Воїн Гнезділов, який публічно пішов у СЗЧ, отримав підозру

Версия для печати

Військовослужбовцю 56-ї окремої мотопіхотної бригади Сергію Гнезділову, який публічно повідомив про СЗЧ, вручили підозру за фактом дезертирства.

Про це повідомив його адвокат Олександр Шадрін, передає "Суспільне".

За його словами, найближчим часом суд обиратиме Гнезділову запобіжний захід.

Нагадаємо, 9 жовтня ДБР затримало військовослужбовця 56-ї ОМПБр за підозрою у самовільному залишенні військової частини, вчиненому з метою ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану.

Його дії кваліфіковано як дезертирство (ч. 4 ст. 408 КК України). Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до 12 років.

Нагадаємо, 21 вересня 2024 року військовий написав у Facebook, що самовільно залишив частину, щоб привернути увагу до потреби встановити терміни служби для мобілізованих.

"Відсутність чітких термінів служби сприяє "чорній демобілізації": одруження на пенсіонерках з інвалідністю колись були мемом, а зараз - дуже поширене явище, розводяться з дружинами, щоб оформити одноосібне опікунство над дитиною, розводять своїх власних батьків, щоб оформити догляд за матір’ю чи батьком, йдуть в СЗЧ. В історії є багато чому повчитись, але, нажаль, ми не вчимо уроків історії.

Влада і досі не здатна на серйозний діалог із суспільством та нетолерантність до невиконання громадянського обов’язку широкою верствою громадян. Замість доктрини "воювати - обовʼязок кожного громадянина" держава пропонує безстроково призначати захисниками тих, кого змогли відловити на вулицях", - пояснив він.

56-та окрема мотопіхотна бригада призначила службове розслідування.

Гнезділов брав участь у боях на Донеччині, включаючи Піски та Бахмут. Також він є засновником культурного фестивалю "ВиделкаFest" у своєму рідному місті Вилкове на Одещині та ведучим подкасту від hromadske "++ подкаст", де говорить з військовими та порушує питання мілітаризації суспільства.

"Я йду в СЗЧ до встановлення чітких термінів служби": демобілізація має бути реальною

"В 2019-му мені теж казали, що я не народжений для війни.

Я тисячу раз питав себе: – Сергію, нащо ти це робиш?, коли заїжджав вперше в нині окуповані Піски. Було дуже страшно, було дуже боляче переживати втрати, але, мені абсолютно не соромно за мій солдатський шлях. Я був дитиною, коли вперше побачив  роз**бані будинки та зграї безхатніх собак.

5 років в Збройних Силах лише переконали мене ось в чому: ніхто не народжений для війни.

Я не винний в цьому, але війна прийшла в мою країну, а я, як громадянин – маю її захищати. Чи так само думають ті, хто живуть поруч? В 2014-му ми, як суспільство, не були до неї готові. Під час повномасштабного вторгнення, як виявилось, теж.

За всі ці роки, ніхто так і не відповів на головне запитання: яка вона, архітектура нашої національної безпеки?

Невже вся наша національна безпека – це стомлена піхота, в яку всі так вірять? Що буде, якщо ця вона сточиться в боях на Донецькому напрямку?

У Євангелії від Матвія Христос каже фарисеям, які його випробовували: віддайте кесареве – кесареві.

"Захист Вітчизни, Незалежності та територіальної цілісності України є обовʼязком громадян України" – кричить нам 65 стаття Конституції, але ніхто не готовий почути.

За 11 років війни з росією наше суспільство та наша влада не знайшла в собі сил серйозно і чесно говорити про реалії затяжної, постійної війни.

Нам казали, що в жодної з сторін ресурсу не вистачить на рік, що війна закінчиться за два-три тижні.

Солодка брехня розсіялась, залишились сумні реалії: ми і досі ігноруємо дійсність. Ми і досі не збагнули, що можна перемогти будь-яку армію, але неможливо – озброєнну і готову до найгіршого – націю.

Влада просрала дорогоцінний час, але у нас все ще є шанс та можливість не тільки вибудувати нову національну архітектуру безпеки, але й урівняти громадян в правах та обов’язках.

Я зараз не кажу про справедливість, бо її не існує, навіть якщо в своєму ідеалізмі ми прагнемо її встановлення.

Я кажу про прагматизм та спроможність нашої держави обороняти своє.

Ми дійшли до Рубікону, коли піхота більше не вивозить, а суспільство продовжує "вірити в ЗСУ", замість того, щоб відповісти собі на запитання:

– Чи захистив ти Вітчизну?

Нас переконують, що піхоту, яка вивозила цю війну на своїх плечах, нема ким міняти. 5 млн військовозобовʼязаних чоловіків кажуть військовому на нулю, що це не їхня війна, і що він має бути там до самої перемоги.

Провина піхотинця полягає в наступному:

• він вижив,
• не потрапив в полон,
• не отримав серйозного поранення.

Саме тому він і має продовжувати нести свою службу, поки інші громадяни отримують фейкові інвалідності, фіктивно одружуються з жінками з інвалідністю, фіктивно усиновлюють та ухиляються від виконання конституційного громадянського обов’язку.

Виявилося, що образ захисника, який весь час створювали медіа - занадто гламурний та нереальний. Це сталева людина, яка колись погодилась захищати це суспільство без термінів і строків.

Без термінів служби, без осяжного права на демобілізацію, приїжджаючи в мирний тил, слухаючи суспільство доброволець починає розуміти, що кріпосне право не скасоване, а його - призначено винним та відповідальним.

Починається міграція в тил, у відносну безпеку.

Починається тотальна корупція: 2500 у. е – середня ціна "обмежено придатного", під час проходження військово-лікарської комісії.

За повну непридатність візьмуть удвічі більше.

Відсутність чітких термінів служби сприяє "чорній демобілізації": одруження на пенсіонерках з інвалідністю колись були мемом, а зараз – дуже поширене явище, розводяться з дружинами, щоб оформити одноосібне опікунство над дитиною, розводять своїх власних батьків, щоб оформити догляд за матір’ю чи батьком, йдуть в СЗЧ (самовільне звільнення з частини).

В історії є багато чому повчитись, але, на жаль, ми не вчимо уроків історії.

Влада і досі не здатна на серйозний діалог із суспільством та нетолерантність до невиконання громадянського обов’язку широкою верствою громадян.

Замість доктрини "воювати - обовʼязок кожного громадянина" держава пропонує безстроково призначати захисниками тих, кого змогли відловити на вулицях.

Питання перепочинку піхоти та встановлення чітких термінів служби на нулю – питання національної безпеки.

Відсьогодні я йду в СЗЧ до встановлення чітких термінів служби, чи до свого 25 річчя, маючи за своєю спиною 5 років бездоганної солдатської служби. Підхреслю: бездоганної.

Надіюсь, цим вчинком вдасться донести до влади та суспільства необхідність розмови та вирішення цієї ситуації.

Моя позиція залишається незмінною: ми маємо створити мобілізаційну чергу з числа всіх військовозобовʼязаних українців, і тоді демобілізація стане реальністю.

Озброєнну та навчену націю – не перемогти."

Сергій Гнезділов

«Аргумент»

На цю тему:

• Заброньовані від мобілізації співробітники ДБР героїчно затримали військового Гнезділова, який публічно пішов у СЗЧ на знак протесту після 5 років на фронті
• "Дружній вогонь": як брехня влади нищить громадянське суспільство і Україну
• Дембелю не буде, натомість депутати (лише) говорять про гарантовані відпустки й ротації
• Рада зняла кримінальну відповідальність за перше СЗЧ чи дезертирство