Cитуація із СЗЧ зараз така, що люди можуть просто не доїхати безпосередньо до своєї частини.  Одним із факторів стала безкарність.

Продовжуємо аналізувати причини СЗЧ (самовільного залишення частини), яке набуває все більших масштабів і загрожує здатності вести війну. Цього разу своїми думками про причини і способи вирішення проблеми поділився командир одного зі взводів, де теж були зафіксовані випадки СЗЧ. Співрозмовник журналістів  видання Texty.org.ua [2] побажав не оприлюднювати своє прізвище.

“Пішли в СЗЧ перед бойовим завданням”

— Чим зумовлене стрімке зростання СЗЧ останнім часом?

— Одним із факторів, на мою думку, стала безкарність. Людина пішла в СЗЧ, і її не те що не притягли до відповідальності, а навіть розслідування ніякого немає. І вона просто спокійно сидить собі вдома.

Ще один фактор — необізнаність мобіл Гнезділов, який публічно пішов у СЗЧ, отримав підозру [3]ізованих стосовно того, що відбувається в армії. Мабуть, якась глобальна комунікація таки провалена.

У 2022 році випадків СЗЧ було на порядок менше, тому що в той час було більше вмотивованих бійців. Але потім зросла кількість мобілізованих через бусифікацію, паралельно люди переконалися, що похід у СЗЧ не тягне за собою якусь відповідальність. І в 2024 році випадки СЗЧ почали зростати, мов снігова куля.

Cитуація із СЗЧ зараз така, що люди можуть просто не доїхати безпосередньо до своєї частини. Наприклад, направляють бійців у бригаду. Вони вже пройшли навчання, і їх посадили на потяг, щоб вони їхали в підрозділ і оформлялись. І от на цьому відтинку шляху частина людей може просто зникнути, інакше кажучи, піти в СЗЧ.

Читайте також: Рада продовжила термін добровільного повернення із СЗЧ до 1 березня 2025 року [4]

— А змалюйте, будь ласка, портрет людей конкретно з вашого підрозділу, які пішли в СЗЧ.

— Якогось єдиного портрета тут немає. Якщо вже так узагальнювати, то це люди, у яких не було досвіду ведення бойових дій і які загалом не мали уявлення про війну. У них є бажання відсидітися. Потрапивши в армію через мобілізацію, бусифікацію, вони вирішують відсидітися вже в ній.

І справді, спочатку їх відправляють на другу лінію, де більш-менш спокійно, ризики не такі високі, є час якось втягнутися. Але зрештою ці люди отримують бойове завдання і вирішують роз’їхатися по домівках.

— Пішли в СЗЧ прямо з частини?

— Я спостерігав за тим, як певна кількість бійців була у відпустці на момент отримання наказу. Вони спілкувалися з хлопцями, які вже перебували на позиціях, ті поділилися з ними своїми враженнями. Прикрашали чи не прикрашали — цього вже не знаю. Але бійці, які поверталися машиною з відпустки, теж поїхали по домівках.

Хоча потім приблизно половина з них повернулася назад. Зібралися з духом і подзвонили, запитали, чи можуть повернутися. Командир погодився, сказав, що прийме. Тож вони і далі виконували бойові завдання. Була ще одна категорія втікачів, які пішли в СЗЧ уже після виходу на перше бойове завдання. Повернулися із завдання і сказали, що з них досить, вони додому. Загалом із мого взводу в СЗЧ пішло приблизно 35 відсотків бійців.

— А які втрати були у вашому підрозділі на момент, коли бійці почали тікати в СЗЧ?

— На той час було кілька поранених, ну й, звісно, контузії. Причому тоді, коли бійці пішли в СЗЧ після виконання бойового завдання, ніяких втрат ще не було. Ті, що вже поверталися з відпустки, — на той момент було сім контужених і один чи двоє поранених. Поранення були неприємні, роздроблені кістки, але життєво небезпечних не було.

Але з того, що я почув, бійцям, які були у відпустці, розказали історію, що танк начебто мало не впритул стріляв по наших окопах, а проти нього були лише автомати. Скажу якомога коректніше: це дуже суттєве перебільшення.

Читайте також: «Без поповнення фронт впаде. Зброя є, але стріляти з неї нема кому»: інтерв’ю з передової [5]

“Психологічно й емоційно люди не готові”

— Але тоді виходить, що інформацію, на основі якої бійці приймали рішення, йти їм у СЗЧ чи ні, вони отримували не з якогось тіктоку чи пропагандистських джерел, а саме з внутрішньої комунікації з іншими бійцями. Як цьому протистояти?

— Давайте не забувати, що з трьох людей, які по телефону почули, що ситуація вкрай важка, сумна і без шансів, двоє через півтора тижня таки повернулися в підрозділ. Тобто вони після першої розмови збирали ще додаткову інформацію, як воно насправді, і зрештою прийняли рішення повернутися.

Ну й, звісно, багато що залежить від того, як людина вміє сприймати й аналізувати інформацію, зрештою, як вона підготовлена, зокрема психологічно. З того, що я бачу, психологічно й емоційно люди не були готові. Чи були вони готові фізично виконувати ті завдання, які перед ними стояли? Думаю, що так.

— А що, на вашу думку, треба змінити в підготовці, щоб люди справді були готові?

— У програмі підготовки заняття дещо відрізняються від того, з чим сьогодні можна зіткнутися на полі бою. Тобто в нас готували лінійний стрілецький підрозділ, який вступає в безпосередній стрілецький бій. Але характер війни зараз зовсім інший.

Бо стрілецький бій у нас не так часто трапляється, на деяких ділянках він узагалі може відбуватися раз на тиждень, тоді як від снарядів та їх уламків, а тепер ще й від FPV-дронів треба ховатися постійно.

Новобранці, наприклад, гадки не мають, що треба і далі рити окопи, незважаючи на обстріл, тим більше що цей обстріл не обов’язково буде по них. Під час підготовки має бути напрацьоване вміння зорієнтуватися під час обстрілу, зайняти максимально безпечне місце. А деякі навички взагалі повинні бути доведені до автоматизму. Насамперед усе, що стосується першої допомоги.

Але це не знімає питання і щодо належної подачі інформації.

Читайте також: Портрет СЗЧшника. Хто й з яких причин в ЗСУ найчастіше самовільно залишає частину - розповідає військовий [6]

— Ну так. Але, можливо, все ж таки першопричиною тут можуть бути якісь негаразди в самій армії, а їх висвітлення — це вже радше наслідок…

— І це також. Але не треба забувати й те, яким чином утворюється цей негативний контент. Хто зараз найбільше повертається з діючої армії додому? Звісно, це поранені. Кожний такий поранений є носієм своєї індивідуальної травмуючої історії про те, як він дістав поранення, якою він може поділитися з тими, хто зараз перебуває в тилу.

І навпаки, бійці, які воюють і далі, які не поранені, переважно не мають змоги приїхати додому й поділитися своїм досвідом. А це справді важливо — донести різнобічну інформацію, що все по-різному. Бо є, наприклад, бійці, які пройшли бої за Бахмут, а є ті, хто займав менш інтенсивну ділянку. І досвід у них буде різний, свідчення також.

Читайте також: Чому військові йдуть в СЗЧ та за яких умов готові повернутись (ОПИТУВАННЯ) [7]

“Дуже багато негативної інформації”

— Чи не є проблема в тому, що втрачена якась довіра всередині самої армії, що люди, навіть коли їм розказати, що, можливо, не все так страшно, однаково в це не віритимуть?

— Думаю, проблема реально існує. Але знову ж таки це питання до того, що відбувається в інформаційному просторі. Дуже багато негативної інформації про те, що не бережемо людей. Але ж у нас є командири, які справді зарекомендували себе максимально позитивно, і про них треба говорити. 

Як це, наприклад, роблять у деяких підрозділах, зокрема в Третій штурмовій. До них і далі добровільно приходять люди. Що стосується інших, хто не веде медійної кампанії, то вони сприймаються всі під один шаблон, швидше за все, що там усе погано.

Хоча, звісно, якщо говорити про найнижчий тактичний рівень, то і від підходу командування багато що залежить. Коли командир батальйону не дбає про виконання своїх безпосередніх обов’язків, люди не хочуть йти в такий підрозділ.

А коли там змінюється командир і його бачать десь на позиціях, просто знають його в обличчя, це вже важливий фактор довіри, бо людина не ховається десь у підвалі, а залучена до процесу.

Плюс якщо командир піклується, зокрема, про фінансову складову, виплати бійцям, по можливості справді відпускає у відпустку, тобто багато в чому йде назустріч, то й ставлення бійців тут буде іншим. І до таких навіть люди прагнуть переводитися. Хоча в нас зараз із переведеннями, звісно, складно.

— 

Андрій Губицький [8], опубліковано у виданні Texty.org.ua [2]

Читайте також: 

• Чому ЗСУ відступали майже весь 2024 рік? Це замкнене коло? [9]
• Мирослав Гай: Питання рекрутингу та мобілізації [10]
• «Двері тюрми відкриються, а кришка труни ні»: розповідь військового 155-ї бригади про причини СЗЧ [11]
• Богдан Яцун: Як подолати дефіцит піхоти [12]
• Віктор Кевлюк: Велика радянська армія vs мала радянська армія [13]
• Михайло Онуфер: Армія – це зріз, показник країни. Якщо в країні відбувається хаос, в армії відбувається те саме [14]
•  Гнезділов, який публічно пішов у СЗЧ, отримав підозру [3]
• Прокуратура зареєструвала 30 тисяч проваджень щодо дезертирства та майже 60 тисяч щодо СЗЧ в армії з початку 2022 року [15]