Медійні колаборанти: хто, як і чому співпрацював із російськими загарбниками на Донеччини

1.00

Нет

Історії тих, хто зрадив Україну та пішов на співпрацю з ворогом у Донецькій області після початку повномасштабного вторгнення.

Видання «Детектор медіа» [2] пише про тих, хто став рупором російської пропаганди в Донецькій області після повномасштабного вторгнення.

Російська окупація Донецької області триває вже майже десять років, а великий наступ Росії став причиною загарбання нових територій Донеччини. Українські медіа Донецької області після початку наступу здебільшого намагались одразу евакуювати свої команди, оскільки мали досвід 2014 року. Однак у деяких містах така евакуація була стихійною і тривалою.

Особливо це стосується Маріуполя, з якого українські журналісти виїжджали впродовж весни-літа 2022 року, проходячи російську фільтрацію. Втім, дехто залишився в місті та згодом почав працювати на ворога. Серед усіх окупованих із 2022 року територій Донецької області свої канали та газети росіяни запустили лише в Маріуполі. І саме деякі місцеві медійники стали на шлях колабораціонізму.

Читайте також: Медійні колаборанти: хто, як і чому співпрацював із російськими загарбниками на Запоріжжі [3]

Медіа в Донецькій області, підконтрольній Україні до 2022 року

Маріуполь

До вторгнення 2022 року в Донецькій області працювало десять телеканалів. Серед них найбільше мовило в Маріуполі. За словами представниці Національної ради з питань телебачення та радіомовлення Наталії Шах, це три місцеві — «Маріупольське телебачення» (МТБ), «ТВ-7» і «Сигма» — й один регіональний канал «Донбас».

«Три з цих каналів належали Ахметову. “ТВ-7” — муніципальний канал, він і зараз фінансується міською владою. Ще у нас була міська газета “Приазовский рабочий”, яка також належала Ахметову. І було ще кілька сайтів, окрім “0629”, які також належали Ахметову», — згадує Анна Мурликіна, головна редакторка онлайн-видання «0629.com.ua».

У липні 2022-го бізнесмен Рінат Ахметов вирішив закрити весь свій медійний бізнес [4]. Нацрада анулювала ліцензії 15 компаній, які йому належали [5], серед них і маріупольських телеканалів. «За моєю інформацією, телеканал “Сигма” закритий і ліквідований. А “Маріупольське телебачення” як підприємство існує. Керівника Миколу Осиченко я часто бачу на російському телеканалі “Дождь” і часом на українських каналах. Він називає себе там президентом телеканалу МТБ. Тобто його канал існує, але не має ефірної ліцензії», — каже Анна Мурликіна.

Микола Осиченко, очільник МТБ, як і більшість його співробітників, залишив Маріуполь 15 березня 2022 року. У коментарі «Детектору медіа» він розповідав, що з початку вторгнення його канал давав оперативні повідомлення в телеграмі. Для того, щоби спіймати хоч якийсь мобільний звʼязок, Микола вилазив під дах девʼятиповерхівки та публікував свої відео.

Зараз журналісти МТБ працюють і в Україні, і за кордоном.

«ТВ-7» тимчасово призупинив ефірну роботу. Однак канал продовжив працювати в онлайн-форматі. Виконувачка обов’язків керівника «ТВ-7» Анна Овчаренко розказала «Детектору медіа», що в перші два дні повномасштабного наступу редакція ще працювала, однак за кілька днів цілком зник зв’язок.

«Почались активні бойові дії, зв'язок із більшістю колег ми втратили, і кожен виїжджав як міг. У різний час, із березня по липень. Більша частина нашої команди змогла залишити місто. Дехто виїжджав дуже непросто й проходив фільтрацію. Мені вдалося виїхати ще до фільтрації, 16 березня, якраз у той день, коли внаслідок удару російської авіації був зруйнований Драмтеатр», — згадує Анна Овчаренко.

Журналісти, які виїжджали, свою професію не називали, ховали будь-які ознаки роботи в медіа. Але з-поміж співробітників «ТВ-7» дехто зміг вивезти свої журналістські посвідчення.

Загалом із 32 медійників виїхали 25. Видання має форму власності ТОВ, але при цьому лишається комунальним медіа й має захищені статті видатків — заробітну плату. На решту «ТВ-7» мало заробляти самостійно.

«У 2022 році ми змогли отримати грантове фінансування та на 40–50% відновили нашу матеріально-технічну базу. Але зараз ми працюємо як онлайн медіа», — каже Анна Овчаренко. На відновлення ефірного мовлення поки видання не має ні грошей, ні людей. Але попри це зараз працює для того, щоб вийти на ОТТ-платформах.

Місцевої радіостанції в Маріуполі не було, в місті слухали загальнонаціональне радіо.

Бахмут

Представниця Нацради Наталя Шах згадує, що коли почався наступ, вона перебувала у Краматорську. Тоді ліцензіати Донецької області стали писати листи про призупинення мовлення або роботи.

«Багато хто переживав подібні події у 2014 році й вони розумів, чим це може скінчитися. Канали знімали обладнання з будинків (деяке обладнання розташоване не на вежах КРРТ), тому що люди боялись обстрілів. А у 2014-му окупанти обстрілювали будинки з радіо та телевізійними антенами, — каже вона. — В цій частині області працювало дуже багато місцевих провайдерів. Що з ними сталося, ми здебільшого не знаємо. Деякі виїхали, а деякі залишилися».

На відміну від Маріуполя, в інших містах Донецької області медіа було менше. Наприклад, у Волновасі не було жодного каналу, у Краматорську працював «До ТБ», але після вторгнення він припинив роботу. А от у Бахмуті було аж два телеканали: «ТРК Заказ» і ТРК «Бахмут». За словами Наталії Шах, вони виїхали впродовж 2022 року та написали листа про призупинення роботи.

«У Бахмуті впала вежа. Тому можливостей для роботи навіть теоретично немає», — каже вона.

Працювало у місті й «Вільне радіо [6]». Це україномовна радіостанція, яку створили у 2018 році дві 21-річні дівчини, Анастасія Шибіко зі Львова й Анна Сердюк із Харкова. Головна редакторка «Вільного радіо» Анна Сердюк розказала «Детектору медіа», що її редакція почала виїжджати ще до вторгнення 22-23 лютого 2022 року.

«Ми чекали загострення. Звісно, не розуміли масштабів, але знали, що Бахмут буде під вогнем і можливостей мовити там не буде».

Але не всі співробітники виїхали, дехто лишався до травня 2022 року. Хоча вже тоді студію «Вільного радіо» знищили росіяни [6]. Зараз редакція веде свій портал, ретранслює «Українське радіо» та робить власні проєкти.

Як згадує Анна Сердюк, у місті працювало ще дві газети: «Вечірній Бахмут» і «События», кілька сайтів. Окрім сайта «Вільного радіо», це «bahmut.in.ua» та «Вечірний Бахмут». Якщо телеканали припинили роботу, то команда газети евакуювалась і зараз працює з грантами, ходить на тренінги для підвищення кваліфікації.

«Не знаю, де зараз представники сайта “Вечірній Бахмут” (це окреме онлайн-медіа, не однойменна газета. — «ДМ»), вони були більш афілійовані з російською стороною. Після початку повномасштабного наступу вони зникли. Цей сайт належав родині Клюєвих», — каже Анна Сердюк.

На час, коли росіяни захопили Бахмут, там не лишалося медіа, які працюють, бо були знищені вежі й активні бойові дії не лишали жодних можливостей працювати.

«Я не бачив, щоб хтось із медійників Бахмута перейшов на бік окупантів і з’явився у їхніх медіа. Це мене потішило. Бо медійна спільнота міста виявилась однорідною. Усі виїхали і, як на мене, зробили правильний вибір», — каже Анна Сердюк.

Хоча, за її словами, до вторгнення медіа в Бахмуті мали різні симпатії. І це не лише видання Клюєвих. Наприклад, ведучим каналу «ТРК Заказ» був Сергій Шльома [7]. Цей місцевий журналіст у 2014 році брав участь у допиті українських військових, яких затримали російські бойовики. І він працював до лютого 2022 року (!), бо в цей час про нього робило матеріал «Радіо Свобода».

«На своєму ютуб-каналі Сергій Шльома публікував відео, як він допитує українського військового з бойовиками, йому за це нічого не пред’явили. Він працював на ефірах у студії. Це не була людина, яку заклеймили», — згадує Анна.

Читайте також: Медійні колаборанти: хто, як і чому співпрацював із російськими загарбниками у Херсоні [8]

Покровськ

За словами Анни Сердюк, у Сіверську та Часовому Ярі медіа не було. Видання з Торецька «Торецьк. Сіті» виїхало і зараз працює онлайн, так само як і «Волноваха. Сіті». Медіа з Гірника, Курахового та Марʼїнки також виїхали. Зараз медіажиття Донецької області перемістилось у Покровськ.

«На сьогодні у Донецькій області з десяти місцевих телеканалів працюють лише два у Покровську: “Капрі” та “Орбіта”. Вони ретранслюють марафон і виходять із місцевими новинами», — каже представниця Нацради.

Працює в Покровську й інформаційна агенція «Вчасно». Її директорка Марія Давиденко розказала «Детектору медіа», що основне обладнання видання вивезло після початку повномасштабного наступу в більш безпечне місце.

«Тому що одна з перших ракет упала майже у 200 метрах від нашого офісу. Частину людей ми евакуювали у більш безпечні міста, щоб не спиняти свою роботу. І редакція не зупинялася жодного дня», — каже Марія.

Після початку повномасштабної війни відвідуваність її сайту зросла з 20–30 тисяч до 200–300 тисяч. «Вчасно» запустило свій телеграм-канал, пережило хакерські атаки та відкрило волонтерський напрямок.

«Сьогодні ми продовжуємо свою роботу на прифронтовій і деокупованій територіях. Двоє наших колег стали на захист країни у лави ЗСУ. На жаль, один із них — журналіст-розслідувач Олександр Цахнів, загинув у бою на бахмутському напрямку. Це важка втрата для нас, тому що це був один із найсильніших і найталановитіших антикорупційних розслідувачів. Крім цього ми втратили багато героїв наших публікацій — це місцеві активісти, ветерани АТО/ООС, які першими у лютому 2022 року пішли захищати Україну. Ці люди дуже ефективно працювали у своїх громадах, намагалися змінити життя у місті чи селі. І саме вони мали б розвивати країну та рухати її у демократичному напрямку», — говорить Марія.

За її словами, усі видання Донеччини ще у 2014 році мусили зробити вибір, чи вони з Росією, чи з Україною: «І якщо у 2014-му хтось ще намагався всидіти на двох стільцях або бути осторонь від національно-патріотичної боротьби, то у лютому 2022 року вони нарешті зробили остаточний вибір на користь України. Працювати на окупантів зараз у Донецькій області медійники просто б не змогли. Ними б одразу зацікавилася СБУ. Але ще іноді зустрічаються окремі інформаційні ресурси, до роботи яких виникають питання. Наскільки мені відомо, їх роботу вивчають спецслужби».

Читайте також: Стає страшно: чому колаборанти ховають свою співпрацю з російськими окупантами [9]

Медіа, які запустив у Маріуполі ворог

Інакша ситуація в окупованих містах, де ворог будує свою систему пропаганди. «Детектор медіа» вже писав про телеканал «Таврія» [10] та ситуацію в Херсоні [11]. Про запуск окупаційних медіа в Маріуполі розказала Анна Мурликіна.

За її словами, одразу після окупації росіяни почали створювати телеграм-канали: «Вони стали з’являтись у великій кількості з травня 2022 року. Позиціювали себе як маріупольські, але адміністрували їх громадяни Росії. Бо вони не знали елементарних топографічних особливостей міста та постійно робили помилки. Нещодавно на офіційному телеграм-каналі окупантів я побачила інформацію про те, що вони починають об’єднувати всі телеграм-канали у єдину структуру з єдиним керівництвом. Це стратегія з Москви. Я бачу, що зараз усі ці канали дублюють інформацію одне одного».

Телеграм-канали, які модерують окупанти, агресивніші. Вони подають пропагандистські повідомлення, різко реагують на проукраїнську позицію в коментарях, розказують про міжнародну політику та російські фейки.

Серед них «Мариуполь наш», «Донбас решает», «Просто Донецк». Також є місцеві канали, які створюють проросійські українці. За словами Анни, у них немає такої агресивної пропаганди, а більше інформації про те, що «Россия нас спасла», «Россия возрождает город», «Мы патриоты города».

Також окупанти запустили телеграм-канал «Новий Маріуполь», який започаткував колаборант Андрій Кіор, колишній президент холдингу «МТБ».

«Його звільнили ще до повномасштабного вторгнення. Він планував запускати новий канал у Маріуполі. Називатися він мав так само, як і телеграм — “Новий Маріуполь [10]”», — розказує Анна.

Але в серпні 2022 року в місто приїхали представники петербурзького муніципального каналу на чолі з Олександром Малькевичем і представники «Першого республіканського» з Донецька. Вони завадили планам Андрія Кіора. Його відсторонили. Натомість загарбники створили не окремий канал, як спершу планувалось, а філію Першого республіканського.

«Як я розумію, вони мають цілу мережу: “Донецьк 24”, “Єнакієво 24” тощо. Спершу вони працювали самостійно, але далі стали долучати й маріупольських журналістів-колаборантів, яких зібрав Андрій Кіор. Деякі з них зробили карколомну кар’єру та з “Маріуполя 24” піднялися до “Оплот ТВ” (наприклад, такий шлях пройшов Артур Дєтков. — “ДМ”). “Маріуполь 24” — це єдиний місцевий канал. Оригінальних сюжетів там небагато, більшість контенту — з “Оплоту ТВ” та “Першого республіканського”. Такий мікс вони видають в ефір», — розказує Анна.

Андрій Кіор, який до вторгнення був другом Анни, залишається в Маріуполі та продовжує робити свій телеграм-канал. До того, як його відсторонили, він був офіційним речником керівника окупаційної «адміністрації» Маріуполя Костянтина Іващенка. Тепер він позиціює себе як незалежного журналіста. Він пише для російських медіа та періодично з’являється на «Соловьёв Live».

«Те, що він там говорить, — страшно. Я не знаю, чи прикидався він раніше, чи прикидається зараз. Його трансформація відбувалася просто на моїх очах. Після початку окупації у травні однією з перших у Маріуполь приїхала пропагандистка Майя Пирогова, яка називає себе “головою департаменту інформації” окупаційної влади Донецька. Вона брала інтерв’ю у Кіора. У цій розмові він був дуже обережний, намагався йти поміж крапельок і не хотів відповідати на питання “Хто обстрілював місто?”. Вона витягувала з нього ці відповіді, бо їй важливо було втягнути його у цей бруд. А зараз таке відчуття, що його просто понесло. Тепер він махровий пропагандист», — розповідає Анна Мурликіна.

Також окупанти випускають у місті газету під брендом «Приазовский рабочий». Колектив газети виїхав. Редакторка Олена Калайтан одразу попередила [12], що під виглядом газети ворог може поширювати агітаційні матеріали. Тому що вони не змогли вивезти обладнання. Так воно і сталося. Займається випуском редактор газети «Донецк вечерний» Олександр Дмитрієвський. Друкують її також у Донецьку, бо в Маріуполі цілих друкарень не залишилося.

Читайте також: Прокурор АРК Ігор Поночевний: після деокупації Криму відповідатимуть «не всі» кримчани [13]

Медіаколаборанти Маріуполя

Про перших медіаколаборантів [14] Маріуполя ще у червні 2022 року почало писати видання «0629». Наприклад, серед них називали таких людей: режисер монтажу Ілля Оверчук, оператор «Сигма-ТВ» Віктор Зубенко, маріупольська журналістка Ірина Притикіна (працювала в газеті «Приазовский рабочий», «Азовський машинобудівник», дописувала для сайта «0629»), редактор Маріупольської служби новин телеканалу МТВ Олександр Бузулук, спортивний оглядач Олександр Капустян. Микола Лісогор, який, на думку редакторки «0629», ніколи журналістом і не був, тим не менш зараз у Маріуполі й теж співпрацює з окупантами. Також серед зрадників — Олексій Лиманський, який багато років намагався стати кореспондентом маріупольських медіа, але надовго в редакціях не затримувався.

Олександр Бузулук

Микола Лісогор

Ірина Притикіна

За словами керівника МТБ Миколи Осиченка, на окупантів працює ведуча цього каналу Ксенія Місюревич, журналістка Наталія Мнацаканян і технічний директор каналу Артур Вольф, генеральний продюсер каналу «Маріуполь 24» Олександр Бернатович, співробітник так званого «міністерства інформації» окупаційної влади Донеччини й керівник одного зі структурних підрозділів «Першого республіканського телеканалу».

Анна Овчаренко розказала «Детектору медіа», що з її колег у Маріуполі залишились оператор Артем Дробот і журналістка Ірина Єфремова. Згодом вони доєдналися до команди «Маріуполь 24».

«До наступу я займала адміністративну посаду на каналі, я не керувала журналістами як редакторка та випускова. Тому мені важко сказати, які погляди мала Ірина. Ми спілкувалися про поточні робочі питання. Ознак проросійської позиції вона не виявляла. Чому вона залишилась і зараз робить сюжети для окупантів? Для мене це досі загадка, — розказує Анна Овчаренко. — Історія з Артемом Дроботом — це біль. Я його добре знала. Вмовляла його виїхати. Він мав причини лишитись у Маріуполі через дружину та, ймовірно, її батьків. Мені хочеться вірити, що він пішов працювати на канал окупантів не через позицію, а для виживання. Можливо, він не зміг знайти собі іншої роботи».

Анна казала, що як тільки колеги побачили в кадрі каналу окупантів Ірину Єфремову, то одразу почали їй писати: «Що ти робиш?!». Однак вона на це не відреагувала.

«Артем відповів, що так сталося в його житті, й попросив у колег вибачення. Мені важко зрозуміти, чому так. Бо вони були в місті, бачили, що відбувається, вони знають про обстріли, про вбивства, про те, що в одного нашого колеги загинула дитина», — додала Анна.

Читайте також: Хто з представників української Феміди став державним зрадником [15]

За інформацією «Детектора медіа», СБУ проводить розслідування щодо українських медійників, які пішли на співпрацю з ворогом та працюють на каналі «Маріуполь 24». Мова про таких осіб: Олександр Бернатович, Артур Вольф, Олександр Бузулук, Андрій Кіор, Ксенія Місюревич, Наталя Мнацаканян, Артур Дєтков. Також справа порушена проти Тетяни Озерової, студентки факультету журналістики Маріупольського державного університету, яка працює кореспонденткою та ведучою ТК «Мариуполь 24».

Мотивація співпраці з ворогом

«Більшість медійників, які не виїхали, співпрацюють із ворогом. Але я знаю і оператора, який не виїхав до фільтрації. Він принципово відмовлявся від співпраці. У місті зараз немає журналістів, які працюють підпільно та передають інформацію на підконтрольну Україні територію. Це дуже небезпечно. Там люди “стучать” одне на одного, як у 1937 році. Деякі доносять навіть на батьків, діти яких із проукраїнською позицією виїхали з міста», — розказує Анна Мурликіна.

Вона має кілька джерел у місті, які надають інформацію про те, що зараз відбувається в Маріуполі. Але вони не мають жодного стосунку до журналістики.

За словами Анни, ситуація в Маріуполі дуже сильно відрізняється від інших міст: «Маріуполь — це не Херсон. Але не тому, що в Маріуполі немає проукраїнських людей. Просто у Херсоні не було фільтрації. Окупанти тотально боялися маріупольців через те, що це був осередок спротиву у 2014 році, осередок бази “Азову”. У кожній людині вони бачили або українських військових, або тих, хто їм співчуває. Тому проводили тотальні фільтраційні заходи. Без фільтрації людина не могла навіть пересуватися містом. Такого не було в Херсоні, Волновасі чи Лимані. Тотальні бомбардування, масові вбивства людей разом із фільтрацією психологічно зламали людей і зламали спротив».

Через бомбардування більша частина проактивного суспільства виїхала. Анна припускає: якби таких обстрілів не було, можливо, ситуація була б інакша.

Попри те, що «0629.com.ua» багато пише про медійників-зрадників, на думку Анни Мурликіної, місто не було повністю проросійським до вторгнення: «Але Маріуполь — це не місто колаборантів. Бо це місто з 2014 року бореться більше за всі інші донецькі міста. Під час одного з інтерв’ю ще до повномасштабного вторгнення мер казав мені, що у 2015 році вони лякалися рівня проросійських настроїв, а у 2021 році вже понад 56% підтримувало Україну. Думаю, що так і є. Просто ця половина покинула місто. Залишилися ті, хто чекав на Росію, або ті люди, які не знайшли в собі сил почати життя у новому місті. Цей мікс зараз переважає у місті».

Медійники Маріуполя, з якими говорив «Детектор медіа», як і колеги з Херсона [11], кажуть, що не знають випадків співпраці журналістів із примусу. Анна Овчаренко згадує спроби завербувати українських журналістів на початку наступу: «У перші дні наступу випусковим дзвонили й писали окупанти та закликали до співпраці, бо Маріуполь, за їхніми словами, буде з Росією. Такі ж повідомлення були і у 2014 році. Але їх послали у відомому напрямку».

Читайте також: Як Росія «вирощує» зрадників в Україні та кого вважати колаборантами [16]

Анна Мурликіна розказує про те, що деякі маріупольські журналісти змінювали свою позицію. При цьому як із проросійської на проукраїнську, так і навпаки. Вона наводить приклад роботи Артура Дєткова: «Він працював на обласний канал, підпрацьовував на 5-му каналі. Він знімав патріотичні сюжети. Наприклад, про День визволення Маріуполя від терористів, про День Незалежності України. І ця людина залишилась у місті та пішла на співпрацю. Наскільки я знаю, це точно не був примус. Можливо, у таких людей немає життєвих принципів, можливо, вони просто так пристосовуються до життя».

За словами Анни, частина маріупольських журналістів завжди мала проросійську позицію. І це багато років вирізняло маріупольські місцеві телеканали.

«З 2014 року вони не помічали Майдану. Я знаю журналістку, яка звільнилася з місцевого каналу через те, що її змушували на День перемоги спершу цитувати президента Росії, а потім — Президента України. І це було після 2014 року. Тому ті медійники, які залишилися, були потенційними зрадниками. І не були у повному сенсі громадянами своєї країни. Бо мріяли вони про інше громадянство», — каже вона.

Але при цьому журналісти змінювали свою позицію. «Наприклад, Надія Сухорукова з чоловіком мала проросійську позицію і у 2014 році підтримувала окупантів Донеччини. Тепер вона змінила свою точку зору та публічно вибачилася. Найкращий показник зміни у позиції медійників — у тому, що вони виїхали і зараз продовжують працювати для України», — додає Анна.

Мотивацією медійних колаборантів співрозмовники «Детектора медіа» називають вплив пропаганди на молодих журналістів, проросійську позицію та фінансову складову. Адже тим, хто залишився в місті, зараз дуже складно заробити собі на життя. Анна Мурликіна каже, що Маріуполь зруйнований, у ньому можливі лише два види роботи: будівництво й торгівля. Працювати у цих напрямках можуть не всі. «Один мій знайомий звукорежисер не хотів працювати на окупантів за професією, працював на будівництві маляром-штукатуром. Але потім усе одно пішов працювати звукорежисером на “Маріуполь 24”, бо маляром-штукатуром працювати важко», — каже Анна Мурликіна.

Вона розповідає, що хотіла би подивитися в очі та поспілкуватися з колегами, які пішли на співпрацю з ворогом, але переконана, що вони їй цього не дозволять: «Я писала Андрію Кіору прохання про інтерв’ю, як тільки дізналася про його зраду. Він не відповів. Насправді, думаю, їм немає, що сказати».

Дисклеймер: визначити, чи є людина колаборантом, може лише суд після проведення відповідного розслідування. Такі розслідування зараз ведуть СБУ та ДБР. Детальніше читайте тут [17].

«Детектор медіа» публікує серію матеріалів про тих медійників, які добровільно та свідомо, не випадково, без примусу чи непереборних обставин, вирішили співпрацювати з ворогом.

Редакція зазначає, що публікації засновані на повідомленнях СБУ та інших правоохоронних органів, власних джерелах видання в медійному середовищі та особистому спілкуванні з колегами, які були свідками колаборації українських медійників із російськими окупантами. Ми припускаємо, що можемо не знати всіх обставин життя людей, які перебували та перебувають в окупації, та можемо не мати всієї інформації. Але намагаємося перевірити її в усіх доступних нам джерелах.

Фото: 0629.com.ua

—

Наталія Данькова [18], опубліковано у виданні «Детектор медіа» [2]

На цю тему: