Розбираємо неприємну правду про Нюрнберзький трибунал. Чому підсудні нацисти щиро вважали себе невинними і були шоковані вироком? Що намагалися приховати країни-союзники? У яких злочинах були винні самі судді?

А ви знали, що на найзнаменитішому трибуналі вбивці судили вбивць? Ідеться про те, що обидва радянські представники на Нюрнберзі, і суддя, і обвинувач, були колишніми учасниками судів, які засудили до розстрілу десятки тисяч невинних радянських громадян. І обидві ці людини, прислані Кремлем, прекрасно розуміли, що й самі могли б опинитися на такій самій лаві підсудних. Але такий виворіт процесу від людей у Радянському союзі приховували десятиліттями. Видання "Продовження слідує з Павлом Канигіним і Наталією Ждановою" [2] відкриємо цю завісу.

Восени 1945 року, 79 років тому, преса всього світу з'їхалася до Німеччини. Журналісти чекали початку Нюрнберзького процесу - суду, аналогів якому в історії ще не було. Звісно, у 20-ті роки ХХ століття в Лейпцигу відбувалися кримінальні процеси [3] над військовими злочинцями Першої світової війни. Але ці суди так ні до чого і не привели. Багато обвинувачених і свідків просто не з'явилися до суду. Наприклад, кайзера Вільгельма II оголосили військовим злочинцем, але він зміг виїхати до Нідерландів. Там він спокійно жив до самої смерті 1941 року. Нідерландський уряд навідріз відмовився видати його для суду. Із 901 обвинуваченого 888 були виправдані, а решта відбулися невеликими тюремними термінами.

Читайте також: Гибель в Нюрнберге. Белое пятно в главном судебном процессе [4]

Тож у Першій світовій війні, як і в усіх попередніх війнах, за злочини політиків насамперед відповідали жителі країни: ганьбою, злиднями, стражданнями і смертю. І ось тепер на лаві підсудних опинилися керівники Німеччини: ті, які придумали злочинну ідеологію, видали сотні несправедливих законів і розпоряджень, звели з розуму власний народ, оголосили жахливу війну і вбили в ній мільйони. У СРСР багато писали про Нюрнберзький трибунал, але радянські люди знали про нього тільки те, що було вигідно пропаганді. Порівняйте: у США матеріали процесу було опубліковано в 42 томах, а в Радянському Союзі та Росії - лише у 8. Причому останній том [5] вийшов невеликим накладом лише 1999 року.

Які болючі теми, про які говорили на процесі, влада СРСР, а потім і Росії, намагалася приховати? І про що досі не пишуть у російських підручниках історії? Про це сьогоднішній Розбір.

Наркоман, м'ясник і антисеміт

20 листопада 1945 року, 10 ранку. У залі №600 Палацу правосуддя в Нюрнберзі починається [6] Міжнародний військовий трибунал. На лаві підсудних - 21 людина. Здебільшого це члени уряду нацистської Німеччини, а ще військові, силовики, ідеологи нацизму та окупаційна "влада" захоплених територій. Зовсім недавно їм здавалося, що в їхніх руках весь світ. І вже точно долі мільйонів людей. Тепер же вони не можуть навіть вирішити, що їстимуть на вечерю;

Кадр з репортажу [7] British Movietone, 20 листопада 1945 р.

Праворуч від нього Рудольф Гесс. Колишній заступник Гітлера по партії старанно зображує амнезію і душевний розлад. Пізніше Гесс усвідомив перспективу опинитися в лікарні, а потім знову постати перед судом, після чого амнезія минула. Поруч із Гессом - колишній торговець вином і екс-міністр закордонних справ Ріббентроп. За однією з версій, англійцям його видав власний син. За іншою - син колишнього бізнес-партнера, у якого Ріббентроп знімав кімнату, опинившись у бігах. А ось перед судом виступає напівбожевільний пропагандист і колишній редактор огидної антисемітської газети "Штурмовик" Юліус Штрейхер. Після краху Рейху він спробував сховатися в Австрії, але був спійманий і заарештований американцями.

Читайте також: Нюрнбергский трибунал: фальсификации процесса [8]

Інші підсудні не кращі: міністр східних окупованих територій Альфред Розенберг. Саме він вважається автором поняття "расова теорія" в нацистській Німеччині та ідеологічної бази для геноциду євреїв. Генерал-губернатор окупованої Польщі Ганс Франк, його ще називали "м'ясником", створив похмуро відоме Варшавське гетто і втопив Польщу в крові. Або ось ще один антисеміт - начальник головного управління імперської безпеки СС Ернст Кальтенбруннер. Він любив навідуватися до концтаборів, де спеціально для нього влаштовували показові страти.

Так, звісно, не вистачає Гітлера - він разом із Євою Браун наклав на себе руки в бункері рейхсканцелярії. Ще не вистачає міністра пропаганди Геббельса - за однією з версій, вони разом із дружиною отруїли своїх шістьох дітей, а потім вчинили суїцид; і рейхсфюрера СС Гіммлера, який намагався втекти. 21 травня його спіймав патруль із колишніх радянських військовополонених у британській зоні окупації. Коли англійці доставили Гіммлера в штаб армії, на медогляді він розкусив ампулу з отрутою і помер. Наклав на себе руки і керівник Німецького трудового фронту Роберт Лей. За кілька тижнів до початку трибуналу він сплів мотузку з білизни і повісився в камері. Напередодні написав [9] своїй дружині:

"До вбивць завжди є їхні жертви. Я нікого не вбивав. Але я знав. Цього виявилося достатньо".

Для цих чотирьох усе вже закінчилося, решті залишився останній акт - суд.

Радянські вбивці судять нацистських катів

Нюрнберг обрали місцем проведення суду невипадково. Гітлер називав [10] це місто "найнімецькішим з усіх німецьких міст" і мріяв зробити духовним центром нацистської Німеччини. Тут 1935 року ухвалили Нюрнберзькі расові закони [11], які стали юридичною основою для переслідування євреїв. Тут регулярно проходили з'їзди партії. Ідея судити високопоставлених нацистів у їхній ідеологічній столиці, звісно, не могла не подобатися союзникам.

Проти виступали тільки представники СРСР: їх не влаштовувало, що суд відбуватиметься на території, яку контролювали американці. Більша частина міста була зруйнована під час бомбардувань, але Палац правосуддя дивом уцілів. Він з'єднувався підземним коридором із в'язницею, де перебували обвинувачені.

Підсудні самі могли обирати собі адвоката. Платити за послуги захисників їм було не треба. Це робили організатори трибуналу. У підсумку обвинувачених захищала [12] ціла армія: 27 адвокатів, у яких було 54 асистенти і 67 секретарів. Роботи всім вистачало. Нацистів звинувачували в довгому списку злочинів [13]: у розв'язанні агресивної війни, у знущаннях над військовополоненими, у злочинах проти мирного населення, у масових убивствах, стратах і депортаціях, у переслідуванні людей за расовими, політичними або релігійними мотивами, у створенні таборів смерті та знищенні цілих народів.

Кожна країна-переможниця висувала свого головного обвинувача і члена трибуналу. Це мали бути досвідчені перевірені юристи з бездоганною репутацією. Загалом, корифеї. Великобританія, США і Франція саме таких людей і відправили в Нюрнберг. У СРСР подібних висококласних юристів зі зрозумілих причин було небагато: в СРСР не було прав людини, а отже, і захисники цих прав були не потрібні. Тому головним обвинувачем від Рад став прокурор Роман Руденко [14], а членом трибуналу - генерал-майор юстиції Іона Нікітченко [15]. Обидва вони брали активну участь у Великому терорі.

Руденко в 1938-1940 роках був головним прокурором Сталінської області (зараз це Донецька область України) і членом "особливої трійки" [16] НКВС. Працював старанно і швидко. Наприклад, у 1938 році тільки за одне засідання він засудив [17] майже 700 осіб, і більшу частину засудив до смерті. Тільки в рамках так званих "куркульської операції" та операції щодо "національних контингентів" Руденко засудив до розстрілу [18] близько 12 тисяч осіб і сам був присутній на багатьох стратах. Ще близько 200 тисяч радянських громадян Руденко відправив у табори.

Не кращим був і Іона Нікітченко. Він виносив [19] вироки, часто навіть не бачачи справ і обвинувачених, просто надсилаючи свої рішення телеграфом. У Нюрнберзі Нікітченко, до речі, теж пропонував діяти по-радянськи швидко і рішуче: провести суд у прискореному темпі і стратити обвинувачених без зайвих формальностей. Але юристи зі США, Великої Британії та Франції переймати такий досвід не стали;

Ну і найголовніша незручність - судді від Радянського Союзу не надто відрізнялися від обвинувачених і, якби все склалося трохи інакше, самі могли б опинитися на лаві підсудних.

Фактично це були вбивці, які судили інших вбивць. І, найімовірніше, чудово їх розуміли. На жаль, ніхто так і не засудив самих Нікітченка і Руденка. Іону Нікітченка 1948 року звинуватили лише в корупції та моральному розкладі за те, що в Німеччині він зустрічався з німкенею. Але далі обвинувачення справа не пішла. Руденко уникнув і цього.

Він умів жити в будь-які часи і був майстром перевзування: за Хрущова, наприклад, займався [17] реабілітацією репресованих. Тобто тих самих, кого сам нещодавно відправляв гнатися до ГУЛАГу. А трохи пізніше, у 70-ті, знову за старе: готував для Політбюро ЦК КПРС матеріали щодо переслідування дисидентів. Щоправда, вже без розстрілів. Наприклад, особисто оголошував Олександру Солженіцину про його висилку з країни. Ба більше, зараз у Росії навіть вручають "Медаль Руденка". Це відомча нагорода [17] прокуратури РФ.

Читайте також: Дослідник Пітер Померанцев: росіяни намагаються показати, що можуть безкарно вбивати, змінювати кордони, вирішувати за українців, ким вони є [20]

Заборонені теми

У союзників, звісно, не було ілюзій, яких суддів прислав СРСР і що являла собою радянська держава на чолі зі Сталіним, але це був важливий військовий партнер. Тому не дивно, що сторони заздалегідь домовилися не порушувати деякі незручні питання. Насправді, це було вигідно всім: кожен хотів щось приховати;

Домовилися [21], що підсудними на трибуналі будуть тільки військові злочинці з нацистської Німеччини та її країн-союзників. Завдяки цьому можна було не обговорювати питання про те, яку роль зіграли різні держави антигітлерівської коаліції на початку світової війни і як вони поводилися з 1939 по 1945 рік.

Це було на руку англійцям і французам, які просили не згадувати ганебну Мюнхенську [22] угоду 1938 року. США і Британія не хотіли [23] згадувати килимові бомбардування німецьких міст, що призвели [24] до загибелі сотень тисяч німців та руйнування понад тисячі міст. Звичайно, це була помста німцям, спроба залякати їх. Англійські стратеги цілком відверто називали бомбардування "dehousing" - позбавлення даху над головою. Та ж Британія сподівалася уникнути обговорення передбачуваного вторгнення [21] до Норвегії: 1940 року англійці справді планували цю операцію, щоб випередити німців.
Франція просила [25] не згадувати табори для німецьких військовополонених, умови в яких були дуже жорстокими. Відомо, що з 1944 по 1948 роки в них загинули від голоду, хвороб і важкої праці щонайменше 70 тисяч осіб [26].

Ну а скільки всього планувала приховати радянська сторона!

І навіть не просто приховати, а частину зі своїх злочинів повісити на Німеччину. Навесні 1940 року НКВС розстріляв у Катинському лісі в Смоленській області майже 4,5 тисячі польських офіцерів. Ще майже 17,5 тисяч польських полонених було розстріляно у Тверській і Луганській областях, а також в інших таборах і в'язницях України та Білорусі.  

Радянське обвинувачення зажадало включити в Обвинувальний висновок цей кейс, звинувативши в ньому нацистів. Представники СРСР думали, що нічим не ризикують: згідно зі Статутом трибуналу, документи, які представляли урядові комісії, треба було приймати і прикріплювати до справи без додаткових дебатів і перевірок. Однак захист все одно зажадав викликати до суду своїх свідків, які могли спростувати причетність Німеччини до Катині. Радянські документи були настільки непереконливими, що суд задовольнив прохання захисту і вислухав свідків. У підсумку "Катинська справа" не потрапила до остаточного вироку.

В опублікованих в СРСР матеріалах процесу теж немає жодного слова про Катинь. Лише 1991 року Михайло Горбачов визнав [27] відповідальність НКВС за розстріл польських офіцерів і передав Польщі копії розсекречених документів. Навіть Путін у 2010 році підтвердив цей факт. Він сказав [28], що розстріл у Катині був "особистою помстою Йосипа Сталіна за поразку в радянсько-польській війні". Потім, щоправда, Росія передумала визнавати Катинь, а затяті прихильники відродження СРСР почали запевняти, що Путіна змусили покаятися, а той був слабкий і прогнувся.

Не хотів СРСР згадувати і про пакт Молотова-Ріббентропа і особливо - про секретний протокол до нього. Утім, ця тема все одно спливла. Підняв її адвокат Рудольфа Гесса і Ганса Франка доктор Альфред Зайдль. Це він уперше заявив, що ще до початку Другої Світової між Німеччиною та СРСР існувала угода про розподіл [29] територій у Східній Європі. Послався [23] на якогось американського офіцера, який передав йому копії документів, і на колишнього радника німецького МЗС Фрідріха Гауса, який усе підтвердив під присягою. Тактика адвоката була зрозумілою: якщо обвинувач і обвинувачений були учасниками однієї змови, то наскільки легітимний такий суд?

Нюрнберзький трибунал відмовився розглядати питання, яке порушив Зайдль. А головний обвинувач від СРСР Роман Руденко навіть нервово кинув [23], що суд не повинен розслідувати зовнішню політику інших держав. Тільки після початку перебудови влада СРСР визнала [29], що секретні додатки до договору з нацистами були. І навіть засудила цей факт.

Цього та багатьох інших важливих деталей судового процесу в Радянському Союзі навіть не знали аж до перебудови. Із 42 томів процесу в Союзі було видано тільки 8. Загалом, якби Нюрнберзький трибунал розслідував усі злочини, пов'язані з Другою Світовою війною, то у всіх сторін виникло б дуже багато проблем. І в західних союзників, і в Кремля.

Москві б, наприклад, довелося б засудити і масові депортації, які цілком можна було назвати геноцидом, і вторгнення СРСР у вересні 1939 року в Польщу. Спливло б багато нехороших історій. Наприклад, як у жовтні 1939 року члени Радянсько-німецької прикордонної комісії зібралися в Польщі. Тоді генерал-губернатор окупованої країни Ганс Франк сказав [30] керівнику радянської делегації Олександру Александрову: "Ми з вами куримо польські цигарки як символ того, що ми пустили Польщу за вітром". Обидва посміялися. Ганса Франка за підсумками Нюрнберзького процесу повісять, а Александров спокійно помертвить [31] у Москві 1983 року.

Повісять і Ріббентропа, а ось Молотову ніколи не доведеться відповідати за секретні протоколи до пакту. Хіба що одного разу у себе вдома вже на пенсії він скаже [23] поетові Феліксу Чуєву: "А нам потрібна була Прибалтика!". Балтійські держави СРСР, дійсно, отримав. Восени 1939 року радянські війська увійшли на територію Естонії, Литви та Латвії під виглядом "взаємодопомоги". Пізніше пішли ультиматуми СРСР і зміщення урядів. Окупація цих країн тривала близько 50 років;

Ніхто не порушить і питання жорстокої поведінки [32] радянських військ не тільки в Німеччині, а й у Сербії, Маньчжурії та Кореї в 1944-1945 роках. Солженіцин, який у 45-му воював у Східній Пруссії, згадував [32] жахливі речі:

"Три тижні вже війна йшла в Німеччині, і всі ми добре знали: якби дівчата виявилися німкенями - їх можна було б зґвалтувати, слідом розстріляти, і це була б майже бойова відзнака; якби вони виявилися польками або нашими викраденими русачками - їх можна було б в усякому разі гоняти голими по городу і ляскати по стегнах - кумедний жарт, не більше".

Художник Леонід Рабічев, який був офіцером-зв'язківцем 31 армії, в книзі [33] "Війна все спише" теж згадував про масові зґвалтування жінок і вбивства дітей, які захищали їх, у Східній Пруссії. Він писав: "Жінки, матері та їхні дочки, лежать праворуч і ліворуч уздовж шосе, і перед кожною стоїть гогочуча армада мужиків зі спущеними штанами. <...> Гогот, гарчання, сміх, крики і стогони. А їхні командири, їхні майори й полковники стоять на шосе, хто посміюється, а хто й диригує, ні, радше регулює. Це щоб усі їхні солдати без винятку взяли участь".

Читайте також: Биология фашизма - научный взгляд [34]

Вирок і страта

Нюрнберзький процес тривав близько 11 місяців. За цей час пройшло [35] понад 400 відкритих судових засідань. На них розглянули близько 200 тисяч письмових свідчень і заслухали 360 свідків. Показали документальні хроніки, зокрема з Дахау і Бухенвальда.

Незважаючи на всі докази, підсудні заперечували свою провину. Вони очікувано виправдовувалися тим, що просто виконували накази Гітлера і не могли його ослухатися. На суді Герінг говорив [17]:

"У нас була держава з фюрером на чолі. І ми отримували всі розпорядження від глави держави, якому ми зобов'язані були підкорятися. Ми не були бандою злочинців, які виходили ночами на велику дорогу";

Адвокат Ріббентропа Мартін Хорн побудував захист на старому принципі кримінального права: "Немає закону - немає злочину". Виходить, якщо нацисти не порушували законів гітлерівської Німеччини, то вони невинні. Суд ці доводи відкинув. Розпалювання війни, масові вбивства, грабежі завжди залишаються злочинами, незважаючи на те, яке законодавство в країні і хто віддає наказ. Адже право на життя - універсальне на всій планеті.

Нюрнберзький трибунал засудив 12 осіб до смертної кари через повішення. Для багатьох засуджених це був шок [21]. Герінг мовчав і лише важко дихав, Ріббентроп повторював, що тепер не зможе написати свої чудові мемуари, генерал-полковник Альфред Йодль шепотів, що він на це не заслужив, Фріц Заукель, який організовував насильницьке викрадення людей з окупованих територій до Німеччини, плакав.

Трьох осіб виправдали, зокрема рейхсміністра економіки до 1937 року. У 1938 році він засудив "Кришталеву ніч" [36] - це єврейський погром, що відбувся в усій Німеччині в листопаді 1938 року, а в 1941 році надіслав Гітлеру листа з різкою критикою. Незабаром після провалу замаху на Гітлера в липні 1944 року Шахт і сам опинився в концтаборі, хоча не був учасником змови. Здається, це його і врятувало. Решту засудили до багаторічних і довічних термінів.

Страта відбулася в ніч на 16 жовтня 1946 року. Усе пройшло дуже швидко: Ріббентропа ще не встигли витягнути з мотузки, а вже вішали фельдмаршала Кейтеля. За півтори години повісили всіх десятьох осіб. Одинадцятий - Герман Герінг - наклав на себе руки до страти. Хто передав йому отруту, досі невідомо. Дванадцятий, Мартін Борман, у суді участі не брав і до страти був засуджений заочно. Уже пізніше з'ясувалося, що він, найімовірніше, загинув у травні 1945 року.

Після страти тіла нацистських злочинців було кремовано, а прах уночі розвіяно над річкою Ізар. Так закінчилася історія нацистської Німеччини. Третій рейх, який пропаганда Геббельса називала тисячолітнім, простояв трохи більше 10 років.

Цього вироку, як і самого Нюрнберзького процесу, могло й не бути. Надто вже різні держави перебували в антигітлерівській коаліції. Вони по-різному дивилися не тільки на правосуддя, а й на те, що можна вважати злочином. Незважаючи на недоліки Нюрнберга, цей процес показав, що життя людини важливіше [37] за інтереси держави, і за злочини проти людяності завжди доводиться відповідати.

І хто знає, коли і кому доведеться опинитися на лаві підсудних? Про це варто пам'ятати всім, хто зараз "просто виконує наказ". 

—

Опубліковано у виданні Prosleduet.media [38]

В тему: 

•  Чому з російським воєнним злочинцем Путіним не ведуть переговорів [39]
• Путін просто психопат і садист чи щось гірше і страшніше? [40]
• Психиатр Джеймс Фэллон: Путин — психопат с признаками садиста [41]
• Чи справді Путін психічно хворий? Чи здатен він натиснути «ядерну кнопку»? [42]
• Теперь Путин – Каддафи [43]
• Путинский рейх несет такую же угрозу человеческой цивилизации, какую нес режим Гитлера [44]
• Осмысление немыслимого в Украине. Что произойдет, если Путин нанесет ядерный удар? [45]
• Как Путин хотел уничтожить украинский народ, но в итоге укрепил украинскую идентичность [46]