і тактичної ядерної зброї проти України далеко не малоймовірне. Умовний Захід навряд чи спроможеться на мілітарну відповідь на таке варварство, оскільки ЯЗ буде застосована не проти члена НАТО. У світі здійметься чергова хвиля осуду дій терористичної держави, ліквідувати яку ніхто не наважиться, побоюючись розпалювання третьої світової війни. 

Чи передбачають США і Великобританія таку загрозу для України? Чи спроможні превентивно застосувати ефективні методи і засоби для стримування ядерного гопника-розбійника?

— 

Олег К. РОМАНЧУК, PhD, шеф-редактор журналу «Універсум», для «Аргумент»

В тему:

• Операція "Овсяннікова": Що це було — дурість, диверсія чи просто абсурд?
•  Битва за Україну без прикрас та ілюзій
• Енн Епплбаум: Війна не закінчиться, поки Путін не програє
• Идеология путинской России - шизофашизм. Мир должен признать это
• Это сумели повторить. Как путинская пропаганда старательно копирует гитлеровскую