Невідома операція гітлерівців проти УПА: "Кількаразово доходило до рукопашного бою"

Версия для печати

 Нацистська операція проти УПА в Завидівському лісі досі лишалася практично невідомою. Українські повстанці зазнали в ній серйозної поразки — серед інших загинув командир загону й окружний військовий референт. Мало хто хоче зайвий раз згадувати про таке.

Довгий час єдиною згадкою про ці бої в документах визвольного руху вважався розпливчастий абзац в одній пропагандистській публікації. Було ще кілька спогадів, що містили більше деталей, але все одно — без точних дат і обставин. Які саме повстанські підрозділи воювали в Завидівському лісі, донедавна лишалося загадкою зазначають у виданні "Локальна історія".  

Липень? Жовтень? Вересень! 

Микола Горобець ("Славко", "Орист"). Фото: Андрій Криштальський "ОУН і УПА на Горохівщині" (Луцьк, 2014 рік)

У серпні 1943-го в південних районах Волинської області (Володимирсько-Горохівська округа ОУН, що входила до військової округи "Турів") діяв курінь УПА під командуванням Миколи Ткачука-"Голуба". Курінь входив до щойно створеного загону імені Івана Богуна, який очолював окружний військовий референт Микола Горобець-"Славко" ("Орист").

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Розгорнути розвідувальну і пропагандистську роботу стосовно української еміграції»

Курінь "Голуба" складався з трьох сотень (їх теж називали загонами), кожна з яких діяла у відповідному районі й мала порядковий номер від його кодового позначення в підпільній мережі. У Горохівському районі билася ІІІ сотня, яка постала в березні-квітні 1943 року. Здебільшого "трійка" відома за іменем засновника — як сотня Миколи Новосада‑"Грома". Хоча через посаду сотенного пройшло кілька людей.

Микола Новосад ("Грім"). Фото: Андрій Криштальський "ОУН і УПА на Горохівщині" (Луцьк, 2014 рік)

Досить довго мене збивала з пантелику інформація з дослідження Андрія Криштальського "ОУН і УПА на Горохівщині": буцімто німецькі війська розбили сотню "Грома" 8 липня 1943 року. А краєзнавець Олександр Денищук узагалі датував цю подію 13 жовтня. Плутанини додавали й дані з 14-го тому "Літопису УПА" нової серії про загибель "Славка" в липні 1943-го.

Але я опрацьовував дедалі більше архівних слідчих справ на солдатів III сотні. З них випливало, що операція відбулася чи то наприкінці серпня, чи на початку вересня 1943 року. І ось, укотре передивляючись різноманітні другорядні документи в архіві загону імені Івана Богуна в ЦДАВО України, я таки натрапив на її дату.

Отже, антиповстанська операція німецьких окупантів проти південних відділів загону імені Івана Богуна у Завидівському лісі тривала з 30 серпня по 1 вересня 1943 року.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Об’єкт розробки кдб «Бездольний» і його доленосний внесок в утвердження незалежності України

"Спалювали цілі села"

"Сили українського національного повстанського руху разом із радянськими угрупованнями заважають збору врожаю, — ішлося в наказі штабу 8-ї кавалерійської дивізії СС від 11 серпня 1943 року. — Бандити намагаються знищити більшу частину врожаю, а залишки приховують для себе". 

22 серпня розпочалася антиповстанська операція проти групи "Богун" на межі Рівненщини й Тернопільщини. У ній брали участь близько 5 тисяч німецьких солдатів за підтримки авіації. Штаб групи вчасно не виявив приготувань до операції через те, що не налагодив розвідку на залізничних лініях. При цьому 25 серпня верховний командувач СС і поліції на півдні Росії Ганс Адольф Прюцманн скаржився райхсфюреру СС Генріху Гіммлеру, що йому бракує військових частин для придушення "українського національного повстання на Волині". 8-му кавдивізію СС на той момент вже відкликали на Східний фронт.

Господарчий штабу групи "Турів" Володимир Бедрик-"Шило" підтверджував на радянському допиті: "Тоді почастішали випадки збройних зіткнень між бандами УПА і німецькими каральними загонами, внаслідок чого німці посилили репресії проти місцевого населення, підозрюючи його у зв’язку з бандами УПА. Спалювали цілі села, населення розстрілювали й палили живцем. Внаслідок цих звірств з боку німців населення з сіл нашого району втікало в ліси".

Головним центром повстанців на Південно-західній Волині був ліс біля села Завидів, де сконцентрувалися III, IV і XI сотні. Сюди й завдали удару нацисти. 

Повстанець-червоноармієць

III сотнею тоді командував Микола Герасименко — лейтенант Червоної армії родом з Києва чи Київщини, який не мав псевдоніма. При цьому підрозділі перебував і командир загону імені Івана Богуна Микола Горобець, а також перший командир сотні Микола Новосад, який, імовірно, належав до його штабу. "Четвірка" під командою "Богдана" свій номер одержала від кодового позначення міста Горохова і раніше базувалася в поблизькому Коритницькому лісі. У серпні 1943 року цей відділ — 40 осіб — перейшов із села Озерці до Завидівського лісу для вишколу.

Читайте також: Якими були агенти Служби безпеки ОУН, і кого з ворогів їм вдалося ліквідувати?

Завидівський ліс і його околиці. Фрагмент радянської топографічної карти. Фото: надав автор

XI загін Володимира Древка‑"Євгена" належав до так званого "Центрального" району — низки сіл, де базувалися референтури окружного проводу. Із загонів самооборони, що прибули з різних сіл округи, у серпні сформували районну самооборонну сотню (120–130 вояків при двох станкових і кількох ручних кулеметах і двох мінометах) під орудою Фотияна Корнія‑"Юрка", головного зброяра загону імені Івана Богуна. Сотня, імовірно, теж належала до "Центрального" району. 

Провали розвідки призвели до того, що командування загону не очікувало антипартизанської операції. Хоч дівчата-розвідниці зауважили концентрацію великих військових сил Вермахту й жандармерії у населених пунктах Генерального губернаторства на кордоні з райхскомісаріатом "Україна" — Стоянові й Модрині.

Керівниця військової розвідки округи Галина Коханська‑"Орися" писала: «За час моєї відсутності моя заступниця "Тамара" всі повідомлення, які надходили з прикордонних застав, Горохова, Локач, Іванич преспокійно складала у папку замість того, щоб негайно доповісти "Славкові" про незвичайну концентрацію ворожих сил».

Облаву пересиділи на деревах

Для операції окупанти зібрали близько 2 тисяч солдатів, перекинутих на 180 автомобілях. «На світанку карателі пішли облавою на ліс, — згадувала "Орися". — Добре, що їх помітили вчасно вартові. Карателів було десь біля двох тисяч. Почався нерівний бій на узліссі. В першу чергу треба було вивести цивільне населення. "Славко" наказав "Громові" розбити сотню на групи й пробиватися в різних напрямках, щоб виявити, куди можна вивести цивільних».

Більше деталей довідуємося зі спогадів Якова Данилюка‑"Сербина", зброяра загону імені Івана Богуна: «Спочатку "Славко" зайняв становища перед лісом, з боку села Підбереззя, і привітав противника сильним і несподіваним вогнем. Ворог відразу мав великі втрати. Одначе скоро він дістав сильні підкріплення, озброєні артилерією й танкетками.

Читайте також: Розсекречені архіви: Підроблені листи голови ОУН Штуля-Ждановича до батька. Почерк КДБ

Під сильним обстрілом ворога наші мусіли відступити до лісу, бо ворожі частини почали оточувати оборонні становища. В лісі знову прийшло до завзятого бою на нових становищах, що їх зайняв курінь. Так проходив бій упродовж дня. Коли німці оточували становища куреня, він пробивався з оточення і займав оборонні позиції на новому місці.

Того дня німці кількакратно намагалися оточити й знищити Горохівський курінь УПА, але кожного разу курінь виходив з оточення і врешті, під покривом ночі, таки відв’язався від ворога та перейшов в інші ліси. Бій цей тривав з перервами цілий день і був дуже завзятий, з втратами по обох сторонах. Кількаразово доходило до рукопашного бою». 

Коли німці застосували танки, артилерію та міномети, вояки розбіглися по лісу. Вночі сотня перейшла в сусідній Печихвостівський ліс і отримала наказ тримати оборону з боку села Стрільче. "Повстанці бились мужньо, — підтверджувала Коханська. — Наші виявили слабке місце в оточенні й вивели цивільних з лісу — правда, не без жертв. Сотня, пробиваючись невеличкими групами, мала зібратись у Печихвостщині. Окремі стрільці пересиділи облаву на розлогих дубах. Карателі нишпорили в кущах. Вгору на дерева не дивились". 

"Половина вбита, решта розійшлися"

Під час цього прориву загинув командир загону Микола Горобець‑"Славко", який відходив з ар’єргардом ІІІ сотні. Його тіло через два дні знайшли побратими. Прострелене горло та потилиця вказували на те, що він вчинив самогубство, не бажаючи потрапити в полон. Коханська висувала версію про смерть "Славка" з рук ворожого агента в лавах УПА. Однак інших доказів цього я не знайшов. 

Як розгорталися події на позиціях сотні самооборони описав Данилюк: «Ми мали завдання боронити доступу до лісу від півночі, з боку Завидова. На визначеному нам відтинку ми пролежали цілий день, лише прислухуючись до бою в лісі. Аж під вечір ми помітили, що з заходу, від Переславич посувалася на Завидів німецька розстрільна, а далі за нею дорогою помалу під’їздила колона з військом.

Так німці ввійшли в Завидів, розтягнулися вздовж села й виставили з садів кулемети в напрямі лісу. Ми тоді принишкли до становищ і чекали на наступ. Наш командир "Юрко" пройшовся з "Митрофаном" по лінії, давав останні вказівки й поради.

Проте по якомусь часі ми зорієнтувалися, що німці не думають наступати на ліс. Тоді вже заходило сонце. Коли вже стемніло, прийшов наказ залишити становища і самим давати собі далі раду. Ми просмикнулися між німецькі застави й через Риковичі та Волицю подалися на Жашковичі».

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Сувенір» для засновника Служби безпеки ОУН Миколи Лебедя

Галина Коханська ("Орися"), 1956 рік. Фото зі слідчої справи, у якій вона прохолида під іменем "Ярослава Бульбан". Фото: history.rayon.in.ua

За даними "Сербина", усього в боях у Завидівському лісі відділи УПА втратили 97 солдатів загиблими. Німецькі втрати він вважав "десь утроє більшими". Галина Коханська вказувала, що з III сотні полягло 47 стрільців. Зброяр сотні самооборони Дмитро Гайдук нарахував 32 загиблих у своєму підрозділі. Андрій Криштальський пише по 13 убитих у двох роях загону "Євгена".

В підсумку виходить 92 загиблі повстанці — практично те саме число, що і в "Сербина". Кілька прізвищ полеглих з Іваничівського і Горохівського районів наводить краєзнавець Олександр Денищук: Микола Бобрик, Іван Шемчук, Григорій Вишневський, Микола Сорока, Федір Грицюк, Олена Гань.

"У цьому бою понад половина повстанців була вбита, а частина розійшлися", — свідчив Олексій Фаринюк-"Кудрявий", боєць сотні Герасименка. Розгром підтверджував і чотовий Костянтин Дорощук. «Близько п’яти місяців банда "Грома" стояла при владі в Горохівському районі й вела бої з німецькими військами, та все ж банда "Грома" була розбита», — говорив він перед військовим трибуналом військ НКВС у 1945 році.

Дорощука ця поразка приголомшила настільки, що він і ще 19 дезертирів ІІІ сотні вийшли з повинною до німецької влади й у Горохові вступили до організації "Український народний козацький рух" (УНАКОР), яка допомагала окупантам боротися з УПА.

Читайте також: Об’єкт № 1 для радянських спецслужб. Як діяла перша спецслужба українських націоналістів

Узяти в лещата

Облава в Завидівському лісі завершилася 1 вересня 1943 року. Пошарпана сотня Герасименка відступила до лісу біля села Фусова, загін "Богдана" — до села Озірці. Звідти вояки розійшлися, хто куди. "На Горохівщині погіршало, — описував ситуацію звіт мережі запілля УПА. — Німці з поляками повели сильний наступ, а з нашої сторони УПА стала якось менше інтенсивна". Повстанцям довелося залишити Завидівський ліс і його околиці. 

У чотирьох поблизьких селах нацисти спалили 50 господарств. В наступні тижні "ціла повінь польсько-німецьких банд залила майже цілий терен надрайону, мордуючи наше населення, грабуючи його майно".

Окупанти намагалися взяти в лещата сили УПА на теренах Володимирщини й Горохівщини одночасно з півночі й півдня. Протягом першої половини вересня каральна експедиція розсіяла VI сотню Василя Левочка-"Довбуша" з куреня "Голуба" в Порицькому районі та розбила в чоту особливого призначення Федора Марценюка-"Берези" в Новому Загорові. На півночі під селом Радовичі підрозділи загонів імені Івана Богуна та "Озеро" групи "Турів" протягом 7–9 вересня стримували наступ 1,5-тисячного угруповання.

Читайте також: Розсекречені архіви: «Прометеївські народи мають вийти з боротьби із росією переможцями»

Дочекавшись, коли німці залишать територію Володимирсько-Горохівської округи, наприкінці вересня 8-й курінь у складі III, V і VI сотень відступив на північ, за шосе Володимир-Волинський — Луцьк. На повстанській базі "Січ" у Свинаринському лісі відділи під командуванням нового курінного Павла Скиби-"Мирона" мали відновитися і реорганізуватися.

На кілька місяців Горохівський, Локачинський і Берестечківський райони лишилися практично без військової присутності УПА. Однак більша частина врожаю все ж дісталася націоналістичному підпіллю, а не нацистам.

—

Ігор Бігун, дослідник українського визвольного руху; опубліковано у виданні "Локальна історія"

Читайте також: 

•  Розсекречені архіви радянських спецслужб. Як співробітники КДБ намагалися зробити з письменника Івана Багряного «червоного»
• Розсекречені архіви радянських спецслужб: За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1 000 рублів на меблі
• Сімейна справа “суддівської сім’ї” Плахтій: фабрикувати справи та засуджувати українців
• Розсекречені архіви радянських спецслужб. Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КДБ УРСР