Внутрішній фронт: дипломатія "95 кварталу". МЗС шукає послів з чотирма «П»

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Новина про готовність Міністерства закордонних справ України оголосити загальнонаціональний конкурс на послів у закордонних державах схвилювала суспільство.

Ні, війна не відступила на друге місце, але гасло про «послів з народу» упевнено конкурує з новинами про Вугледар та іспанські «Леопарди», зазначає видання ZN.ua.

Йдеться про те, що, за словами міністра, у відомства «особливо складно з пошуком кандидатів на посади послів». Він «шукає» їх у дипломатичній системі. В бізнес-середовищі. Серед науковців. І все марно. І на весь світ, і особливо на Африку, їх критично не вистачає. Тому будь-який громадянин України, що відповідає загалом нескладним критеріям, може спробувати посольського щастя.

Читайте також:  Про кадровий голод у МЗС і безголовість влади, за яку українці платять власною кров'ю

Виглядає на перший погляд анекдотично. Тут зразу згадали і про «кухарку, яка має навчитися керувати державою» (такий собі В.Ульянов), і про те, що кінь має знатися з конем, а віл — з волом (великий І.Котляревський), і таке інше.

Але варто не пошкодувати й другого погляду, придивитися пильніше і відділити зерно від полови.

Перше, що спадає на думку, — констатація професійного провалу. Міністерство утримує 600 дипломатів у Києві, Львові, Ужгороді, Одесі та ще двічі стільки у 80+ дипломатичних установах на п’ятьох континентах і… не може вибрати з них перших осіб у 20 не перших країн світу.

Про які країни йдеться? Серед виставлених на конкурс є невеликі і, власне, ще неіснуючі посольства. Повідомляється, наприклад, про Оман чи Гану або Руанду. Зрозуміло, бути там ефективним послом непросто. Але з цим напевно змогли б упоратися українські дипломати, які працюють зараз на посадах заступників послів (радники-посланники чи радники) у Єгипті чи Йорданії, Канаді, чи Південній Африці, начальники управлінь чи відділів у центральному апараті. Невже б вони відмовилися?

Стати послом — не просто почесно, це справжній професійний виклик і вершина дипломатичної кар'єри. Навіть якщо ти стартуєш як керівник дипломатичного представництва не з Франції чи США. Чому цього не відбувається в зазначеному випадку?

На цьому ми зупинимося нижче, а зараз торкнемося важливіших і складніших країн.

Бо серед інших розігруються й посади в Чехії (член ЄС і НАТО, одна з найактивніших країн у глобальній проукраїнській коаліції), Норвегії (член НАТО, межує з агресором, надає Україні колосальну допомогу), Ірані (супервиклик для будь якого сучасного дипломата), Вірменії (країна, без якої неможлива дерадянізація Південного Кавказу), врешті — Філіппінах.

У цій останній чисельність населення майже втричі вища, а ВВП — удвічі більший, ніж в Україні. І на додачу — вона має стратегічне значення у Південно-Східноазійських економічній, політичній та безпековій сферах. Як видається, і в цих важливих державах МЗС готовий віддати перевагу непрофесійним, по суті стороннім, людям перед своїми ж співробітниками з багатолітнім досвідом роботи.

Дивно! Адже на посаді заступника міністра на Михайлівській площі нині — колишній успішний багатолітній посол України в Чехії. Він знає всіх українських бізнесменів, науковців, управлінців, пов’язаних із Прагою, має уявлення, в яких галузях національної економіки можуть відшукатися фахові особи, причетні до цієї держави, і, здавалося б, може запропонувати якісні кандидатури. Там-таки, на Михайлівський, — спецпредставник України з питань Близького Сходу і Африки, успішний колишній посол в Алжирі. Напевно, він би міг допомогти в пошуках кандидата на своє місце, порожнє ось уже майже рік!

І тут час поставити запитання: чому так дивно будується кадрова політика дипломатичного відомства (опікується нею, до слова, вже третій рік одна особа)? Чому не питають обізнаних? Чому не просувають талановитих? Чому не підвищують патріотичних? Чому не призначають наполегливих — із тих півтори тисячі наявних від Києва до Преторії та Канберри, до Едмонтона та Буенос-Айреса? Або ж чому не позбавляються бездарних, «ватних» і ледачих, які незаслужено іменуються дипломатами, аби звільнити місце гідним? Бо якщо шукають деінде, це означає, що в себе нема. Чому нема?

Читайте також:  “Рука Єрмака”, знов гіпноз чи протекціонізм дурака. Що не так з призначенням нового посла в Болгарію

Друге, про що змушує думати незвичайне оголошення,  про охочих і про вартих.

У своєму тексті-заклику міністр справедливо застерігає, що останніх серед перших буде відшукати складно. І це природно. Адже сьогодні подаватися на посольську посаду успішній особистості… нема резону!

Уявіть, що йдеться про чинного міністра чи заступника міністра та навіть директора важливого департаменту у важливому міністерстві. Який до того ж володіє двома іноземними мовами (а це нині стандартна вимога до всіх дипломатів), має відмінне здоров’я (в Омані чи Філіппінах або Руанді воно просто обов’язкове!) і при цьому готовий відірватися від звичного способу життя, від друзів та від інтелектуального середовища, навіть від дружини чи дітей, якщо там не буде відповідної школи або безпекових умов.

Але ще складніший вибір — для недержслужбовця. Така особа має відмовитися від ведення бізнесу, від свого фаху науковця чи дослідника на, щонайменше, три або й більше років.

На додачу, і ті, і ті напевно ж не виграють у зарплаті. Фінансове забезпечення у закордонних установах зараз пристойне. Воно цілком задовольняє потреби рядових дипломатів, які отримують в рідному МЗС свої 20–30 тисяч гривень. Але провідні фахівці, високі управлінці чи успішні бізнесмени оперують іншим порядком винагороди. Міняти жирних синиць у руках на худих непевних журавлів вони навряд чи захочуть. На посаду посла у США, Канаді чи КНР — мабуть, багато хто погодився б. Та ось Кот д’Івуар, де він керуватиме консулом (що є водієм за сумісництвом) та другим секретарем з торгівлі, якось не вабить…

Не останній чинник для такого варяга за конкурсом — його повна беззахисність на посольській посаді. Призначення указом президента України означає, на жаль, і можливість зняття з посади таким самим указом без особливого пояснення причин та навіть без попередження. У МЗС вам назвуть прізвища таких послів, які свого часу постраждали ні за цапову душу.

Але уявімо, що якісні кандидати знайшлися, вони цілком відповідають критеріям і готові вирушати. Залишилося їх навчити нового фаху.

Читайте також:  У МЗС України натякнули, що призначення послом людину без досвіду й задіяну в шахрайських схемах - це нормально

Дипломатія, за визначенням кадровиків Держдепартаменту США, це «мистецтво і вміння будувати і підтримувати відносини та здійснювати переговори, використовуючи такт і взаємну повагу». На лихо, українська реальність примушує і урядовців, і бізнесменів набувати зовсім інших навичок, схожих, швидше, на єдиноборства. Треба буде вчитися, як переконати співрозмовника в Мозамбіку відповідно проголосувати у Генасамблеї ООН, а він усе перепитуватиме, де цяя Україна, скільки безкоштовних стипендій її уряд надасть мозамбіцьким студентам і чому б Києву просто не вибачитися перед великим сусідою та не віддати пару областей, «аби був мир».

Інша важлива цнота — вжитися в нове робоче середовище. Практично, всі недержслужбовці з підозрою, коли не з недовірою, ставляться до вітчизняної бюрократичної машини, частиною якої вони автоматично стають на новій посаді. І, попри гучний титул, будуть зобов’язані працювати в умовах специфічного документообігу, не в змозі втрутитися й розрубати паперові нетрі особисто. Цього мистецтва неможливо навчитися за місяці.

Читайте також: Шість високих держпосад отримали за півроку люди з оточення Єрмака – розслідування Bihus.Info

Посилання на воєнний стан спрацьовують у виняткових випадках. Обходячи перед від’їздом держапарат і бізнеси, майбутній посол встановлює цінні контакти. Через два місяці, вже там, далеко, він розуміє, що всі його ввічливі київські співрозмовники про нього забули й живуть у ритмі воєнного часу, який не збігається із закордонним, а його запити — далекі від їхніх реальних щоденних справ.

Але наш претендент — талановитий. Він — супербюрократ і супертолерантний переговірник. Та чи знає він своє майбутнє робоче місце? Країну, її культуру, історію, відносини з сусідами, з колишніми окупантами чи колонізаторами або ж колоніями? Чи довідався про соціальні та економічні проблеми, вірування і звички, про клани, про олігархів, про медіа-магнатів, про дружин, дітей, приятелів лідера та його оточення? І чи зможе він це охопити за місяців два підготовки? Днями дружина спадкоємця британського престолу помилилася, подавши руку для привітання в мечеті. Їй вибачать. Чи вибачать українському послу таке або сяке, чого його не вчили пів життя, як учили професіоналів, котрі піднімалися сходинками від аташе до найвищої посади?

Скептик, прочитавши цей допис, чмихне: не треба нічого вигадувати! Посади послів порожні, бо пропозиції міністра щодо призначення дипломатів не сприймають в офісі президента. Там вважають це корпоративною змовою. Він, мовляв, пропонує своїх. А треба свіжої крові.

Читайте також: Шарлатанка, лікує кінофобію гіпнозом: що відомо про нову кризову менеджерку Довженко-Центру від Держкіно

Не беруся стверджувати: особисто не чув. Але схожі підходи вже практикувалися в нашій державі, і гучно провалилися. Призначали міністром охорони здоров’я славетного хірурга. А через півтора місяця звільняли. Вже в інші часи призначали активістку-юристку. Теж пішло не так. Прибічники «свіжої крові» нагадують, що не святі горшки ліплять. Але в даному випадку йдеться не про горщик, а про коштовну вазу двосторонніх відносин, якою можна міжнародні відносини прикрасити, але яку дуже легко розбити так, що й не склеїш.

Сміливі експерименти з «перехресним запиленням» тут, в Україні, позначаються на людях, на бюджеті, на довірі до влади. В дипломатичній сфері ціна експерименту на додачу — ще й реноме держави, її президента й уряду. Які сміливо очолюють війну із загарбником і тримають український прапор високо над усім світом. У кожній закордонній країні цей прапор — у руках нашого Надзвичайного і Повноважного. Послу з вулиці впоратися з цим завданням буде значно складніше.

P.S. Я розумію потреби політичних призначень, які практикуються повсюди й незле зарекомендували себе в українських реаліях. Відкритий конкурс на особу, котра говоритиме і діятиме від імені очільника Української держави, — справа значно ризикованіша. Чи виправданий він — є сумніви. А ось куражу й нестандартності до іміджу України додасть напевно.

Андрій Веселовський, Надзвичайний та Повноважний Посол України, радник директора Національного інституту стратегічних досліджень,  опубліковано у виданні ZN.ua

На цю тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

16:58
Митрополит Епіфаній очолив молитву за Україну у Києво-Печерській лаврі
14:09
Як аеродром Гостомель так і не став для росіян воротами в Київ (невідомі факти)
13:09
Окупанти ракетами масовано обстріляли Костянтинівку: зруйновані вокзал, храм та будинки (ВІДЕО)
12:58
За день до вторгнення рф тодішній голова "Укроборонпрому" Гусєв надіслав працівникам ОПК заспокійливого листа і запевняв, що підстав для паніки немає (ДОКУМЕНТ)
10:01
Як влада брехала українцям, що війни не буде (ХРОНІКА)
08:00
ГЕНШТАБ ЗСУ: ситуація на фронті і втрати ворога на 25 лютого
20:04
Знущання над українцями: ФСБшна упц (мп) не допустила військових і капеланів від ПЦУ помолитися за загиблих воїнів у печерах Лаври. ВЛАДА ЗЛОЧИННО БЕЗДІЄ
20:00
У неділю в Україні буде хмарно, сухо та тепло
19:19
Фон дер Ляєн передала 50 нових позашляховиків для прокурорів та поліцейських у прифронтових регіонах України - мабуть, саме вони відіб'ють Авдіївку та Бахмут
19:07
Малограмотна, брехлива нікчема мститься Людині: головреду Цензор.НЕТ Бутусову другий рік поспіль відмовляють в акредитації на пресконференцію Зеленського

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністр оборони Олексій Резніков закликав громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях. .

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]