Нещодавня трагедія в Харкові, коли внаслідок ракетних ударів росіян по друкарні "Фактор-Друк" загинули майже двадцятеро людей та запалали сотні тисяч книг, мимоволі нагадала іншу, 60-річної давнини. Тоді, 24-26 травня 1964-го, теж горіли книги – кількасот тисяч унікальних томів, стародруків, рукописів, автографів видатних українських діячів.

Йдеться про пожежу, яка сталася в Державній публічній бібліотеці УРСР (нині Національна бібліотека України ім. Володимира Вернадського). У ті часи вона розташовувалася на Володимирській вулиці в Києві, зазначає видання BBC News Україна [2].

Дотепер немає точної відповіді на запитання – що це було. Фатальний збіг обставин? Чиясь недбалість? Диверсія? А головне – чи мав до цього стосунок КДБ? Але уважний погляд на тогочасні події дозволяє дещо зрозуміти.

"Подарунок" до 150-річчя

Коли в ніч проти 24 травня в будинках на початку вул. Горького (нині Антоновича) раптом відімкнули воду, ніхто на це не звернув особливої уваги – багато людей вже лягли спати. До того ж у середмісті з його старими комунікаціями не такою вже дивовижею було, щоб з кранів не текло.

Але за кілька годин, на світанку, неподалік запалала Державна публічна бібліотека і з’ясувалося, що у пожежників немає води – гасити нічим.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб. Як співробітники КДБ намагалися зробити з письменника Івана Багряного «червоного» [3]

Пізніше місцеві мешканці казали, що воду вимкнули невипадково, мовляв, тієї ночі стався вибух під розподільною пожежною ринвою на розі Горького і Толстого (нині гетьмана Скоропадського) – хтось, мабуть, навмисно "постарався". Хоча інші заперечували: жодних слідів вибуху на тому місці вони не бачили.

Хай там як, час для локалізації пожежі втратили. Полум’я швидко охоплювало все нові й нові приміщення. Нарешті вогнеборці приєдналися до міської водогінної мережі (перекривши воду у всьому районі) та почали гасити.

Горіло три дні – до 26 травня.

Якщо згадати, що то був рік, коли Україна святкувала 150-річчя Тараса Шевченка, і лише кілька днів тому вшанували річницю поховання Кобзаря в Каневі, то пожежа виглядала особливо зловісно.

ФОТО, GETTY IMAGES. Книги, що згоріли внаслідок ракетного удару росіян по друкарні "Фактор-Друк"

Людина з чужим прізвищем

У 1951 році в Державній публічній бібліотеці УРСР з’явився новий співробітник – 26-річний Віктор Погружальський. Казали, начебто справжнє його прізвище Погуржальський чи Погужельський. А правдиве ім’я – Віталій. Ніби змінив особисті дані, щоб відмежуватися від батька, репресованого у вересні 1938 року. Може й так, але у відділі кадрів бібліотеки він подав паспорт як Віктор Погружальський.

Під час Другої світової він, на той час мешканець Хмельницької області, опинився на окупованій території, весною 1943-го піддався на агітку німців і виїхав працювати до Німеччини. Гарував на заводах Круппа. У 1945 році союзники, звільнивши західну частину Німеччини, передали його разом з іншими робітниками радянській адміністрації.

Юнак потрапив на допит до відділу контррозвідки СМЕРШ, там його завербували. В якості "цукерки" його відправили не до ГУЛАГу валити ліс, а до лав Червоної армії – бібліотекарем 7-ї гвардійської дивізії. Його тогочасний товариш по службі Методій Волинець згадував (в інтерв’ю Василю Овсієнку в 2001 році), що хлопці вже тоді розкусили: новенький – стукач.

Одного разу, продовжував Волинець, Погружальський "показує мені студентський квиток: "От, дивись, я став студентом інституту, на історичне відділення мене прийняли". Думаю, ну хто ж тебе з сімома класами прийняв в інститут? Та ще й у лютому, посеред навчального року? Це точно, що тебе туди влаштувала СМЕРШ".

ФОТО, GETTY IMAGES

Критикував владу, просився за кордон

Після демобілізації Погружальський перевівся з Володимирського педінституту на історичний факультет Київського державного університету. А коли влаштувався на роботу в Державну публічну бібліотеку, вступив ще й на заочне відділення до Харківського бібліотечного інституту.

У бібліотеці його призначили до Кабінету марксизму-ленінізму.

Чоловік сварливий, ексцентричної поведінки, він почав конфліктувати з директором Віктором Дончаком. Але, хоч як дивно, при цьому двічі за клопотанням бібліотеки одержував квартиру. Розповідали, що на зборах дозволяв собі критикувати не тільки шефа, але взагалі радянську владу.

Коли ж його поведінку як порушника трудової дисципліни розглядав товариський суд, Погружальський не став слухати претензії до себе, а просто зачитав заяву на адресу Президії Верховної Ради УРСР з проханням дозволити йому та його сім’ї виїхати за кордон. Просився до якоїсь соціалістичної країни, де заробіток дозволятиме мати житло, їжу, одяг та оплачувати медицину.

Читайте також: Протистояти комуністам та проросійським нацистам треба. Але як це робити? [4]

Зазвичай людиною, якій не подобалися радянські порядки, негайно "зацікавлювався" КДБ з відповідними наслідками, але Погружальському всі його витівки сходили з рук – за ним стояло всесильне відомство.

ФОТО,GETTY IMAGES. Книги, що згоріли в Харкові після російського удару, нагадали про іншу пожежу 60-річної давнини

Книжки гинули і до пожежі

Нарешті директор перевів конфліктного бібліотекаря трохи далі від читачів – у відділ обробки фондів. Але той не заспокоївся. Строчив скарги та розсилав у різні інстанції – від центральних газет до партійних органів. Повідомляв про різні неподобства, зокрема про те, що старовинні книжки зберігаються неналежним чином, псуються тощо.

Справа дійшла до Комітету партійного контролю при ЦК КПУ, який навесні 1963-го створив комісію для перевірки численних "сигналів". Виявилося, що протягом лише останнього року погнили понад 100 тисяч томів, які зберігалися у підвалах і приміщеннях церков. У грудні справу передали до прокуратури, а під директором захиталося крісло.

Пожежа сталася рівно за пів року після цього.

Версій може бути дві. Або в прокуратурі почали гальмувати справу (все ж таки директор такої установи – номенклатура), і Погружальський на власний розсуд ухвалив "добити" Дончака пожежею. Або, навпаки, КДБ скористався конфліктною ситуацією і дав завдання влаштувати підпалення.

Важлива деталь: Погружальський мав довідку медичного обстеження із висновком, що він "страждає тяжким прогресуючим психічним захворюванням". З таким діагнозом тюрма палієві не світить.

Читайте також: Оксана Забужко: «У 21 сторіччі не треба бомбити міста. У 21 сторіччі вистачить розбомбити мізки» [5]

Два, тобто один

Слідчі тиснули на свідків. Зокрема, на прибиральницю бібліотеки Меланію Денисюк. Вранці 24-го, коли жінка прийшла на роботу, вона побачила у книгосховищі двох – Погружальського, якого знала в обличчя, і незнайомця.

Потім слідчий КДБ тиснув на неї, мовляв, бачила вона лише одного. Змусив підписати протокол допиту з твердженням, нібито в приміщенні був тільки Погружальський. І на суді, де вона виступала як свідок, їй довелося триматися саме цієї версії.

Невідомо, що то за чоловік був з Погружальським у бібліотеці на світанку 24 травня, коли зайнялися книжки. Невідомо, як він туди потрапив (там пропускна система) і куди потім зник.

Питання залишилося, чому КДБ приховував наявність того другого чоловіка, замість того, щоб його знайти і посадити на лаву підсудних?

Читайте також: Проти русифікації і окупації України: 40 років від самоспалення Олекси Гірника [6]

Пів мільйона книг

Ця історія обросла величезною кількістю легенд і міфів. Найпоширенішим є твердження, що Погружальський свідомо підпалив саме український відділ і що саме колекція україніки слугувала головною метою його або тих, хто стояв за ним.

Наведемо унікальне свідчення, що його свого часу виявив відомий історик Сергій Білокінь, нині покійний (який, до речі, як мешканець сусіднього кварталу був свідком пожежі). Це – лист, написаний бібліографом Державної публічної бібліотеки УРСР Ніною Шеліховою 25 травня, тобто на другий день пожежі. Ось уривок:

"Згоріло центральне сховище на всіх поверхах (частинами). ... Горішній поверх, здається, – цілком. З учорашнього вечора горить відділ “Україніка”, зараз почав горіти Кабінет марксизму".

Зверніть увагу: відділ "Україніка" запалав тільки увечері 24-го, коли полум’я бушувало вже понад 12 годин. Подальша інвентаризація показала, що унікальні колекції україніки та рукописних фондів, які зберігалися в бібліотеці, постраждали найменше. А найбільших втрат зазнали фонди з медицини, географії, технічних дисциплін та... марксизму-ленінізму.

Триденна пожежа перетворила на попіл близько 500 тисяч томів. Ця цифра, зокрема, фігурує ву доповідній записці відділів ЦК КПУ. Тобто згоріла п’ята частина всього книжкового фонду найголовнішої бібліотеки УРСР.

Інколи пишуть, що багато книжок вдалося відновити за рахунок обмінно-резервного фонду, розосередженого по підвалах житлових будинків Києва. Навіть наводять обсяг відновленого: майже 450 тисяч томів. Втрачено, таким чином, "лише" 50 тисяч.

Але з документів, які тепер доступні, випливає інакша картина. Зокрема, академік Іван Білодід, віцепрезидент Академії наук УРСР, доповів у ЦК КПУ 21 листопада 1965 року, що "за рахунок дублетного і резервного фондів з числа 500 тисяч втрачених книг поновлено і повернуто на полиці 250 тисяч одиниць літератури". Тобто відновили приблизно половину.

ФОТО, GETTY IMAGES. Пожежа в бібліотеці обросла величезною кількістю легенд і міфів

Непотопний бібліотекар

За кілька тижнів після пожежі, в червні 1964-го, директора Дончака звільнили з роботи.

А Погружальський сів на лаву підсудних наприкінці серпня того ж року. Формально процес був відкритим, а фактично КДБ заповнив зал своїми людьми – сторонніх там не було. У залі суду не дозволяли нічого записувати.

Читайте також: В цей день 50 років тому Василь Макух спалив себе заради України [7]

Погружальський наполягав, що підпалював сам, за власною ініціативою, задля помсти "директору Дончаку, його заступнику Рудю, працівникам бібліотеки Петренку, Молодчикову, Шимченку, Пашковій, Павличенко, які всіляко травили і знущались наді мною, намагалися зробити з мене душевнохворого, дорікали тим, що був на окупованій території, що в мене репресований батько".

Інших версій і мотивацій злочину суд не розглядав.

Підпалювачу дали 10 років позбавлення волі, але звільнили достроково. Мало того, відновили на попередній роботі, і він з'явився на робочому місці. Щоправда, ставлення колективу до Погружальського виявилося таким, що він звільнився, виїхав до Молдови, де... знову влаштувався бібліотекарем. Певний відсоток з його заробітків бухгалтерія відраховувала "на покриття заподіяних збитків".

Розмір збитків від пожежі офіційно визначили так: на відбудову приміщення бібліотеки потрібно понад 500 тисяч рублів, а вартість знищених пів мільйона книг – 117 тисяч рублів. Виходить, один примірник старовинних видань радянська держава оцінила, в середньому, в 23 копійки. Як пачку морозива.

—

Станіслав Цалик, опубліковано у виданні BBC News Україна [2]

---

Читайте також: 

• В Латвії опублікують списки тих, хто співпрацював з КДБ [8]
• Україна вперше реабілітувала жертву репресій комуністичного режиму [9]
• Українське дисидентство: 13 миттєвостей української «відлиги» [10]
• Июньский бунт 1963 года в Кривом Роге: урок истории, который может еще повториться [11]
• Как КГБ боролся с памятью о Бабьем Яре — документы [12]
• Колядники в Києві за часів СРСР: Під ковпаком КДБ [13]