Партії немає, а мандати залишилися

Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Росії президент увів у дію рішення РНБО від 18 березня 2022-го “Щодо призупинення діяльності окремих політичних партій [4]”. А 20 червня того ж року Восьмий апеляційний адмінсуд заборонив [5] в Україні діяльність політичної партії “Опозиційна платформа — за життя”. 

Відтоді минуло понад чотири роки, а представники забороненої ОПЗЖ й досі входять до складу 15 міськрад облцентрів. Усі, звісно, змінили статус на “позафракційний”, але з депутатством прощатися не поспішають — мандати склали 26. 80% із них самі написали заяви.

Наразі немає жодної міськради, з якої пішли б усі ексопезежівці. Найближче до цього — Черкаси. На початку каденції в тамтешній раді була фракція ОПЗЖ, що складалася з чотирьох депутатів: Олега Кашка [6], Ярослава Левицького [7], Олександра Замирайла [8] та Юлії Погостінської [9]. Після повномасштабного вторгнення перші двоє зі згаданих обранців спершу вийшли з партії, а в травні 2022-го склали повноваження [10]. 

Скриншот листа-відповіді Черкаської міської ради

А Олександр Замирайло сам прагнув стати російським гауляйтером [11] у разі окупації Черкащини. 2024-го чоловіка визнали винним [12] у виправдовуванні, визнанні правомірною, запереченні збройної агресії РФ проти України й присудили п’ять років за ґратами. Згідно із законом законом [2], вирок із позбавленням волі — одна з підстав для дострокового припинення повноважень депутата без рішення відповідної ради. 

Тож у Черкаській міськраді залишилася єдина депутатка від ОПЗЖ — Юлія Погостінська, стовідсоткова прогульниця. У відповіді ЧЕСНО міськрада зазначила, що політикиня “після припинення діяльності фракції набула статусу позафракційної, проте не бере участі у пленарних засіданнях Черкаської міської ради з 19 травня 2022 року та не є членом постійних комісій”.

Відповідно до чинного законодавства, відсутність депутата протягом року більше ніж на половині засідань сесій або постійної комісії, до якої він належить, є підставою для відкликання виборцями. Однак протягом чинного скликання громадяни України жодного разу не застосовували імперативний мандат до депутатів місцевих рад, бо процедура відкликання надто складна. А у випадку з обранцями від заборонених партій — взагалі неможлива. 

Навіть якщо виборці успішно пройдуть усі дев’ять кіл пекла щодо ініціювання й збирання підписів для відкликання обранця від забороненої партії, то все одно опиняться перед нездоланною перешкодою. Закон пропонує для територіальної виборчої комісії лише дві опції. Вона або ухвалює рішення про відкликання депутата за народною ініціативою (у разі якщо депутат був обраний шляхом самовисування), або вирішує звернутися до партії, від місцевої організації якої обрано відповідного депутата, щодо його відкликання.

Перший варіант не підходить, бо самовисуванці залишилися тільки в громадах до 10 тисяч населення. І другий теж відпадає, бо партія заборонена, її вищі керівні органи розформовані. А саме вони мали б розглядати звернення ТВК про відкликання депутатів й вирішувати, чи застосовувати щодо них імперативний мандат. 

Читайте також: Чому Верховний Суд зняв заборону з партії зрадників та колаборантів «Наш край» [13]

Після утворення військової міської адміністрації в Чернігові міськрада працює з “пробуксовуванням”, тож значного впливу на ухвалення рішень депутати від забороненої партії не чинять. На початку каденції тутешня фракція ОПЗЖ була невелика — налічувала всього чотири депутати. В 2023-му Павло Гармаш [14] із другої спроби склав свої депутатські повноваження. Заяву написав ще 2022-го, проте тоді в залі забракло голосів на її підтримку. Така ж халепа спіткала Віктора Сехіна [15], який ще 2024-го хотів скласти мандат, проте досі залишається депутатом.

Половину депутатів розгубила полтавська ексОПЗЖ: Віктор Чміль [16] склав мандат 2023-го, а Євген Момонт [17] — 2024-го. Останній та його колега Тетяна Годяк мали всі шанси бути відкликаними за партійним імперативним мандатом. 30 грудня 2021-го політсила на чолі з нині ліквідованим держзрадником Іллею Кивою [18] їх виключила [19] зі своїх лав, бо вони “перейшли в опозицію”. До вигнання не дійшло, адже почалася велика війна.

У Кропивницькому до ради теж потрапили четверо представників ОПЗЖ. Усі й досі на місці, проте депутатською роботою не надто переймаються. За інформацією журналістів [20], в 2023-му Олександр Корнюша [21] пропустив усі засідання сесій, лише на одне з’явилася Анна Ніжнікова [22], на два — Анатолій Ларін [23] і на три — Максим Линченко [24]. Дещо змінилася ситуація в 2025-му. 

Скриншот листа-відповіді Кропивницької міської ради

У травні 2022-го, як повідомляли [25] журналісти, посилаючись на пресслужбу ДБР, Максима Линченка затримали за бійку з правоохоронцями. Тоді речниця бюро казала, що “ДБР виявили у депутата незареєстровану зброю з боєприпасами та наркотичні речовини, а також зафіксували ознаки наркотичного сп’яніння”. За фактом розпочали кримінальне провадження за ч. 1 ст. 263 "Незаконне поводження зі зброєю, бойовими боєприпасами", а політика перевіряли щодо колабораційної діяльності. За інформацією Суспільного [26], зараз Максим Линченко служить у ЗСУ. Так само в армії — Олександр Корнюша. 

Скриншот сайту [27] Кропивницької міської ради

Склад позафракційників від ОПЗЖ у Вінницькій, Житомирській та Ужгородській радах не змінився. Фракція ОПЗЖ в останній міськраді складалася з шести обранців. Позбавити їх мандатів [28] вимагала частина депутатів, проте цієї пропозиції міський голова у порядок денний не вніс. Ужгородський ексопезежівець Павло Маєрчик [29], якого засудили [30] до трьох років в’язниці за самовільне будівництво на зайнятій земельній ділянці в центрі міста, міг втратити мандат.

Однак 2025-го йому призначили покарання у вигляді обмеження волі. Це — одна з підстав позбавлення депутата повноважень за рішенням ради. Втім, на сайті ОМС Маєрчик і досі є в депутатському списку [31]. До слова, у лютому цього року політика знову заарештували [32]. Цього разу його підозрюють в недостовірному декларуванні й легалізації майна, одержаного злочинним шляхом.    

Скриншот листа-відповіді Ужгородської міської ради

Крім того, місцеві медіа пишуть [33], що Андрій Погорєлов [34] й Ігор Матюк [35] втекли в Росію напередодні повномасштабного вторгнення. Відсутність обох на засіданнях ради підтверджує цю версію. Проте в самій раді кажуть, що інформації про депутатів, які перебувають за кордоном, не мають. 

Російський слід

Найбільше обранців від колишньої ОПЗЖ пішло з Херсонської міської ради. В різні роки заяви про припинення повноважень подали такі депутати: Олена Бреславець [36], Олена Мазур [37], Тігран Мкртчян [38], Наталія Устинова [39], Антон Хмаро [40], Михайло Опанащенко [41], Юрій Стельмашенко [42]. У складі депкорпусу номінально залишилося четверо депутатів від забороненої партії: Костянтин Сивак [43], Олексій Заболотний [44], Альона Ротова [45] й Ігор Житченко [46]. Щодо діяльності цих обранців є питання в правоохоронців. Альона Ротова, наприклад, отримала підозру [47] в держзраді ще на початку червня 2022 року, коли Херсон перебував в окупації. Господарський суд Одеської області стягнув [48] із неї солідарно зі ще двома відповідачами 398 тисяч гривень боргу, а от справа про держзраду далі не просунулася. Ігор Житченко теж має підозру [49], бо після окупації міста продовжував працювати директором “Херсонелектротрансу” на росіян. Підозру в держзраді в серпні минулого року отримав і Костянтин Сивак. У вересні його оголосили в розшук [50]. 

Вже згадані Олексій Заболотний і Юрій Стельмашенко підозр не мають, але мають досить промовисте фото з держзрадником Володимиром Сальдо [51].  

Володимир Сальдо, Олексій Заболотний і Юрій Стельмашенко (зліва направо). Фото з сайту Кавун.City [52] 

Зазначимо, що з кінця лютого 2022-го Херсонська міська рада призупинила свою діяльність, а її функції виконує військова міська адміністрація. 

Майже третину (28%) депутатського корпусу становила фракція ОПЗЖ в Одеській міськраді. Була другою за чисельністю після мерської “Довіряй ділам” і налічувала 18 обранців. Після заборони в червні 2022-го розділилася на дві групи. 2024-го кількість позафракційних ексопезежівців скоротилася до 15: Іван Демченко [53] помер, Діна Яценко [54] написала заяву про складання мандату, а Віктора Баранського [55] позбавив громадянства [56] президент України, бо той мав російський паспорт, підтримував РФ і, найімовірніше, втік туди жити. Теж перебувають за кордоном, але досі залишаються депутатами Нікіта Авдєєв [57] та Богдан Гіганов [58]. Перший, схоже, мешкає, в США [59], інший — імовірно в Росії. 

Гіганов системно поширював проросійські наративи, брав участь у пропагандистських ток-шоу та закликав Україну до капітуляції. 

Російська пропагандистка Ольга Скабєєва та Богдан Гіганов

На початку липня минулого року Одеська міська рада звернулася [60] до президента, аби він позбавив цього зрадника громадянства. Результати звернення невідомі, однак на сайті [61] ради й досі є депутат Гіганов.

Є питання щодо доброчесності Олександра Байдеріна [62], якого звинувачували [63] у махінаціях із житлом, й Олексія Єремиці [64], якого підозрювали [65] в наданні неправдивих відомостей про свою компанію під час тендеру на будівництво школи. Віктора Баранського, Віталія Саутьонкова [66] та ще двох їхніх спільників НАБУ оголошувало в розшук [67] як підозрюваних у справі про заволодіння 32 суднами ПрАТ “Українське Дунайське пароплавство”, а Михайла Карпенчука [68] СБУ затримувала [69] за вимагання хабаря. 

У Харкові ОПЗЖ отримала друге місце за результатами останніх місцевих виборів. Фракція стала другою за величиною, проте перебувала у відносній опозиції. Щонайменше сама звинувачувала [70] в злитті ЄС, “Слугу народу” й “Блок Кернеса — Успішний Харків”.

В міськраду пройшло 19 депутатів, з них троє склали мандати: Марія Скоробагач [71] в 2023-му й Альона Агеєнко [72] й Денис Нев'ядомський [73] в 2024-му. Останній — один із суддів Майдану [74] й той суддя, що відпустив з-під варти Андрія Лесика у 2018 році (про нього згодом). Тоді Харківська прокуратура розпочала [75] кримінальне провадження за винесення неправосудного рішення Нев’ядомським. Проте чоловік уникнув покарання, а в декларації [76] нинішнім місцем проживання зазначає Ужгород. 

Серед опезежівців особливо виділявся Андрій Лесик [77] — близький соратник Віктора Медведчука. Він отримав підозру у державній зраді ще до того, як це стало мейнстрімом. В 2016-му за георгіївські стрічки фракція “Відродження” на чолі з Геннадієм Кернесом [78] його позбавила мандату, а 15 грудня наступного року заарештували [79] за підозрою в сепаратизмі.

Проте 1 березня 2018 року суд (Денис Нев’ядомський) звільнив чоловіка з-під варти, обвинувальний акт повернув прокурору. А вже за два роки Лесика знову обрали депутатом міськради від ОПЗЖ. Під час нового скликання він, звісно ж, не змінився: організовував проросійські мітинги в Харкові, поширював фейки про “нацизм в Україні”, назвав Революцію гідності “збройним переворотом [80]”, заперечував війну з Росією, а після початку повномасштабного вторгнення зник. 

Політичне минуле не завада кар’єрі

Фракція ОПЗЖ була найчисленнішою в Миколаївській міськраді: вона налічувала 17 обранців (32% від загального складу депкорпусу). Офіційного розпуску після заборони політсили тут не було. У відповіді на запит ЧЕСНО міськрада зазначила, що “листом від 23.11.2022 (від 25.11.2022 за вх. No 25/11/2022-1) депутат Миколаївської міської ради VIII скликання А. Ільюк повідомив про відсутність фракції політичної партії “Опозиційна платформа – За життя” у Миколаївській міській раді VIII скликання, а депутати міської ради, що входили до її складу, є позафракційними”.

Відтоді лише двоє депутатів достроково припинили повноваження: 2024-го Олег Третяк [81] написав заяву про складання мандата, а Максима Невінчанного [82] витурила сама рада — за несплату аліментів. Відтак залишилося 15 позафракційних депутатів. 

Серед них є неоднозначні політики. Наприклад, за інформацією медіа [83], Афанасьєву торік повідомили про підозру в шахрайстві. За версією слідства, він збрехав поліції про обстріл, який знищив сої на 23 млн грн, насправді ж заволодів товаром. Тріщанович керувала автомобілем [84] напідпитку. А Чайка став мемом у мережі — чоловік порушував мовний закон, виступаючи російською на сесії. Тоді Миколаївський міський голова Олександр Сєнкевич [85] “працював [86]” синхронним перекладачем. Москаленко теж не хотів переходити на українську під час засідання комісії [87]. 

Торік шестеро ексОПЗЖ стали кандидатами на відкликання за методологією Руху ЧЕСНО, адже пропустили понад 50% засідань сесій чи комісій. Так, Руслан Москаленко [88] й Владислав Чайка [89] були відсутні на всіх засіданнях сесій, а також комісій, членами яких вони є. Олег Афанасьєв [90] із 22 сесійних днів був присутній на 11, з яких на п’яти — не реєструвався, подібна ситуація й у Юлії Белановської — депутатка була присутня вісім днів, з яких на п’яти не реєструвалася, а Марія Мазанко — майже в половині днів не реєструвалася (9 присутностей без реєстрації). Владлена Транська у 2025-му пропустила половину засідань комісії з прав людини, членкинею якої вона є.

Інша частина колишньої ОПЗЖ, схоже, взялася виправляти помилки минулого — скандали оминають, а своїми голосами забезпечують кворум у раді. 

“Зараз із 54 людей міської ради присутні 35 максимум (присутні на засіданнях сесії — прим. ред.). 28 потрібно для прийняття рішення. У мене в команді 10–12 людей, з них 10 — стабільно присутні, бо ми розуміли, що треба максимально мобілізуватися і працювати так, щоб Миколаївська міська рада не припинила свого існування”, — в коментарі ЧЕСНО пояснював [91] колишній очільник фракції ОПЗЖ в Миколаївській міській раді Артем Ільюк.

Працюють ексопезежівці в повному складі й у Запорізькій міській раді. Після заборони партії вони розділилися на дві групи: семеро утворили “Платформу за життя та мир”, ще п’ятеро — “Відновлення”, а Дмитро Міщенко не увійшов до жодної. В кінці 2023-го представники ЄС ініціювали [92] проєкт рішення щодо заборони займати будь-які керівні посади у Запоріжжі членам заборонених партій, але голосів у залі забракло. Натомість своїх голосів колишні опезежівці не шкодують.  

Скриншот із сайту Запорізької міської ради [93] 

А Київрада в листопаді 2023-го таки позбавила [94] керівних посад у комісіях обранців від забороненої партії. Утім політики з темним минулим досі залишаються депутатами, а відтак впливають на життя столиці. Наприклад, колишній адвокат Медведчука Ігор Кириленко [95] чи голова КМДА Олександр Попов [96], який наказав встановити на Майдані ялинку, що призвело до розгону протестувальників і Революції Гідності. Загалом у Київраду пройшло 12 представників ОПЗЖ. Олена Букало [97] склала повноваження в 2023-му, а Сергій Мамоян [98] загинув у ДТП торік.

До Дніпровської міськради потрапило 13 депутатів за списками ОПЗЖ. На кінець 2025-го їх залишилося 11, бо двоє достроково припинили повноваження з власної волі. Так, Олександр Сидоренко [99] до кінця серпня 2024-го був заступником міського голови Бориса Філатова [100]. Відповідав за піар влади. Отримав підозру в незаконному збагаченні й недостовірному декларуванні [101] майна на 47 мільйонів. Невдовзі після звільнення склав мандат [102].В червні минулого року його навіть заарештували, але заочно, бо ексчиновник вже за кордоном. 

Читайте також:  Позбавлення повноважень мера Чернігова – небезпечно дикий прецедент для інших [103]

Склав депутатські повноваження і Дмитро Щербатов [104]. Проте до березня [105] 2026-го він обіймав посаду заступника міського голови Кам’янського.

Належність до ОПЗЖ  в Дніпрі зовсім не шкодить просуванню кар’єрними щаблями органів місцевого самоврядування. Наприклад, депутат Руслан Вишневецький [106] — голова адміністрації Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра. За інформацією журналістів [107], саме йому правоохоронці повідомили про підозру за статтями про організацію внесення неправдивих відомостей до офіційних документів та про використання підроблених документів. Чоловіка звинувачують у тому, що він нібито оформив службове відрядження до Угорщини, але фактично поїхав із родиною на двотижневий відпочинок на грецький острів Родос. 

Михайло Глікман [108] — ще один депутат від забороненої партії, який за кілька років піднявся по кар’єрній драбині із заступника начальника інспекції з державного контролю за використанням та охороною земель до голови Лівобережної адміністрації міськради [109]. Олександр Багацький [110] — директор [111] комунальної ДЮСШ з боксу та єдиноборств. Олена Іонесян [112] — заступниця директора департаменту з питань місцевого самоврядування, внутрішньої та інформаційної політики міськради. А Микола Чорний [113] — голова постійної комісії [114] з питань комунальної власності та законності. 

Згідно з інформацією міськради, переважна більшість колишніх опезежівців активно бере участь у роботі ради: відвідує і сесії, і комісії. Єдиний виняток — Олена Степанян [115], яка минулого року пропустила всі засідання. 

Із дев’яти ексопезежівців Сум лише Геннадій Гризодуб склав мандат минулого року. Решта залишається з мандатами. Частині з них політичне минуле не стало перешкодою на шляху до важливих посад. Найяскравіший приклад  — Віталій Жиленко [116]. Згідно з порталом декларацій НАЗК, до середини листопада 2025 року політик був радником [117] міського голови на платній основі, за що отримав із бюджету понад 297 тисяч гривень зарплати.

А далі перейшов [118] на краще оплачувану посаду — заступника директора з міжнародних відносин та інвестицій КП “Міськводоканал” Сумської міськради, де за місяць із гаком отримав понад 114 тисяч гривень. Так само успішно складається кар’єра Костянтина Тихенка [119]. З 2024-го він очолює [120] КП ЕЗО “Міськсвітло”. За минулий рік його грошове забезпечення становило 706 тисяч гривень. Євген Зюзь [121] з липня 2024-го —  директор КП Муніципальний спортивний клуб з хокею на траві “Сумчанка”.

За минулий рік із бюджету він отримав [122] майже 427 тисяч гривень. За даними журналістів [123], наприкінці минулого року ще один ексопезежівець Олександр Корольов став заступником директора з інвестицій КНП “Центральна міська клінічна лікарня”. Ані на сайті [124] самого закладу, ані на порталі [125]міської ради інформації про це призначення знайти не вдалося, а от заробітна плата від лікарні в декларації [126]Корольова підтверджує факт трудових відносин. За неофіційною інформацією [127], ще двоє депутатів — Олександр Соколов [128] і Юрій Перепека [129] — перебувають за кордоном. А племінниця Юрія Перепеки та донька брата Ігоря (теж депутата) — Анастасія Ткачова очолює управління інвестицій, міжнародної співпраці, охорони довкілля, енергоефективності та кліматичної політики Сумської міської ради.  

Читайте також: Куди зникли міські голови восьми обласних центрів та як причетні до цього правоохоронці й влада [130]

***

Попри заборону ОПЗЖ її депутати продовжують працювати в міськрадах. Більшість із них зберегла мандати й стала позафракційною, а законодавство фактично не залишило дієвого механізму для їхнього відкликання. Імперативний мандат до депутатів від забороненої партії застосувати практично неможливо, тож припинити повноваження вони можуть або самостійно написавши заяву, або після вироку суду. Так депутат може роками не брати участі в роботі ради й усе одно залишатися в її депкорпусі.

З одного боку, розв’язати цю проблему зараз складно: дострокове припинення повноважень значної кількості депутатів може поставити під загрозу кворум, відтак і роботу окремих рад. З іншого — така ситуація створює умови, за яких колишні опезежівці продовжують впливати на рішення рад, а подекуди ще й обіймають керівні посади в органах місцевого самоврядування та комунальних підприємствах. 

Але мета цього матеріалу не в тому, щоб сказати, що всіх депутатів забороненої ОПЗЖ треба позбавити мандатів посто зараз. Сьогодні вони можуть бути позафракційними, працювати в радах, обіймати посади й фактично не нести за своє політичне минуле жодної відповідальності. А завтра частина з них цілком може знову опинитися в інших політичних проєктах і піти на наступні вибори вже під новими прапорами. 

Саме тому важливо пам’ятати, хто і від якої партії отримував мандат, що робив після початку повномасштабної війни й де опинився зараз.