Цьогоріч виповнюється 340 років з часу битви під Віднем, яка завершилася 12 вересня 1683 р. Дата не зовсім «кругла», та все ж варто про неї згадати. Тим паче в контексті нинішніх подій, коли знову в Європі відбувається цивілізаційне протистояння між Заходом і Сходом.

Звісно, події тих далеких часів різняться від подій нинішніх, проте все таки простежуються певні паралелі, зазначає Релігійно-інформаційна служба України [2]. 

Віденська битва 1683 р. була не лише грандіозною військовою подією. Участь у ній взяло, за різними оцінками істориків, орієнтовно від 150 до 200 тисяч воїнів. Водночас ця битва стала однією з таких, яка визначила долю Європи на тривалий період.

Вона, зокрема, зупинила експансію Османської імперії на європейські землі. Після Віденської битви почався занепад цієї держави й вона почала втрачати свої європейські терени. Водночас почався підйом держави Габсбургів (Австрії), яка з часом, у XVIII ст., перетворилася в одну з найбільших імперій у Європі. Принаймні Австрійська імперія прибрала до своїх рук низку земель, що знаходилися під владою османів (частину Угорщини, Трансільванію, Буковину, Воєводину, Боснію й Герцеговину тощо).

Читайте також: Останній Митрополит Української церкви [3]

Учасниками цієї грандіозної битви стали війська Османської імперії, які складалися з яничарів, турецьких загонів, військ Кримського ханства, Валахії, Молдавії й частини Угорщини, яка перебувала під протекторатом османів. Проти них виступила коаліція католицьких держав Європи, куди входила Австрія, низка інших державних утворень, що входили до складу Священної Римської імперії (Саксонія, землі Чеської корони, Франконія, Баварія, Швабія), землі Угорського королівства, які знаходилися під протекторатом Австрії, а також Річ Посполита. Коаліцію всіляко підтримував Римський престол, надаючи фінансову допомогу.

Об’єднаними військами коаліції на завершальному етапі командував польський король Ян Собеський. Він був знаний як талановитий полководець, якому довелося вже багато повоювати з турками й татарами. Саме завдяки вдалому маневру військ Речі Посполитої, які зуміли пройти через Віденський ліс й неочікувано вдарити у правий фланг османської армії, вдалося здобути перемогу 12 вересня.

Ян ІІІ Собеський 

Ян Собеський мав частково українське походження. Народився у містечку Олеську, яке належало руському (українському) роду Даниловичів. Його мати походила з цього роду. І хоча рід Даниловичів зазнав полонізації, все ж можна говорити, що в жилах Яна Собеського текла й українська кров. Не випадково він приділяв увагу захисту українських теренів від нападів турків й татар. Також виявляв певну прихильність до українських козаків.

У планах цього короля було залучення козацтва до боротьби з османами під Віднем. Однак тодішній гетьман Лівобережної України заборонив своїм козакам брати участь у цій битві. І все ж частина козацтва все таки приєдналася до військ Речі Посполитої. Невеликий загін козаків брав безпосередню участь у цій битві. Польські історики вважають, що їх там було близько 150-ти. Звісно, для армії коаліції, яка становила понад 70 тисяч чоловік, то був мізер. Щоправда, українські історики, посилаючись на різні документи, намагаються довести, що козаків-учасників битви було більше – близько трьохсот, а то й тисячу чоловік. Але й це був відносно незначний контингент.

Читайте також: Хрещенська битва у Чикаго: Як церковний календар посварив та об'єднав українців в Америці [4]

Однак не варто зводити участь українців у Віденській битві до участі козацтва. У армії Речі Посполитої, що розгромила османів під Віднем, було чимало шляхтичів із Правобережної України. У той час ці землі залишалися в складі Польського королівства. Загалом кількість цих шляхтичів-вояків разом із допоміжним складом сягала до 20 тисяч чоловік. А це, звісно, немало.

Серед них були не лише поляки й полонізовані шляхтичі-католики, а й такі, що далі ідентифікували себе русинами, дотримуючись чи то православного, чи греко-католицького визнання. Принаймні вважається, що православних серед них було близько десяти відсотків, а греко-католиків – до двадцяти.

Серед цих воїнів, які відіграли далеко не останню роль у Віденській битві, був тодішній Львівський єпископ Йосиф (у миру – Іван) Шумлянський (1643 чи 1644-1708). Походив він із благочестивої руської православної родини. Замолоду перебував на військовій службі, був ротмістром панцирної хоругви. Заприязнився з коронним хорунжим, майбутнім королем Яном Собеським.

У 1667 р. Івана Шумлянського, який прийняв чернецтво, взявши ім’я Йосиф, обрали львівським православним єпископом. Щоправда, розгорілася боротьба за цю кафедру, яка супроводжувалася і військовими конфліктами, й судовими процесами. На жаль, у ті часи такі речі були поширеними. Боротьба за «хліби духовні» (єпископські кафедри, монастирі), які давали чималі доходи, була доволі жорстокою.

Читайте також: Чому московити у всьому винять англосаксів [5]

Лише у 1674 році, після обрання Яна Собеського королем Речі Посполитої, Йосиф Шумлянський остаточно утвердився на кафедрі. На початку 1681 р. у Варшаві в присутності папського нунція він, а також Перемиський єпископ Інокентій Винницький, архимандрит Унівського монастиря Варлаам Шептицький та ігумен Лиснянського монастиря Сильвестр Тваровський прийняли унію. Правда, владика Йосиф це не афішував.

Формально єпархія далі лишалася православною. Стала вона унійною після того, як в 1686 р. Київська митрополія опинилася під владою Московського патріархату. 16 грудня 1694 р. Йосиф Шумлянський скликав перший унійний собор у Львові, на якому зібралося 50 представників різних монастирів, братств і шляхти, а також численне парафіяльне духовенство.

На ньому львівський єпископ виголосив промову, де, зокрема, сказав: «До московського патріарха прилучатися не буду, бо до нього наша Русь ніколи не належала» й «Москва порушила наші права». Остаточно Львівська єпархія була переведена на унію в 1700 р.

Єпископ Йосиф Шумлянський. Джерело фото: Фейсбук-сторінка Архикатедрального собору св. Юрія [6]

Не дивно, що Йосиф Шумлянський, як людина з чималим військовим досвідом і приятель короля Яна Собеського, взяв участь у Віденській битві. Він, як ротмістр, очолив хоругву панцерної кінноти з 88 осіб, яких 1 серпня 1683 р. привів зі Львова під Відень. У ході битви цей єрарх зазнав поранення в ліву ногу.

Читайте також:  "План Даллеса" — російська конспірологія, народжена з українських шпигунських романів  [7]

Йосиф Шумлянський належав до освічених людей. І залишив після себе певний літературний спадок. Одним із його творів стала поетична дума про битву під Віднем. Написана вона була в 1886 р. тодішньою українською книжною мовою. Для кращого розуміння її змісту подаємо твір у перекладі сучасною українською мовою.

«Гей, почуйте, хто з вас живо,
Як військове славне жниво
Молодців, нас, омилило
І в неславу утрутило.
Жалься, Боже, на гетьмана
Самойловича Івана,
Заказав він християнам
Дати хльости бісурманам.
Туркам приязнь показав,
Козакові честь уйняв,
Котру в полі батьки наші
Здобували, б’ючи баші».

Як бачимо, на початку цього поетичного твору Йосиф Шумлянський закидає Івану Самойловичу, що він не дозволив козакам битися проти османів під Віднем. Як уже говорилося, Ян Собеський та інші воєначальники покладали великі сподівання на козаків. Однак, далі говорить автор, і без особливої допомоги козаків вдалося розгромити османів:

«Отож бачиш, як це сталось, —
І без тебе там пожалось
Королеві і полякам,
Кавалерам і козакам.
Турки рушили всі сили,
Ледве цісаря не збили.
Та король тут посилкує,
Битву турчину готує.
У неділю дуже рано
Голосно в трубу заграно,
Із гармат вогню подано,
Всюди кличем заволано:
«Нуте, ляхи, всі за мною,
Мчіте щиро зі снагою,
Будуть турки утікати,
А ми будемо рубати!»
І од рана аж до ночі
Не один заплющив очі,
На кривавім полі впав,
Світ навіки попрощав.
А візира із турчином
І татар бив до загину,
Німців він оборонив,
Їхній Відень увільнив».

Тобто, як бачимо, Йосиф Шумлянський в поетичному плані описує Віденську битву, те, що з допомогою польського війська вдалося увільнити від облоги імперську столицю й врятувати цісаря, тобто імператора Священної Римської імперії.

Віденська битва і наступні події. Джерело фото: Вікіпедія

Далі в творі йдеться про перемогу над османами, про те, що переможці взяли чималу здобич:

«Здобич там, і немалую,
Брали ляхи — золотую!
Що наметів там осталось,
Те віднянам все досталось.
А коли це так щасливо
Бито турчина, сквапливо
Прогнано із їхніх шанців?
Тисяч сто лягло поганців.
Діла німці забирали,
Королю подяку слали:
«Нас, королю, одкупив ти,
Ніби знов у світ родив ти,
Нехай слава твоя лине,
А турецька хай загине,
Хай по смерті твої кості
Освятяться в високості!»
Короля це утішає,
З Відня військо поспішає,
Мило кожному сприяє,
Ніде часу не збавляє».

Собеський посилає звістку про перемогу під Віднем папі Інокентію XI. Худ. Ян Матейко, 1880 

Насправді ж, після розгрому османів під Віднем продовжувалися воєнні дії. Й про це теж пише Йосип Шулянський:

«Турки знову бій готують,
При Парканах стрій шикують
І зненацька наступають,
У четвер ляхів збивають.
Тут король в передумову
Невеселе каже слово:
«Милі ляхи, не дивуйте,
На суботу бій готуйте!»
І як теє промовлялось,
То військові утішались:
«Поможи нам, Боже, просим,
Руки наші к тобі зносим!»
У суботу під Парканом
Дано хльости туркам-панам,
їх на полі повкладали,
У Дунай зусібіч гнали.
Баші, турки, як бидлята, —
У Дунаї небожата!
Там нещадно їх рубали,
Кров’ю річку фарбували.
Отак, турки, ваша пиха
Вам же наробила лиха,
Ліпшими хотіли жити,
А лишилися побиті.
Башів ваших іспіймали
І до Польщі їх погнали,
Україна тепер скаче,
Цар турецький ревно плаче.
Міст немало турчин збув,
Інший їх собі здобув —
їх король поодбирав,
Німцям всі пооддавав,
Вина ляхам наливав.
Були вина по чотири.
Їх кружляли і костирі.
За Дніпром коли б сиділи,
То б простуху й воду пили».

Справді, під дунайською фортецею Паркани в жовтні 1683 р. відбулася битва між османами й польськими військами. Власне, про це й говорить Йосиф Шумлянський. Далі він веде мову про інші військові дії:

«А по славній тій війні
Йде король к своїй землі
Україну одбирати
І волохів осаджати».

Ян ІІІ Собеський

Однак похід на Волощину Яна Собеського не був вдалим. Цей король у подальших воєнних діях сподівався на українських козаків. Й про це також пише Йосиф Шумлянський:

«На весну усіх збирає (мається на увазі Ян Собеський – П. К.),
Християн повідомляє:
«Поможіте турків бити,
Буде Господь нам щастити».
Молодецтво-небожата,
Ті щасливі козачата,
Це змагання відступили,
Здобич добру упустили.
«Наш королю предбайливий,
Будь, — казали, — милостивий,
Забери нас із неволі,
Будем завше к твоїй волі!»
«Пане славний, додай слави,
Не боронь же переправи
Нам, козакам-неборакам,
Щоб піти на поміч ляхам.
Вже, гетьмане, наша нива
Достигає, будуть жнива,
Вже весна зелена йде,
Служба козаку гряде!
Йдіть із Низу, запорожці,
К королеві, його мосці,
Йдіть із нами, задніпряни,
Утішати християни,
Всі візьмімося за руки,
Щоб зуміти вийти з муки.
Запорожці, станьте з нами,
Чей же буде Бог за нами!»

І справді, 10 серпня 1686 р. Ян Собеський послав листа на Запорожжя із закликом прислати йому на допомогу військо для боротьби проти турок і татар. Запорожці ж позитивно відреагували на його просьбу. Й вислали загін у 2700 козаків.

Читайте також: Міф про Варшавську битву 1920 року: якою була головна битва совєтсько-польської війни [8]

Пам'ятник козакам захисникам Відня. Леопольдсберг. Джерело фото: Вікіпедія

Як бачимо, українці відіграли помітну роль у Віденській битві 1683 р. і в подіях, які були пов’язані з нею. Це, зокрема, бачимо на прикладі єпископа Йосипа Шумлянського. Тим паче, що він спробував увіковічнити цю подію в поетичному творі.

—

Петро Кралюк [9], опубліковано у виданні РІСУ [10]

В тему:

• Сергей Павленко. Поход Карла XII на Слободскую Украину [11]
• Другой Богдан. Гетман Хмельницкий и внутренние смуты казацкого государства [12]
• Осада и штурм Батурина, 1708 [13]
• Бахмутские казаки. Кто они? Страница истории одной подзабытой российско-украинской войны [14]
• Вместе с Турцией против Москвы [15]