Міністерство національної єдності чи міністерство територіальних поступок та майбутніх виборів?

1.00

Нет

20 серпня 2024 року під час конференції у Дніпрі президент Володимир Зеленський благословив створення Міністерства національної єдності.

Це мало вирішити дві кричущі проблеми: активність російської пропаганди, яка намагалася перешкодити українському цивільному населенню мобілізуватися, та необхідність заохочення українських біженців повернутися в Україну. Влада зрозуміла, що їй потрібен новий, ефективний інструмент комунікації з громадськістю. Так званий єдиний марафон українських телевізійних новин дав багато переваг у перші місяці вторгнення, але згодом був використаний президентським табором для поширення пропаганди, іноді відірваної від реалій війни.

Читайте також: Потужна реформа: Уряд перейменував Мінреінтеграції на Міністерство національної єдності [2]

Міністерство з питань повернення українців

Українська влада не стільки правильно діагностувала проблему, скільки нарешті дослухалася до численних критичних зауважень з боку багатьох активних представників громадськості та військовиків. Хоча від трансляції об'єднавчого марафону не відмовилися, було вирішено створити інституцію для формування наративу, який би знову мобілізував суспільство і зробив його несприйнятливим до пропаганди супротивника. Однак це не єдина мета нового міністерства. 4 вересня 2024 року на зустрічі з парламентською фракцією пропрезидентської партії «Слуга народу» Зеленський оголосив, що міністр національної єдності частіше перебуватиме за кордоном, ніж у країні.

Народна депутатка Євгенія Кравчук припускає, що нове міністерство може створити спеціальні відділення або філії за кордоном. Імовірно, вони будуть розташовані там, де проживає найбільше українських біженців і трудових мігрантів. Тож метою міністерства може стати організація кампанії з переконання українців повернутися на батьківщину. Для тих, хто залишився, буде й інший варіант – організація діаспори для впливу на внутрішню політику країни, де вони перебувають.

Остання з можливих цілей Міністерства національної єдності може бути дуже цікавою для Києва. Досі українська влада ігнорувала потреби українських мігрантів, а також діаспор, які поколіннями живуть за межами батьківщини предків. Ігнорування такої групи пояснювалося залишками радянського підходу в ментальності політиків, необізнаністю, а також переконанням, що немає сенсу орієнтуватися на діаспору, оскільки вона не має права голосу на виборах.

Лише після 2014 року ставлення частини українського політикуму почало змінюватися, але справжній прорив стався з російським вторгненням і необхідністю для країн, що підтримують Україну, мати відповідний інструмент тиску на владу, яка зволікає з наданням допомоги Києву. Повномасштабна війна нарешті змусила українську владу побачити своїх співвітчизників за межами країни, а точніше – побачити українців у людях, яких вона раніше вважала просто поляками, чехами чи американцями.

Тим часом підтримка українських діаспор приносить київській владі свої плоди. Вони часто мають розгалужені структури і великий досвід культурно-історичної діяльності. Деякі представники українських національних меншин також є політично, самоврядно й соціально активними. Їхня допомога Україні не повинна обмежуватися участю в організації гуманітарної допомоги та зборів для Збройних сил України. Вона також включає в себе організацію трудових мігрантів і біженців, які вирішили залишитися за кордоном назавжди. Це може не лише запобігти їхній асиміляції, але й допомогти їм інтегруватися в нове суспільство.

Читайте також: Гроші на вітер під час війни. Мінкульт витратив понад 24 млн грн на книжки для "зміцнення національної єдності" [3]

Привид територіальних поступок

Створення Міністерства національної єдності та попередня ліквідація Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій дали привід для спекуляцій щодо можливих територіальних поступок України на користь Росії. Однак це хибна інтерпретація, оскільки дискусії про ліквідацію другого міністерства точилися протягом багатьох місяців.

Причинами планів розформування або реформування Міністерства реінтеграції стала зміна характеру бойових дій на позиційну війну та перехоплення Росією ініціативи на полі бою в жовтні і листопаді 2023 року. Обидва фактори унеможливили повернення навіть невеликих фрагментів окупованої території на тривалий період. Перехід українців до стратегічної оборони навіть означав, що саме росіяни вирішуватимуть, де сконцентрувати свої сили й ресурси, а потім розпочинати наступ. З часом окупантам вдалося, хай з великими втратами, витіснити українських захисників на тих ділянках, де вони могли зібрати більші тактичні й оперативні угруповання. До весни 2024 року українська влада мусила визнати, що існування міністерства в його нинішньому вигляді та з його початковими завданнями втратило сенс, але зміни затягнулися до вересня.

Також вважалося, що міністерка Ірина Верещук не є сильною стороною уряду Дениса Шмигаля. Опозиція й експерти висунули їй безліч звинувачень, а також постійно звучала тема її політичної діяльності, яка знизила обороноздатність України на кордоні Херсонської області й окупованого Криму напередодні вторгнення. Наприкінці 2021-го і на початку 2022 року Верещук брала участь у відкритті автобусного сполучення з підконтрольних Києву територій на окупований Росією півострів.

Вона офіційно оголосила про проєкт 23 листопада 2021 року, а реалізували його 14 лютого 2022 року, всього за 10 днів до російського вторгнення. Деякі українці вважають, що саме тоді були розміновані мости, які з'єднують Крим із Херсонською областю. Проблему з Верещук вирішили залагодити, перевівши її в тінь – в Офіс президента.

Перемога Дональда Трампа на президентських виборах і зростаючі спекуляції у ЗМІ щодо можливих територіальних поступок з боку України мають мало спільного з відставкою Верещук і планами реорганізації її міністерства. Цьому суперечить хронологія подій.

Крім того, у заяві на початку вересня 2024 року Євгенія Кравчук не відкидала, що Міністерство національної єдності поглине департаменти Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Так і сталося, за одним винятком – ідеться про департамент, який займається внутрішньо переміщеними особами, або просто внутрішніми біженцями. Їхніми справами має займатися міністерство, відповідальне за місцеве самоврядування.

Читайте також: Навіщо влада на шляху до ЄС знищує сільські громади та розпродає землю великому бізнесу [4]

Український народ потребує консолідації

Нове міністерство може виявитися цінним інструментом у руках української влади, за умови, звичайно, що воно використовуватиметься належно. За менш ніж три роки війни Росія досягла багатьох успіхів у сфері пропаганди і дезінформації. Передусім велику користь Кремлю принесла російська кампанія, спрямована на українців, яка переконувала їх ухилятися від військової служби і мала на меті відвернути цивільне населення від солдатів, які служать у територіальних центрах поповнення.

Росіяни вміло використовували й перебільшували реальні проблеми української армії і почали створювати правдоподібні фейкові новини. Вони також дуже ефективно використали той факт, що багато українських цивільних осіб недостатньо критично налаштовані і звертаються до акаунтів у соціальних мережах як до основних джерел інформації про війну і геополітику. Цього було достатньо, щоб росіяни дуже швидко почали підігрівати відповідні теми в Telegram і TikTok.

Російська пропаганда та дезінформація також впливає на українців, які проживають за межами країни. Вони однаково схильні до її згубного впливу, навіть якщо наразі проживають у західних країнах, таких як Польща.

Проблему ускладнює той факт, що частина західних ЗМІ поводиться як синусоїда: іноді вони просувають наратив про неминучу загибель України або укладення невигідного для неї мирного договору, а іноді – як, наприклад, під час серпневої атаки на Курську область Росії – проукраїнська ейфорія бере гору. Однак, попри всі наміри, від самого початку вторгнення 2022 року переважає переконання, що Україна не може перемогти у цій війні. Такий наратив, безумовно, впливає на настрої мігрантів і біженців та їхнє бажання повернутися.

Перед Чернишовим стоїть складне завдання з обмеженим бюджетом у 150 мільйонів гривень. Йому доведеться створювати наративи, які б викликали довіру в українців на Батьківщині та в еміграції, а потім впроваджувати їх в інших міністерствах, установах, органах місцевого самоврядування та проурядових ЗМІ. Не обійдеться і без спроб прорватися з відповідними тезами до західних ЗМІ. Міністерство національної єдності, ймовірно, також матиме повноваження, які частково перетинаються із завданнями трансформованого Міністерства культури та стратегічних комунікацій.

Читайте також: Зарплатні рекорди представників владної верхівки під час війни викликають подив не тільки у співвітчизників [5]

Міністерство майбутніх виборів?

Нове міністерство може мати й іншу, приховану мету, яка поки що вислизає від уваги ЗМІ за межами України. Українські політологи й аналітики також здебільшого не згадують про неї. Йдеться про використання міністерства національної єдності на наступних виборах. На прикладі Молдови Київ переконався, що голос співвітчизників за кордоном може або врятувати чинну владу, або потопити її і призвести до падіння.

Останніми тижнями з'явилися нові повідомлення про політичну активність в Україні. Про це, наприклад, у великому матеріалі написала «Українська правда». Лідери окремих політичних угруповань відвідують польові осередки своїх партій. Як сигнал входження політичних партій у передвиборчий режим дехто трактує і нещодавній виступ Юрія Бойка, одного з лідерів проросійських сил в Україні, у якому він повернувся до відкинутих два роки тому наративів про «українських радикалів» і «переслідування російськомовного населення».

Як нинішній правлячий табір може використати нове міністерство? Відомий український політолог Микола Давидюк в інтерв'ю журналістці Радіо NV Власті Лазур зазначив, що міністерство може збирати інформацію про електоральні вподобання біженців і трудових мігрантів у різних країнах. Тоді, у співпраці з Міністерством закордонних справ, воно також може впливати на створення закордонних виборчих дільниць.

Таким чином – принаймні теоретично – у тих країнах, де більшість українців з активним виборчим правом буде вороже налаштована до української влади, обидва міністерства матимуть інструменти для обмеження участі таких груп у виборах. Наприклад, достатньо обмежити кількість виборчих дільниць у великій країні, де громадяни України розпорошені по всій території. Це не дозволить багатьом із них взяти участь у голосуванні.

Читайте також: Брехливе "відновлення": чому українцям нікуди повертатися [6]

Звичайно, хоча наведений вище опис можливих дій є лише гіпотетичним припущенням, беручи до уваги українську політичну практику на сьогодні, зокрема, наприклад, фальсифікацію виборів, підкуп виборців (український еквівалент виборчої ковбаси – гречка) і наймання м'язистих молодих людей для тиску на опонентів і їхніх прихильників, такий варіант розвитку подій не можна остаточно відкидати. Тим більше, якщо про нього говорить український, а не іноземний експерт.

Створення Міністерства національної єдності – це, можливо, правильне рішення, хоча воно було ухвалене дуже пізно. Перед Олексієм Чернишовим стоїть величезний виклик у досягненні кількох цілей соціального й комунікативного характеру. Йому може допомогти його досвід – він понад два роки був міністром розвитку громад, а раніше очолював Київську обласну державну адміністрацію. Чи виправдалися підозри щодо можливого використання Міністерства національної єдності в передвиборчих цілях, покаже час.

—

Переклад з польської

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між виданням ZAXID.NET [7] і польським часописом Nowa Europa Wschodnia [8].

Оригінальна назва статті: Ministerstwo jedności czy ministerstwo ustępstw terytorialnych? [9]

Марек Козубель [10], опубліковано у виданні ZAXID.NET [11]

Читайте також: