"Програ" — цей новотвір з’явився у лексиконі галичан на початку 1920-х. Після програних визвольних змагань тутешні українці мусили не тільки відновлювати довоєнні легальні товариства, а й творити підпілля. Атмосфера "в краю" — як називали Галичину — була напружена. Року 1924 "Пласт" заборонили в державних школах. Пластун і майбутній науковець Володимир Янів писав: «І тоді "Пласт" набрав нового чару. Ми вірили, що "Пласт" мусить бути досить грізний, коли окупанти вважали конечним його заборонити».

Читайте також: Пластуни, що змінюють історію: як народжується нація [4]

Ця заборона стосувалася лише державних шкіл і дала зворотний ефект, аніж передбачала шкільна кураторія. Пластові гуртки з гімназій не зникли, зате тепер юнаки та дівчата дотримувалися простих правил конспірації. «Романтичні псевда й приховування "Молодого життя" під шкільною лавкою, носіння пластової лілейки під кляпою коміра, на зразок детективної відзнаки», — перелічував ці обов’язкові для безпечної діяльности умови один гімназист. 

Северин Левицький. Провід з Михайлом Блозовським, 1925 рік

Попри легальний статус, "Пласт" перебував під тиском польської влади. Року 1924 у в’язниці чи то наклала на себе руки підпільниця Ольга Басараб [5], чи то її замордували слідчі. Через два місяці відбувся перший пластовий з’їзд, на якому верховним отаманом обрали "Сірого Лева" — Северина Левицького, рідного брата небіжчиці. Його заступником став "лісовий чорт" Богдан Кравців. Просто під час з’їзду наскочила поліція і влаштувала ревізію. 

Того ж року в Перемишлі застрелили директора місцевої української гімназії Софрона Матвіяса. Нападниками виявилися пластуни, які водночас належали до підпільної Української військової організації (УВО) — "Спілки", як іменували її конспіративно. Ще через два роки, восени 1926-го, у Львові вбили куратора шкільної округи Станіслава Собінського. Обоє виконавців так само були членами "Пласту" і УВО. Один із них, 19-річний Роман Шухевич [6], своє "звено" — п’ятьох хлопців для виконання різних завдань — зібрав саме серед скаутів. "Тяжко було найти молодого українця, щоб не належав до тієї організації", — писав Степан Шухевич, двоюрідний дядько Романа. 

Читайте також: Повстанці під землею. Як виживали у криївках бійці українського визвольного руху? [7]

Бунти й перестановки

Про наслідки участи пластунів у підпіллі мало хто задумувався. Керівник львівського "Пласту", а поміж тим провідний член УВО Любомир Макарушка згадував, як намагався завадити долученню пластунів до бойової акції. Про це розмовляв з "Сірим Левом", але в підсумку констатував: "Виявилося, однак, що наші погляди в тій справі поважно розходяться. Голова був тої думки, що ту справу можуть вирішувати лише поодинокі пластуни, кожний для себе".

Влітку 1927-го Левицький відпровадив двох пластунів — Володимира Янева і Євгена Врецьону —на вишкіл спортово-руханкових товариств у Берліні. Щоб полагоджувати деталі, дав контакт колишнього комбатанта. На місці виявилося, що вишкіл насправді був конференцією "Спілки". Аби взяти в ній участь, треба було стати членом організації. "Без попередження я склав присягу на вірність УВО, — пригадував Янів. — Потиск руки, вояцький поцілунок — і я опинився в іншому світі думок та плянів". Та поїздка опосередковано вплинула і на "Пласт": старшопластунський гурток Врецьони "Бою під Крутами" та Янева "Лісові Чорти" об’єдналися. 

Богдан Кравців, 1925 рік

Поза "Пластом" хлопці активізувалися в Союзі української націоналістичної молоді (СУНМ) — організації, що координувала таємні групи середньошкільників і студентів. Янів і Врецьона створили з пластунів окреме "звено" СУНМ, іменоване "13-ка" — за кількістю членів. Року 1928 Янів виступив проти підтримки найпотужнішої легальної української партії УНДО на виборах до польського парламенту — молодь вважала, що українські політсили повинні об’єднатися в єдиний блок.

"Це був перший бунт проти перетягування націоналістичної молоді від революції в легалізм", — відреагував на це Степан Ленкавський, автор Декалогу українського націоналіста. Внаслідок цього протесту владу в Союзі перебрав новий провід на чолі з Богданом Кравцевим. Більшого конфлікту вдалося уникнути завдяки ще одному лідерові СУНМ — Степанові Охримовичу. Як і Кравців, той був із "Лісових чортів", а тепер перейшов до іншого куреня — загону "Червона калина".

На цю тему: Монета, Лада, Христя и другие. Украинки - Рыцари орденов УПА [8]

Тож наприкінці 1920-х пластуни поступово перебирали владу в нелегальних структурах. Формально всі ці справи не стосувалися "Пласту" — хлопці належали до різних організацій. Прикладом громадської активности є молодший приятель Охримовича — Степан Бандера. Він так описував своє життя після закінчення гімназії у Стрию: «Я залишився в батьківському домі, займаючись господарством і культурно-освітньою працею в рідному селі: працював у читальні "Просвіти", провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство "Луг" і належав до основників кооперативи. При цьому я провадив організаційно-вишкільну роботу по лінії підпільної УВО в довколишніх селах». 

На чолі ОУН

На повну силу революційний рух проявив себе вже в Організації українських націоналістів, створеній 1929 року. Хоч початки були непевні: Галичину на установчому Конгресі ОУН у Відні мали представляти цілком легальні політики. Молодь із СУНМ відреагувала на це вороже й навіть була готова зірвати захід. Врешті списки делегатів відкоригували.

Від СУНМ запросили Ленкавського, Охримовича і Кравцева. Останній на Конгрес не потрапив: "Як звичайно, коли його було найбільше треба, сидів у в’язниці", — пояснював Ленкавський. Конгрес минув у дружній атмосфері, а наприкінці його учасники зробили спільне фото. Незабаром ті з них, хто повернувся до Польщі, отримали по чотири роки в’язниці — саме через фотокомпромат. 

Перший Конґрес Українських Націоналістів. Відень, 1929 рік. Фото: wikipedia.org

Голова ОУН Євген Коновалець [9] пропонував на керівника Крайової екзекутиви свого військового товариша Андрія Мельника. Молодь прийняла це як наказ, але Мельник відмовився. Організацію проігнорували й інші комбатанти. Так ОУН у краю очолив Богдан Кравців, якому на той момент було 25 років. До проводу увійшли студенти — лідери СУНМ. Окрім учасників Конгресу, це були Іван Габрусевич і Зенко Коссак. Усі, крім Ленкавського, були і пластунами. Коли Кравців з головою занурився у підпілля, то керівництво уладу старших пластунів перебрав інший революціонер — Володимир Янів. 

Початки ОУН не вражали — хлопці з нуля розбудовували структуру, долаючи нехіть колишніх увістів і непрактичний устрій, затверджений на Конгресі. Організацію творили з молоді, частково наслідуючи УВО. Керівництво обох революційних структур не раз сходилося на конференції, аж поки Спілка остаточно не розчинилася в ОУН.

Читайте також: Розсекречені архіви спецслужб: невідомі подробиці процесів після вбивст чекістами Лева Ребета та Степана Бандери [10]

Головними осередками підпільного руху були Академічний дім — студентський гуртожиток на вулиці Супінського — і Академічна гімназія — найдавніший український навчальний заклад міста на вулиці Сапіги. «Тоді на Головній чи властивій Академічній гімназії конспірація "висіла в повітрі", всіх учнів опанувало прагнення героїзму, мучеництва, революційних чинів», — писав один гімназист. 

Поглинути чи відмежуватися? 

Що більше націоналізм захоплював молодь, то гостріше стояло питання взаємин із "Пластом". У грудні 1929 року, на останньому легальному з’їзді старшопластунів, Охримович недвозначно висловився: «"Пласт" як такий є вже сам дуже важливою громадською установою. Через те пластун, зайнятий працею в "Пласті" чи як інструктор, чи як член-провідник його органів, має повне право поза загальними громадянськими обов’язками відмовитися від вимаганої від нього іншої громадянської праці».  

Степан Охримович — у першому ряді другий зліва. Окружна зустріч в Олексичах, 1928 рік

Це легко було задекларувати та важко виконати — пластуни все більше проявляли себе в підпіллі. Навесні 1930-го поліція затримала члена загону "Червона калина", який одночасно роздавав запрошення на посвячення курінного прапора й листівки УВО. Євген Коновалець обурювався: «Нас це вивело просто з рівноваги, бо вже чортзна-котрий раз даємо доручення, щоби пластові справи держати здалека від "Спілки"». Але такі випадки були непоодинокими. 

Не еміграційний Провід на чолі з Коновальцем намагався підпорядкувати "Пласт", а самі пластуни в краю дедалі більше долучалися до націоналістичної праці. Це був природний процес і, як писав Янів: «"Пласт" як самовиховна організація молоді ріс і розвивався з тою молоддю, яка в ньому "самовиховувалась". "Пласт" був виключною власністю членів — хлопців чи дівчат, юнаків чи юначок — молодих людей, що перемінювалися в мужчин і жінок». І, варто зауважити, перемінювалися в націоналістів.

Читайте також: Дарія Ребет: єдина жінка – член Проводу ОУН [11]

Гаряче літо 1930-го 

Григорій Пісецький, 1927 рік

Коновалець довго не був упевнений, чи щось вийде з ОУН. "Б’ю в дзвін, щоб рушити справу ОУН з мертвої точки", — писав до приятеля навесні 1930 року. Справу зрушила крайова молодь. Влітку юнацтво ОУН — ті самі гімназисти, а часто і студенти — взялося за саботаж.

У польських маєтках по всій Галичині запалали скирти. Відповідальність взяв на себе закордонний Провід ОУН (щоправда, всі бойові чини відбувалися ще під маркою "Спілки"). Його член Володимир Мартинець втішався: "Ляхи тепер дуже поденервовані й зачинають зовсім інакше дивитись на УВО. Вже скінчились балачки про ліквідацію УВО". 

30 липня 1930 року під час нападу на поштову карету під Бібркою загинув "лісовий чорт" Гриць Пісецький. Стало очевидним, що "Пласт" не уникне репресій. Та ніхто не передбачав, що це виллється в заборону організації. Також закрили окремі класи, навіть цілі гімназії. Саботажна кампанія відкрила очі польській владі на українську молодь. Для "Пласту" це було фатально. "Пішли однострої у скриню, прапори у сховища або у музеї, а організація й ідея — під поверхню життя", — писав Юрій Старосольський.

Читайте також: Богдана Тиндик: Москальки ридали, бо Сталін помер. А ми раділи, підскакували [12]

Найдовше — до 1933 року — на території міжвоєнної Польщі "Пласт" проіснував у Кракові. Там він діяв як частина Студентської громади під назвою «туристично-краєзнавча секція "Пласт"». "Найкращі пластуни, які ще не були в ОУН, перейшли до Організації, а для слабших затримали ми ще якийсь час таємний пластовий курінь", — свідчив керівник секції Микола Климишин. Історія міжвоєнних "Пласту" та націоналістичного руху на тому не закінчилася.

Кілька разів представники таємного Пластового центру та Крайової екзекутиви ОУН зустрічалися, щоб налагодити взаємини. А 1938 року домовились, що члени таємного "Пласту" не можуть бути членами ОУН і навпаки. З боку ОУН перемовини він Роман Шухевич. Вихованців Пласту вистарчало для проводу тепер уже обох підпільних структур.

—

Святослав Липовецький, публіцист, дослідник історії українського визвольного руху та українсько-польських взаємин; опубліковано у виданні  "Локальна історія" [3]

Читайте також: 

• Розсекречені архіви спецслужб: невідомі подробиці процесів після вбивст чекістами Лева Ребета та Степана Бандери [10]
• Священик УПА – хорунжий «Кадило» [13]
• Повстанський Дюрер, або іміджмейкер УПА: про незламного борця за Україну Ніла Хасевича [14]
• Доброволець: «Перемога буде куватися не залізом - людьми» [15]
• "Месники" на горі Монастир [16]
• Розсекречені архіви. Останній звіт Головнокомандувача УПА Романа Шухевича [17]
• Командир "Азову" Денис Прокопенко привітав бійців із Днем створення УПА [18]
• Проти нацистської Німеччини і радянської влади: як УПА воювала на два фронти [19]