Непокаране медведчуківсько-мураєвське зло повертається в український інфопростір

1.00

Острая тема

Непокаране зло повернулось, і знову постане запитання до тих, хто міг його зупинити. Канал «Да это так» об’єднав непокараних медведчуківсько-мураєвських пропагандистів, деякі й досі ведуть програми на "Національному телемарафоні". І вони знову беруться за своє.

«Обмани мене один раз — ганьба тобі. Обмани мене вдруге — ганьба мені», — шкода, що в цієї італійської приказки немає продовження для українських медіа: про третій, четвертий, п’ятий рази. Чи скільки вже там поверталися на екрани російські пропагандисти? Революції, російська агресія, навіть санкції РНБО руйнували систему пропаганди, проте Україна ніколи не карала виконавців. Тож за першої нагоди вони просто створювали нові медіа: спочатку обережні, а потім відверто проросійські. Сьогодні це відбувається знову, зазначає видання MEDIASAPIENS [2].

Ютуб-канал «Да это так» нагадує ковчег врятованих із каналів Медведчука. Тут у нас Дмитро Корнійчук, який раніше розповідав [3], що Україна та Росія загострюють ситуацію на фронті за взаємною згодою. Тут Михайло Чаплига, який полюбляв [4] розповідати про зовнішнє управління: «Чем мы отличаемся от того, что происходит в ОРДЛО?» Тут Руслан Бортник, який заперечував [5] Голодомор українців. Тут Дмитро Співак, який виступав проти [6] «штампів про російську агресію» і за те, щоб винести питання Криму «за дужки».

Після початку повномасштабної війни їхні колеги зникли з радарів, переїхали працювати в Росію або — у дуже рідкісних випадках — отримали підозри від СБУ. А от гості «Да это так» перечікують ситуацію прямо на українському ютубі, де підтримують власну впізнаваність і потроху повертаються до улюблених тем.

Керують ковчегом двоє колишніх ведучих каналу «Наш» Євгенія Мураєва, якого самого підозрюють [7] у державній зраді за «цілеспрямоване використання власного медіаресурсу для маніпулювання суспільною думкою українців в інтересах Росії. Насамперед це стосувалося подачі викривленої інформації про внутрішню ситуацію в нашій державі та її сприйняття на міжнародній арені». Тобто якраз те, чим займався в ефірі «Нашого» ведучий Макс Назаров [8].

Читайте також: Хто й досі ходить на ефіри до медведчуківських ведучих, які нав'язували українцям російську пропаганду [9]

Найкоротший послужний список Назарова містить інтерв’ю з російським бойовиком, який заперечував, що Донбас належить до складу України. Поїздку до Лукашенка, якому Назаров розповідав, що бандерівці — це не Україна. Залякування жителів окупованих територій «чистками» з боку України. Заяви, що Україна має виконати свою частину мінських угод, не чекаючи, поки Росія буде виконувати свою. Твердження, що відмова від НАТО та ЄС — це хороша стартова позиція для стосунків із Росією. І звісно, щотижневі заперечення російської агресії та історії про нацизм українців. Зокрема, розповідь про те, що під гасло «Слава Україні! Героям слава!» колись зігували. Самого Назарова ініціатива «Медіачек» визнала винним [10] в антисемітських випадах. Телеграм пропагандиста є у списку шкідливих [11] від Центру протидії дезінформації та в топі [12]«помічників Росії [12]», який склала Liga.net.

Але Назаров досі на волі й не має навіть підозри в державній зраді, як його колеги Діана Панченко чи Анатолій Шарій. Разом із Ярославою Масловою (теж колишньою ведучою «Нашого») вони продовжують просувати проросійську риторику на українському ютубі та допомагають із цим гостям. Ми вже писали про шоу «Да это так» [13] рік тому. Відтоді тільки погіршало.

Кожній тварі — по програмі

Росія погодила вибух на Каховській ГЕС із Європою та Сполученими Штатами, адже вони теж хочуть заморозки війни, — це слова [14] Дмитра Корнійчука, постійного гостя ютуб-каналу «Да это так». Важливо наголосити — постійного гостя: лише за останні два місяці його кликали в ефір п’ять разів.

І він відпрацьовував усі ті наративи й тактики пропаганди, які «Детектор медіа» щодня фіксує за Росією [15]. «Да это так» показує Корнійчука, коли він розповідає [16], що Україну ніколи не візьмуть у НАТО через консенсус між Москвою та Вашингтоном. Коли стверджує [17], що Росія вийшла із зернової угоди за домовленістю зі США (бо там хочуть заморозки війни), а західний світ спеціально дозволив [18] Путіну обстріляти українські порти. Коли Корнійчук заявляє [19], що США підтримують корупцію в Україні, щоби влада виконувала заокеанські побажання й давала заробляти транснаціональним корпораціям. Пропагандист навіть сказав [20], що Залужного висувають у політику та вигадують піар-приводи, бо «похвалиться особыми военными успехами Залужному не получается».

Ефіри Корнійчука в розпал повномасштабної війни звучать так само, як ефіри Медведчука, коли його медіа цю війну готували: Вашингтон вважає, що Україна повинна поступитися Путіну [21]; темами мови та віри просто відволікають увагу [22]; наступного президента України узгодять США [23], щоб він віддавав Сполученим Штатам наші ресурси. Колись Корнійчук піарив на виборах «Батьківщину» [24]. Тепер він батьківщину змінив.

Читайте також: Анатомія телеграм-каналів клонів, які поширюють російську пропаганду [25]

Тут русский дух, тут русью пахнет

Різною мірою, але практично всі гості «Да это так» підтримують російські наративи. Що й не дивно, адже вони займалися цим самим до повномасштабної війни. І їм ніхто не заважає продовжувати.

Андрій Пальчевський [26] у 2020 році розповідав Скабеєвій про «щасливий день возз’єднання» України з Росією. А тепер в ефірі «Да это так» розповідає [27], що Революцію гідності організували американці. Поширює чутки [28] про загибель у Києві американських та українських воєначальників. Вважає [29], що «забагато» українських керівників «зненацька» перейшли на українську мову.

Дмитро Співак [30], колишня зірка Медведчука, захищає [31] на ютубі російську мову та пам’ятники і стверджує [32], що «чем дольше идет война, тем больше кайф для поляков». Воєнний коментатор Олег Стариков, якого радо цитують [33] росіяни, дарує [34] росіянам нові цитати про український наступ: «Вариант А — русня побежит. Вариант Б есть или нет? [...] Почему было лезть в лоб, а не обходить по сторонам, через север или через юг?» Олексій Якубін, колишній постійний коментатор каналів Медведчука, зараз розповідає [35], що події навколо УПЦ МП в Україні дискредитують православ’я. Михайло Чаплига, як зомбі після іміджевої смерті, продовжує [36] розповідати про Сороса. Руслан Бортник розказує [37], що економічно Україна постачає Європі людей.

Філософ дефетизму Сергій Дацюк повідомляє [38] про введення в Україні зовнішнього управління. Розмиває [39] відповідальність Росії за вибух на Каховській ГЕС. Стверджує [40], що 90% енергії в нашій державі йде на боротьбу за мову. І закликає [41] Україну до компромісів із «гординею» заради миру: «Эти концепты уже есть. Просто для принятия этих концептов надо смирить свою гордыню. И в своей гордыне определить первое — чего вы хотите: территорий или людей? Вы хотите язык или вы хотите, собственно, сложной жизни, свободной? [...] Вы хотите территорий? Ну тогда до последнего украинца».

Майже відеоверсія цього тексту ще від 11 вересня 2022 року. Канал «Да это так» продовжує існувати під носом у правоохоронців.

Гості з подібною репутацію — не виняток, а правило для «Да это так». Пул місцевих спікерів майже винятково формують учасники «Дошки ганьби» [42] та Бази державних зрадників [43]. Що це каже про медіа?

Читайте також: Інформаційна війна, яку Московія веде проти України навіть в дитячих книжках за кордоном [44]

Колишніх пропагандистів не буває

Загальною подачею «Да это так» також нагадує канали Медведчука та Мураєва. Ведучі Макс Назаров і Ярослава Маслова декларують проукраїнську позицію та цього разу негативно налаштовані до Росії. Але це зовсім не заважає їм поширювати вигідні Росії наративи та маніпуляції. Так проросійські медіа працювали десь у 2018—2019 роках, поки не скинули маски і той же Назаров не почав відкрито лобіювати [45] прямі перемовини з російськими бойовиками.

Зараз Ярослава Маслова порушує тему «зникнення» Валерія Залужного та начебто й повідомляє українську позицію, але навіщось додає чутки [46], що фотографії з головнокомандувачем старі. Макс Назаров серйозно питає [47], куди зник Кирило Буданов?

Ярослава Маслова заводить розмову [48] про радикалів і підпали храмів Московського патріархату. Макс Назаров прямо в заголовок виносить [49], що 28% українців не засуджують нацизм. Ярослава Маслова просуває [50] дефетизм на фоні російських обстрілів портів: «Мы два-три месяца еще готовы ждать и пребывать в таком состоянии? Я повторюсь: ежедневные бомбёжки портов, ежедневные бомбёжки жилых мирных секторов Одесского региона [...] Те цифры, которые озвучивал сегодня Зеленский — в тоннах потери. Те цифры, которые озвучивает Мининфраструктуры — на миллиарды, миллиарды!» Макс Назаров вкидає думку [51], що Україна та партнери випробують ядерне «терпіння» Росії.

Поодинці такі речі можна назвати випадковістю, але разом — це редакційна тенденція. І, знову ж не дивно, що проросійські нотки звучать від людей, які раніше були російськими примами.

Сьомий рік війни, півроку до повномасштабного вторгнення Росії. Макс Назаров знущається з гасла «Слава Україні! Героям Слава!»

Наразі проросійські погляди Назарова найбільш помітні, коли він говорить про історію, як в інтерв’ю з російською історикинею Тамарою Ейдельман. Ведучий згадує [52] про індустріалізацію Донбасу, мовляв, від перебування України в імперії була користь. Він навіть вживає назву «Юзівка», але чомусь не згадує, що Джон Юз був британцем. А інші країни Європи якось провели індустріалізацію і без завоювання своїх територій та подальшого геноциду.

Протягом ції розмови Назаров поводить себе, як колись на токшоу «Нашого»: вкидає маніпуляції, із якими гостя може й не погодиться, але глядачі їх почують. Наприклад, що в Офісі президента України просто не змогли [53] відповісти на «історичні статті» Путіна. Чи що «возможно многие» українці кажуть [54] про території Галичини: «Лучше бы и не возвращались». У якийсь момент росіянці (!) довелося заперечити [55] начебто українському ведучому, що ні, Росія зараз робить не те ж саме, що раніше робив Захід у Югославії та Іраку.

Чесно кажучи, ми всі так дивимося на Макса Назарова

Корисні ідіоти

За півтора року повномасштабної війни «Детектору медіа» неодноразово доводилося чути від різних джерел, що СБУ не ігнорує, а навпаки використовує деяких колишніх пропагандистів. Мовляв, це спосіб впливати на проросійську аудиторію і взагалі ледь не операція «Скрипка», коли США вивозили вчених із Третього Рейху.

У цьому контексті хочеться проговорити три речі. По-перше, Сполучені Штати вербували геніїв, а не Макса Назарова. По-друге, у кожної української влади із 2014 року знаходилися причини підтримувати пропагандистів на плаву — і подивіться, до чого це призвело. По-третє, шкода такого плану в рази перевищує користь, якщо користь, звісно, взагалі є. Адже зло лишається непокараним.

Я не знаю, що ще повинно трапитися, щоби Служба безпеки України й усі інші відповідальні за ці рішення люди усвідомили, що зрадники зраджують. Діана Панченко відверто інформаційно працювала на Росію [56], хто ж міг подумати, що вона фізично поїде на неї працювати? Володимир Сальдо ще у 2016 році казав [57], що в разі захоплення Херсонщини буде гауляйтером, хто ж міг подумати, що, коли Росія захопить Херсонщину, він стане гауляйтером? Канал Мураєва відверто готував фундамент [58] для повномасштабного вторгнення, тож звісно, Мураєв встиг втекти з країни раніше, ніж отримав підозру [59].

Діана Панченко й Анатолій Шарій мають підозри у державній зраді за свої слова. Макс Назаров не казав нічого, що не казали ці двоє. Євген Мураєв має підозру в державній зраді за «цілеспрямоване використання власного медіаресурсу для маніпулювання суспільною думкою українців в інтересах Росії». Виконавцем цього злочину та, власне, медіаресурсом Мураєва був Макс Назаров.

Читайте також: Влада використовує телемарафон «Єдині новини» для власного піару та зведення політичних порахунків [60]

Вибачте, я ще раз нагадую: Назаров цитував позицію, що санкції проти Росії — це «русофобський світовий тренд». Заперечував, що Росія — сторона конфлікту проти України. Заперечував, що на Донбасі є регулярні російські війська. Виправдовував російську агресію: «Был нарушен такой нейтралитет между Россией и Соединенным Штатами появлением одной некой особы [...] Виктория Нуланд, когда появилась на Майдане со своими печеньками, тогда это был мощнейший сигнал для Кремля». На всі цитати стояли активні гіперпосилання в нашому матеріалі [8], поки Макс Назаров не приховав свої старі відео [61].

Ви дійсно думаєте, що цей зрадник більше не зрадить? Що він не заслужив на підозру та розслідування? Що в майбутньому до СБУ не буде запитань, як вона профукала ще одного, ювілейного пропагандиста?

Читайте також: «Кремлівська телеграмна гідра»: 300 каналів, які отруюють український інфопростір [62]

Ведучі та гості «Да это так» сьогодні відмивають свою репутацію, підтримують на плаву публічність, поширюють російську дезінформацію і з кожним днем інвестують в аргумент: «Так, а якщо ми пропагандисти, чому ж нас не покарали раніше, як інших?» Інші в цей момент дивляться і розуміють, що так можна. Росіяни дивляться і розуміють, що є прецедент для проросійського каналу в Україні під час повномасштабної війни. Не кажучи вже про можливість створення [63] подібного телеканалу за кордоном.

Після Революції гідності було модно говорити про «реванш». Але розмови нічому не зарадили, відверто російські пропагандисти підняли голову вище, ніж у часи Януковича. Вони допомогли прийти до влади проросійським політикам, торпедувати незалежні українські інтереси й намагалися — але не змогли — підготувати українців до здачі Росії.

Під час повномасштабної війни «Да это так» уже поширює дефетизм (домовляємося, бо далі буде гірше) та підриває українські інтереси (від НАТО до української мови). Після перемоги всі збережені на цьому ковчезі пропагандисти почнуть працювати на «возз’єднання» з русскім міром і відбілювання росіян. І це в найкращому варіанті закінчення війни. Уявіть, у який бік воюватиме Назаров у разі заморозки конфлікту чи важких перемовин?

Непокаране зло обов’язково повернеться, як поверталося всю історію України. І цього разу неодмінно постане запитання до тих, хто міг його зупинити.

—

Ярослав Зубченко [64], опубліковано у виданні MEDIASAPIENS [2].

В тему: