Коли я перед повномасштабним вторгнення разом з родиною жив під самим адмінкордоном з Кримом, до моєї церкви на Арабатську Стрілку на богослужіння приїхала людина, яку я, певно, зрозумів вповні лише тепер, коли сам виїхав з окупації

Я не є соціологом чи людиною, яка оперує статистикою рівня релігійної несвободи на окупованих українських територіях, але я людина, котра має досвід життя під окупацією і боротьби там з окупаційним режимом.

Ми бачимо, як українські землі зараз поливають вогнем, знищуючи під нуль цивільне населення, та світ в цей час завмер в нерішучості дати гідний відпір і знищити агресора, що несе світові абсолютне рабство і котрий вийшов на рівень знищення всього цивілізованого. Ми є тут і зараз в вільній Україні, яка потерпаючи від внутрішньої корупції продовжує боротьбу проти навали рашистів саме тому, що серед нас є люди доброї волі, справжні козаки за духом, які роблять все можливі і неможливе для того, щоб північні сусіди прямо зараз нас не знищили.

Читайте також:  Як російські загарбники знищують українські християнські громади: "Зрізали хрест, поставили російський прапор [2]

В той же час кожного Божого дня в тій чи іншій мірі настає для багатьох людей в окупації момент повного духовного знищення: коли, перебуваючи в тілі, робишся мертвим духом. Прямо зараз в окупації духовно знищується не одне покоління українців, котрі знаходяться на окупованих россією українських територіях.

Та як ти будеш говорити світові про реалії релігійного життя в окупації, які вкладатимеш слова та вирази в вуха слухачів, коли ти на своєму досвіді знаєш цю проблему, але інші, можливо, схожого досвіду не мають…

З книги Діянь ми пам’ятаємо, як на слова проповіді апостола Павла в Ареопазі тамтешні слухачі відреагували, сказавши: “Послухаємо тебе іншим разом”. Зараз так не прийнято, тебе вислухають, поаплодують, ти отримаєш свій «лайк», але часто безрезультатно спустишся вниз інформаційної стрічки, не залишивши жодного людського сліду в серцях людей, які тебе слухали.

Ти прагнеш того, щоб не лише слова, але і твій досвід сприйняли інші, і хоча досвід і не можна передати лише словами – але досвід іншої людини можна в певній мірі прожити, проживаючи разом з людиною її біль, досвід можна набути, якщо ти співпереживаєш і тобі також болить те, що має в собі ця людина.

Читайте також: Російські загарбники проти української Церкви. Катування священників, знищення храмів [3]

Що ж відбувається зараз з православ’ям в окупації, з релігійною свободою православних людей в окупації? До абсолютного рабства, яке завжди існувало в рпц, для окупаційних територій держава ставить церкві додаткові завдання з розшуку ворогів, також перед рпц ставиться завдання через так звану проповідь в окупації впроваджувати ідею русского міра та меншовартісності українців.

Дійсно, московське православ’я жодним чином не дає людині духовної свободи.

“Вони відповіли Йому: Ми є потомством Авраама і не були ні в кого й ніколи невільниками. То як же Ти кажеш, що станемо вільними? Відповів їм Ісус: Знову й знову запевняю вас, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха. Але невільник не залишається в домі навіки; Син же залишається навіки. Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільні. Знаю, що ви є потомством Авраама, але прагнете Мене вбити, бо Моє слово не вміщається у вас. Я кажу те, що побачив у [Мого] Отця, а ви чините те, що чули від [вашого] батька” (Ін 8:33-38).

Православні українці в окупації не мають абсолютно ніякої релігійної свободи. Московське православ’я знищує релігійну свободу, в окупації, так само, як і в самій московії, в сфері релігійній – православній – всім керує машина, ім’я якій Мордор і патріарх Кирило та весь жрецький клан – це лише підрозділ, який благословляє Мордор робити страшні, диявольські речі, і якщо ти проти цього – тебе позбуваються. Такі реалії.

Читайте також: Від антисемітизму до лютої українофобії: ганебний шлях ненависті Росії [4]

Коли я перед повномасштабним вторгнення разом з родиною жив під самим адмінкордоном з Кримом, до моєї церкви на Арабатську Стрілку на богослужіння приїхала людина, яку я, певно, зрозумів вповні лише тепер, коли сам виїхав з окупації та в мене особисто в окупації залишились та живуть мої знайомі, знайомі моїх знайомих.

Так ось, до єдиного храму Православної Церкви України в Генічеському районі (це Херсонщина, якщо хто не знає, а я є кліриком Херсонської єпархії ПЦУ), на вільну українську землю приїхала людина з тимчасово окупованого Криму навідати родичів. Ця віруюча людина дізналась, що тут, виявляється, є церква ПЦУ та приїхала саме до нас попри те, що поряд скрізь були церкви УПЦ.

Після служби ця людина попросила дозволу допомогти поприбирати в церкві, помити підлогу – було видно, що вона мала велике щастя бути на богослужінні та тішилась, що змогла подякувати за це Богу, хоча б прибиранням цієї церкви.

Вона мені розказала про реалії життя в окупованому Криму: що там все контролює ФСБ, казала, що вона краще сто разів подумає чи потрібно ставити вподобайку під тим чи іншим дописом в соціальних мережах, розказала, що звертає особливу увагу на те, чи є в відносно «безпечному дописі» державна українська символіка.

Читайте також: Як бреше російська православна церква [5]

Так само українці почуваються і в сучасній окупації. Це видно і на прикладі релігійного життя: скрізь працює машина ФСБ, скрізь потрібно бути вкрай обережним та думати, кому що кажеш. Патріотично налаштовані українці в окупації жодним чином не діляться з священиком тим, чим дійсно болить їх душа.

Сьогодні я спілкуюсь з людьми в окупації, пройшовши її перед цим сам – і знаю про що говорю. Навіть про тайну сповіді чи таємницю духовної бесіди з священником – на це не варто покладати аж ніяку надію. Навпаки – на церковній території в окупації завжди відчувається особливий вміст та особлива концентрація рашистських ідей.

Ми зараз спостерігаємо, як УПЦ друкують в себе в церковних календарях фотографії та титули священноначалля так, якби немає ніякої окупації. Звісно, справа не в тому, що той же митрополит Кримський Лазар Швець москвою відправлений на спокій, а там керує новий митрополит російський Тихон Шевкунов.

Читайте також: Капелан з Маріуполя про біль, перемогу над злом та повернення додому: «Росія - демонічна імперія, що з'їхала з глузду» [6]

Біда в тому, що українці не можуть отримувати навіть найпершу необхідну духовну допомогу в православній церкві на окупованій території. Хоч ми знаємо, що Господь не полишає в окупації вірних Йому та Його правді українців, але питання до всіх нас: щоб саме ми не залишили їх “там”, щоб доля вірних Христових залишалась не лише важливою для нас, але і стала актуальною, щоб ми працювали в напрямку вирішення їхнього питання.

Саме задля цього необхідно розпочати співпереживати людям в окупації і продовжити тим самим – проживати разом з такою людиною її біль, цінувати досвід та біль такої людини, бути завжди готовими дати розраду людині, допомогти їй, зробити все, щоб витягти її з біди. 

—

Священник Олег Горбовський, член Софійського братства, опубліковано у виданні "Софійське Братство" [7]

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України [8]
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи [9]
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина [10]
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду [11]
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського" [12]
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні? [13]
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів [14]
• Як бреше російська православна церква [5]
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)? [15]
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев [16]
• Що не так з росією? [17]
• Несостоявшееся государство путина [18]
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці» [19]
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни [20]
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину? [21]
  [16]