Понад 30 років тому в Києві відбулася небуденна, але вже призабута подія – урочиста церемонія передання повноважень від Державного центру Української Народної Республіки в екзилі (тобто у вигнанні) урядові незалежної України.

Тоді, 22 серпня 1992 року, у залі палацу “Україна” пройшло урочисте засідання Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України за участі делегації Державного центру УНР і понад 2 тисяч делегатів і гостей Першого Всесвітнього форуму українців, які приїхали з усіх регіонів України та 26 зарубіжних країн.

Останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк виголосив промову, в якій привітав український народ із першою річницею відновлення державної незалежності України. Підкреслимо: відновлення, а не проголошення. Він передав Президентові України Леонідові Кравчуку грамоту і заяву [2] про правонаступництво України, де беззаперечно стверджувалося:

“Проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки”.

При цьому пан Плав’юк побажав панові Кравчуку “найкращих успіхів у закріпленні і розбудові незалежної, демократичної соборної України”, а всьому народові України – “щоб він, як Суверен своєї держави, як джерело її влади, стояв на сторожі її незалежності і щоб уже ніколи не було потреби, щоб Президент чи Уряд України були змушені діяти у вигнанні, але щоб успішно і на благо українського народу кермували нею в столиці вільної України – Києві”.

Читайте також: Історія здобуття незалежності: як українці боролися за власну державу. Частина 2 [3]

Грамота про складання повноважень Державного центру УНР в екзилі. Фото: Центральний державний архів зарубіжної україніки

За два дні, 24 серпня 1992 року, у Софійському соборі відбувся молебень, а у Маріїнському палаці Леонід Кравчук прийняв делегацію Державного центру УНР у складі близько 40 осіб. У зустрічі взяли участь Голова Верховної Ради України Іван Плющ; члени Президії Верховної Ради – Дмитро Павличко, Лесь Танюк, Володимир Яворівський, Богдан Горинь, Лариса Скорик; від Кабінету Міністрів України – Прем’єр-міністр Вітольд Фокін, міністр закордонних справ Анатолій Зленко, міністр оборони генерал-полковник Костянтин Морозов та інші міністри.

Делегація Державного центру УНР під проводом Миколи Плав’юка включала Голову Української Національної Ради (законодавчого органу) професора Михайла Воскобійника, Голову Уряду УНР в екзилі Івана Самійленка та інших поважних осіб. Вони передали Леонідові Кравчуку й Іванові Плющу прапор Державного центру УНР в екзилі, державну печатку, клейноди Гетьмана Івана Мазепи, пам’ятну книгу-альбом зі світлинами діячів УНР, праці Михайла Грушевського та інші пам’ятні речі.

На цю тему: У 1930-х роках за націоналістичну діяльність засудили понад 20 тисяч українців [4]

Микола Плав’юк, 22 серпня 1992 року. Учасники зібрання вітали Президента УНР в екзилі стоячи. Фото: УІНП

72 роки урядові УНР з політичних мотивів довелося діяти за межами своєї Батьківщини. Склавши свої повноваження, він виконав постанову Трудового Конгресу УНР 1919 року, де йшлося про припинення діяльності еміграційного уряду УНР в разі проголошення незалежності Української держави. Леонід Кравчук підкреслював: “Цей акт має нагадати всім, що Україна веде свій родовід, свою політичну, державницьку біографію від історичних часів, які надають силу і велич нашому народові, – від часів Київської Русі, Козацько-Гетьманської держави й Української Народної Республіки”.

Пікантність ситуації полягала у тому, що 12 вересня 1991 року Верховна Рада України прийняла закон № 1543-XII “Про правонаступництво України”. Цей документ досі зберігає чинність і проголошує Україну наступницею не УНР, а УРСР. Зокрема, незалежна Україна успадкувала кордони Радянської України; підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України; стала правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки; дала згоду на обслуговування зовнішнього боргу СРСР станом на 16 липня 1990 року (день прийняття Декларації про державний суверенітет України).

На цю тему: Проти нацистської Німеччини і радянської влади: як УПА воювала на два фронти [5]

Передання Грамоти Президентові Леоніду Кравчуку, 1992 рік

Питання кордонів завжди було одними з найскладніших у міжнародних відносинах. Якщо сучасна Україна визнаватиме себе тільки правонаступницею УНР, опоненти одразу зможуть заявити, наприклад, що до території УНР ніколи офіційно не належав Крим [6] (хоча спроби приєднати його були, згадаймо хоча б похід Петра Болбочана [7] у квітні 1918 року); також, що за Варшавською угодою у квітні 1920 року УНР відмовилася на користь Польщі від Східної Галичини і частини Волині; що до складу УНР, натомість, входили деякі території сучасних Молдови, Білорусі, Росії; що УНР ніколи не була членом Організації Об’єднаних Націй тощо. Одним словом, відкривається безмежне поле для тривалих і безплідних суперечок.

Постає і таке питання: якщо сучасна Україна є правонаступницею УНР, то чому кожного 24 серпня ми святкуємо річницю проголошення, а не відновлення незалежності? Адже самостійна УНР була проголошена IV Універсалом [8] від 22 січня 1918 року. Через рік уряд УНР прийняв закон про встановлення щорічного святкування 22 січня дня самостійності України. Ми ж 22 січня святкуємо тільки День Соборності України (на честь Акта Злуки 1919 року).

На цю тему: Красный след красных. Кто кого и за что убивал в Киеве в 1919-м [9]

Маємо констатувати, що хоча формально Україна є правонаступницею і УРСР, і УНР, та правонаступництво від Української Народної Республіки є радше символічним, адже не має правових наслідків. У цьому контексті доречніше говорити про спадкоємність традицій українського державотворення, національно-визвольної боротьби, використання досвіду минулих поколінь, і зокрема – діячів УНР.

Адже, безперечно, без Української Народної Республіки, Української Держави [10] Гетьмана Павла Скоропадського, Західної-Української Народної Республіки не існувало б і сучасної України – принаймні, у теперішньому вигляді. Існувала б якась інша реальність, але яка – ми того знати не можемо, бо історія не терпить умовного способу.

Читайте також: Хто саме офіційно ліквідував козацький стан в Україні: декрет Леніна vs закон УНР: [11]

Насамкінець відзначимо, що далеко не всі уряди у вигнанні припиняли діяльність після відновлення незалежності своїх країн. Наприклад, уже 100 років існує (і 98 з них перебуває у вигнанні) Рада Білоруської Народної Республіки.

Вона вважає сучасний політичний режим у Білорусі недемократичним, а тому не складає перед ним свої повноваження. Основний осередок Ради БНР перебуває у Торонто. Наразі це найстаріший у світі уряд у вигнанні.

—

Владлен Мараєв [12], опубліковано у виданні «Український інтерес» [13]

Читайте також: 

• В Києві нарешті знесли Щорса. Ким він був, які його «заслуги» та як він воював проти України? [14]
• Як сто років тому Україна боролася за Крим [15]
• Уроки Ризького миру: Виставити рахунок агресору й повернути культурні цінності [16]
• Свято Злуки. Як УНР з’єднувалася з Галичиною в 1919 році [17]
•  Заручники. Як більшовицька Росія не пускала додому українських біженців у 1918-му [18]
• Питання Симона Петлюри [19]
• Розсекречені архіви радянських спецслужб: Павло Скоропадський в зоні особливої уваги НКВД [20]
• Зародки українського культурного життя в Бахмуті початку XX століття [21]