Щороку на день Покрови Пресвятої Богородиці патріотична громадськість відзначає день створення Української повстанської армії. Раніше свято припадало на 14 жовтня, однак після переходу УГКЦ і ПЦУ на новий календар — на 1 жовтня.

Однак чимало істориків наполягають, що День УПА не слід переносити. Адже дату 14 жовтня 1942 року закріпила Українська головна визвольна рада щойно в 1947-му. До цього моменту в командуванні УПА ніхто не вів відлік ані від свята Покрови, ані від 1942-го.

"Від ранньої весни"

"Рік збройної боротьби проти німецького і московського займанців уже за нами… Другий рік боротьби зустрічаємо повні віри і надій. Сьогодні кінчається рік збройної боротьби наших повстанських загонів з жорстокими німецькими хижаками і грабіжницькими червоними партизанами, вислужниками імперіалістичної Москви", — писав командувач УПА-Північ Дмитро Клячківський-"Панас Мосур" у новорічному наказі Ч. 28 від 24 січня 1944 року.

Роман Шухевич на Волині, 1943 рік. Фото: Центр дослідження визвольного руху

Дещо раніше до своїх вояків звернувся і його підлеглий — курінний Павло Климук‑"Назар". "Волею українського народу повстала українська Збройна Сила — Українська Повстанча Армія, що вже рік часу громить всюди ворогів", — читаємо в наказі-привітанні з нагоди Різдва 1944 року.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «…І майбутнім поколінням передасте своє ім’я, оповите безсмертною славою» [2]

Про другий рік боротьби в 1944 році писали у наказах курінний з’єднання "Холодний Яр" УПА-Південь "Софрон" і командир з’єднання груп "Тютюнник" УПА-Північ Федір Воробець‑"Денис Шигунич".

Нарешті дамо слово найвищому керівнику визвольного руху — Голові Проводу ОУН і Головному командирові УПА Роману Шухевичу. У новорічному зверненні 1 січня 1945 року він констатував: "За нами 1944 рік — другий рік славного існування УПАрмії". І в грудні того ж року повторив: "1945 рік — це третій рік славної боротьби УПА за самостійність України".

Отже, вище керівництво УПА вважало 1944-й рік — другим, а 1945‑й — третім роком існування армії. З цього випливає, що започаткована була вона в 1943 році. Це підтверджує і стаття "Всенародній рух збройної самооборони українського населення Волині й Полісся", написана на початку 1944-го.

"Розвивається оця оборонна визвольна боротьба Волині й Полісся, починаючи від весни 1943 року по сьогоднішній день", — писав її автор, працівник референтури пропаганди Проводу ОУН Ярослав Старух‑"Ярослав Ясенко". А листівка "Молодь України!", яку диверсійна група "Схід" групи "Тютюнник" розповсюджувала на Житомирщині в червні 1944-го, повідомляла: "Від ранньої весни 1943 року УПА завзято громить німецьких наїзників і їх прихвоснів".

Партизанити передчасно

Жодної оригінальної документації відділів УПА за 1942 рік немає. Як і перевірених даних про їхню діяльність у той період. Зате збереглося листування керівника волинської ОУН Дмитра Клячківського‑"Охріма" з провідником Сарненської округи ОУН Іваном Литвинчуком‑"Дубовим" за листопад 1942 — січень 1943 року. Про УПА чи повстанські загони там не згадується. Навпаки, восени 1942‑го "Охрім" застерігав "Дубового", що виступів робити "не вільно" і щоб той не дав гестапо спровокувати населення.

Дмитро Клячківський (1911 — 1945). Фото: wikipedia.org

Що можна ствердити з цієї кореспонденції напевно, так це те, що на теренах відповідальності "Дубового" інтенсивно йшла підготовка до збройної боротьби. Тривало накопичення ресурсів, зокрема фінансових, на чому наголошував "Охрім". "І коли настане слушний момент, — писав Клячківський на Різдво 1943 року, — найкращі представники українського суспільства поведуть нарід до світлої Перемоги, до будови Могутньої Самостійної Соборної Української Держави".

Восени 1942 року не існувало ще жодних відділів УПА, окрім хіба що нечисленних загонів отамана Тараса Боровця-"Бульби" з такою самої назвою. Але наша розмова не про них. У жовтні 1942‑го Провід ОУН тільки замислювався про формування партизанської армії. Микола Лебедь, в. о. провідника замість ув’язненого Степана Бандери, скептично ставився до перспектив збройного виступу проти нацистських окупантів, воліючи й далі обмежуватися підпільними методами боротьби. ОУН навіть розповсюджувала листівку "Партизанка і наше ставлення до неї", у якій критикувала такий спосіб боротьби, вважаючи його передчасним і невиправданим.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Активізувати агентурні заходи проти мораторію на протистояння в українському визвольному русі» [3]

На Провід знизу тиснули волинські бандерівці, зокрема крайовий провідник Північно-західних українських земель "Охрім" і крайовий військовий референт Василь Івахів‑"Сом". На їхню думку, нацистський терор на Волині та Поліссі був настільки нестерпним, що подальше зволікання могло відвернути симпатії волинян і поліщуків від бандерівців на користь бульбівців чи радянських партизанів.

У документах трапляються згадки про різноманітні збройні групи чи боївки сільської самооборони, які без санкції вищого проводу стихійно створювалися в регіоні. Тож Лебедь був змушений погодитися на створення при військовій референтурі Проводу робочої групи, яка впродовж двох конференцій у жовтні-грудні 1942-го розробила план організації та розгортання власних збройних сил. Механізм практичної реалізації плану був запущений на початку 1943 року.

Ілюстрація Олени Сметани

Перші проби

22 січня 1943 року військовий референт Сарненської округи Григорій Перегіняк‑"Коробка" створив першу сотню. Правда, ще кількома тижнями раніше її підрозділи вже вступали в сутички з нацистами. Якийсь час ця сотня воювала як така собі "демоверсія", що мала випробувати життєздатність плану створення військових підрозділів на практиці. Вочевидь, провід визнав цей експеримент вдалим і дозволив організацію нових загонів. "Слушний момент", про який говорив Клячківський, настав.

Орієнтовно 15 лютого 1943 року крайовий військовий референт "Сом" зібрав підлеглих окружних військовиків у селі Піддубці. Як згадував Ковельський окружний військовик Юрій Стельмащук‑"Рудий", "Сом" дав завдання провести облік придатних людей, намітити командирів, розподілити зброю та провести вишкіл з майбутніми повстанцями. Це, на думку Стельмащука, і була директива з організації УПА.

Стрільці УПА з Коломийщини, 1940-ві роки. Фото з архіву проєкту "Локальна історія"

Наприкінці лютого виникли невеличкі загони Олексія Брися‑"Аркаса" неподалік Берестечка та крайового організаційного референта Сергія Качинського‑"Остапа" — у Клеванському районі Рівненщини. У Кременецькій окрузі ОУН свою боївку організував окружний військовик Іван Климишин‑"Крук".

Справжній сплеск стався в березні 1943-го — в усіх куточках Волині та Полісся закипіла робота з організації повстанських загонів. Історик Ігор Марчук підрахував, що протягом перших двох місяців весни виникло щонайменше 17 відділів чисельністю від 10 до 300 бійців. Цьому сприяло дезертирство українських поліцаїв, які переходили до повстанців часом цілими підрозділами. До кінця квітня 1943 року військо націоналістів вже налічувало близько 2 тисяч вояків. Тоді ж за ним офіційно закріплено назву — Українська Повстанська Армія [4].

Читайте також: Невідома операція гітлерівців проти УПА: "Кількаразово доходило до рукопашного бою" [5]

Проти двох імперій

14 жовтня 1942 року — радше символічна дата, встановлена УПА і УГВР задля підтримки бойового духу в тяжких післявоєнних умовах боротьби проти радянського тоталітаризму. Не останню роль грало прагнення прив’язати виникнення УПА до шанованого в народі християнського свята Покрови, яка вважалася покровителькою українського козацтва.

Отже, з весни 1943 року новостворені відділи УПА поповнювали тисячі добровольців, а з невеличких боївок і загонів виростали сотні, курені та групи. За що йшли воювати всі ці люди?

З архівних слідчих справ учасників визвольного руху, які потрапили в радянський полон, випливає, що абсолютна більшість чітко уявляла його мету. "УПА бореться проти німців і Радянського Союзу за створення самостійної України", — приблизно такою була найпоширеніша відповідь, яку чули слідчі НКВС-МДБ як від командирів, так і від рядових стрільців.

Стрільці УПА з Коломийщини, 1946 рік. Фото з архіву проєкту "Локальна історія"

Стратегію двофронтової боротьби проти Третього Райху і СРСР ОУН прийняла на ІІІ конференції 17–21 лютого 1943 року. У взаємному виснаженні й розпаді обох імперій націоналісти вбачали шанс здійснити національну революцію та здобути незалежність України. Оунівці виступали за консолідацію всіх державницьких сил і спільний фронт з іншими народами, що ведуть боротьбу за своє визволення — проте обов’язково на основі етнографічного принципу визначення державних кордонів. У новому післявоєнному порядку Україна мала стати регіональним лідером, який гарантував би неможливість відродження нових імперіалізмів.

Першими відомими документами, які розповідали широкій публіці про завдання УПА, стали звернення Головної команди "Українці!" та відозва "Хто ми є і чого хочемо" штабу Української повстанчої групи "Озеро", видані у травні 1943 року. Група "Озеро" проголошувала:

"Ми боремося за визволення нашого народу й тому наша війна є священна. Ми не бандити, не диверсанти, як це нам закидають німці й большовики з їх завушниками. Ми боремося на рідній землі і в обороні прав нашого народу. Ми несемо високо Прапор Самостійної Соборної Української Держави. Досить неволі! Досить знущання і наруги! Годі вже терпіти! ХОЧЕМО ЖИТИ ВІЛЬНО!"

І далі:

"Хочемо, щоб в Українській Державі не було ні визискувачів, ні визискуваних, ні пролетарів, ні жебраків, а в українському народі щоб не було класової боротьби. Хочемо, щоб у нашій державі не тільки українці могли свобідно розвиватися, але й усі національності мали право повного національного, культурного, умового й господарського розвитку".

Текст містив перелік основних прав і свобод, яких прагнули повстанці: приватну середню власність на землю та передачу поміщицьких і колгоспних земель селянам без викупу; право робітників користуватися плодами своєї праці й не бути експлуатованим капіталістами, свободу творчості для інтелігенції та рівні права для жінок, вільний доступ до освіти.

Читайте також: Правонаступництво України: від УНР через УРСР [6]

Стрільці УПА, середина 1940-х років. Фото з архіву проєкту "Локальна історія"

Публікація "За що бореться УПА?" була вміщена на передовиці першого числа журналу Головної команди УПА "До зброї!" в липні 1943 року. Вона стисло перелічувала цілі боротьби як соборну Українську державу зі справедливим порядком, право кожного народу на власну державність і ворожість до імперіалізмів — німецького та московського.

Від диктатури до демократії

Оскільки ініціатором створення УПА була ОУН (бандерівців), в основу світогляду її збройного крила лягли націоналістична ідеологія та програма. Уже перші програмні документи УПА протягом 1943 року містили відгомін ідейної еволюції, яку переживала ОУН в середині Другої світової війни.

Стрільці УПА, 1940-ві роки. Фото з архіву проєкту "Локальна історія"

Німецько-радянську війну організація зустріла на позиціях інтегрального націоналізму. Хоч ОУН не сповідувала принципу монопартійності, вона претендувала на роль гегемона серед тих політичних середовищ, які братимуть участь у державному будівництві. Її ідеолог Дмитро Мирон‑"Максим Орлик" пропонував у період збройної боротьби та консолідації незалежної держави встановити диктаторську владу, після чого — "націократичний республіканський устрій" з сильним головою держави та широкими повноваженнями виконавчої влади.

В цілому рання програма бандерівців пропонувала авторитарний політичний режим, вождизм, етноцентризм, у ній подекуди траплялися ксенофобські випади проти поляків і євреїв. Такий підхід був зумовлений прагненням уникнути повторення досвіду Української революції 1917—1921 років. націоналісти були переконані, що та поразка засвідчила неспроможність демократії.

Але похідні групи ОУН у 1941—1942 роках познайомилися з Великою Україною, де зіткнулися з протилежним світоглядом. Наддніпрянці з досвідом життя за комуністичного тоталітаризму більше переймалися демократичними правами та свободами та прагматичними питаннями соціально-економічного устрою, як-от: що робити з колгоспами, якими будуть форми власності на землю та підприємства, трудові права тощо. Вони не сприймали авторитарну владу, наголошували на гарантіях прав національних меншин. Дискусії зі "східняками" спричинили трансформацію світогляду керівників підпілля.

Завершилася трансформація ухваленням нової програми на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН 21–23 серпня 1943 року. Загальний дух цих постанов історики порівнюють з програмами післявоєнних антиколоніальних рухів країн третього світу:  

«ОУН бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно й політично та визискує економічно інші народи. Тому ОУН бореться проти СССР і німецької "Нової Європи". ОУН з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних та фашистсько-націонал-соціалістичних програм та політичних концепцій, бо вони є інструментом завойовницької політики імперіалістів».

Озираючись на УНР

У своїй пропаганді 1943—1944 років ОУН і УПА обходили питання державного устрою незалежної України. Провід ОУН обмежився загальною декларацією про те, що "ОУН не бореться за Україну для себе, вона не бореться за владу на Україні ані за форму влади", а "про владу і її форму буде рішати сам нарід і його найкращі представники".

Стрільці УПА з Біберчини, 1945-1947 роки. Фото з архіву проєкту "Локальна історія"

Дещо конкретніше про державний устрій висловилася УГВР, створена за ініціативи ОУН у липні 1944 року. Згідно з "Платформою" УГВР, в Українській Державі передбачався "народно-демократичний устрій", який мав бути визначений "шляхом загального народного представництва". Саме УГВР як координаційний орган визвольно-революційної боротьби мала "покликати до життя перший український державний уряд та скликати перше українське всенародне представництво".

Соціальна програма УГВР передбачала ринкову економіку, регульовану "вимогами і потребами цілості нації". Важка промисловість і важкий транспорт мали залишатися у державній власності, а легка і харчова промисловість — у власності кооперативних об’єднань. Дрібним підприємствам гарантувалося право широкого вільного кооперування та творення індивідуальних господарств. Земля мала бути усуспільненою з передачею рільничих земель у постійне користування хліборобським господарствам. Форма трудового землекористування не обмежувалася, за винятком розмірів індивідуального землекористування, для яких встановлювався мінімум і максимум.

Відтоді почала визрівати орієнтація на демократичні принципи державотворення, що видно навіть і з зовнішніх ознак, які відсилали до революційно-демократичних традицій УНР. УГВР вважалася революційним органом влади із законодавчими функціями, при якому був виконавчий орган — Генеральний Секретаріат.

Цю назву запозичили в Генерального Секретаріату Центральної Ради, Президентом УГВР обрали колишнього члена УЦР Кирила Осьмака. Маніфест УГВР іменувався "Універсалом", як і головні документи УЦР. Документи УГВР містили згадки про Установчі збори в майбутній незалежній державі, на яких український народ мав визначити державний устрій та затвердити конституцію.

—

Ігор Бігун, дослідник українського визвольного руху; опубліковано у виданні "Локальна історія" [7]

---

Читайте також: 

 

• Хлопці Бандери співпрацювали із МІ 6: чому ми про це не розповідаємо? [8]
• Непереможні [9]
• Баварські криївки та альпійські курорти Бандери [10]
•  «Слава Україні!» Хто і коли вигадав гасло [11]
• Хобі Степана Бандери  [12]
• Семен Лощенко: "незрівнянний гарматник" [13]
•  Військова підготовка Романа Шухевича: таємна школа старшин у Данцигу, вишкіл у польській армії та Баварська військова академія  [14] 
•  Як проводилась кацапізація Донбасу на початку XX ст. [15]
• Модест Семирозум і його дивовижне життя: забутий командир бою під Крутами [16]
• Бій Чорних Запорожців під командою латвійця Карліса Броже [17]