Землі північно-східної Литви, мальовничі, покриті тисячолітніми лісами, розлогі у зелені луки. Тут, серед казкових озер Зарасайського плато, майже 105 років тому, багнетами і шаблями Війська Литовського, було поставлено крапку у завзятому протистоянні молодої балтійської республіки російським загарбникам.

Від моменту проголошення незалежності Литви (16 лютого 1918 р.), особливо із завершенням німецької окупації країни (листопад 1918 р.), держава стикалася з гострою проблемою створення боєздатних збройних сил. Якщо на першому етапі перепоною стояла німецька окупаційна адміністрація Обер Ост, то потім – дефіцит кваліфікованих офіцерських кадрів, організаційного, матеріального ресурсу і головне – часу, зазначає видання Lietuvos nacionalinis radijas ir televizija [2].

Скориставшись поразкою Німеччини у Першій світовій війні, Москва, анулювала Брест-Литовську мирну угоду (за якою, в тому числі, відмовлялася на користь Берліна від зазіхань на Литву), ініціювала утворення маріонеткового уряду литовських комуністів, і понесла його до Литви на багнетах Червоної армії. Власне, діючи за тією ж схемою і у сусідніх Естонії та Латвії.

На перших порах успіх був на боці агресора. Литовське військо тільки-но почало формуватися і налічувало не більше декількох сотень бійців. Жодної можливості стримати багатотисячний радянський кулак малочисельні литовські загони тоді не мали.

Ворог швидко оволодів Вільнюсом, історичною столицею Великого князівства Литовського, сунув все далі на захід, до Каунаса – міста, яке, після евакуації державних інституцій з Вільнюса, стало тимчасовою столицею країни, центром прийняття військово-політичних рішень. Його падіння під ударами більшовиків означало б катастрофу всієї визвольної боротьби. У запеклих боях лютого 1919 р. фатального фіналу вдалося уникнути, Каунас встояв, встояла Литовська держава.

Читайте також: Як країни Балтії позбулися радянських академій наук і не пожалкували [3]

Важко переоцінити внесок німецьких добровольців у зупинці агресора на підступах до тимчасової столиці, як і не можна забувати видатну менеджерську роботу тодішнього керівництва Литви. Перед обличчям радянського поневолення вдалося віднайти єдино-правильні рішення.

Литва добилася від Берліна 100-мільйонної позики, передачі озброєння, екіпірування та дозволу на вербовку інструкторів, бійців-волонтерів. Крім того, був призупинений вивід колишніх кайзерівських окупаційних військ з Литви. Ці підрозділи задіяли у якості буферу - завіси, що змусила Червону армію зменшити інтенсивність наступу. У той же час, німецькі полки та батальйони прикрили запілля, дали можливість добудувати національну литовську армію.

Навесні 1919 р. вдалі мобілізаційні заходи, залучення значної кількості професійного командного складу та поліпшення матеріально-технічного забезпечення змінили армію. Військо Литовське (ВЛ) поступово ставало значною бойовою силою. Пліч-о-пліч з армією діяли партизанські загони та з’єднання, які завдавали окупантам великих втрат та самостійно звільняли і брали під контроль цілі райони.

Молода нація відчувала наближення перелому, який стався, в результаті великого контрнаступу литовських збройних сил у травні-червні 1919 р. Радянські війська відкинули на схід, звільнивши більшу частину окупованих ними територій. Паралельно, фронт червоних сипався у Латвії, під ударами антибільшовицьких сил. За декілька місяців до того загарбників вибила зі своєї землі Естонська Народна Армія. Успішно діяли польські війська, які у квітні 1919 р. зайняли Вільнюс, вибивши звідти більшовиків.

Читайте також: Як попри свою військову поразку, «лісові брати» зумовили зміцнення литовської ідентичності [4]

Для московських сил у регіоні наближалася, мало прогнозована на початку, програшна розв’язка. Однак, агресор з усіх сил продовжував опиратися, огризався, щосили пазурами чіплявся за чужі території. На литовському фронті Червоній армії вдалося призупинити навал сил оборони Литви і навіть посунути Військо Литовське на деяких ділянках. З кінця червня 1919 р., майже на два місяці, наступило зниження активності бойових дій. На той момент під контролем Червоної армії залишався останній клаптик литовської землі – район 11 озер поблизу міста Зарасай.

Один з творців Війська Литовського генерал Сільвестрас Жукаускас, портрет, 1935 р. / Фонд: Vytauto Didžiojo karo muziejus

Литовське командування, на чолі з генералом Сільвестрасом Жукаускасом, ставило ціль сконцентрувати ударні підрозділи для прориву оборони супротивника, звільнення району і продовження наступу на схід. Кінцевою ціллю бачилося зайняття стратегічного міста Даугавпілс – центру латвійського регіону Латгале, окупованого червоними.

Основний тягар операції покладався на новосформовані 1-шу (командир – Пранас Лайтукас) і 2-гу (командир – Стасис Настопка) бригади. Які сформували із сил Укмергської та Паневежиської рінктінє відповідно.

Ці дві рінктінє (специфічний литовський термін, що у даному контексті, може умовно означати «групу військ») вели бойові дії під час попереднього етапу великого контрнаступу. Допомогу литовським військам надавали латвійські партизани, один з їхніх загонів напряму підпорядковувався командуванню 2-ї бригади ВЛ. У литовському штабі сподівалися на підтримку з боку регулярних збройних формувань Латвії та частин польської армії, які оперували проти більшовиків на флангах (на північ і південь від литовських сил відповідно).

Читайте також: Історія забутих шляхетських спільнот на Чернігівщині, які вели “Столітню війну” проти Москви [5]

Угруповання окупаційної Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА) оперувало значними силами. Головним чином мова йде про дві бригади 4-ї стрілецької дивізії зі складу 15-ї армії РСЧА. Вони включали три артилерійські батареї, з них – одна гаубічна, підтримку з повітря здійснювали літаки 11-ї авіаційної ескадрильї.

З поміж інших численних формувань та підрозділів Зарасайської групи червоних були задіяні такі підрозділи як Латиський більшовицький полк та Комуністичний батальйон спеціального призначення. У будь-який момент радянське командування могло залучити два броньовані потяги, які знаходилися у Даугавпілсі.

Попри те, що чисельно і технічно радянські війська виглядали грізною силою, в реальності, вони мали «Ахіллесову п’яту» - низьку дисципліну та мотивацію. Частини були втомлені і зневірені попереднім, невдалим для росіян, ходом бойових дій у Балтії. Не вистачало продовольства, періодично мали місце хвилювання, вияви непокори командирам і сутички між бійцями.

Крім того, тоді дуже неспокійно було у тилу червоних. По всій Росії відбувалися антибільшовицькі повстання. Головні ж супротивники більшовиків, – білі генерали, переживали період великих успіхів, основні сили Москви були кинуті саме проти них.

Багато кому здалося, що доля комуністичного режиму зависла над прірвою. У самому ж районі бойових дій, під Зарасаєм, місцеве населення, як литовське так і слов’янське (тут проживала громада росіян-старовірів), розлючене терором червоних, виявляло ворожість до радянських військ і надавало підтримку Війську Литовському. Особливо доречною була розвідувальна інформація від тутешніх жителів.

Однак, більшовики мали і суттєву перевагу перед наступаючими литовцями. Радянські війська встигли створити сітку оборонних позицій у районі, частково – це були старі окопи і укріплення часів Першої світової війни. Хід операції Війська Литовського, яка почалася 23 серпня 1919 р., невдовзі розвіяв сподівання червоних на міцність зведених ними укріплень.

Читайте також: Якби Франція та Німеччина 2008 року погодили вступ України й Грузії до НАТО, то не було б цих війн [6]

Литовцям не вдалося застати ворога зненацька, проте, атакуючі майстерно використали недоліки російської оборони, що мала великі проріхи між окопами та позиціями поблизу озер. Попри це, бої на підступах до ключового міста Зарасай видалися жорстокими, 24-25 серпня – точилися сутички за контроль над єдиним шосе, що вів до населеного пункту. Росіяни вперто чинили опір на позиціях поблизу озерних розщелин, але, у ті дні, військова фортуна була на литовському боці.

Надвечір 25 серпня 1919 р. Зарасай зачистили від залишків червоних. Литовська піхота ступала німими вулицями звільненого міста, начебто повністю спустілого. Насправді, жителі переховувалися у підвалах будинків і деякий час ще не могли повірити у визволення. Згодом мовчання вулиць перетворилося на шумну радість. До ніг солдат Війська Литовського кидали квіти, які тільки можна було знайти у щойно деокупованому Зарасаї. Військові встигли вчасно і врятували політичних ув’язнених, яких більшовики тримали у застінках місцевої тюрми і не встигли розстріляти чи вивезти перед відступом з міста.

Наступ литовських військ і звільнення міста Зарасай, 25 серпня 1919 р. Джерело: Lesčius, Vytautas (2004), Lietuvos kariuomenė nepriklausomybės kovose 1918–1920. Vilnius: General Jonas Žemaitis Military Academy of Lithuania, p.158.

Наступ литовських військ і звільнення міста Зарасай, 25 серпня 1919 р. / Джерело: Lesčius, Vytautas (2004), Lietuvos kariuomenė nepriklausomybės kovose 1918–1920. Vilnius: General Jonas Žemaitis Military Academy of Lithuania, p.158.

Насправді, бойові дії не завершилася визволенням Зарасая. Росіяни, попри часткову втрату керованості підрозділів, затято відбивалися. Наступні декілька днів перетворилися на безперервні сутички литовських полків з окупантами, які відходили повільно, з боями, чіплялися за кожну позицію та подекуди успішно контратакували. Практично кожен окоп, маєток, село, озерний берег брався литовцями великими зусиллями. Особливо важко виявилося штурмувати обладнані позиції Першої світової, з рядами колючого дроту та іншими «неприємностями». Хоча і це, врешті, подолали.

29 серпня 1919 р. литовські війська вийшли до ріки Даугави і закріпилися. Відступаючі росіяни нищили за собою мости через Даугаву, чим вберегли себе від остаточного розгрому і на деякий час продовжили контроль над Даугавпілсом.

Литовські піхотинці часів визвольних змагань,1919 р. / Фото: Vytauto Didžiojo karo muziejus

Власне, на цьому завершилося звільнення Литовської Республіки від Червоної армії. Хоча фронт по Даугаві проіснував до січня 1920 р., поки червоних у Латгале остаточно не розгромили союзні польсько-латвійські сили. Увесь цей час литовські наземні підрозділи та авіація продовжували проводити локальні операції проти ворога.

Читайте також: Як російські окупанти системно та агресивно росіянізують окуповані українські землі [7]

Проте, саме Зарасайська операція була останнім цвяхом потужно вбитим у російський окупаційний контингент у Литві. Одним з головних факторів, які стали запорукою перемоги республіки, на фінальному етапі протистояння, явився більш високий рівень мотивації литовських військовослужбовців, які безкомпромісно боролися за батьківщину проти загарбника, стоячи на рідній землі. Попри те, що не зовсім виправдалися сподівання литовського військового керівництва стосовно підтримки з боку сусідів по антибільшовицькому фронту, їхні наступальні дії, все ж, мали місце і вплив на остаточний успішний результат операції.

Сучасні види Зарасая, фото 2021 р. / Джерело: LRT/(Lietuvos kurortų asociacijos nuotr.)

—

Петрик Артем, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету, спеціальний кореспондент Laisvas Ukrainos Kanalas. / фото з особистого архіву; опубліковано у виданні  LRT.lt [2]

Читайте також: 

•  Щорс, Боженко, інші... Трагедія «червоних отаманів» [8]
• Уроки історії. Боротьба кримчан проти радгоспів під час голоду 1921-23 років [9]
•  Голодомор 1932-33 років. Глинське - окупована большевиками Полтавщина  [10]
• «Советизация» Львова - как это было [11]
• 300 українців — вчителів, діячів культури, літераторів, учених. Кого вбивав капітан Матвєєв [12]
• У Латвії демонтували два радянські пам'ятники [13]
• «Жінки в колгоспах – велика сила». Хто вони - українські призвідниці Голодомору? [14]
•  «Черные доски» Голодомора - экономический метод уничтожения граждан СССР (Список) [15]
• "Коронний бій" сотенного УПА Мирослава Симчича "Кривоноса" [16]