Із 2014 року Росія активно веде загарбницьку політику не тільки щодо земель України, а й щодо її культурного спадку. Це стало невіддільною частиною кремлівського режиму. Така стратегія допомагає насильно стерти прояви українськості та привласнити собі наше минуле з його артефактами.

Наразі складно уявити, скільки злочинів проти українського культурного надбання вчинила РФ, зокрема за останні дев’ять років війни, зазначає видання Ukraїner [2]. 

Матеріал містить посилання на російські сайти, переглянути їх можна через VPN

Коли росіяни почали викрадати українські культурні цінності? Куди вони вивозять наш спадок? Як Росія використовує культурне «мародерство» в сучасній війні?

Картини Архипа Куїнджі й Івана Айвазовського, грецьке Євангеліє 1811 року, 200-річна Біблія, архівні документи й фонди дореволюційних видань із наукової бібліотеки імені Олеся Гончара — це й багато українських культурних цінностей російські окупанти вивезли з України, відколи почалася повномасштабна війна. ЮНЕСКО завдані російською агресією збитки українській культурній спадщині оцінила [3] (станом на 24 лютого 2023 року) у 2,6 мільярда доларів. Видання The New York Times називає [4] розграбування українських музеїв найбільшим із часів Другої світової.

ЮНЕСКО

Cпеціалізована установа ООН, яка підтримує мир і безпеку через співробітництво країн в освіті, науці й культурі.

Привласнення здобутків української культури не нова тактика [5] для Росії — це історична стала, складник імперської політики. Матеріальні культурні цінності — речі, які передусім намагається загарбати держава-агресор. Хоча сучасна війна показує: російські окупанти вже не стільки зацікавлені у грабунку задля збагачення «вєлікай культури», як у дикунському руйнуванні [6] об’єктів і предметів культури.

Читайте також: Орда і світ: про Homo putinus, українську Голгофу та воскресіння [7]

Що таке культурні цінності?

Під матеріальними цінностями культури пересічні люди найчастіше розуміють лиш археологічні знахідки, однак насправді тлумачення цього поняття набагато ширше. Згідно із законом [8] України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», воно охоплює:

• – оригінальні художні твори живопису;
• – предмети, пов’язані з історичними подіями країни;
• – старовинні книги, манускрипти, архівні документи;
• – унікальні та рідкісні музичні інструменти;
• – різноманітні види зброї;
• – рідкісні поштові марки, монети, ордени, медалі, печатки тощо;
• – рідкісні колекції та зразки флори й фауни країни;
• – особисті культурні цінності родин.

Протягом багатьох століть Росія намагалася припасувати собі українську історію, зокрема розграбовуючи об’єкти культурної спадщини України під час окупації її територій чи здобуваючи їх як трофеї в кривавих війнах. Із допомогою цих украдених артефактів країна-терорист століттями підживлювала різні імперські міфи: про нібито розмаїтість російської культури, тяглість її мистецької традиції, зрештою, про «братність» України й Росії та відсутності різниці між її народами.

Тисячі експонатів, що становлять чималий пласт нашого культурного спадку, досі можна побачити в московських і петербурзьких музеях. Очевидно, добровільно їх повертати Росія не збирається. Для РФ це надзвичайно важливий напрям гібридної війни, що використовують, аби дискредитувати українську історію й заперечити наше право на самостійне існування як незалежної держави.

Утім, цього разу, розпочавши повномасштабну війну, Росія має зрозуміти одне: її дії не залишаться безкарними, адже Україна має потужну підтримку світу. Вивезення українських культурних цінностей до РФ — це воєнний злочин і грубе порушення міжнародного права. Це фіксує низка нормативно-правових актів:

– Гаазька конвенція [9] про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 року. – Стаття 56 [10] Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року. – Додатковий протокол [11] до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 8 червня 1977 року та ін.

Читайте також: "Росія - варварська держава": в Україні висунули першу підозру у вбивстві цивільних російському військовому (ФОТО садиста і вбивці) [12]

Нуль століть як Росія нічого не вкрала в України

Росія почала масово відбирати українські культурні цінності ще за правління Петра I й Катерини II. Викрадення історичного надбання у великих масштабах стають прямим утіленням антиукраїнської політики й одним зі способів помсти за нібито зраду Івана Мазепи в Північній війні.

ПІВНІЧНА ВІЙНА

Війна коаліцій Швеції та Московії за панування в Європі протягом 1700-1721 років.

Одним із перших відомих випадків розкрадань українських культурних пам’яток, що їх здійснила Росія, було викрадення Вишгородської ікони Божої Матері, яку Константинопольський патріарх подарував київському князеві Мстиславу Великому. Вона зберігалася в невеликому містечку Вишгороді під Києвом і її вважали найбільшою святинею Київської Русі. Проте затрималася ікона там ненадовго. У 1155 році Андрій Боголюбський, син удільного князя Ростово-Суздальського регіону й засновника Москви Юрія Долгорукого, викрав святиню під час нападу на Київ.

Карл XII Шведський та Іван Мазепа після битви під Полтавою, Густаф Улоф Цедерстрем.

Він вивіз її до Успенського собору тодішнього Володимира-на-Клязьмі (нині — місто Владимир у РФ). Ікону «перехрестили» — відтоді росіяни називають її Володимирською. У 1395 році назріла небезпека нападу монголо-тюркського завойовника Тамерлана, тож ікону перенесли до собору в Москві. Однак військо загарбників несподівано повернулося, так і не дійшовши до столиці. Московити вирішили, що таке «диво» — захист Богородиці, втіленої в іконі, тому й оголосили викрадену святиню своєю заступницею. У РФ реліквію називають «головною і найшанованішою з усіх російських ікон» і кажуть, що вона «багато разів рятувала Росію від бід і напастей».

Читайте також: Мародерство: рф офіційно буде красти сільгосппродукцію з окупованої України [13]

Де реліквія зараз: храм-музей Російської православної церкви (РПЦ) при Третьяковській галереї.

Масштабний злочин царської Росії щодо українського культурного спадку — перші системні археологічні розкопки на українських теренах, які вона провела в другій пол. XVIII ст. На території Наддніпрянщини, поблизу сучасного міста Кропивницького, виявили один із найдавніших скіфських курганів Північного Причорномор’я — Литу Могилу або, як її ще називають — Червону могилу, споруджену у другій пол. VII ст. Курган вважається одним із найвідоміших нині в Україні й у світі.

Раніше це був насип із дерев’яною спорудою, колоди якої скіфи обмазували глиною, а потім спалювали разом із небіжчиком під час ритуалу поховання. Оплавлені рештки матеріалу після горіння конструкції заповнювали курган так, ніби «заливали» могилу, через що її й назвали «литою». За правління Катерини II курган нарекли Мельгунівським на честь російського генерала Олексія Мельгунова, який ініціював археологічне дослідження й поклав початок вивченню скіфської архаїки на теренах України. 

Читайте також:  Велика крадійська федерація Росії: що московити за віки вкрали в України для своїх музеїв [14]

Російська імперія, яка не могла похизуватися таким розвитком суспільства ще до нашої ери, старанно намагалася привласнити культурний спадок українців, щоб заповнити прогалини у власному минулому. Тож знайшовши під насипом скриню з цінними артефактами, росіяни нарекли їх «Мельгуновським скарбом» і відправили в Кун­ст­ка­ме­ру до Петербурга, а згодом — в імперський Ермітаж. Серед цінностей були залізно-золотий акінак (скіфський меч), вкритий малюнками міфічних тварин, золота діадема, золоті платівки із зображенням орлів, мавп, птахів тощо. У 1932 році частину знахідок передали в Харківські музеї, однак вони були втрачені під час Другої світової війни.

Читайте також: Чому у РосІї є постійна необхідність мазати все навколо своїми фекаліями [15]

Де реліквії зараз: у російському Ермітажі нині перебувають золота поясна бляха, залізно-золотий акінак і фрагмент обкладки піхов меча.

У ХІХ ст. царська Росія популяризує міф про «трієдінства рускава народа» — мовляв, українці, білоруси й росіяни — це не окремі етноси, а єдиний російський народ. У цей час росіяни закріплюють ідею, що Московія — правонаступниця Київської Русі. За концепцією «трієдінства», весь український культурний спадок був загальноімперським, тож його передавали в російські музеї. «Спільним» надбанням розпоряджалася новоутворена установа в Петербурзі — Імператорська археологічна комісія (1859–1919). Вона узаконила привласнення українських культурних цінностей на загальнодержавному рівні, тобто фактично офіційно дозволила розкрадати культурну спадщину України. Так в Ермітажі опинилися артефакти доби палеоліту, безліч скарбів скіфів, зокрема золотий гребінь із кургану Солоха (на Подніпров’ї та Запоріжжі) зі сценою бою двох піших воїнів із вершником, культурні цінності Київської Русі тощо.

Проте не імперією єдиною. Традицію грабувати росіяни зберегли й за радянських часів. Викрадення виправдовували різними способами. Більшовики, утвердивши свою владу, почали реалізовувати політику, що російську культуру визначала єдино правильною, а будь-які прояви ідентичності інших народностей — буржуазним націоналізмом. Більшовики прагнули нав’язати своїм громадянам думку, мовляв, усе, що існувало до Радянського Союзу, — це неважливо.

Натомість СРСР мав започаткувати нову гілку в історії, що нібито докорінно змінить світ і створить фундамент для небувалого розвитку людської цивілізації. Звичайно, за великими ідеями, запакованими для простого люду, ховалося прагматичне бажання привласнити чужі матеріальні культурні цінності без жодних перешкод. Це окреслює ще одну причину загарбницької політики — викрадені зразки мистецтва й історичні реліквії допомагали підтвердити статус Росії як культурного центру, показати її «історичну спадщину».

Читайте також: Мародери: Росія краде золото в Судані під виглядом експорту печива [16]

Найбільше від крадіжок у радянські часи постраждало сакральне мистецтво тодішньої України, адже влада СРСР послідовно реалізовувала антирелігійну політику, згідно з якою церкві, як буржуазному явищу, не місце в соціалістичному суспільстві. 

Більшовики руйнували храми, спалювали ікони, репресували духовенство й вивозили цінні реліквії до Росії. Така доля спіткала, зокрема, Михайлівський Золотоверхий собор. У 1934 році столицю УРСР перенесли з Харкова до Києва, тому постало питання, де побудувати урядовий квартал. Вище керівництво ухвалило рішення звести політичний центр УРСР у районі Софійської площі, що передбачало ліквідацію Михайлівського монастиря.

Немало українських культурних діячів і науковців розкритикували це рішення, адже зведений у 1108–1113 роках храм становив історичну й культурну цінність, а також був зразком унікальної архітектури часів Київської Русі. Утім, радянська влада дозволила тільки врятувати із собору мозаїки та фрески. У 1937 році Михайлівський монастир підірвали вибухівкою — саме в день християнського свята Маковія, 14 серпня. Після руйнування храму частину мозаїк і фресок перенесли у Софійський собор, який став виконувати роль музею, а решту вивезли до російських музеїв, зокрема в Третьяковську галерею та Ермітаж. 

Читайте також: Російські звірі та культурні чистки. Як окупанти руйнують українські музеї й вивозить мистецтво   [17]

Залишені в Україні артефакти Михайлівського Золотоверхого собору вберегти від загарбників усе ж не вдалося. Під час Другої світової війни більшу частину цінностей нацисти вивезли до Німеччини й пізніше передали Росії у процесі реституції. Фрески повертали під час двостороннього договору між Радянським Союзом і Німеччиною, а Україну оминули. Культурні реліквії опинилися в Новгородському історико-архітектурному музеї-заповіднику.

РЕСТИТУЦІЯ

Відновлення прав власності на культурні цінності у випадку їх незаконного присвоєння.

Протягом 2001–2004 років Росія повернула Україні одинадцять фрагментів фресок XII ст. Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в Ермітажі. Однак у російських музеях досі зберігаються десятки пам’яток із собору.

«Культурне» пограбування як зброя сучасної війни

У XXI ст. Росія вже не завжди вдається до прямих грабунків, а все ж модернізує способи скоєння міжнародних злочинів. Один із подібних випадків — спроба викрасти так зване скіфське золото з Амстердама. Іще напередодні тимчасової окупації Криму, влітку 2013 року, київський Музей історичних коштовностей та ще чотири кримські музеї сформували виставку «Крим: золото і таємниці Чорного моря», на якій зібрали майже 600 культурних артефактів.

Пізніше в народі вона отримала назву «Скіфське золото», що не зовсім коректна — далеко не кожен експонат є спадком скіфської доби й тим паче не всі вони виготовлені із золота. На виставці можна було ознайомитися з артефактами сарматів, побутовими речами кримських готів, предметами декоративного мистецтва античних греків чи ювелірними виробами гунів. Із 3 липня 2013 року до 19 січня 2014 року експозиція перебувала в німецькому місті Бонн, а 6 лютого дісталася до Амстердама, в археологічний музей Алларда Пірсона, де мала бути до 28 травня 2014 року.

Читайте також: Російські загарбники майже знищили найбільший у світі радіотелескоп декаметрових хвиль під Харковом [18]

Після вторгнення російських військ на Кримський півострів у березні 2014 року Україна вимагала в нідерландського музею віддати експонати з виставки, адже вони є частиною її Музейного фонду. Утім, до Києва повернулися лишень предмети з колекції Музею історичних цінностей. Експонати з Криму мали залишатися в Нідерландах до рішення суду, оскільки РФ подала позов від імені кримських музеїв, вимагаючи повернути їх на територію Кримського півострова.

У 2015 році до розгляду рішення приєднується Україна, щоб довести своє виняткове право розпоряджатися власним культурним надбанням. Здавалося б, історія закінчилася добре — Апеляційний суд Амстердама у 2021 ухвалив рішення [19] передати кримські скарби Україні. Проте за місяць до повномасштабного вторгнення в Україну Росія від імені музеїв окупованого нею Криму оскаржила рішення суду, заявивши [20], що це «акт міжнародного розбою» проти нібито їхніх музеїв. Тепер остаточне рішення має ухвалити Верховний суд Нідерландів.

Читайте також: Країна мародерів: як російські загарбники пограбували херсонські музеї [21]

Росія все ще не цурається і своїх старих брутальних способів встановити повне історичне й культурне домінування над минулим Криму. Тимчасова окупація півострова [22] стала для загарбників черговим приводом, щоб безперешкодно поповнити російські музеї українськими культурними артефактами. Із 2014 року на території Криму росіяни проводять незаконні археологічні розкопки. Одні з найбільших відбувалися на території міста-фортеці Старий Крим (раніше відоме як Ескі-Кермен, Солхат, Левкополь). Щоправда, вони тривали ще з 90-х років, коли російські дослідники таємно викрадали українські культурні об’єкти до Ермітажу. Після окупації півострова нелегальні вивезення знахідок до РФ лиш пожвавилися.

Упродовж усієї історії Росія провадила риторику, мовляв, Крим — технологічно відсталий регіон. Утім, знахідки, виявлені під час незаконних археологічних розкопок у місті Старий Крим, які російські окупанти проводили у 2016 році, повністю руйнують цей міф. Тоді експедиція дослідника РФ Марка Крамаровського знайшла фрагмент середньовічного водопроводу XVI ст. завдовжки майже 20 метрів, деякі частини якого збереглися практично в ідеальному стані. У Російській імперії централізовані водогони з’являться [23] лише за 450 років. Про що це свідчить? Крим був набагато розвиненішим регіоном, ніж його намагається зобразити Росія. 

Де реліквії зараз: частини водогону — у колекції Ермітажу. Їх експонували у виставці під назвою «Золота Орда і Причорномор’я. Уроки Чингісидської імперії».

ЧИНГІСИДСЬКА (МОНГОЛЬСЬКА) ІМПЕРІЯ

Середньовічна імперія в Євразії, яку заснував у 1206 році монгольський вождь Чингісхан.

У 2020 році масштабні розкопки проводили й у Херсонеському історико-археологічному музеї-заповіднику в Севастополі. Їх ініціював російський фонд «Моя історія», яким керує голова патріаршої ради з культури при РПЦ і «духівник Путіна» Тихон Шевкунов. Росіяни вигадали «новий» спосіб русифікувати Крим: аби стерти згадки про те, що мусульманство ще з IX–XI ст. було однією з провідних релігій мешканців півострова, вони шукали в Криму ранньохристиянські артефакти.

Читайте також: Про те, як окупанти розграбували музеї Херсону, і про роль Міністерства культури [24]

Таким чином загарбники прагнуть усіляко нівелювати значення античного Херсонесу в історичному контексті, який залишається одним із небагатьох зразків збережених давньогрецьких міст, і формують новий міф, мовляв, місто є «калибєлью русскава праваславія». Під час незаконної експедиції окупанти знайшли [25] печерне місто із сотнями цінних артефактів. 

РУСИФІКАЦІЯ КРИМУ

Йдеться про те, як Катерина ІІ у 1778 році, прагнучи «захистити християнство», змусила всіх православних християн покинути півострів. Це спровокувало економічну кризу в Криму і, як наслідок, масштабну примусову міграцію киримли до Туреччини. На спустошені землі півострова переселили росіян і українців, що призвело до різкого зменшення мусульманства на території.

Де реліквії зараз: в Ермітаж і Третьяковську галерею вивезли семіс (із лат. — монета) із золота візантійського імператора Артавазда 742 року, унікальні молівдовули (із грецьк. — двобічні свинцеві підвісні печатки) та бронзові монети візантійських правителів VIII–IX ст., численні мідні литі херсонеські монети IX–X ст., бронзові персні, світильники, теракоти (неглазуровані вироби з кольорової глини), тавровані амфори, вироблені в Херсонесі, Сінопі чи на острові Родос.

Усі розкопки проводили з грубими порушеннями й руйнуваннями історичних пам’яток на місцях, де їх видобували. Зокрема, росіяни знищили давнє передмістя Херсонеса Таврійського, тому інформацію про його минуле українцям уже не вдасться [26] відновити.

Читайте також: Країна мародерів: Як Росія грабує музеї окупованого півдня України [27]

Ситуація зі збереженням культурних пам’яток погіршилася після початку повномасштабного вторгнення. Відтоді Кримський півострів став проміжним пунктом, куди росіяни звозять крадені пам’ятки культури з нових тимчасово окупованих територій. Одною з перших постраждала північна частина Таврії, чиї музеї ущент пограбували війська РФ. Масштаби крадіжок вражають навіть експертів — станом на жовтень 2022 року було відомо [28] про майже 40 пограбованих музеїв на окупованих територіях, а це десятки тисяч незаконно вивезених експонатів.

Лише в Херсоні окупанти викрали [29] понад 15 тисяч унікальних культурних пам’яток. Зокрема, із Херсонського краєзнавчого музею росіяни вивезли [30] цінну колекцію монет античних міст Північного Причорномор’я, зразки зброї XVI–XX ст., а також порцеляни й антикварних меблів. Під прикриттям «захисту від обстрілів» або «мародерства з боку українських військових» загарбники викрали [31] кістки князя Григорія Потьомкіна, якого вважають засновником Херсона, і більшу частину цінних документів з обласного архіву. Музеї Мелітополя й Нової Каховки також спорожніли — армія РФ викрала й вивезла до тимчасово окупованого Криму чи Росії майже всі експонати.

Нині, через більш як рік повномасштабної війни, складно встановити точну кількість культурних цінностей, які встигли вкрасти окупанти. Але вже йдеться про вивезення з тимчасово окупованих територій щонайменше кількох десятків тисяч унікальних українських артефактів.

Росія і всі причетні до викрадення культурного спадку України рано чи пізно нестимуть кримінальну відповідальність за українським і міжнародним законодавством. Питання культури, зокрема реституції культурних цінностей — те, що не можна відкладати «до перемоги», адже Росія віддавна використовує її як потужний інструмент тиску та пропаганди.

Читайте також: Окупанти вкрали 15 тисяч картин з музеїв Херсонщини [32]

Фото: Максим Каменєв для Ґрати.

У наступному матеріалі розповімо, як свою культурну спадщину повертали інші держави і що з їхнього досвіду може перейняти Україна, аби повернути те, що по праву їй належить.

—

Мар’яна Ластовиря,  опубліковано у виданні Ukraїner [2]

---

В тему:  

• Як рятували картини Примаченко з вогню під час окупації (ВІДЕО) [33]
• Російські звірі та культурні чистки. Як окупанти руйнують українські музеї й вивозить мистецтво   [17]
• Як Росія вчиняє геноцид: спочатку йде дегуманізація, а за нею настає масове вбивство [34]
• Другий фронт, культурний [35]
• Проти людей, які знесли пам’ятник Пушкіну у центрі Києва, порушили справу за “неповагу до суспільства”. [36] Російського? [36]
• Чому й досі доводиться доводити, чому культура — доречна, мова – на часі, історія – важлива [37]