Поляки підрахували, що українські біженці дали +2,7% до їхнього ВВП, але 47% респондентів у Wprost усе одно вважають винним у кризі Зеленського. Ідеальний когнітивний шторм 2026: цифри ростуть, а ФСБ штампує ШІ-діпфейки про УПА

Якщо і є слово, яким можна охарактеризувати українсько-польські відносини тут і зараз, то цим словом буде "шкода". Причому в обох його основних сенсах, зазначає видання "Цензор.НЕТ [2]".

Вигляд це має такий: політики з обох сторін (але переважно — з польської) завдають шкоди відносинам двох країн, свідомо, задля рейтингів, накручуючи свій електорат болем та важкими образами минулих століть. За кілька місяців знищено багато з того гарного та гідного, що в обох країнах вибудували за попередні десятки років. І дуже шкода цього спільного здобутку кількох поколінь українців та поляків.

ВІД ЩИРОСТІ-2022 ДО "СХІДНОЇ МАЛОПОЛЬЩІ-2026": СУСПІЛЬНИЙ ДИСКУРС У ПОЛЬЩІ ПЕРЕХОПЛЕНО ПРАВИМИ ТА УЛЬТРАПРАВИМИ

Щодня хроніки шкоди поповнюються новими словами та діями. Ініціатива тут — на боці польських правих та ультраправих. Безперечний лідер — Кароль Навроцький. Президент Польщі критикує ухвалений Верховною Радою закон про національний пантеон українського народу та заявляє, що Київ у своїй історичній політиці частіше "перетинає межі добросусідських відносин".

Фото: REUTERS/Kacper Pempel

Грудень 2025, Кароль Навроцький приймає свого українського колегу в Президентському палаці у Варшаві. Вже тоді у відносинах відчувалося охолодження; больові точки незмінні: Волинська трагедія, біженці, митний контроль української сільгосппродукції. Менше з тим Навроцький заявив, що візит Зеленського "став хорошою новиною для Варшави та Києва і поганою — для Москви".

Його канцелярія резюмує, що Навроцький "мав рацію", коли виступав із критикою української влади та заявляв про намір відкликати у Володимира Зеленського орден Білого Орла. А голова цієї канцелярії Збігнєв Богуцький називає області на заході України терміном "Східна Малопольща". Нехай і в історичному контексті, це вже фол із запасом; публічний глузливий дискурс у дусі нацистської верхівки другої половини тридцятих років минулого століття. Важко уявити, щоб Кирило Буданов чи Андрій Єрмак дозволяли собі подібні словесні ескапади на адресу польських сусідів. І це той випадок, коли часто контраверсійна практика внесення у "чорний список" "Миротворця" поповнилася не так щоб контраверсійним новим кейсом.

Інформаційний пресинг України з боку президента Польщі та його союзників не вщухає ані на годину. Інколи здається, що Кароля Навроцького та його нукерів покусав, залишаючи свою посаду, Віктор Орбан. Та сама обсесія Україною та її "зловісними планами"; той самий присмак російської пропаганди у формулюванні заяв, плюс Збігнєв Богуцький у ролі Петера Сіярто. І та сама прив’язка до виборів (парламентських, наступного року). З однією поправкою: на відміну від безславного фіналу Орбана, рейтинг Навроцького невпинно зростає аж до історичного рекорду, про що захоплено розповідають його соціальні мережі. І що, звичайно, спонукатиме його грати у ці "ігри патріотів".

Читайте також: Як Український національний пантеон став черговим приводом для загострення відносин з Варшавою [3]

Польським політикам доводиться реагувати на цей штучно виплеканий сплеск обурення польського народу — і ось вже традиційно стриманий прем’єр Дональд Туск попереджає, що Варшава припиняє політику односторонніх поступок та "доброзичливого ставлення" в умовах поточного напруження у двосторонніх відносинах з Україною.

Навести тут усі гнівні цитати польських політиків правого флангу означало б згаяти час шановного читача. Але ось до цього коментаря лідера партії "Право і справедливість" Ярослава Качинського дослухались усі. Бо в ньому було сформульоване головне:

"Україна не може бути прийнята до Європейського Союзу, якщо вона повністю не відкине курс, обраний сьогодні… Польща, у власних інтересах, але також в інтересах європейських країн, і ба більше, в інтересах усієї християнської цивілізації, не може допустити, щоб у цю спільноту був допущений бандеризм – одна з найзлочинніших і найнелюдяніших ідеологій, яка сьогодні формує свідомість української нації".

Важко сказати, чого більше в цьому висловлюванні — внутрішнього розуміння оратором того, що й Україна, і її керівництво не дадуть по гальмах у колективних оцінках історичного минулого та планах щодо зведення національного пантеону (а отже, можна буде мотивувати для польського народу та ЄС відмову Україні у вступі до ЄС); чи сподівання повторити надихаючий приклад Петера Мадяра, який, після приходу до влади, швидко домігся від української сторони поступок щодо угорської меншини в обмін на зелене світло українським євроінтеграційним планам від Угорщини...

Звичайно, не всі польські політики волають про "бандеризм", який "сьогодні формує свідомість української нації". Із закликами не піддаватися антиукраїнській істерії ми чули і спікера польського Сейму Влодзімежа Чажастого, і автора "польського економічного чуда" Лешека Бальцеровича, і колишнього президента Польщі Олександра Кваснєвського в купі з іншими притомними політиками.

Але наразі суспільний дискурс у Польщі перехоплений правими та ультраправими політиками. І України в інформаційному просторі як ніколи багато: до висвітлення нашої "гарячої" війни з РФ додалася холодна інформаційна "войнушка" Варшави з Києвом.

— Про що вас питали польські журналісти, яким ви давали коментар? — цікавлюся у народного депутата з провладної фракції. Минулого дня він голосував за Закон "Про український національний пантеон".

— Та ясно про що — відповідає нардеп. — "А чи буде у вашому пантеоні Степан Бандера?".

У польських ЗМІ уважно вичитують аналітичні матеріали українських колег, на цитати розтягають заяви Володимира Зеленського. Публіцисти пишуть колонки, різні у тональності та аргументах (усе-таки Польща має давні традиції вільної преси): скажімо, у виданні "Політика" Адам Шосткевич, поміж іншого, дорікає обом президентам: мовляв, і Навроцький, і Зеленський використовують ідеологічну складову конфлікту, аби підняти собі рейтинг і, врешті-решт, здобути перемогу у виборах. Обидва забули, каже автор, про ті недавні часи, коли керівники обох країн прагматично дотримувалися тієї думки, що пріоритетом є майбутнє.

А у зваженій "Газеті виборчій" у статті під назвою "Лист до українського друга" Ярослав Курський наголошує, що політики цинічно розігрують "антиукраїнську карту" заради майбутніх виборів, що є вигідним суто для Кремля. На його думку, те, як поводяться деякі польські політики, не відображає справжніх настроїв багатьох поляків.

Такі оцінки тішать, але потім відкриваєш, приміром, Wprost – і дізнаєшся, що, згідно з проведеним на замовлення видання опитуванням, близько 47% респондентів вважають винним у погіршенні польсько-українських відносин Володимира Зеленського. А Каролю Навроцькому цю малоприємну роль віддають лише 16,4%.

А в іншому опитуванні, зробленому на замовлення "Rzeczpospolitа", поляки відповідали на питання, чи змінилося їхнє ставлення до українців у зв’язку зі спором про історичну роль УПА та позбавленням президента Володимира Зеленського Ордену Білого Орла. "Так, змінилося на гірше" — відповіли 33,6% респондентів, "Так, змінилося на краще" — 1,8%. "Ні, не змінилося" — 60,7%. Не знали, що відповісти — 3,8%.

"ЩО НАМ ТЕПЕР РОБИТИ З ЦИМ ЗАГОСТРЕННЯМ У ВІДНОСИНАХ? ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ З ПОЛЬСЬКИМИ ПОЛІТИКАМИ, НАСКІЛЬКИ ЦЕ МОЖЛИВО"

Про те, звідки взялися ці відсотки в опитуваннях і які процеси у спільному житті поляків та українців вони відображають, ми поговорили з Маргаритою Ситник, журналісткою та співзасновницею ГО "Голка". Маргарита 7 років жила і працювала в Польщі, а з початком повномасштабного вторгнення повернулася в Україну. Вона знає і любить Польщу, зберегла там чимало контактів, а нещодавно побувала у Гданську на Конференції з питань відновлення України.

"Те, що відносини між нами загострилися нині на історичному підґрунті, — каже Ситник, — на жаль, невипадково. Історична тема стала особливо важливою частиною політичного польського дискурсу, мабуть, ще з 2010-х років, коли польська економіка почала рости, і Польща почала переосмислювати свою суб'єктність.

Треба зазначити, що історична травма Волинської трагедії в польських родинах ще живе. У мене є кілька знайомих поляків, які пам'ятають перекази волинських подій від своїх бабусь. Наприклад, я дружня з родиною, яку під час подій на Волині врятувала українська родина, а потім вони втекли до Польщі. Є також знайомі, у яких під час Волинської трагедії вбиті були члени родини — при цьому вони добре ставляться до українців і не тримають образи.

В якийсь момент консервативний уряд визначив історичну політику як одну із ключових. І на цій темі почалася електоральна гра. Я пам'ятаю прихід до влади партії "Право і справедливість" у 2015 році — саме в той час я приїхала до Польщі працювати журналісткою. Буквально наступного, 2016, року була ухвалена резолюція Сейму про визнання подій 11 липня на Волині геноцидом проти польського народу, скоєного українськими націоналістами у 1943-1945 роках. В Україні це називають трагедією, а в Польщі — геноцидом. І вже тоді на цій історичній темі польські політики, на жаль, почали заробляти собі електоральні бали — щоправда, тоді це не знаходило аж такої підтримки у суспільстві, а для українців було незрозуміло, чому полякам це так важливо.

Після повномасштабного вторгнення до Польщі приїхало дуже багато, понад мільйон, українських біженців — і Польща стала другою країною в Європі за кількості прийнятих біженців після Німеччини. Перші два роки повномасштабного вторгнення діяло, скажімо так, суспільно-політичне табу на критику України й українців, на історично-політичну гру по ризикованих темах. Хоч праві сили намагалися її роздмухати.

Читайте також: В Польщі закрили розслідування щодо операції «Вісла». Це ганьба - кажуть історики [4]

Наприклад, з липня 2022 року Конфедерації Корони польської — найбільш праворадикальної партії — на чолі із запеклим українофобом Гжегожем Брауном впроваджує проєкт "Стоп українізації Польщі" і проводить кілька демонстрацій польськими містами. Але тоді вони були нечисельні. Наприклад, у вересні 2022 року на антиукраїнський марш у Варшаві з гаслами "Тут Польща, а не Укрпол", "Президенте, чи ви вже отримали орден Бандери?", маючи на увазі Анджея Дуду і його підтримку України і, зокрема, українських біженців у Польщі, прийшло десь 200 людей. А у невеликому містечку Сянок — взагалі нікого.

Тобто фоново тема Волині весь час була. А потім сталася зернова криза, водночас російська пропаганда суголосно з польськими праворадикальними політиками накручувала наративи, що українські біженці нібито сидять на соціальних виплатах, їздять на дорогих машинах і відбирають усі соціальні блага у поляків, а у польок ще й чоловіків.

Пізніше, 11 липня 2023 року, у 80-ті роковини трагедії, Сейм Польщі ухвалює резолюцію про вшанування пам'яті жертв Волинської трагедії, заявивши, що польсько-українське примирення повинно включати "визнання провини і вшанування пам'яті жертв".

А з 2024 року в суспільному дискурсі цю тему почали активно накручувати — і кремлівська пропаганда, і польські праворадикальні політики. Їхні наративи часто збігаються. Більш помітною стає діяльність партії "Конфедерація Свобода і Незалежність" і згодом — "Конфедерації корони польської". У своїх соцмережах Гжегож Браун і його прихильники розганяють так звану теорію змови "Укрполін". Полін — це так звучить єврейська назва Польщі. Мовляв, нібито Україна у змові чи то з Німеччиною, чи то Ізраїлем намагається захопити Польщу. І Зеленський, власне, у цю канву дуже добре вписується, бо у нього, нібито, єврейський паспорт.

І в цьому контексті розкручують тему українізації Польщі. Мовляв, українці в Польщі вже захоплюють владу. Була, наприклад, така історія: у раду Ченстохова балотувалася місцева політикиня Анна Тимошенко. По місту були розвішані плакати з її фотографією та ім’ям-прізвищем "Анна Тимошенко" на жовто-блакитному тлі. Цей фейк активно розповсюджували соціальними мережами. Писали у твітері: о, українці вже захоплюють владу в Польщі!

Хоча, як виявилось, Анна Тимошенко — полька, і вона взяла прізвище свого українського чоловіка Тимошенка. А жовто-блакитні прапори — це кольори прапору Ченстохова…

Якщо зараз почитати соцмережі і подивитися виступи деяких політиків у громадах, у містечках Польщі, то вони говорять про те, що треба депортувати українців, особливо мобілізаційного віку. Цю тезу активно зараз відстоює політик Януш Ковальський, він був депутатом від "Права та справедливості", але зараз позафракційний. Якщо зайти на його фейсбук-сторінку і послухати виступи в Сеймі, то виходить, що іншої внутрішньополітичної адженди у Польщі, ніж українське питання, немає.

Хіба інколи проскакують якісь пости та виступи про питну воду чи якісь інші внутрішні теми, які впливають на життя поляків. Але політичний дискурс спрямований саме на українські питання. Вчора треба було депортувати українців, сьогодні треба замислитися над тим, чи варто закрити аеропорт в Жешуві (який є військовим і політичним хабом для України) на ремонт. І все в тому ж дусі.

Читайте також: Фантомні болі Білого Орла [5]

Чи справді однією з причин активізації антиукраїнських настроїв є "втома поляків від українських біженців"?

Дійсно, після повномасштабного вторгнення в Польщі з’явилася така велика кількість українців, що це теж поляків тригерить, бо війна триває довше, ніж ми всі очікували. Після Другої світової війни Польща стала моноетнічною державою. І хоч до 2022 року до Польщі їхало багато українських трудових мігрантів, але вони не були такими видимими у польському суспільстві.

Зараз попри те, що українці не просто працюють — вони показують безпрецедентний, під 80 відсотків, рівень працевлаштування. Згідно з дослідженням Dеlloite, українські біженці забезпечили 2,7 відсотка польського ВВП у 2024 році. Польща, завдяки трудовій міграції з України, зараз у двадцятці економік. Але на ці всі факти не зважають, а в суспільному дискурсі найчастіше звучить меседж про нібито утримання невдячних українців.

Такі фейки поширюють і польські політики, і російська пропаганда. Остання взагалі дуже активно працює на цьому полі — при тому з дуже добрим розумінням польського контексту. Наприклад, поширюються тези про те, що українки "відбивають" польських чоловіків. Дуже багато відео та фото створюються за допомогою штучного інтелекту. Часто ці діпфейки спрямовані проти українських активістів у Польщі. І фактично вже всі ключові українські організації в Польщі та особи, як-от: "Український Дім" і Мирослава Керик чи "Євромайдан-Варшава" і Наталія Панченко — потрапили під дезінформаційні кампанії. В соцмережах з’явились фейкові сторінки їхніх організацій, звідки писалися антипольські висловлювання. Були там і заяви про те, що, мовляв, ми не визнаємо волинські злочини УПА і т.ін. І все це розганялося в соцмережах.

На жаль, як показують дослідження, це "накручування" в соцмережах має свій ефект. Найбільше це впливає на пенсіонерів, які сидять у фейсбуках у селах і маленьких містечках. І найбільше хейтерських коментарів (крім, звісно, ботів, нагнаних в соцмережах) — це, власне, від таких людей старшого віку, які вірять у ці фейки і починають коментувати.

Крім того, під час президентської кампанії торік українське питання, на жаль, стало одним з мейнстрімових у внутрішньополітичній боротьбі. Ключові політичні сили намагалися збагатитися електоральними балами на критиці України та українців. Таке роздмухування антиукраїнських настроїв виходить з інтернету в офлайн. Українська громада у Польщі що далі, тим більше відчуває атаки через свою діяльність. У першу чергу це стосується найбільших українських організацій, чия робота видима.

Було кілька випадків побиття в публічному громадському транспорті, в тому числі правозахисниці, яка вирішила заступитися за українку. Такі ситуації найчастіше стаються саме у громадському транспорті. Бо ним масово користуються ті люди, які заробляють менше грошей. Насамперед ці люди "купуються" на різні антиукраїнські наративи. Коли вони чують українську мову, їх це тригерить. І це більш властиво маленьким містам, де більше шансів зустріти українців, і освічених людей менше, ніж у великих містах.

Також українські діти зазнають булінгу в школах. Резонансним був випадок у Слупську цього року, де вчитель називав учнів з України "покидьками" та нацьковував на них інших дітей, після чого українців побили і хотіли зробити винними.

Нещодавно у Варшаві українського підлітка побив дорослий поляк. І загалом, я від багатьох своїх знайомих українців чую сумні історії про те, як доводиться переводити дитину зі школи. Навіть з приватної, тому що дитину роблять ледь не відповідальною за Волинську трагедію. Бо у школі починають вчити історію про волинські події, зокрема. А Польща має свій історичний канон, згідно з яким "українські націоналісти вбивають поляків". До того ж діти чують те, про що батьки говорять вдома, а потім приходять у школу, зустрічають українського однокласника — ну і починається.

Ці історії не масові, але їх уже достатньо, аби бити на сполох. Тому Польща цьогоріч створила спеціалізовані підрозділи прокуратури для боротьби зі злочинами на ґрунті ненависті та агресією.

Як результат, українці почали превентивно обмежувати себе в певних проявах українськості. Деякі перестали говорити в транспорті українською. Одна моя знайома, очільниця громадської організації, проводить молитву за Україну в невеликому містечку в Польщі. Вона каже, що зазвичай приходило багато українців і поляків. Але востаннє, коли вона це робила, прийшло лише 15 українців і 50 поляків. З’ясувалося, що українці просто бояться приходити, бо думають, що їх можуть побити чи це матиме інші негативні наслідки. Після цього наступний захід — на Івана Купала — скасували.

Читайте також: Вибіркова емпатія офіційної Варшави та нацистські заклики до етнічних чисток серед польських чиновників [6]

Чи бачу я певну частку провини українських політиків у тому, що відбувається?

Перше: поляків сильно зачепив виступ Зеленського в ООН у 2023 році, коли президентом був Анджей Дуда. Тоді вже була у розпалі зернова криза, і Зеленський сказав, що "деякі наші друзі у Європі… допомагають підготувати сцену для московського актора". Хоч Дуда тоді й сам порівняв Україну з потопельником, що може затягнути на глибину свого рятівника.

Також поляки запам'ятали ситуацію з ракетою у Пшеводуві, коли і в публічному просторі точилися суперечки, чия це була ракета: російська чи уламки української ППО. Було багато емоційних висловів з обох боків, які підхоплювалися політиками й розпалювалися кремлівськими ботами і пропагандистами.

Це запустило такий тригер, завдяки якому ми зараз у тій точці, коли маємо, напевно, найгірший етап польсько-українських стосунків чи не за всі роки української незалежності.

Звичайно, є і позитивні зрушення. Усі ми пам'ятаємо, що були форуми українських і польських істориків. Так-от, зараз цей форум знову поновив роботу. Вже йдуть ексгумації на Волині, і поляки мають до цього доступ.

Але такі позитивні кроки в інформаційному просторі не перекривають негатив, який накопичувався, вибухнув і постійно підігрівається політиками і пропагандою.

Що нам тепер робити із цим загостренням у відносинах?

Напевно, таки треба зважати, що Польща залишається нашим стратегічним партнером і важливим військовим хабом, а при вступі України до ЄС Польща відчуває майбутню конкуренцію в економічній площині. Але з іншого боку, так, це така тонка грань — врахувати свої інтереси і героїзацію своїх історичних постатей, що є дуже важливим для України, зважаючи на те, в якому контексті ми живемо; що ми виборюємо своє існування, і хочемо дійсно шанувати тих людей, які цим займалися сторіччями.

Мені здається, нам треба працювати з польськими політиками, наскільки це можливо. І шукати союзників серед скептично налаштованих політиків, але тих, хто може почути.

У червні я була на Конференції з питань відновлення України, в Гданську, і говорила з кількома представниками інституцій, в тому числі урядових, про те, що ми можемо зробити, щоб ситуацію або розрядити, або хоча б не ескалувати. Деякі з них говорили, що "ми хоч і державні інституції, але розуміємо спільні виклики і небезпеку загострення відносин". Вони пропонують зустрічатися think-tanks — польськими, українськими — щоб знайти це спільне рішення. Але від кожного з них можна було почути: аби тільки не з'явилися нові інформаційні приводи! За які може зачепитися, в першу чергу, Польща, і розкрутити нову інформаційну хвилю... Ми бачимо, що зараз активно у цьому напрямку запрацювало ФСБ із фабрикуванням доказів про участь УПА у Волинській трагедії.

Варто також розповідати і про спільне позитивне, що є між нашими країнами. Тут медіа і громадський сектор мають долучатися. А у нас багато хорошого спільного — і в кухні, і в традиціях, і в музиці.

Та й в історії: поляки та козаки вже якось штурмували Москву, тепер ЗСУ її підпалює. Навіть, якщо брати ту саму волинську історію, то Армія Крайова і УПА насправді проводили перемовини — і в якийсь момент були союзниками. У травні 1946 року УПА й АК, об’єднавши зусилля, розгромили загін НКВС в Грубешові. Треба пам'ятати, що ворог у нас спільний, але вчитися жити у мирі і без нього.

Читайте також: Кого вшановує сучасна Польща [7]

"ЦЕ УЛЬТРАПРАВІ АНТИУКРАЇНСЬКІ ПАРТІЇ РОЗКРУЧУЮТЬ ЦЮ ІСТОРІЮ, СПОДІВАЮЧИСЬ, ЩО УКРАЇНЦІ БУДУТЬ ВІДПОВІДАТИ ДЗЕРКАЛЬНО. БО ЦЕ ПЛАН РОСІЇ"

Дивлячись на те, як розкручується махове колесо кампанії під умовною назвою "Не допустимо вас до ЄС, доки не скажете, що Бандера — злочинець", шукаєш відповіді на два запитання. Перше: чого нам очікувати від польських сусідів, якщо амплітуда маховика і надалі зростатиме? І друге: що робити і з ким мати справу, щоб якщо не зупинити рух колеса розбрату, то хоча б уповільнити його рух?

Про це ми поговорили з нардепом Миколою Княжицьким з фракції "Європейська Солідарність". Княжицький є співголовою групи ВРУ з міжпарламентських звʼязків з Польщею і обізнаний з мостами та рифами українсько-польських відносин краще за більшість наших політиків та суспільних діячів.

- Ми бачимо, як крок за кроком загострюються відносини між Україною та Польщею. Взаємна відмова від нагород, частковий бойкот заходів, критика законодавчих ініціатив. Офіційна українська делегація на чолі з президентом Зеленським змінила логістику до міжнародних візитів, переставши використовувати польський аеропорт Жешув-Ясенка як основний транзитний хаб. Ситуація з Міг-29. Я вже не кажу про безліч різких заяв, неприпустимих у дружніх відносинах двох союзників.

Видається, що рівень загострення зростатиме, причому наскільки — спрогнозувати важко, бо в ситуації забагато непрогнозованих складових. Менше з тим, якісь кроки двох країн передбачити можна вже зараз. Ми розуміємо, наскільки важлива для нас Польща — то по яких сферах співробітництва вдарить це стрімке загострення відносин? Зважаючи ще й на парламентські вибори у Польщі наступного року?

- По-перше, я взагалі не погоджуюся з тією низкою подій, які ви поставили в один ряд, пов'язуючи їх із загостренням ситуації в Польщі. Наприклад, ситуацію з МІГами я б сюди взагалі не долучав. Це — давні перемовини, вони, скоріше, стосуються військового співробітництва і потреби України в тих МІГах. Із загостренням це ніяк не пов'язано, як і ціла низка інших фактів. Це не означає, що загострення немає, воно, звичайно, є. Більше, ніж було в попередні роки, але за останні років десять, я думаю, це загострення — вже шосте, а не перше. Хоча воно, дійсно, таке велике, стосується історичної політики, і для тверезої людини видається абсурдним, тому що кожна країна має виходити з сьогоднішніх інтересів, а не з минулого.

Якщо відбувається щось нелогічне, то шукай когось третього, кому це безумовно вигідно. Бо те, що в нас не були розв'язані питання минулого, — це відповідальність і польських, і українських істориків, науковців, наукової думки і підтримки державою цієї наукової думки. Лише зараз в Україні видаються збірники всіх жертв українсько-польського протистояння; це робить група професора Галагіди в Українському католицькому університеті за американські гроші. Видали і порахували долю 30 тисяч загиблих українців, з яких 23 тисячі назвали на імена. Робота продовжується щодо загиблих поляків. У Польщі така робота досі не проводиться.

І ми далі звикли, за комуністичною старою традицією, використовувати те протистояння, яке було між нами, у внутрішньополітичних цілях. У Польщі, звичайно, ці внутрішньополітичні цілі очевидні. За рік там будуть парламентські вибори. Й ультраправі партії порушують українську тематику для того, щоб знайти образ ворога й об'єднати навколо себе електорат. Так колись робили нацисти в гітлерівській Німеччині. Ці методи нічим не відрізняються.

- Але ж від ультраправих ця практика перекинулася і ліворуч...

- Звичайні праві партії в боротьбі за електорат починають їм підігравати. Центристи, боючись цей електорат втратити, теж починають згадувати, хоча й з меншою інтенсивністю, ті самі причини, які ми між собою не допрацювали. В Україні це викликає абсолютно не обґрунтовані антипольські настрої.

- Чому необґрунтовані?

- Те, що польське суспільство приязне до українців, довів 2022 рік, коли поляки зустрічали українців, допомагали, приймали в будинках. Та й зараз половина суспільства симпатизує українцям, підтримує їх, не підтримує антиукраїнської риторики. А друга половина підтримує, але, скорше, як прояв історичної пам’яті. Справжня антиукраїнська риторика — це відсотків 20-25 поляків, бо завжди треба працювати із суспільством…

Тому ці процеси дещо складніші, ніж були раніше. Насправді вони загрожують не так Україні, як самій Польщі. Тому що якщо Польща не буде підтримувати Україну, то Україна знайде підтримку в німців, французів і інших країн, а Польща просто буде маргіналізуватися, залишиться і поза процесами європейської солідарності, і поза процесами відбудови. Це і є план Росії і деяких американських кіл: розвалити Європу, роз'єднати Європу, послабити сильні європейські країни і, звичайно, залишити Україну без підтримки.

- Дуже схоже на самоізоляцію Угорщини часів пізнього Орбана, у якої у ворогах були і Україна, і Євросоюз. Натомість були енергоносії з РФ.

- У цьому якраз зацікавлена Росія. Тому це процеси, з якими нам як країні, безумовно, потрібно боротися. Маємо співпрацювати з тими притомними, розумними і відповідальними поляками, які хочуть Польщу бачити сильним лідером у Європі і союзником України, а не аутсайдером. Разом з тим співпрацювати з багатьма іншими країнами, не розвивати в себе антиєвропейських і антипольських настроїв. Бо ми, як ніхто, зацікавлені в єдності Європи, співпраці з Польщею і в спільній перемозі над Росією. Бо якщо Росія буде дезінтегрувати Європу, знищить Україну, наступною буде Польща, а з точки зору провокації вона може набагато швидше стати жертвою (і про це повідомляє американська розвідка). А далі — країни Балтії (чи, можливо, з них вони почнуть) і контроль над Східною Європою.

Щоб цього не допустити, притомні демократичні сили в Україні, Польщі і Європі мають співпрацювати.

- Поки ж, на жаль, ця ескалація у відносинах зростає шаленими темпами. І її прикра логіка така: Польща робить дієві антиукраїнські кроки, Україна щодо деяких кроків відповідає симетрично. А що конкретно це означатиме на практиці? На які кроки Польща піде, а від чого все-таки утримається?

- Ну, дивіться, з погляду безпеки поки що ніяких кроків Польща не робила. Успішно відбулася Гданська конференція, стосунки між людьми, між громадськими організаціями зберігаються. Ну, не можуть стосунки погіршитися за одним клацанням двох пальців. Так не буває. Це ультраправі антиукраїнські партії розкручують цю історію, сподіваючись, що українці будуть відповідати дзеркально. Бо це план Росії. Оті всі антипольські написи масові, які ви бачите в українців, — це дуже часто не є російські агенти. Це корисні ідіоти, але це план Росії. А от антиукраїнські заклики в Польщі з ультраправого табору — це російські агенти. Це щоб було зрозуміло, хто де.

- А чи не відіб’ється оце зростання антиукраїнських настроїв у польському політикумі на аеропорті Жешув-Ясенка та інших хабах української логістики в Польщі?

- Швидко цього не трапиться, тому що Польща зацікавлена в спільній безпеці, в підтримці України, принаймні чинний польський уряд. Як ми пам'ятаємо, минулий польський уряд теж був у цьому зацікавлений.

Вибори в них будуть за рік. Попри всю риторику, ніхто цього робити не буде, хоча я не відкидаю російських провокацій, різних блокувань, перекривань і іншої гидоти. Але думаю, що чинний уряд буде з цим справлятися і військова співпраця триватиме. Навіть якби вона не тривала, то завжди можна знайти альтернативний варіант. Але що менше альтернатив, то гірше.

У цьому контексті ми дуже багато сподіваємося на Румунію, але не забуваймо, що там ледь не переміг ультраправий президент і його партія, і ультраправа партія. Навіть одного разу доводилося скасовувати вибори. Тому що більше демократичних систем, демократичних урядів залишиться в Європі, то краще для нас і для Європи.

Тому ми маємо всіляко підтримувати чинну правлячу коаліцію і підтримувати ті здорові сили в опозиції, які розуміють всю загрозу, що виходить від Росії.

Читайте також: До 79-ї річниці операції «Вісла». Розсіяні по вітру та ціна остаточного розв’язання українського питання [8]

- А як наша влада і притомні політики зможуть втримати ситуацію в союзі з їхніми притомними політиками і їхньою владою? Що це може бути — спільні круглі столи, конференції, державні проєкти, артфестивалі, фільми спільного виробництва?

- Все, що ви назвали, безумовно, є важливим, і потрібно це робити. Крім того, треба прислухатися до послання кардиналів Греко-католицької церкви, Римо-католицької церкви, Блаженнішого Святослава, які закликали до так званого роззброєння мови.

І найголовніше — це залишити історію історикам. Хай вони її досліджують, а політики повинні думати про спільне сьогодення, про спільне майбутнє і про вигоди. Про домовленість, щоб не було конфлікту при нашому входженні в Євросоюз. Потрібна серія інтенсивних двосторонніх перемовин про участь польської сторони у відбудові України, про підтримку нас у Європейському Союзі. Нам потрібно говорити про спільні оборонні проєкти, про домовленість в аграрній сфері (бо там, як вважають деякі поляки, ми конкуруємо), про спільний економічний розвиток.

- А за рахунок яких пропозицій ми можемо зацікавити правий політичний спектр Польщі і відтіснити наявний негативний історичний дискурс на периферію взаємних відносин?

- Дивіться, коли партія ПіС була при владі, а її ставленик президент Дуда був президентом, то в нас була чудова співпраця після початку повномасштабного вторгнення. Значить, чимось ми їх зацікавлювали? Спільним протистояння з Росією. Спільними економічними проєктами. Тим самим, що і представників лівого спектра. Великої різниці тут між ними немає.

І з тими, і з іншими потрібно розмовляти і працювати. Інша справа, що антиукраїнські, проросійські й антисемітські сили ми, очевидно, нічим зацікавити не можемо, тому що їх цікавлять лише російські гроші. Головне, щоб центристські партії не дуже на них орієнтувались.

- До речі, про центристів. Останні заяви пана Туска про те, що Україна вже не має розраховувати на це одностороннє приязне ставлення Польщі до себе і має робити якісь кроки, — це вимушений крок Туска, тому що треба якось не втрачати електорат, який йде до Навроцького? Чи для таких заяв є якісь інші підстави?

- Туск не конкурує безпосередньо з Навроцьким. Президентські вибори були нещодавно. Просто партія Туска, яка має найбільший рейтинг, все ж таки повинна мати партнерів по коаліції. Може так статися, що після виборів таких не буде. Тоді праві й ультраправі, якщо об'єднаються, то будуть мати більшість. І очевидно, що Туск апелює до виборців у своїй країні. Він говорить з виборцями у своїй країні.

Фото: Радіо Свобода / Зеленський і Туск. У січні 2024 року українсько-польські відносини були не безхмарними,
але й далекі від цьогорічного параду демаршів

Це не новина. Такі керівники часто говорять такі речі. Якщо подивитися на заяви президента Зеленського, який дуже часто досить зверхньо, рішуче поводиться з тими, з ким він розмовляє в інших країнах, у тому числі і для утримання популярності у власній країні, то ви зрозумієте Туска. Всі політики так чи інакше говорять щось, що має сподобатися не лише частині, а значним частинам верств суспільства. І кожен політик хоче видаватися сміливим захисником інтересів свого народу. При тому, що дипломатія передбачає зовсім іншу розмову. Військова співпраця передбачає зовсім іншу розмову. Все це у нас продовжується, тому я тут жодних проблем не бачу.

- Польські та британські ЗМІ повідомили про неодноразові попередження Польщі від США. Росія начебто планує збройну провокацію на польській території, щоб перевірити рішучість НАТО, що метою провокації буде ескалація напруженості. Чи змусить це польську владу та польських політиків принаймні на деякий час відкласти елементи антиукраїнської істерії?

Я думаю, що може бути навпаки. Антиукраїнські польські політики цим скористаються. Це якраз і є сигнал про підтримку Росії від цих антиукраїнських політиків. Тому що гібридна війна, вона і полягає в поєднанні так званих кінетичних і когнітивних методів. Тобто методів дії і методів інформаційної війни. І атака Росії на якісь невеликі польські об'єкти шляхом дронів забезпечить козирі з вимогою не надавати Україні озброєння. Мовляв, самим потрібно. З вимогою не підтримувати Україну, бо це ж начебто відбувається через те, що Україна використовує Польщу як транзитний хаб і союзника. І з багатьма іншими вимогами. Тому я якраз думаю, що росіяни перед виборами можуть це робити, щоб підтримати ці ультраправі партії. І, звичайно, щоб посіяти сумнів у всіх суспільствах інших країн, які входять до НАТО.

Тому що мета цих кроків в Україні – не захопити ці країни, а зменшити підтримку їхніми суспільствами України. Для цього це робиться. Тому я ці сценарії розглядаю як цілком ймовірні. І ми маємо робити все для того, щоб не дозволяти їх втілювати.

- Дотепер ми з вами говорили про дії польських політиків. А чи помічаєте ви, як в Україні зростає дискурс про те, що, мовляв, до ЄС найближчим часом нас у кожному разі не приймуть. То якщо поляки ставлять умови зректися наших героїв у обмін на вступ, то краще нам бути без ЄС, але з нашими героями...

- Дивіться, Росія завжди підтримувала різні праві ідеї, ультраправі ідеї, ультраправі рухи не лише в Польщі, а в багатьох європейських країнах і в Україні теж. Євросоюз нам цікавий, перш за все, через те, що Європа — це єдине джерело фінансової підтримки нашої боротьби. А ще Євросоюз нам цікавий тому, що він зараз почав формувати єдину оборонну політику і має найбільший голос у НАТО. В нас інтерес у Євросоюзі сьогодні — переважно оборонний. Але теж і економічний, тому що від стану нашої економіки залежить наша здатність воювати. Всі, хто виступає проти цього, чим би вони не прикривалися, очевидно, виступають проти України і проти того, за що воювали ті, кого вони називають своїми героями.

Але разом з тим очевидно, що членство в Євросоюзі є питанням перемовин. Не лише з Польщею, бо не може Польща сама заблокувати за надуманим приводом нашу інтеграцію в Європейський Союз. Нам потрібно говорити з іншими країнами про багато речей — в тому числі про історію, про економіку. Це якраз питання дипломатії.

Коли ми говоримо, наприклад, про Волинську трагедію, ніхто не стверджує, що її не було. Очевидно, що вона була. І очевидно, що українці не мають права підтримувати такі дії українських збройних підрозділів, які чинили ці звірства проти поляків.

Так само, як українці повинні пам'ятати жертв польських звірств проти себе того періоду. Тому святий Іван Павло ІІ і говорив, повторюючи формулу німецько-французького порозуміння: "Прощаємо і просимо пробачення". Це — єдиний спосіб, і це слова — єдині для всіх європейців.

ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИМ ВІДНОСИНАМ ПОТРІБНІ НЕ КОСТОПРАВИ, А ТЕРАПЕВТИ

В принципі, Княжицький доволі точно сформулював суть того, що зараз відбувається між нашими країнами: у Польщі "ультраправі партії порушують українську тематику для того, щоб знайти образ ворога й об'єднати навколо себе електорат. Звичайні праві партії в боротьбі за електорат починають їм підігравати. Центристи, боючись цей електорат втратити, теж починають згадувати, хоча й з меншою інтенсивністю, ті самі причини, якими ми між собою не допрацювали. В Україні це викликає абсолютно не обґрунтовані антипольські настрої".

Чому необґрунтовані — нардеп теж пояснив. Княжицький любить Польщу і поляків — і видно, що йому болить те, що відбувається. Але багато хто з українців заперечить нардепу: як це — необґрунтовані? То ви почитайте, що вони кажуть про нас і наших героїв. А ми заслуговуємо на те, щоб мати свою пам’ять; ми вистраждали це право століттями важкої історії і величезними жертвами цієї війни. Так, деякі з наших героїв — не янголи; їм довелося ухвалювати надважкі рішення за надзвичайних обставин. І ми не будемо толерувати зверхніх спроб інструктувати нас щодо того, які з цих героїв — пристойні, а які — не дуже.

В принципі, про це і говорив у свіжому інтерв’ю Кирило Буданов — людина, яка, за словами джерел "Цензора", стала ключовою для практичної реалізації омріяної ідеї багатьох поколінь — створення Українського національного пантеону. Але, залишаючись і на новій посаді ГУРівцем, голова Офісу президента додав, що йому відомо: до чергової річниці Волинської трагедії 11 липня польська сторона планує дії, які можуть призвести до чергового загострення. Але "Україна займає непохитну позицію щодо будь-якого зовнішнього тиску".

Шкода, але нас неухильно — і, з цинічної точки зору реалізації задуму, досить ефективно — женуть по маршруту подальшої конфронтації. Передбачити частину майбутніх звинувачень і конкретних дій — нескладно; вони вже й озвучені публічно. По-перше, історичний напрямок: за кожним ідеологічним рішенням української влади польська сторона (до речі, улюблений холодний термін Путіна) стежитиме зі збільшувальним склом — і, відповідно, гротескно інтерпретуватиме будь-які задуми Києва. Типовий приклад — історія з голосуванням того ж Закону "Про Український національний пантеон", який не містить жодного прізвища майбутніх фігурантів цього проєкту — але щодо якого польські політики і топчиновники впевнено наговорили кучугуру і три оберемки цілком конкретних конспірологічних заяв.

По-друге, нас, судячи з усього очікує серйозна турбулентність у питаннях військової логістики та поставок тих видів зброї, до яких Варшава має безпосередній стосунок. Княжицький правий — хронології загострення відносин історія з МІГ-29 може і не стосуватися. Але ж пояснення, які днями надав польський міністр оборони, точно стосуються. Та й публічні суперечки, які виникли між урядом і президентом через передачу Україні ракет до Patriot, по-перше, свідчать про загальну тенденцію; а по-друге — дуже тішать Кремль. Залишається сподіватись, що позиція Євросоюзу з цього приводу стримає польських сусідів від необдуманих і чутливих для нас кроків.

Майже напевно очікує нас і масштабний виток аграрного протистояння. Минулого місяця пан Навроцький практично анонсував новий сезон цього малоприємного для українського агробізнесу та українських перевізників загалом торгівельно-митного серіалу. Цитата: "Я також визнаю, що вступ України до Європейського Союзу становить загрозу для польського сільського господарства. Я — президент Польщі й, розуміючи прагнення України, завжди підтримуватиму добре ставлення до польських фермерів та польської сільськогосподарської продукції".

Хочеться вірити, що для України не виникне проблем з польським транзитом — як військового, так і цивільного призначення. Ми пам’ятаємо, наскільки гостинними були поляки до українських біженців у перші роки війни; та й зараз значна їх частина не дозволяє своїм політикам розбурхати у собі реваншистські настрої (пам’ятаєте 60% "ставлення до українців не змінилося" у медійному опитуванні?). Респект цим людям: зберігати тверезість серед потужної інформаційної істерії — багато вартує.

Менше з тим, накручування взаємних претензій та відрази йде повним ходом. Ключову роль у цьому відіграють медіа та соціальні мережі. Відкриваєш інтерв’ю у "Rzeczpospolitа" з тенденційними заявами про шалене зростання антипольських настроїв в Україні — і тут же читаєш коменти, яких назбиралося 4,5 тисячі. Тут і поляки з їх звинуваченнями українців у "бандерівському мракобіссі" та чорній невдячності; і українці з їх "жодних антипольських настроїв у нас немає", "так от які ви, поляки" і "дайте вже нам спокій!". І окремі іноземці з їх наївними, часом незграбними оцінками. І боти з російських ботоферм, куди ж без них.

І що з цим усім робити? Як на мене, відповідь є очевидною: продуманій кампанії істерії притомні люди мають протиставити особисте спілкування та спільні проєкти на усіх можливих рівнях та напрямках. Те саме стосується і політиків, і чиновників. Найкращий спосіб завадити маніпуляціям — це спільно домовитись їм протистояти.

Щоправда, про це значно легше говорити, аніж зробити. Людей, що вміють об’єднувати інших навколо позитиву, — небагато, і так було завжди. Недаремно писали нерадянські за світосприйняттям класики радянської фантастики про роздерте чварами суспільство, що потребує консолідації: "Усі вони хірурги чи костоправи. Немає серед них жодного терапевта...".

Українсько-польським відносинам потрібні вмілі терапевти. Інакше Путін і надалі плескатиме в долоні.

—

Євген Кузьменко [9], опубліковано у виданні "Цензор.НЕТ" [10]

---

Читайте також: 

• Небезпечна гра президента Польщі Навроцького: його відверто проросійські дії не є випадковістю вважають польські журналісти [11]
•  Чому польський Сейм проголосував за московськими методичками [12]
• Вперше на державному рівні вшановують роковини депортації західних українців (ВІДЕО) [13]
• Ірина Тимочко, «Христя»: «Сатана» у спідниці — підпільниця, яку оминали кулі [14]
• Депортовані, але нескорені: історії насильно переселених українців із Холмщини та лемківщини [15]
• Радянські злочини проти людяності: Операція по депортації українців під кодовою назвою "Запад" [16]
• Сергій Грабовський: Українська діаспора - історико-теоретичний абрис [17]